Олександр Кацуба: Якою буде українська економіка після війни? Вирішувати нам
У нас усе більше обговорюють те, якою буде українська економіка після перемоги над Росією, як буде відбуватися відновлення, які реформи потрібні, щоб зробити Україну справжнім "східноєвропейським тигром". Щоб зробити українську економіку технологічною, життя українців якісним і щоб після війни все українське суспільство та Українська держава не опинилися біля розбитого корита. Бо можна виграти війну і програти мир. Якщо неправильно визначити пріоритети, некоректно оцінити власні перспективи та потенціал і не зуміти зацікавити світ у собі. Ми маємо бути реалістами.
А реалізм вимагає від нас розуміння, що для економічного розвитку нам потрібні пʼять ключових компонентів:
- Люди. Кваліфіковані працівники, підприємці, споживачі. Без людей, які будуть працювати, платити податки та споживати, ніякий економічний розвиток неможливий.
- Гроші. Внутрішні та зовнішні інвестиції, доступні кредити, репарації від Росії чи конфісковані російські активи, які будуть направлені на відновлення зруйнованої української економіки.
- Інститут верховенства права та якісні прості державні сервіси, які дозволять інвесторам працювати й почуватися у безпеці від тиску з боку держави чи криміналу.
- Зовнішня безпека, мінімізація воєнних ризиків. Тобто Україна має мати достатньо потужні Збройні сили й гарантії безпеки, щоб інвестори оцінювали ризики інвестування як прийнятні.
- Зважена державна монетарна та фіскальна економічна політика, яка стимулює внутрішні й зовнішні інвестиції, стимулює внутрішнє виробництво та експорт.
Якщо ці пʼять чинників гармонійно співіснують, економіка зростає та розвивається, зростає рівень життя, країна стає привабливою для інвестицій і трудової міграції. Але Україна і до повномасштабного вторгнення, і прямо зараз має проблеми з кожним компонентом цієї п’ятірки.
В цих умовах багато хто шукає чудодійну пігулку. Найчастіше або у вигляді інвесторів, які чомусь просто так прийдуть і подарують Україні сотні мільярдів інвестицій, або у вигляді якоїсь галузі, яка буде фундаментом нашого економічного дива. До війни говорили про те, що Україна може стати ІТ чи аграрною наддержавою. Нещодавно на конференції відновлення у Лондоні презентували концепцію України як енергетичного хабу. Але див не буде. Сотні мільярдів інвестицій не йдуть туди, де немає умов. А жодна окрема галузь не зможе витягти нашу економіку. Розраховувати, що аграрний сектор може забезпечити створення передової економіки у ХХІ столітті, дуже наївно. Без сучасної промисловості, сфери послуг і технологічних новацій не мала економічного успіху жодна країна світу. А для технологічного успіху і подальшого розвитку ІТ у нас занадто слабка інженерна і наукова база.
Ми маємо в першу чергу позбутися ілюзій. Щоб Україна стала економічно успішною державою, нам доведеться виконати дуже кропітку роботу з кожним з п'яти компонентів, які формують передумови економічного розвитку. В іншому випадку ми зможемо більш-менш відновитися, вийти на довоєнний рівень, але так і залишимося в пастці бідності. Що не тільки не дозволить Україні дати гідний рівень життя більшості українців, але й розбудувати систему безпеки без постійних інвестицій з боку країн НАТО буде неможливо.
Тому нам треба послідовно покращити кожен із п'яти компонентів економічного розвитку, і багато чого ми можемо зробити вже зараз.
В напрямку розвитку нашого людського потенціалу і держава, і бізнес мають думати, де брати, як готувати, як повертати людей. Нам уже зараз потрібна програма повернення біженців та мігрантів, програма репатріації українців, подібна до ізраїльської програми повернення євреїв з усього світу. Нам потрібна реформа професійної технічної та вищої освіти. Нам потрібна програма розвитку комфортного середовища для життя – від інклюзивності наших міст і екології до зручної сервісної держави, яка не створює громадянам проблем, від якості та доступності медицини до реформи трудового законодавства.
Щоб забезпечити прихід грошей, нам мало розраховувати на репарації чи конфісковані російські активи. Прозорість у державних процедурах, 100-відсоткова підконтрольність закупівель незалежним аудиторам, можливо – іноземний менеджмент над іноземними грошима. Це той мінімум, який потрібно прописати у законодавстві та продемонструвати готовність України бути максимально відкритою до співпраці. Треба визнати, що у нас не найкраща репутація як партнера інвесторів і кредиторів. І над виправленням репутації треба працювати.
Над якістю державних сервісів у нас вправно працює команда Мінцифри та має в цьому великі успіхи, про що я нещодавно писав колонку (посилання). Але з верховенством права – і особливо на місцях – треба щось робити. За останні 30 років Україна має занадто багато кейсів рейдерства щодо іноземних і українських інвесторів, українські суди та правоохоронці часто ставали не на той бік і теж мають працювати над власною репутацією друзів, а не ворогів інвесторів. Цей процес в принципі стосується сприйняття бізнесу державою та суспільством. У підприємцях час припинити бачити ворогів та "бариг", які думають "тільки про вигоду". Бо саме бізнес створює робочі місця й забезпечує економічне зростання.
Щодо воєнної безпеки все просто і складно одночасно. ЗСУ наближають перемогу, але після того, як путінський режим програє цю війну, ми маємо убезпечити себе програмою розвитку нашої системи національної безпеки, потужними системами ППО, і – зрештою – вступом до НАТО. А це теж потребує інституційних та структурних реформ.
Нарешті, щодо державної монетарної та фіскальної політики.
У питанні монетарної політики в першу чергу ми маємо і надалі забезпечувати незалежність Національного банку як інституції. Цього наразі буде достатньо, щоб забезпечити необхідний мінімум для довіри до української фінансової системи. Адже перші 25 років незалежності НБУ був переважно політичним інструментом, що обслуговував або президента, або Кабінет Міністрів. І величезне досягнення, що зараз це незалежна й ефективна інституція.
Про фіскальну (бюджетно-податкову) політику у нас завжди багато суперечок. І теж формується купа міфів. Хтось у запалі популізму пропонує ледь не скасувати всі податки – і тоді розквітнемо. Хтось навпаки вбачає джерело економічного розвитку у державних інвестиціях в інфраструктуру, виробництво тощо. Обидва підходи нагадують ті самі "чарівні пігулки" та пошуки простого рішення, якого не існує. Адже завжди перемагає зважений підхід.
Жодна з країн, яка залучає найбільше інвестицій відносно розміру ВВП – Чилі, Швеція, Польща, Австралія, Канада, – не відрізняється низькими податками. А відрізняється збалансованою державною політикою, кваліфікованою робочою силою, верховенством права та зручними сервісами для інвестицій. Жодна з країн, яка здійснила доведено успішний економічний прорив – Південна Корея, Тайвань, Польща, – не зробили цього без інвестицій в освіту. Жодна з країн, які розвивалися під час чи після завершення великих війн, не зробила себе успішною без складного та тривалого реформування цивільного сектору. І нас чекає такий саме шлях, без простих рішень. Але ми, я впевнений, зможемо його подолати.
Олександр Кацуба – український підприємець, експерт у сфері енергетики,
власник компанії "Альфа Газ"