Навіть у війну люди знають переважно блогерів і спікерів, а не реальних героїв із їхніми подвигами. Це теж соціологія, у якій Арестович значно відоміший за Сирського

Це буде непопулярний пост. Але я напишу його.

Зараз часто думаю, який урок ми маємо вивчити цією війною? Бо ж надто висока ціна за науку.

І відповідь: стати дорослими. Як суспільство. Як нація. І зрозуміти значення слова "відповідальність".

Колись ми попросили соціологів запитати в українців, яка в людей аналогія зі словом "відповідальність". Моєму подиву не було меж, коли ми зрозуміли, що переважно це негативне слово й асоціюється воно… із в'язницею. Мовляв, скоїв щось – відповідай.

Позитивних емоцій вислів "відповідальна політика" практично не викликав. Довго думала – чому? І зрозуміла: політика досі сприймається як шоу, політики – це люди в ефірі токшоу, які розважають, змагаються в емоціях і словесних баталіях. Але не у звітах за свої дії й цифрах досягнень для країни.

І тому вже давніх "акторів політичної сцени" називають набридлими і списують у тираж, постійно прагнучи нових облич та емоцій. Ні, я не маю нічого проти нових облич, лише до їх відбору: це все ж мали б бути люди з досягненнями, а не нові вправні шоумени. А так не працює.

Ви знаєте, що навіть у війну люди знають переважно блогерів і спікерів, а не реальних героїв із їхніми подвигами? Це теж соціологія, у якій Арестович значно відоміший за Сирського.

Напевно, нам час вивчити цей урок. Оцінювати політиків за досягненнями, за рівнем відповідальності. Тобто замість "набрид" аналізувати: виконав програму чи ні. На скільки відсотків? Які реальні здобутки для країни приніс. Що зробив?

Те саме і про кандидатів у політики. Справи, а не суто слова. Усе те, що суспільно важливо.

Так, ми живемо в інформаційному суспільстві. Знають тих, кого бачать і чують. І в умовах державної цензури бачать і чують тих, кого визначає влада. Інструментів обмеження за умов війни вистачає.

Але навіть при дуже цензурованому інфополі треба думати: правда чи фейк, навіть якщо він так захоплено розказаний "говорящими головами"; читати першоджерела; аналізувати; вчитися критично мислити й піддавати сумнівам навіть побачене.

Бо в умовах штучного інтелекту ми скоро будемо бачити дуже багато всього різного, згенерованого ШІ, що здаватиметься правдою. Але фото котиків – це одне, а політична заява політика – зовсім інше. І друге точно більше впливає на наше життя.

Зрештою, важливо навчитися, що для нас справді важливо, а не що ми читаємо і слухаємо, бо "прикольно". Або так ми хочемо втекти в якусь легку тему від жорсткої реальності.

Тут яскравий приклад – історія рівненського військкома, яка стала значно популярнішою за танковий бій під Авдіївкою, хоча відбувалася в один час.

Ми маємо зрозуміти, що не емоції мають керувати, а розум і право. Система закону і права. Усе інше – популізм. Популізм веде суспільство до катастрофи. Це написала не я, а численні дослідники цього явища в різних країнах, які аналізували долю Венесуели, Куби та інших країн.

І так, протистоїть популізму саме відповідальна політика, коли політики відповідають за свої слова й обіцянки, а інститути виконують свої функції відповідно до закону й Конституції. Але запит на відповідальну і професійну політику формують виборці, тобто суспільство.

Це важкий урок. Але інакше ми не станемо дорослими. А в умовах війни це може закінчитися катастрофою.

І вибачте за багато літер, я знаю, що довгі тексти програють коротким відосам, але продовжую писати довгі тексти. Бо вірю в українців.

Джерело: Вікторія Сюмар / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора