Легенда наукової фантастики – знову на великому екрані. Огляд фільму "Дюна"
16 вересня в український прокат виходить стрічка "Дюна" – екранізація однойменного науково-фантастичного роману Френка Герберта 1965 року. Режисерові Дені Вільньову дісталося непросте завдання – показати на екрані масштабний і деталізований світ та водночас не скотитися у вузькоспрямоване кіно для обраних. Відповідь на запитання, чи вдалося йому це, – у рецензії видання "ГОРДОН".
Фільму пророкували звання головної стрічки року ще задовго до прем'єри на Венеціанському кінофестивалі на початку вересня. І це не дивно, адже його першоджерело – класика світової фантастики, значення якої визнавали і співавтор "Космічної Одіссеї" Артур Кларк, і один із найбільших письменників-фантастів Роберт Гайнлайн.
Водночас за всієї значущості роману його екранізації важко назвати успішними. Масштабного проєкту чилійця Алехандро Ходоровськи, у якому мали взяти участь Сальвадор Далі, Орсон Веллс (режисер "Громадянина Кейна"), Мік Джаггер, Девід Керрадайн і Pink Floyd, так ніколи і не втілили в життя. Стрічка Девіда Лінча стала найбільш "нелінчівською" в його фільмографії, провалилася у прокаті, її розкритикували як фанати роману, так і кінокритики. Її навіть називали "розчаруванням і найгіршим фільмом року", а сам Лінч у підсумку просив прибрати його ім'я з титрів. Не став успішним і мінісеріал 2000 року.
З огляду на такий бекграунд, на плечі режисера Дені Вільньова, відомого за картинами "Прибуття" та "Той, що біжить по лезу 2049", лягла важка ноша – не спотворюючи суті роману, познайомити глядачів із величезним, багатошаровим і складним світом Герберта. І щоб зробити це в повному обсязі, він вирішив розділити твір на дві частини – саме екранізацію першої з них і зможуть побачити глядачі цього року.
Сюжет стрічки побудовано навколо стосунків двох великих домів у далекому 10 191 році. 80 років сімейство Гарконненів панувало на пустельній планеті Арракіс, де видобувало так звану пряність. Ця речовина продовжує життя, підсилює здібності людини, її використовують пілоти для навігації в космосі. Без нього фактично неможливі космічні подорожі, що робить пряність найціннішим ресурсом у Всесвіті.
Однак із волі імператора Гарконненів усувають від влади на Арракісі, а на їхнє місце приходить дім Атридів. Їх подальше протистояння і численні палацові інтриги і стануть однією з центральних тем стрічки.
Головний герой "Дюни" – спадкоємець дому Атридів Пол (Тімоті Шаламе). Він – класичний обранець з усім стандартним набором якостей. Пол – чудовий боєць, має неймовірну магічну силу, а народ Арракіса вважає його месією. Сучасному глядачеві, який дивився "Матрицю" і "Володаря перснів", його образ може здатися вторинним – дуже-дуже особливий хлопчик, який має врятувати світ. Однак його сюжетна лінія набагато глибша, ніж здається на перший погляд. Пол має пройти шлях від переляканого підлітка до справжнього лідера, який очолив священну війну. І миловидний Шаламе, у якому часом прослизає прихована сила і похмурість, якнайкраще підходить для цієї ролі.
Загалом акторів у "Дюні" дібрано дуже вміло. Ребека Фергюсон – зачаровує й одночасно лякає в ролі матері Пола і могутньої відьми з ордену "Бене Гессеріт". Джош Бролін, який став воєначальником і наставником обранця, харизматичний. Персонаж Джейсона Момоа – класичний герой для розрядки і перерви від тягучого пафосу. Засмучує хіба що роль Зендаї – її персонаж, що здається таким важливим у трейлерах, має мінімум екранного часу, його практично не розкрито. Це потрібно змінити в наступній стрічці.
Що стосується сюжету загалом, то авторам удалося познайомити глядачів, які не читали оригіналу, зі світом "Дюни", водночас залишаючи невеликі пасхалки для фанатів книжки. У ньому вистачає видовищного екшену, хоча основна розповідь розмірена і неспішна. Хронометраж у дві з половиною години нагадує про себе, стрічка не тримає глядача в напрузі весь цей час, але і не змушує втомлено зиркати на годинник. А через те, що це лише перша частина дилогії, фінал фактично є відкритим.
Багато в чому сюжет спрощено. Мало сказано про здібності відьом із "Бене Гессеріт" і їхній вплив на долю Пола, майже немає подробиць про ментатів (героїв із чорним знаком на губах, "людей-комп'ютерів"). Також у першій частині взагалі не з'являються деякі значущі персонажі з книжки, наприклад Фейд-Раута. Однак це радше плюс, ніж мінус: стрічка і так перенасичена героями й сюжетними лініями. Крок праворуч, крок ліворуч – і її б уже неможливо було дивитися без ознайомлення з першоджерелом.
Окремо варто похвалити візуальний ряд картини: атмосферні споруди, вертольоти, схожі на бабок, страшні гігантські хробаки (фанати "Тремтіння землі" потішаться) і космічні кораблі. Автори неймовірно уважні до деталей, через що не виникає жодних сумнівів у реальності того, що відбувається на екрані. Особливо вражає величезна, що йде за горизонт, пустеля Арракіса. Безкраї піски, повні неймовірних небезпек, але водночас чарівно прекрасні, передають основний настрій картини.
Фільм обов'язково потрібно дивитися саме на великому екрані. Вільньов абсолютно мав рацію, виступаючи проти показу на стримінгових сервісах, оскільки домашній перегляд не здатний повністю передати епічність і розмах.
Наразі це найвдаліша екранізація твору Герберта. Не без недоліків, але вона цілком упоралася зі своїм головним завданням – познайомити сучасного глядача зі світом і не відлякати масштабом і заплутаністю того, що відбувається. Дивитися "Дюну" однозначно треба, якщо для вас важливо розуміти, куди рухається сучасний кінематограф у сфері фантастики.