Побачив обговорення матеріалу про українських колаборантів. Дехто викликав у читачів співчуття – "жити треба було". І це "зрозуміти і пробачити" викликало в мене біль

Мені трішки болить, тож розповім.

Побачив у стрічці обговорення матеріалу The Guardian про українських колаборантів і обставини, які привели їх до цього. Деякі історії викликали в читачів співчуття.

Наприклад, історія жінки, яка, за її словами, залишилася на окупованій Херсонщині доглядати за хворою свекрухою, і від безгрошів'я поносила за російськими військовими "обхідну урну" для "референдуму". А так вона проукраїнська й удова бійця АТО. А їй п'ять років упаяли.

Інший читач історією поділився – мовляв, дали 15 років за наведення ракет старенькому дядьку з розумовою відсталістю. А воно старе й дурне. Шкода його.

І оце "зрозуміти і пробачити" викликало в мене неабиякий біль. Ну, щодо розумово відсталого – тут зрозуміло, співчуття триває до першої картини розваленого за наводкою будинку. А от щодо жіночки були контраргументи "жити ж якось було треба".

Окей. Розглянемо цей аргумент.

Згідно з Кримінальним кодексом України, колабораціонізм – злочин. Конкретно співучасть у проведенні референдуму – тяжкий злочин (ст. 111-1, п. 5, від п'яти до 10 років). Це ставить його в один ряд із такими злочинами, як:

• крадіжка у великих розмірах;
• умисне нанесення тяжких тілесних ушкоджень;
• масове вбивство тварин зі знущанням;
• повторне зґвалтування;
• розбій.

Скажіть, будь ласка, який із цих злочинів, здійснений проти вас чи ваших близьких, ви готові були б пробачити людині, бо в неї складні життєві обставини? Я гадаю, що серед нас небагато таких святих.

Виходить, що:

• або ми не маємо особливо співчувати аргументу пані "я залишилася без грошей" (як не співчуваємо цьому аргументу з вуст людини, яка обносить квартиру наших батьків чи вириває в нас гаманець, погрожуючи ножем);
• або маємо заявити, що покарання заважке і що допомога росіянам у проведенні референдуму взагалі не має вважатися тяжким злочином (адже жінці дали мінімально можливий за цією статтею термін).

На мою думку, має. І я впевнений, що й на думку опонентів – теж має, але чомусь до жінки виникає емпатія більша, ніж у випадку інших важких злочинів.

Можливо, тому, що в інших важких злочинах злочинець – людина, і жертва – людина. Можна себе ототожнити з жертвою, й емпатія до злочинця зникне. А у випадку колабораціонізму злочинець – людина, а жертва – країна та її суверенітет. Людині ти співчуваєш, бо ж жіночка, бідна, нещасна. А країна – це щось таке більш абстрактне, що важче уявити на місці жертви й поспівчувати.

Але я б з такими уявленнями всередині себе боровся, друзі. Бо країна, як ми бачимо, аж ніяк не абстракція, а допомога окупантам – аж ніяк не менше зло відносно тяжких тілесних. Просто більш опосередковане. Але із Кримінальним кодексом України все добре.

Джерело: Victor Tregubov / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора