Даша Щаслива: Політикам простіше розмірковувати про війну, ніж розповісти, скільки у них персоналу, що їх обслуговує
Телеведуча Даша Щаслива в інтерв'ю виданню "ГОРДОН" розповіла про новий проект у межах ТСН, присвячений дружинам українських олігархів, пояснила, чому політикам складно відповідати на прості запитання, згадала, як із нею жартував Арсеній Яценюк, як її цілував Віталій Кличко і як вона "підловила" Олега Ляшка.
Телеведуча Даша Щаслива вирізняється манерою ведення діалогу з політиками: не боїться жартувати над ними, підколювати, тролити. Вона підготувала спецпроект "Дружини" програми ТСН на каналі "1+1", героїнями якого стануть дружини найзаможніших українців.
Дружину одного українського олігарха взуває особиста гардеробниця, а в лавах персоналу є людина, яку найняли спеціально для того, щоб стежити за собаками
– Дашо, незабаром у ТСН стартує ваш авторський цикл сюжетів "Дружини". Розкажіть про концепцію і героїнь цього спецпроекту.
– Найкраща оцінка чоловіка – жінка, яка йде з ним поруч. Нам стало цікаво, що собою являють і як живуть дружини найбагатших українців. Можу назвати кілька імен наших героїнь: дружина заступника мера Києва Ігоря Ніконова Іванна Ніконова, співачка Камалія, дружина пакистанського мільярдера Мохаммада Захура, Марина Ярославська, дружина харківського бізнесмена, мільярдера Олександра Ярославського. Усі ці жінки перебувають на певному олімпі багато в чому завдяки тому, що вони є дружинами заможних чоловіків. У них шикарний гардероб, машини, цікаве життя. Але, поспілкувавшись із ними, скажу: кожна з них – самодостатня особистість. Однак я припускаю, що на цих жінок може налетіти шквал критики, почнуть пліткувати, як їм удалося всього добитися. Я це пояснюю так: люди діляться на два типи у філософському контексті життя – на гравців, які помиляються, забивають гол, програють чи виграють, і на глядачів, які обговорюють гру перших. У кожного своя доля.
– Ви зустрічаєтеся зі своїми героїнями в них удома?
– Так. Ми показуємо їхні хобі, розкриваємо стосунки з чоловіками, ставлення до грошей, питаємо, чи є золота картка, хто головний у сім'ї, хто розпоряджається бюджетом, чи є конфлікти, зради, чи вміють дружини олігархів готувати, скільки персоналу, який їх обслуговує, тримають у будинку. До речі, з'ясували, що одну з дружин взуває особиста гардеробниця, а в лавах персоналу є людина, яку найняли спеціально для того, щоб стежити за собаками.
– Навіщо найбагатшим українцям потрібно показувати своє життя? Чому вони погоджуються йти на це на тлі боротьби з корупцією? Яка в них мотивація?
– Дуже складно змусити політика або держслужбовця показати, як він живе. Ми для проекту "Інтимні зони" в "ТСН.Тиждень" більше ніж півроку вмовляли головного військового прокурора України Анатолія Матіоса показати його будинок.
Політики ж не декларують своїх доходів. Їм дуже складно зважитися показати своє життя. Їхній зовнішній імідж і будинки, у яких вони живуть, це колосальна різниця. Перше запитання від політика звучить так: "А що подумає мій виборець?" Їм простіше розмірковувати про війну, ніж розповісти, скільки в них персоналу, що їх обслуговує. А для багатих людей, які задекларували мільйони, не проблема показати своє життя.
– Як вам здалося, чи щасливі дружини олігархів у житті?
– Я вважаю, що щастя не залежить від зовнішніх факторів. Ти можеш мати золоті злитки, жити в "Межигір'ї" і водночас бути глибоко нещасною людиною. Я вважаю, що всі героїні нашого нового проекту – щасливі жінки. Але не тому, що вони з багатими чоловіками. Навпаки, ці чоловіки з ними, тому що жінки дали їм усе. У них стільки енергії, щастя, радості, гармонії. До речі, людина, яка не впевнена у собі, після запису інтерв'ю 25 разів зателефонує з проханням щось прибрати. А жодна з дружин мені ще не подзвонила. Вони кайфують від самих себе.
– Спілкуючись із політиками, ви тролите і підколюєте їх. Чому обрали таку манеру спілкування?
– Моє завдання – не образити когось, а показати глядачеві людину такою, якою вона є. Політики люблять говорити заготовками. Я не хочу, щоб депутат використовував мене як можливість висловитися стосовно якогось закону з популістською метою. Моє завдання – "підколупнути" його, щоб він відреагував у природний для себе спосіб.
Журналістика не має засуджувати. Моє завдання – бути дзеркалом. Якщо людина має самоіронію, хай що я запитаю, її почуття гумору, внутрішня доброта зроблять її в найгіршому разі смішною. А якщо людина має негативні якості і гординю, її реакцією на незручні запитання будуть гнів і хамство.
– Хто нахамив вам найбільше?
– Колишні журналісти, які прийшли в політику, особливо чутливі до критичних запитань. Вони, забуваючи про те, що теж були журналістами, просять мене не ставити їм якихось запитань. Вони самі не готові до того, що колись робили. Політики, які пройшли не одне скликання і яких звинувачували в корупційних схемах, часто інтелігентніше витримують натиск критики.
Спілкуючись із Ляшком, я доторкнулася до його руки. "Чому ви до мене торкаєтеся?" – запитав він. "А що, вам некомфортно, коли до вас жінка торкається?" – запитала я
– Вас особисто зачіпає хамство на свою адресу? Відчуваєте образу?
– Мене це не хвилює. У мене в роботі немає бар'єрів і комплексів. Із людиною, яка мені хамить, мене не пов'язує нічого особистого, не маю до неї жодних почуттів. Я в цьому плані невразлива. Якби це був мій коханий чоловік, це одне. Але співрозмовник для мене – просто робота. Хамство на мою адресу зачіпає людей, які мене люблять. Вони можуть подивитися матеріал і надіслати sms – їм за мене прикро. Я ж уважаю так: що сказав ти – твоє. І хамство залишається з тим, від кого воно виходить. Я завжди кажу, що журналістика – це професія сміливих і зухвалих людей, у гарному розумінні цього слова. Якщо ми будемо думати, що про нас подумають інші, не реалізуємося в цій професії.
Якщо ти політик, ти маєш розуміти, що є предметом громадського інтересу. Хай що запитають – мусиш відповісти, навчитися іронізувати.
– Ви колись сказали, що політикам найскладніше відповідати на прості запитання. Чому?
– Із політиками працюють політтехнологи. І вони заточені на порядок денний, який треба відпрацьовувати. Зі своїми політтехнологами політики обговорюють больові точки – наприклад, мільйони, виявлені в офшорах. І на ці запитання вони готові відповідати своїми заготовками. Завдання журналіста – порушити схему. Потрібно вибити політика з колії, витягнути реакцію за допомогою різноманітних запитань. Пам'ятаю, коли ми спілкувалися з Олегом Ляшком, я запитала, які у нього є комплекси. Він був не готовий відповідати на це запитання. У процесі спілкування я доторкнулася до його руки. "Чому ви до мене торкаєтеся?" – запитав він. "А що, вам некомфортно, коли до вас жінка торкається?" – запитала я.
Ляшко, коли йому треба, ходить із бабусями обіймається, цілує їх – своїх потенційних виборців. А тут виходить, я доторкнулася до політика, і він відчуває огиду. І ця його фраза "Чому ви до мене торкаєтеся?" цінніша, ніж усе, що він скаже потім.
Або ще приклад: він розповідав, що нещодавно був на війні. А потім каже: "Дар'є, вимкніть кондиціонер, щоб я не захворів". Так ви в окопах були, пане Ляшко, а боїтеся кондиціонера! Політиків ловиш ось на таких простих запитаннях.
Яценюк самоіронічний. Я запитала, навіщо він відпускає бороду. Він сказав, що компенсує бородою брак волосся на голові
– Є політики, які не брешуть?
– Ні, звичайно. У нас усі люди брешуть.
– Я маю на увазі в більш-менш глобальному плані.
– Політика – мистецтво компромісів, договорів. Усе, що політики говорять, неправда. До них треба ставитися критично і не потрібно їх боятися образити. Нардеп Єгор Соболєв якось сказав мені, що проблема журналістів у тому, що вони ставляться до політиків як до людей, а політики – це функції. Їх не треба любити, ними не треба захоплюватися. Я вважаю, що журналіст має бути з політиком нарівно, не ставити його вище за себе, не принижувати, але і не підлещуватися. Хай яким є статус – прем'єр-міністр, президент – не має бути жодного пієтету. Зрозуміло, що кожну людину як людину потрібно поважати. Я не про те...
– Ідеться про те, що не треба сприймати політиків як "сильних світу цього"...
– Так. Що означає "сильний світу цього"? Що ти багатий чи маєш владу? Це все дуже мінливе.
Я бачила чиновників, які, будучи при владі, із відразою ставилися до журналістів. Минуло півроку, їх із посад зняли, і вони відразу стали поводитися інакше – почали закидувати нас, журналістів, повідомленнями у WhatsApp, Viber – вони вже самі ініціювали спілкування. Сьогодні він міністр, а завтра – ніхто, сьогодні він заступник прокурора, а завтра він опозиційний політик. Посада прем'єр-міністра – теж тимчасова. Це людина, яка виконує свою функцію і має відповідати на запитання, зокрема і неприємні.
– Ви у своїй роботі наражалися на небезпеку? Вам погрожували політики, яких ви "вивели на чисту воду"?
– Річ у тім, що я ставлю неприємне запитання м'яко – агресія з мого боку ні до чого. Я ставлю політиків у стан ступору, викликаю колосальне роздратування, спробу втечі. Багато політтехнологів каже: "Щаслива, тебе бояться". Але не пригадаю, щоб хтось мені погрожував.
Так, і після того як нахамили, багато хто просить вибачення, мириться зі мною. Але політики мають розуміти, що ми можемо попити кави, поспілкуватися оф-рекордс, але коли я з мікрофоном, можу знову поставити незручні запитання.
– Приймаєте знаки уваги від політиків?
– Ні. Чоловік поводиться з жінкою так, як вона дозволяє. Я по-діловому вибудовую стосунки. Водночас із деякими політиками ми можемо говорити не тільки про робочі питання, але й, наприклад, про IT-технології, бізнес, Ілона Маска. Мене цікавить багато політиків із погляду інтелектуального спілкування.
– Із ким складніше – із чоловіками чи жінками – політиками?
– Не має значення. Це неправда, що жінки складніші. У мене є жінки-приятельки з парламенту. Я можу з ними поспілкуватися, сходити кудись...
– Савченко, Тимошенко...
– Ні, ну що ви. З іншими розумними, сильними, чудовими жінками. Але коли мова йде про роботу, для мене немає винятків – я не ділю співрозмовників на приятелів і неприятелів.
Із Надією Савченко я не маю контактів. А Юлія Володимирівна, до речі, мене вразила під час інтерв'ю. У ній є щось живе, вона самоіронічна.
– А хто ще вирізняється самоіронією серед українських політиків?
– Серед жінок – Вікторія Сюмар. Серед чоловіків – Арсеній Яценюк. Ми якось обговорювали новий імідж Бориса Ложкіна, коли той відростив бороду. Арсеній Петрович якраз теж трохи змінив імідж. Я запитала, навіщо це йому потрібно, а він сказав, що компенсує бородою брак волосся на голові. Він також сміливо жартує щодо своїх занять спортом.
Дружина Віталія Кличка живе в Німеччині. Таке життя для неї обрав чоловік
– Коли ви поставили Віталію Кличку запитання про його стосунки з дружиною, він вас поцілував замість того, щоб відповісти. Як розцінюєте таке ухилення від запитання?
– Та Кличко шикарний у цьому плані! Він людина дії, яка не хотіла відповідати на незручне запитання. Він міг мене зупинити, утекти, нахамити, але вирішив питання по-спортивному: вдався до дії, яка перекрила його відповідь на некомфортну тему стосунків із дружиною. Тепер такий прийом він використовує як захист, і щоразу може ним хизуватися. Інша річ, що це вже не буде так цікаво. Свого часу ця історія породила безліч мемів. Наприклад, на День святого Валентина мені надсилали картинку із серії "Любов – це...". І там було написано: "Любов – це... Коли тебе цілує мер".
– Які стосунки з дружиною у Кличка зараз?
– Досі не знаю відповіді на це запитання. Я нещодавно брала в Наталії Кличко інтерв'ю. Мене вона сильно вразила. Шикарна жінка!
– Що означає "шикарна жінка"?
– Жінка має бути цікавою, у ній мусить бути порода, енергія. Вона красива, добра, вона не просто розумна – вона глибока, зі стрижнем. Уважаю, що це Віталію Кличку з дружиною пощастило, а не навпаки. І, я вам скажу, вона досить жорстка дама.
– Що вона сказала стосовно свого шлюбу?
– Я запитала, як часто вони бачаться, і Наталія сказала, що літаки їй на допомогу – вона часто прилітає сюди, а сама живе в Німеччині. Таке життя обрав її чоловік. І, як сказала Наталія, Віталій Кличко – це птах, який летить, і вона не може обрізати йому крила. Тому вона як його дружина підтримує ці крила, щоб він літав. Це її вибір.
– Ви працювали на "112 каналі", потім перейшли на "1+1". Із чим пов'язана зміна місця роботи?
– Мені було дуже добре на "112 каналі", і я йшла зі своєї зони комфорту. Але мені зробили пропозицію, від якої неможливо було відмовитися, – розвиток та нові проекти.
– Ви змінили кілька місць роботи у своїй кар'єрі. Що вам подобається в роботі журналіста, а що ні?
– Найбільша цінність – це люди. Вони вчителі. Я люблю свою роботу за те, що маю можливість познайомитися з величезною кількістю розумних, талановитих людей, професіоналів у своїх сферах: музиці, мистецтві, політиці. Люди ж дарують одне одному енергію під час спілкування, і я вдячна своїй роботі за можливість дарувати й отримувати енергію, рости завдяки цікавим людям. Я люблю слухати людей і "розкривати" їх.
Що мені не подобається в моїй професії, навіть не знаю. Загалом, уважаю, що будь-яка професія трансформується. Я тривалий час була продюсером, і мені це заняття дуже подобалося. Я вважаю, що людина має розвиватися, створювати щось нове, постійно виходити із зони комфорту. Тендітні системи – ті, які не люблять стресів. Журналістика – антитендітна професія, у якій людина мусить себе переборювати. Можна сказати, що я жодного дня не працюю, тому що мені подобається те, що я роблю.