Ми потребуємо не тільки покарання тих, хто підставив пацанів зі 128-ї під удар. Ми потребуємо змін. Модернізації і навчання на своїх помилках

Трагедія зі 128-ю бригадою має стати останньою. У нас просто немає вибору.

Війна змінюється що пів року. Методи управління змінюються набагато повільніше. Сама система залишається прорадянщеною наскрізь. Журнали, папери, шикування, плац, лом, статутний колір. Це в усьому або майже в усьому.

ВЛК, відпустки, переведення. Заборона одиночного купання. "Посилити пильність". "Не доводили".

У нас немає вибору. Ми маємо змінитися або померти. Маємо нарощувати ефективність, мутувати разом із війною. Зброя змінюється, підходи – ні.

Маленька радянська армія не переможе велику радянську армію. А ми прой...буємо так само і там само, де й вони. Так не має бути.

Ми потребуємо не тільки покарання тих, хто підставив пацанів зі 128-ї під удар. Ми потребуємо не тільки гідного вшанування їхньої пам'яті.

Ми потребуємо змін. Адаптації. Гнучкості. Модернізації й навчання на своїх помилках, якщо вже не виходить вчитися на чужих.

Це боляче. Це дуже боляче, складно й непросто.

Але це єдиний вихід.

Адаптуйся або помри. Еволюціонуй або загинеш.

Ми маємо це зробити.

Джерело: Юрій Гудименко / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора