2014-го Байден сказав мені: "У Януковича залізні яйця, але впевнений, ви переможете". Я нахабно відповів: "Це не тверді яйця Януковича, це залізні руки Путіна"

Лютий 2014 року. Майдан.

Десь у середині лютого, коли я пересувався між барикадами, мені подзвонив посол США і попросив про термінову зустріч.

У кімнаті Будинку профспілок зібралися посли G7. Після коротких реплік американський посол дуже офіційним тоном сказав: "Від імені уряду США й усіх присутніх ми просимо вас докласти всіх зусиль для збереження мирного характеру революції. Пропоную вам телефонну розмову з віцепрезидентом США паном Байденом".

У кімнаті з'явилися помічники із супутниковою антеною.

Ситуація була дивною, адже я не був офіційним лідером Майдану, не керував Радою Майдану чи сотниками. Тоді я часто жартував, що я – напівпровідник між вождями й майданівцями, який мав право матюками пояснювати настрої першим і обов'язок по 100 разів на день пояснювати план дій другим.

Як завжди у складній ситуації я пожартував: "Ні, пане посол, я б хотів говорити з Обамою". Посол насупився і сказав, що пан президент дуже зайнятий.

Я посміхнувся: "Зрозуміло, авжеж. Але я не з ним хотів говорити, а з першої леді, Мішель. Мене цікавить, де вона бере насіння для такої гарної капусти, яку вирощує біля Білого дому". Посли довго сміялися. Але супутниковий телефон уже дзвонив.

Розмова з Байденом була дуже теплою. Він висловив захоплення мужністю Майдану, підтримку американського народу й уряду, а наприкінці сказав фразу: "Я знаю, що в Януковича залізні яйця, але впевнений, що ви переможете".

Я нахабно відповів: "Ви помиляєтеся, пане віцепрезиденте. Це не тверді яйця Януковича, це залізні руки Путіна, який тримає за яйця Януковича. Ми боремося не так з Яником, як із Путіним".

"Оке-е-ей, – протягнув Байден, – удачі вам".

Потім були страшні 18-те, 19 лютого. Десятки вбитих, сотні поранених. Путін спробував убити самостійну Україну. А коли не вийшло – 20 лютого 2014 року почав війну.

Зараз на фронті ті самі настрої, що панували на Майдані в ці дні лютого 2014 року. Перед нами – сотні тисяч орків, тисячі танків і сотні літаків Путіна. Але плєшфюрер так і не зрозумів: при найбільшій небезпеці прості українці стають героями. Концентруються, жартують і перемагають.

Ven Seremos, друзі!

Вічна пам'ять героям Небесної сотні. Вони були першими. Це найважче.

Джерело: Юрій Луценко / Facebook