Львів'ян розбурхав пам'ятник молодшому синові Моцарта. Але звинувачувати їх у консерватизмі не можна – з підтримкою сучасного мистецтва в Україні біда
У Львові відкрили пам'ятник молодшому синові Моцарта. Автором виявився австрійський скульптор Себастьян Швайкерт. Загалом, подія як подія, якби не одне "але" – скульптура виявилася надто незвичайною для очей львів'ян і гостей міста.
Незважаючи на те, що за останні десятиліття у Львові бронзових скульптур з'явилося, як грибів після дощу, і обиватель уже до них звик, але, скажемо чесно, усі ті скульптурні композиції зазвичай у стилі туристичного реалізму – око не ріже, усе зрозуміло і весело.
Тому творіння Себастьяна Швайкерта не на жарт схвилювало місто. Для Львова скульптура дійсно виглядає незвично, але в дусі всієї творчості австрійського скульптора: важкі рвані форми, гротескні пропорції з навмисною незакінченістю. Усе у кращих традиціях мистецтва другої половини ХХ століття.
Нічого небезпечного, нового, усе це вже було у ХХ столітті, коли скульптори шукали нові форми і знайшли їх у незакінчених скульптурах ХІХ століття.
Загалом, у ХХ столітті мистецтво зробило величезний стрибок від метеликів реалістичного стилю Belle Époque, які пурхають, до розрізаних акул у формальдегіді Дем'єна Герста. Як то кажуть, завсідники артринку Маямі–Базель за останні 50 років бачили й не таке.
Але в Західній Європі в минулому столітті напрями, експерименти, течії в мистецтві розмножувалися зі швидкістю бактерій, будували величезні музеї сучасного мистецтва, як державні, так і приватні, обладнували спеціалізовані виставкові зали, як, наприклад, Гранд Пале в Парижі, а в кожному середньому селищі Європи є або музей сучасного мистецтва, або центр, або приватна галерея. Є спеціалізовані журнали, газети. У місцевих та загальнонаціональних виданнях завжди є секція "культура", де розповідають і про образотворче мистецтво також.
А у Східній Європі все було трохи складніше. Офіційна культура була строго регламентованою, а все, що не підпадало під ідеологію партії, намагалося розвиватися в підпіллі. Тому мистецтво останніх 50 років, а також його світовий розвиток, відоме в Україні лише у вузьких культурних колах фахівців.
Узагалі у країні з підтримкою сучасного мистецтва – біда. Нарешті потрохи стає більше приватних галерей сучасного мистецтва, і музеї намагаються хоч трохи допомагати сучасним художникам, усе-таки виділяючи якісь зали під тимчасові виставки.
Але все це як примочка з подорожника на нозі під час відкритого перелому – поки в Україні не з'явиться державний музей мистецтва ХХ–ХХІ століття з постійною колекцією, з хронологією, з вивченням історії сучасного мистецтва, з тематичними постійними виставками, з каталогами, з афішами по всьому місту, з виставками, які їздять всіма містами країни, з міжнародним обміном, не можна звинувачувати львів'ян у консерватизмі, нерозумінні та недалекоглядності.
Звідки пересічному громадянину, якщо йому про це ніхто нічого не розповів і не показав заздалегідь, знати, що бронзовий об'єкт перед готелем "Амадеус" в історичному центрі Львова – це цінна культурна робота австрійського художника?
Адже йому, цьому жителю міста, треба буде жити зі статуєю в одному урбаністичному просторі, ходити повз неї в магазин, на каву або на роботу.
Скульптура – дуже важливий елемент урбаністики: від сюжету, місця розташування, матеріалу і навіть кольору залежить настрій у суспільстві.
Площа Маланюка, де встановили скульптуру Швайкерта, через невеликий сквер із тінистими деревами недостатньо світла для дуже темної, важкої скульптури. Важкі роботи завжди сприймаються нелегко. А незвичні роботи – ще важче. Така скульптурна форма була б чудовою в парку на зеленій галявині в оточенні спірей або гортензій, або на мінімалістичному тлі сучасного бетонного офісу світло-сірого або білого кольору.
Щоб оцінити мистецтво, його потрібно бачити, а щоб його побачити, про нього потрібно знати.
Адже для того, щоб містяни оцінили витрати та зусилля організаторів цієї скульптурної події, треба було всього лише за рік до інавгурації скульптури провести у Львові кілька виставок Себастьяна Швайкерта. Якби в одному з парків організували міжнародний фестиваль сучасної скульптури з його участю, якби він дав кілька інтерв'ю місцевій газеті, випив кави на ранковому львівському телешоу, то, можливо, міські жителі сприйняли б роботу по-іншому.
Так, Львову потрібне сучасне мистецтво. Державний музей сучасного мистецтва і виставковий артцентр – був би ідеальним для такого популярного напряму культурного туризму. І, впевнена, львів'яни були б лише за. І тоді не виникало б жодних питань, навіть якби на площі Ринок встановили скульптуру Дем'єна Герста "Істина", хоча їй там не місце. А якби біля будівлі UniCredit Bank на площі Міцкевича поставили собаку американського художника Річарда Джексона, львів'яни аплодували б стоячи.
Усьому потрібне своє місце і час.
Джерело: "ГОРДОН"