Журналістка Олицька: Секрет вдалого інтерв'ю – у довірі. Людина говорить щиро тоді, коли відчуває, що її не зрадять

– Анно, ви кілька років як переїхали у США. Як і чому наважилися на переїзд?

– Війна змусила мене ухвалити важке рішення. Я переїхала з Києва в Нью-Йорк із сином і почала життя з нуля. Перша квартира була жахлива – старий будинок, таргани, але оренда коштувала $1,8 тис. на місяць. Згодом вдалося зняти нову, сучасну квартиру – уже $3,5 тис. на місяць. Це була величезна різниця, але й полегшення – нарешті безпека й нормальні умови. Спочатку їздили лише на метро й автобусами. Квиток – $2,75, абонемент – приблизно $127 на місяць. Але з дитиною це було важко. Тому я взяла машину в кредит. Це дуже змінило наше життя – стало зручніше і для побуту, і для роботи.

Школу для сина Тимофія я шукала дуже ретельно: перевіряла райони, розмовляла з іншими батьками, особливо з українськими мамами. Мені було важливо, щоб він почувався в безпеці. Це був цілий процес.

– Що найбільше вразило у місті?

– Нью-Йорк – місто контрастів. Коли ти турист – бачиш вогні Таймс-Сквер і хмарочоси. А коли живеш – бачиш інше. Тут мільйони можливостей, але й мільйони викликів. На одній вулиці – розкішні ресторани, на іншій – бездомні. Нью-Йорк ніби каже: "Можливо все. Але не зупиняйся". Жити тут дорого. На продукти йде $1 тис. в місяць, страховка теж чимало коштує. У середньому витрати на людину без оренди – $1,2 тис. – $1,5 тис. Але Нью-Йорк дає шанс заробити більше, якщо ти готова працювати.

Ще одне – тут велика українська спільнота. У місті живе приблизно 138 тис. українців. Є церкви, культурні центри, організації. Це дуже підтримує, особливо на початку. 

– Чи спілкуєтеся з українками в Нью-Йорку?

– Я відчувала, що мушу підтримати жінок, які опинилися у ще важчій ситуації. Мене запросили вести захід за підтримки ООН, присвячений українкам, які приїхали сюди самі з дітьми – без роботи, без мови, іноді без будь-якої підтримки. Це був дуже важливий момент. Хотілося, щоб вони почули: "Ви не одні".

– Анно, ви у США й надалі працюєте за фахом. Як адаптувалися?

– Це було непросто. Нове середовище, інші стандарти. Команду довелося збирати з нуля. І були факапи. Наприклад, інтерв'ю зі світовою українською супермоделлю Аліною Байковою, про яке я мріяла роками. Вона живе теж у Нью-Йорку. Ми його записали – і виявилося, що оператор забув увімкнути звук. Я плакала, було відчуття розпачу. Але ми все ж виклали матеріал. І, на диво, він набрав багато переглядів. Глядачі відчули щирість і підтримали мене. Це показало: головне – зміст, а не технічна ідеальність.

– В чому секрет вдалого інтерв'ю? У чому ваша особливість як інтерв'юерки?

– У довірі. Я вважаю, що інтерв'ю – це трохи як терапія. Людина говорить щиро тільки тоді, коли відчуває, що її не зрадять. І я завжди будую цю атмосферу.

– Як це працює у Нью-Йорку?

– Тут це особливо важливо. Нью-Йорк – місто без обмежень, але й без жалю. Тут потрібні інтерв'юери, які справді вміють слухати й розуміти. І моя методологія, перевірена ще в Києві, виявилася універсальною – вона працює і з українськими, і з міжнародними героями.

– А як щодо особистого життя? Чи відрізняється дейтинг у США від України?

– Дейтинг тут зовсім інший, ніж в Україні. Люди більш відкриті, прямі й часто спілкуються через застосунки. Я тут уперше в житті зареєструвалася на сайті знайомств. Перші побачення були для мене наче маленькі дослідження: хто як спілкується, що для нього важливо, як реагує на твої межі.

В Україні часто очікують, що чоловік проявляє ініціативу й "веде" у стосунках, а роль жінки більш традиційна. В Америці підхід партнерський: рівність, спільні рішення, емоційна підтримка. Чоловіки менше бояться показати емоції, відверто говорять про свої страхи й сумніви. Тут можна ініціювати побачення і жінці, і чоловіку – і це нормально. Тут на першому побаченні чоловік не соромиться розказати про своє дитинство, страхи. Також не соромиться запропонувати заплатити за рахунок 50 на 50, хоча таких ситуацій у мене було небагато.

Іноді важко зрозуміти, наскільки люди щирі. Тут більше відкритості, але водночас і більше "гри", коли чоловіки можуть вести кілька знайомств одночасно. Дуже популярні два підходи – inclusive й exclusive. Це те, що українці часто не усвідомлюють на початку.

– Що це означає?

– Inclusive – це коли людина зустрічається з кількома людьми одночасно, тобто не закриває себе на одного партнера одразу. Це не обов'язково означає, що хтось "грає" або "бреше", це просто стиль знайомств. Ти відкритий до спілкування, можеш бачити кілька людей і зрозуміти, хто тобі справді підходить. Важливо тільки бути чесним і попереджати інших, що це не моногамія, поки не домовилися інакше.

Exclusive – це коли ви домовляєтеся, що бачитеся тільки один з одним, тобто серйозний, моногамний формат стосунків. Тут відразу обговорюють очікування й межі. Це класика – як у традиційних стосунках в Україні.

Я спілкувалася з кількома людьми через застосунки. Частина з них була у форматі inclusive – ми бачилися кілька разів, але ніхто не був прив'язаний один до одного. Це дозволяло зрозуміти, хто справді підходить і як будеш відчувати себе у стосунках. А коли я зустріла людину, з якою хотіла будувати щось серйозне, ми домовилися про exclusive – і відтоді бачимося тільки один з одним.

– Чи легко було українці адаптуватися до таких форматів?

– Спочатку непросто. В Україні більшість знайомств одразу йде в "ексклюзивний" формат, навіть якщо обидва ще не готові. Тут люди більш відкриті, і треба вчитися спілкуватися чесно й без очікувань. Inclusive може здатися "несерйозним", але насправді це спосіб зрозуміти, що тобі важливо в партнері.

– Чи вдається вам гармонійно поєднувати роботу й особисте життя?

– Це постійний баланс. Важливо залишати час для себе і для сина. Стосунки – це теж робота над довірою та взаєморозумінням. Тут люди приходять і йдуть, і не кожен знайде спільну хвилю. Я стала більш усвідомлена щодо того, що для мене важливо: підтримка, чесність, емпатія.

– Які поради ви б дали українкам, які щойно приїхали у США?

– Бути відкритими, але обережними. Не боятися ставити свої межі й проговорювати очікування. Не спішити. Тут цінують чесність і комфорт, а справжні стосунки приходять тоді, коли готові обидві сторони. І трохи гумору ніколи не завадить – багато історій на першому побаченні смішні, і це допомагає зняти напругу.

Контекст:

Олицька закінчила Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Після закінчення працювала в Міністерстві закордонних справ України. Коли проходила кастинг ведучих для ранкового шоу "Підйом" на "Новому каналі", отримала пропозицію стати ведучою проєкта про шоу-бізнес "Піраньї". Згодом вела соціально-політичний проєкт "Абзац". "Я працювала у Верховній Раді, робила розслідування, брала інтерв'ю з депутатами й політиками. Ми з командою створювали матеріали, які були корисними для людей", – так розповідає про свій досвід журналістка.

Вона також була ведучою тревел-шоу "Заробітчани", а згодом вела проєкт "В кого більше". "Два роки я подорожувала світом: відвідала понад 60 країн, спробувала більше ніж 100 професій – від фермерки в Азії до кухарки в Африці. Це був неймовірний досвід, який дав мені витривалість, гнучкість і вміння адаптуватися будь-де", – зазначила Олицька.

Зараз вона веде свій блог в YouTube. Олицька розробила авторську методологію з журналістики Manual. "Це квінтесенція мого досвіду. Я систематизувала там методологію – як створювати атмосферу довіри на інтерв'ю, як слухати підтексти й паузи, як правильно ставити запитання, щоб людина відкрилася без тиску. Цей Manual поєднує психологію, практику й технології. Я навіть описую, як журналіст може інтегрувати штучний інтелект – для аналізу текстів, транскрипцій, планування інтерв'ю. Але головне – я пояснюю, як перетворити інтерв'ю не на "контент", а на діалог, що змінює і героя, і глядача", – пояснила вона.

За словами Олицької, вона розглядає інтерв'ю як психотерапевтичний процес. "Журналіст має бути емпатичним, уважним, здатним створити психологічно безпечний простір. Я використовую метод "дзеркала", силу паузи, невербальні сигнали. Це допомагає герою відкритися й навіть проговорити те, що роками залишалося в тіні", – зазначила журналістка.