Зібров: У 12 чи 13 років я спалив сарай – і посивів G

Артист зізнався, що його не тягне в рідні місця.

"Воно не тягне, тому що там уже нічого немає. Мами немає – немає вже до кого їхати. Могилок немає рідних. Провідувати немає кого. І всі вже мамині навіть двоюрідні, троюрідні – усі вже повмирали. А діти цих двоюрідних і троюрідних повиїжджали. Виїхали. Завмерло село, на жаль", – розповів він.

Водночас, розповів Зібров, "ностальгія є колосальною".

"От колосальна ностальгія за тими долинами, де я сіно це косив, стіжки ми ці всі робили. Я любив спати в цьому сіні, як воно пахне, як оці кричать цикадики, як корова у нас усе з рук їла. Оце сіно. А потім я її доїв. Но, чесно кажучи, коли я був малий, малими хлопчиками, дві корови... Граюся цицьками: хто на метр чи на два молоко... Кого застрелить. І так – бемц! Вовка попав! Ти гад! А я ще дьоргаю ту корову й думаю... Це ж корова могла і боднути, і хорошо боднути. Вона ж це розуміє: що хлопчикам, там, по шість-сім років – вони дурку ганяють", – згадав він.

Співак поділився й іншими екстремальними дитячими спогадами.

"От усе ж таки є дитинство. Ще дитинство я згадую: я спалив сарай – і посивів. От у мене сивина перша появилася у 13 років. Чи 12 мені було. Я приїхав на канікули, да. І туалет такий пристроєчний: пристройка була туалету. І під соломою. Під соломою цей туалетик. А там оси сиділи, у туалеті. Думаю: що вони там роблять? Треба взяти газети й ті оси повипалювати з них. Ну, там же павутиння і солома накрита. Ну, ясно, що павутиння пішло на солому. Я спокійно викурив, пішов, включив телевізор – бачу: блін, валить дим", – розповів Зібров.

Він пояснив, що весь сарай був під соломою, яка в підсумку зайнялася.

"І це і комора, це і курник, це і вугілля, і дрова, і де банки ми крутили, значить: там, крутилки ці всі. Словом, це все зверху згоріло. Але через п'ять – сім хвилин, коли почало воно горіти, практично все село тушило", – продовжив артист.

За його словами, врятувало ситуацію те, що була обідня перерва і люди йшли з поля з відрами.

"А у відрах вони несли буряк... Ну, працювали вони на буряках. Вони висипали ті відра... З відер висипали ті буряки. Слава богу, недалеко ставок. І вони рядком: 200 чоловік – там, 150–200 чоловік – отак, щоб перекидати ці відра, один одному передавали і тушили оцей сарай, тому що поряд наша хата, поряд сусідська хата стояла", – згадав співак.

Після ненавмисного підпалу Зібров, за його спогадами, "на горіх вискочив із переляку".

"Він метрів 15. А там вітер такий качає. І я отак обняв – і не можу нічого зробити. Мене вже і тьотя прийшла рідна, і там сусіди: "Злізай, Павлік". Мами не було. Мама десь на базарі була. А я не можу, мене заціпило. Мене просто заціпило. Ну, вони хвилюються, що вітер сильний піднявся і зараз мене просто скине. Метрів 15 – я не знаю – верхушка. Отак. Потім якось розмови такі, що "все, все нормально, он мама тебе кличе – іди сюди". А мені соромно, що мама скаже. А що мама скаже? Що я сарай спалив? Ну отак от. Було діло", – розповів артист.

Зібров додав, що після пожежі відбудовував сарай разом із братом.

"Мені 12 років, брату – 15. Я пам’ятаю, що в нас пилорама, пилка. Від батька це все залишилося. Станок верстатний. У нас, до речі, меблі вдома... У нас були все, що зроблено руками батька. Комод, стіл, стільці, етажерки, ну, шафи, кухня – усе батько. У нього верстат був. У нас пахло завжди стружкою, у нас пахло завжди фарбами, лаком. Оце я запам’ятав на все життя. То єсть інструментів дуже було багато. Тому ми з братом оце стругали, перекривали, будували новий... Таке дитинство. Цікаве дитинство", – резюмував Зібров.

Контекст:

Зібров народився 1957 року в селі Червоне Вінницької області. Закінчив оркестровий, а згодом вокальний факультет Київської консерваторії імені П.І. Чайковського. Був солістом Державного естрадно-симфонічного оркестру України. З 1994 року є директором і мистецьким керівником власного Театру пісні. Викладає вокал у Національному університеті культури і мистецтв.

Зібров – народний артист України.