Це стане для нас дорогою в один кінець. І це та мета, яку переслідує Росія і ФСБ

Учора вдень російський дрон влучив у міст біля села Маяки, що на Одещині. Міст по трасі Одеса – Рені – це єдина дорога з півдня Одеської області.

Уночі ще кілька дронів атакували міст. Робота двох пунктів пропуску на кордоні України й Молдови призупинена.

Учора ж загинула жінка, яка знаходилася в автівці на мосту. Її дітей – 20, 16 і чотири роки – госпіталізовано. Чергова цивільна жертва цієї страшної війни…

Я бачу, читаю точки зору про те, що "Україна має якнайскоріше розібратися із Придністров'ям".

До речі, навіть можна прослідкувати, з кого саме почався активний розгін цієї тези.

Оскільки тема безпеки півдня України мені близька і важлива, я все-таки напишу свої думки із приводу.

І напишу про те, чому Україна не має "розбиратися" із Придністров'ям.

Зрозуміло, що військова присутність РФ у тилу України – це постійна напруга й відволікання значних ресурсів на кордоні.

Але.

1. Придністров'я – це територія Республіки Молдова. Будь-які іноземні війська можуть бути введені лише після офіційного запрошення влади Молдови. Інакше це агресія проти суверенної держави.

2. Президентка Молдови Мая Санду завжди наголошувала, що влада держави прагне виключно мирного врегулювання конфлікту.

3. Оскільки Україна критично залежить від військової допомоги Заходу, то самостійна операція у Придністров'ї може бути сприйнята як ескалація з усіма можливими наслідками.

4. Військове втручання України буде відволікати й без того дефіцитні ресурси, які зараз критично потрібні на сході й півдні нашої країни, і розпорошить наші сили в тилу.

5. Військова операція в будь-якому разі призведе до руйнувань і загибелі людей. У тому числі тих, кого ми вважаємо своїми співвітчизниками (українці є третьою за чисельністю етнічною групою після молдован і росіян – за даними перепису 2004 року, їх було 160 069 осіб, або 28,8%).

6. Звісно ж, Кремль використає цей крок для внутрішньої мобілізації, бо "Україна напала на мирних людей".

7. У Придністров'ї, нагадаю, розташований один із найбільших складів боєприпасів у Європі – Ковбасна. Ряд експертів говорять про те, що Росія може використати момент і навмисно підірвати склади. І це буде катастрофа не лише регіонального масштабу.

8. У Тирасполі є військовий аеродром. Теоретично Росія могла б спробувати перекинути туди десант літаками Іл-76. Експерти вказують на те, що такий варіант нереальний станом на зараз. Оскільки літакам довелося б летіти через повітряний простір України або Румунії. Над Україною їх легко зіб'є наша ППО, а політ через простір країни НАТО виключений.

Наскільки я розумію, нинішня стратегія України – це перебування наших військових на кордоні задля стримування, а не нападу. І подальша жорстка економічна блокада задля ослаблення цього анклаву.

І ще одна важлива, на мій погляд, теза.

Ми маємо розрізняти реальні військові можливості росіян у Придністров'ї та психологічний тиск і залякування, які вони використовують на Одещині.

Ми в Одесі говоримо про це й намагаємося підходити до загроз прагматично. І фактаж такий.

Отже, за інформацією з відкритих джерел, російський контингент і всі місцеві збройні формування налічують від 7 тис. до 10 тис. осіб, які реально можуть бути залучені до бойових дій.

З точки зору технічного оснащення, контингент має на озброєнні стару бронетехніку й невелику кількість танків. Нову техніку й засоби ППО, наприклад, поставити нереально.

Для Одещини головною загрозою з боку Придністров'я є не той "контингент", а наступне:

• диверсійно-розвідувальні групи. Які можуть і, певне, уже залучені до терактів на інфраструктурних об'єктах чи коригування ракетних ударів по них же;
• можливість створення хаосу у прикордонних районах Одещини;
• відволікання значних сил і ресурсів із боку України задля охорони кордону й убезпечення від можливих інцидентів;
• логістична ізоляція – і ми зараз саме в такому стані, оскільки після підриву мосту в Маяках і регулярних атак на міст у Затоці Одеська область обмежена в логістиці з південною частиною, з Бессарабією.

Наскільки я знаю, у тому числі й із приватних розмов, значна кількість так званих російських військових у Придністров'ї – це місцеві жителі з російськими паспортами. Їхня мотивація із приводу участі у війні за інтереси Кремля досить низька або ж відсутня. Тому що у Придністров'ї живуть їхні родини й тут зосереджено їхні бізнеси.

У нинішніх умовах Молдова використовує стратегію "м'якого задушення" Придністров'я.

Це й новий Митний кодекс, який скасовує пільги для придністровських підприємців і змушує бізнес грати за правилами Кишинева й обмежує наповнення бюджету так званої "ПМР".

Це й повне закриття українського кордону з Придністров'ям після 24 лютого 2022 року, через що все, що потрапляє в цей анклав, іде через Кишинів. І останній має змогу блокувати, наприклад, товари подвійного призначення.

Це й так звана енергетична деколонізація. Молдова збудувала нові лінії електропередач із Румунією й почала купувати газ на європейському ринку, позбавившись залежності від Молдавської РЕС (знаходиться у "ПМР" і належить російському "Интер РАО").

Це й зміни до Кримінального кодексу Молдови, де запровадили покарання за сепаратизм, змову проти держави і створення незаконних інформаційних структур. Тепер придністровські чиновники говорять обережніше. Тому що їх можуть заарештувати в аеропорту Кишинева, а вони звідти літають.

Це й ефективна робота Молдови, направлена на розкол у середовищі придністровських еліт. Фактичні господарі "ПМР", компанія "Шериф", хоче заробляти гроші, хоче торгувати з Європою. Росія під санкціями. Війна для "ПМР" – смерть для них. Цим користується уряд Молдови.

Отже, у сухому залишку: Україна, яка сама є жертвою агресії, не може дозволити собі діяти методами Росії. Думаю, мислячим людям це зрозуміло. Оскільки це стане для нас дорогою в один кінець. І це саме та мета, яку переслідує Росія і ФСБ.

Джерело: Zoya Kazanzhy / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора