Дощовик. Як і коли з'явився плащ, який захищає від злив
Дощовик є предметом осіннього гардероба: він захищає в негоду і, на відміну від парасольки, звільняє руки. Тому він незамінний, якщо в негоду потрібно мати повну свободу рухів. Видання "ГОРДОН" розповідає про походження дощовика.
Першими прообразами дощовиків були плетені накидки з гілок із листям. Такі використовували в різних країнах стародавнього світу. У Китаї також робили конусоподібні плащі із соломи.
У середні віки моряки, щоб не промокнути під час шторму і злив, почали накидати на плечі старі вітрила. Згодом їх почали просочувати олією, щоб тканина не пропускала вологи.
Більш наближеним до сучасного варіанта дощовика став плащ із каучуку. Його винайшов хімік Чарльз Макінтош. Він накладав каучук на тканину. Це дало змогу пошити водовідштовхувальний плащ. Цей предмет гардероба дістав назву за прізвищем винахідника. Такий плащ можна було носити в сильну зливу, але не надто довго, оскільки така тканина сильно парила.
1879 року дощовики почали шити з габардину, винайденого Томасом Бьорберрі. В основі габардину були бавовняні волокна, і цей матеріал не так сильно парив, як каучук. Бьорберрі випустив плащ – тренчкот – із картатою підкладкою. Вона і сьогодні є відмінністю модного дому Burberry.
У 1960–1970 роки американська компанія WL Gore налагодила випуск мембранного матеріалу Gore-Tex, "який дихає". З нього спочатку шили екіпірування для астронавтів NASA, а потім почали випускати й дощовики. Сучасні виробники для дощовиків зазвичай використовують схожі тканини: вони затримують вологу на поверхні, але не створюють ефекту парильні.