Ведуча "Євробачення 2017" Буткевич: Гонорару я досі не отримала
Актриса Анна Буткевич, ведуча червоної доріжки конкурсу "Євробачення 2017", розповіла "Бульвару Гордона" про те, як потрапила на конкурс, про суму свого гонорару і чому потрібно проводити цей захід у часи політичної та економічної нестабільності.
7 травня в Києві пройшла червона доріжка "Євробачення 2017" – церемонія привітання учасників конкурсу. Цього року червона доріжка стала найдовшою в історії "Євробачення" – 265 м. Однією з ведучих заходу була Анна Буткевич, автор і ведуча радіопрограми "Без гриму" на хвилі "Європа плюс".
Не можна було допустити, щоб ми виглядали боягузами чи поганими господарями, або, не дай боже, жалюгідними. Тому що, коли кличеш гостей, повинно бути чисто в домі, повний стіл частувань та гарний настрій
– Анно, на "Євробаченні 2017" ви дебютували як ведуча заходу і телеведуча. Які враження залишилися у вас від цієї роботи?
– Про "Євробачення 2017" я можу говорити і як глядач, і як представник країни, яка приймає конкурс, – адже жити в місті, де проходить така подія, це окремий досвід, – і як безпосередній учасник, оскільки мені випала честь стати однією з ведучих. І у всіх цих ролях я відчула більшою чи меншою мірою одне – гордість, що ми впоралися. Не скрізь ідеально, зовсім не скрізь оптимально, але ми впоралися.
– Як ви вважаєте, рішення проводити таку масштабну подію, як "Євробачення", у країні, що зараз у нестабільній політичній та економічній ситуації, було правильним?
– Безумовно. І я б назвала це перемогою України. І це не тільки моя думка. Перед конкурсом я готувала цикл сюжетів для програми "Без гриму" і розмовляла з простими киянами про "Євробачення". Так-от, більшість не тільки вважали це рішення правильним, деякі пропонували частіше проводити такі заходи у Києві та інших містах. А коли проста квіткарка, відповідаючи на запитання, чи потрібне нам "Євробачення", сказала "Звичайно, адже треба ж десь перемагати", я зрозуміла, що вона говорить насамперед про нашу перемогу над собою – своїми страхами, комплексами, стереотипами і лінню.
– Чи все було зроблено як слід українською стороною, щоб "Євробачення" пройшло на найвищому рівні?
– Не скажу, що зроблено все, але зроблено багато. Не можна було допустити, щоб ми виглядали боягузами чи поганими господарями, або, не дай боже, жалюгідними. Тому що, коли кличеш гостей, повинно бути чисто в домі, повний стіл частувань і гарний настрій. Інакше нічого запрошувати.
– Як ви потрапили в число ведучих червоної доріжки "Євробачення 2017"?
– Узяти участь у червоній доріжці для мене було авантюрним рішенням. Адже я актриса і радіоведуча, а це трохи інша професія. До того ж я людина дуже самокритична і завжди незадоволена собою. Однак бажання спробувати перемогло, я записала відеовізитку англійською мовою і відправила пакет документів на розгляд. І коли протягом тижня відповіді не було, я забула про це. У квітні, коли я лежала з температурою 38,5, мені зателефрнували і запросили на співбесіду. Не знаю, що подумала про мене людина, почувши мій скрипучий голос, але з наступного дня у мене почалася активна підготовка. Відкрию вам секрет – я не дуже розбираюся в музиці і рідко дивилася "Євробачення". Тому мені довелося повністю вивчити історію конкурсу, узяти кілька уроків тележурналістики і навіть почати думати англійською. Спортивний досвід допоміг мені максимально сконцентруватися.
Гонорар виявився вищим від моїх очікувань
– З якими труднощами під час роботи на червоній доріжці ви зіткнулися?
– Коли вперше, багато чого складно. Коли навколо професійні колеги, бажання бути їм відповідним частіше заважає, ніж допомагає. Наприклад, про існування так званого вуха я, безумовно, знала (маленький мікрофон, який розташований у вусі для підказок режисера. – "Б. Г."), але ніколи не працювала з таким "підказником" і зіткнулася з ним безпосередньо на червоній доріжці. Напевно, це був найбільший стрес – відчуття, що ти на полі бою під перехресним вогнем. У вусі ти чуєш крик режисера, навпроти тебе очі усміхнених гостей, які чекають наступної репліки, над головою камера літає, а боковим зором ти бачиш фаната, який хоче перестрибнути парапет.
Імпровізація англійською – це окрема історія. Загалом, якщо коротко, на червоній доріжці відчуваєш себе як у космосі... І розгулятися ніде, хоч і місця багато, і покинути корабель не можна. Але з таким партнером, як Андрій Джеджула, усі труднощі відходили на другий план. Він неймовірно харизматична людина і великий професіонал. Крім того, він найвищий з усіх ведучих, так що нас було видно здалеку, а я могла одягнути підбори.
– Як ви оцінюєте виступ українського учасника O.Torvald? Хто був вашим фаворитом на конкурсі?
– Мені здається, усі вже висловилися щодо виступу української групи. Я скажу лише одне – мені було дуже шкода, що цього року нашу країну на конкурсі не представляла ONUKA. Її виступ на фінальному концерті став тому підтвердженням. Упевнена, багато хто за межами України відкрив для себе цю неймовірно оригінальну і талановиту виконавицю. У багатьох виникало лише одне запитання: де можна проголосувати за ONUKA?
– Зараз активно обговорюють гонорари хедлайнерів, ведучих, дорогий одяг. Скільки витратили на ваш костюм? Який гонорар ви отримали?
– Свого гонорару я ще не отримала. Можу лише сказати, що, підписуючи договір, була приємно здивована, оскільки він виявився вищим від моїх очікувань – понад 70 000 грн без урахування податків. Щодо одягу, тут усе просто – я одягла те, що найбільше пасувало, на мою думку, зі свого гардеробу, і організаторів мій вибір улаштував. Це був комбінезон від Andre Tan, жакет Sonia Rykiel і взуття Giuseppe Zanotti.
Будь-який міжнародний конкурс – це презентація країни, це дипломатія, у цьому випадку – культурна
– Європейським гостям і учасникам "Євробачення 2017" сподобалася організація конкурсу. А ось в Україні залишилися незадоволені проведенням заходу. Як ви думаєте, із чим це пов'язано?
– Не знаю, може, у такий спосіб ми перестраховуємося. Іноді, можливо, це пов'язано з невпевненістю в собі, а часом і перекладанням відповідальності на інших. Ми справді часто не вміємо радіти своїм перемогам, як робить будь-яка країна, що себе поважає. Згадайте, скільки критики лунало на адресу прекрасних ведучих Володимира Остапчука, Олександра Скічка і Тімура Мірошниченка, які блискуче впоралися зі своїми завданнями і стали окрасою конкурсу. Можливості у нас дуже великі, головне – вірити в себе, робити свою справу і не озиратися.
– Чи можна назвати "Євробачення" політичним конкурсом?
– Звичайно. Коли йдеться про інтереси країни, то все має політичний контекст. Мені б хотілося, щоб творчість лідирувала. Але так не завжди виходить. Будь-який міжнародний конкурс – це презентація країни, дипломатія. У цьому випадку – культурна. І те, що ми хочемо і можемо сказати світові, має прозвучати в композиції нашого учасника: чи то музика, кіно чи арт-виставка. Ми у такий спосіб говоримо, розповідаємо світу про себе, адже мова мистецтва зрозуміла всім! Однак творчість не повинна приводити до розпалювання конфліктів – лише до конструктивних діалогів. Тому кожен конкурс відрізняється від попереднього. І ось цього року переміг виконавець, який ще кілька років тому взагалі не потрапив би у відбір, та й сьогодні вважали "не форматом". Пісня Джамали, з якою вона перемогла минулого року, була драматичною, навіть трагічною, що для конкурсу естрадної пісні скоріше недолік, ніж перевага. Але стереотипи для того й існують, щоб їх ламати. На мою думку, "Євробачення" стає більш музичним і більш "людяним" конкурсом. Це теж перемога, у якій є і наша заслуга!