Зараз ми позичаємо тверду валюту під 10%, після експериментів із дефолтом позичатимуть нам ще дорожче або не позичатимуть узагалі

Що таке дефолт і з чим його їдять?

Відгадайте загадку: один хоче, а другий не може – що то може бути? Відповідь, сподіваюся, знають усі – це дефолт. Це коли кредитор хоче повернення боргів, а боржник не може чи не хоче їх повернути.

Я не зачіпав би цієї теми, але мене попросили про це колеги, і я пообіцяв відреагувати. Бо, як вони стверджують (і я це теж зустрічаю), на побутовому рівні чимало громадян вбачають у дефолті ледь не панацею від наших проблем.

Уявімо собі: ви позичили комусь 50 тис. грн до 1 вересня 2019 року. Настає "судний день", а ваших грошей катма. Хоча ми не вживаємо це слово на побутовому рівні, але це дефолт. Коли боржник заявляє, що він вам не заплатить, бо не може. Ви до нестями зраділи і подякували позичальнику за те, що позбавив вас турботи, куди подіти ті, колись ваші, 50 тис.? Чи щось не так? Та певно, що не так. Кожен із вас спробує повернути своє. І найпростіший варіант поведінки в такій ситуації – узгодити новий строк повернення боргу. Борг при цьому зник? Ні, він нікуди не подівся. Він просто перенесений або, як говорять, реструктурований. Дуже часто – з гіршими умовами.

Подібний варіант поведінки існує у світовій практиці. Бо це цивілізований варіант. Борги при цьому не прощаються – змінюються строки оплати та погіршуються умови.

Чи, може, вчинити по-революційному? Не можу, не хочу і не буду платити заборговані вам 50 тис. Переконаний, що і цей варіант не викличе в нас захоплення. І ми шукатимемо способи примусового повернення боргу, пробуючи заарештувати і продати майно боржника. Чи застосувати інший варіант примусового стягнення.

Та повернімося до випадку, коли борги не може чи не хоче платити держава. Нагадаю, що гроші нам позичили установи, організації і десятки чи сотні тисяч громадян інших країн, які купили українські євробонди, або надали уряди чи спеціальні фінансові інститути, створені державами світу. Очевидно, дехто думає, що, на відміну від нас самих, іноземні позичальники ночами не сплять, із нетерпінням очікуючи, коли ми, нарешті, їх ощасливимо і заявимо: радійте, повертати ваші гроші ми не збираємося! Та, боюся, не зрадіють. Бо ніхто не хоче втратити своє.

І коли боржник добровільно не захоче повернути кошти, звертаються до інших дій, накладаючи арешт на активи держави. Найпростіший із них – це міжнародні валютні резерви ($20 млрд), які знаходяться переважно не в Україні і рішення за якими прийматимуть не українські суди. Щоправда, тоді на питання, яким буде обмінний курс гривні до долара, будуть дві правильні відповіді: "не знаю" чи "звернися до ворожки".

Арешт може бути накладений на інші активи держави (за деякими винятками). Якщо таких "виховних" заходів недостатньо, можуть бути вжиті торгові заходи. А ми вкрай вразливі в цьому плані, тому що дуже залежні від експорту, який минулого року перевищував 40% обсягу української економіки.

І чим закінчаться експерименти з дефолтом? Зрештою, доведеться сісти за стіл переговорів із кредиторами. Очікуємо, що вони спишуть нам борги? Наставляйте кишені! Нам уже раз "списали" – у 2015 році. І за це "списання" наші діти й онуки до 2040 року згадуватимуть незлим тихим словом тих, хто подарував їм таке списання. Ні, ми залишимося і далі з боргами. Тільки додадуться додаткові нові проблеми. Зараз ми позичаємо тверду валюту під 10%, після "дефолтних" експериментів позичатимуть ще дорожче або не позичатимуть узагалі. Інвестори боятимуться нас, як чорти ладану. І не тільки іноземні. Бо якщо з позиченими грошима можуть повестися так, то чому не можуть відібрати інвестицію?

До честі всіх українських урядів – жоден із них не допустив такого варіанта нецивілізованої поведінки. Бо така поведінка підриває довіру. А це те, що можна втратити за мить, а відновлюється – роками, іноді й десятиліттями.

Джерело: Віктор Пинзеник / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора