Якби росіяни дійсно заморочилися над провокацією, щоб відвернути від нас підтримку союзників, стрільці бігали б по Crocus у вишиванках з оселедцями і криками "Слава Бандері"

Хочу зафіксувати одну річ.

Після полум'яного концерту у Crocus багато людей висловлювалися про те, що це ж постановка, це ж спеціально, і тепер Путін я-я-як зробить щось, і буде нам ще важче.

Я хочу зафіксувати не те, що Путін зробив (бо він якраз нічого не зробив і майже добу ховався). Я хочу зафіксувати цей страх нашого суспільства. Бо ми досі думаємо, що в Росії є якийсь таємний козир і потрібен привід його розіграти. І боїмося цього.

Козир є, він не таємний, називається "ядерна зброя". Усе інше – не козирі, а звичайні карти. Та і цей, судячи з різкого зменшення згадок Кремлем, уже не вважається за козир.

Хіба потрібна була Росії стрілянина, коли проголошували попередню мобілізацію? Здається, що ні. Чи потрібен їй був casus belli, щоб почати повномасштабну війну в лютому 2022 року? Ні. Що такого сталося за добу до Crocus, що росіяни обстріляли ДніпроГЕС у моєму рідному Запоріжжі? Нічого. Чи потрібен був їм уявний теракт, щоб зробити Бучу? Ні.

Єдина реальна загроза для нас була б, якби вони дійсно заморочилися над провокацією, щоб відвернути від нас підтримку союзників. Але тоді б стрільці бігали по Crocus у вишиванках з оселедцями і криками "Слава Бандері". Бо росіяни не вміють робити красиво. Просто не вміють, і все.

І врешті-решт треба перестати боятися їх таким страхом, який паралізує. Це не допомагає нам виживати. Страх – це природно й нормально, але страх продуктивний. Страх, що додає сил, а не забирає.

Росія вже показала нам майже все зло, на яке спроможна. Ми маємо взяти це зло, перерахувати, облікувати і спитати сторицею. І нехай наш страх допомагає цьому.

Страшно? Задонать.
Страшно? Мобілізуйся.
Страшно? Здай кров для поранених.

Дай страху стати твоєю зброєю. Не дай йому влади над тобою.

Як казала Україна, дивлячись на мапу Європи: "Це не мене замкнули тут разом із вами. Це вас замкнули тут разом зі мною!"

Джерело: Юрій Гудименко / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора