Я проти ідеї про бронювання для громадян, які більше заробляють. Ми маємо бути єдині – війна прийшла до всіх українців, а не до багатих або бідних

Я категорично проти ідеї про бронювання для громадян, які заробляють відносно великі гроші. Цю ідею, якщо вірити Forbes, зараз активно проговорюють у "високих кабінетах". Чому я проти?

Перший аргумент – історичний. Це не нова ідея. Декілька країн в історії пробували її імплементувати й закінчувалося це як правило однаково: звичайні громадяни розуміли, що тепер війна тільки для бідних і відчужувалися від неї, переставали сприймати війну як свою. Як наслідок – проблеми з мобілізацією, зростання протестних настроїв, бунти.

Кому цікаві приклади, гугліть Draft Week – так назвали бунти у Нью-Йорку під час Громадянської війни у США. Однією з причин бунтів було незадоволення "комутаційними платежами" – можливістю заможних людей за $300 (великі гроші на той час) не йти в армію, а відправити замість себе іншу людину. Ну або просто подивіться "Банди Нью-Йорка", там якраз цими бунтами фільм закінчується.

Другий аргумент – психологічний. Війна для всіх. Ми маємо бути єдиним соціумом, із єдиними викликами й спільною роботою над їх подоланням, як це було наприкінці лютого 2022 року, коли ми всі допомагали одне одному, коли в чергах до військкомату стояли одне за одним працівники заводів і цих заводів власники, айтівці і механіки, студенти і люди пенсійного віку. Абсолютна рівність неможлива, це факт, але це ідеал, до якого варто наближатися, а не віддалятися. Війна прийшла не до багатих або бідних, війна прийшла до всіх українців, і розділяти нашу націю – це крок не до перемоги, а до поразки у війні.

Третій аргумент – логічний (або софістичний, називайте як хочете). Кожне рішення має вирішувати якусь задачу. Якщо задачею є наповнення бюджету і зростання економіки за рахунок того, що більш заможні не підуть на фронт, то це неефективне вирішення задачі. Набагато ефективніше провести судову реформу, спростити податкову систему, сприяти прозорості й легкості веденню бізнесу, залучати іноземні інвестиції й урешті зробити так, щоб специ в чомусь, наприклад у логістиці, мали змогу в армії займатися тим, що вони вміють найкраще. Це дасть плюс – економічне зростання – без мінуса соціальної напруги. Хоча, звичайно, прийняти будь-який ідіотський закон набагато легше, ніж провести будь-яку системну реформу. А наслідки – вони ж не сьогодні, а завтра. А коли там те завтра наступить, вірно?

І останній – не аргумент, а заклик. Відкиньте цю ідею. Викиньте її нахрін із голови. Я не для того воював, щоб втратити свою країну в бунтах і розбраті між своїми.

Воювати мають усі, незалежно від розміру гаманця. Закону мають притримуватися всі, незалежно від розміру гаманця. Страждати й розділяти біль, перемагати й програвати у війні мають усі, разом і поруч. І якщо я не можу за гроші викупити своїх мертвих, то гроші нічого не варті. Варте лише життя і те, за що його віддають. Крапка.

Джерело: Юрій Гудименко / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора