Непомітно для себе РФ втягнулася в численні міжнародні конфлікти, які не мають для Кремля прямої вигоди

Межі агресивного світу.

Агресивність російської зовнішньої політики, якою так пишається Кремль, є основним предметом міжнародних переговорів та співробітництва різних країн. Росія досягла свого, опинившись в епіцентрі світових негативних подій. Але якою ціною?! Непомітно для себе, рухаючись різними азимутами, вона втягнулася в численні міжнародні конфлікти, які самі собою не мають швидкого врегулювання і прямої вигоди для Кремля. Натомість другорядні чи малопомітні учасники цих міжнародних військово-політичних конфліктів навчилися робити Росію головною винуватицею та використовувати її співучасть у цих конфліктах у своїх цілях. Склалася парадоксальна ситуація, коли співучасники подій виграють більше, ніж Кремль, який бере на себе відповідальність або витрачає великі зусилля на розпалювання конфлікту.

Наприклад, сирійська авантюра Кремля принесла вигоду Ердогану та Асаду, але не Росії. Інший приклад. Відкрита підтримка Кремлем венесуельського диктатора Мадуро врятувала його владу, але не врятувала країни від кризи, не зміцнила шансів Росії в Латинській Америці. Третій приклад. Добре видно, що ракетна авантюра Північної Кореї (запуск балістичних ракет) не могла відбутися без Кремля. Але виграють від цього лідер Північної Кореї Кім Чен Ин і Китай, а не Росія. Те саме можна сказати про нинішній прикордонний конфлікт із мігрантами між Польщею та Білоруссю, у якому всі звинувачують Путіна, а й далі впевнено керує Білоруссю Лукашенко. Із ним ведуть переговори європейські лідери, а не з Путіним, який, здається, уже соромиться свого авторства в цьому конфлікті.

Росія зіткнулася з тим, що подальший розвиток своєї агресивної політики на всі сторони світу виявляється важкою справою, збитковою і навіть небезпечною вже для самої Росії. Це звужує можливості одночасного геополітичного маневру, забирає сили та увагу Кремля. Хапаючись за розпалювання одного геополітичного конфлікту, Кремль не встигає дістатися іншого конфлікту. Ба більше, розв'язуючи одні геополітичні проблеми на свою користь, Росія одержує пакет нових проблем, які треба розв'язувати.

Росії зараз важливо розрулити білорусько-польський конфлікт без шкоди престижу та репутації досвідченого друга Путіна, колишньої канцлерки Меркель, а головне, не зашкодити всьому комплексу німецько-російських відносин – від запуску "Північного потоку – 2" до формування лояльного уряду Німеччини.

Росії важливо розрулити азербайджансько-вірменський конфлікт так, щоб, з одного боку, не посваритися з Туреччиною, а з іншого боку, залишити контроль над понівеченою Вірменією. Позиція Ірану – союзника Кремля – ще більше посилює становище Росії в цьому конфлікті.

Кремлю важливо не допустити руху Талібан, дружнього Кремлю, до Центральної Азії, не допустити прикордонних конфліктів із середньоазійськими республіками, які дуже сподіваються на Росію. Але головне – не посваритися з Китаєм та Пакистаном, з одного боку, та зберегти свої довгострокові відносини з Індією – з іншого.

Росії Путіна важливо зберегти свій потужний вплив на політику, економіку та соціум України і водночас не дозволити собі роздратувати Америку, яка ревно охороняє свої позиції в Україні. Добре видно, що США вже не надто церемоняться ні зі слабким українським політичним керівництвом, яке не може виконати своїх зобов'язань та домовленостей, ні з агресивними планами Кремля щодо України.

Джерело: Виктор Небоженко / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора