Рощина – не жертва. Це ім'я. Це доказ. Це вирок системі, яка вбиває і робить вигляд, що нічого не сталося

Вікторія Рощина. Журналістка. Українка. Людина. Росіяни передали її тіло з позначкою: "невстановлена особа чоловічої статі" №757 із "сумарним ураженням серця" й видаленими очима, мозком, трахеєю. Скоріше за все, це спроба приховати докази удушення чи повішання.

І це не перший випадок.

Вони так люблять евфемізми. Особливо, коли справа доходить до катувань, вирізаних очей і відсутнього мозку.

Це не Вікторії вони видалили очі й мозок.

Це російська пропаганда видаляє і знищує мозок, очі й совість на додачу всім, до кого може добратися.

І я знаю, коли немає сенсу казати: "Відкрий очі, включи мозок".

Бо там немає про що говорити й немає з ким говорити.

Я "спілкувалася" з такими в полоні. Це були мої кати.

Я не знала її особисто, ну, принаймні не можу згадати. Але я знаю і пам'ятаю, через що їй довелося пройти, що пережити.

Жодної, навіть найменшої, найірраціональнішої, найінфантильнішої тіні сумніву в мене немає – її закатували росіяни. Як сотні інших. Як тисячі, а потім зробили вигляд, що нічого не сталося.

Класика жанру. Рашистський мінімалізм: "Немає людини – немає проблеми".

Чому їм не соромно – тим, хто відводить очі, хто й далі торгує з країною-агресором, висловлює "глибоке занепокоєння" чи навіть згадує про "один народ"?

Їм має бути соромно до тремору в пальцях і нудоти від власного дзеркала, до зашморгу над табуретом.

Бо Вікторія – не жертва.

Це доказ. Ім'я власне. Ім'я вироку.

Та ні, панове, це не "сумарне ураження серця".

Це системне знищення совісті.

Не всі з нас – в'язнів Кремля – вийшли і вийдемо з підвалів-катівень, але навіть ті, хто не дожили до свободи, – ми всі все одно живі…

А от ті, хто все це робить або толерує звірячій жорстокості й беззаконню, – уже ні.

Бо їхній час іще прийде.

Бо сказано: "…і тоді віддасть кожному згідно з ділами його".

Фото: Graty.me

Джерело: Юлія Паєвська (Тайра) / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора