Співзасновник УБОЗу Кур: У Раді дуже багато моїх "підопічних" – я ж не винен, що вони стали політиками. Ми іноді дивимося одне одному в очі і все розуміємо, але я зберігаю оперативну таємницю
Скільки в політиці і великому бізнесі завербованих органами агентів, хто застрелив міністра внутрішніх справ Юрія Кравченка, скільки на руках в Україні сьогодні нелегальної зброї, де можуть опинитися колишні учасники АТО і за яких умов поліцейські в Україні будуть працювати чесно, розповів в авторській програмі Дмитра Гордона на телеканалі "112 Україна" легендарний детектив, один із засновників Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю МВС України Валерій Кур. А також про те, як він оцінює діяльність "грузинського десанту" в українській поліції і як скоро зміг би він особисто розкрити вбивства Павла Шеремета та Дениса Вороненкова. Видання "ГОРДОН" ексклюзивно публікує текстову версію інтерв'ю.
Із бандитів 90-х у живих залишилися лише дрібні або "білокомірцеві"
Мій сьогоднішній гість – легендарний детектив, один із засновників Головного управління з боротьби з організованою злочинністю Валерій Кур.
– Валерію Степановичу, добрий вечір. Хоч сьогодні й 1 квітня, нам із вами є про що поговорити. Сподіваюся, що говорити ми будемо лише правду.
– Добрий вечір. Я буду сподіватися, що люди сприймуть це як жарт.
– У 90-ті роки ви активно трощили злочинний світ і особисто затримували найнебезпечніших бандитів. Хто зі злочинних авторитетів тих років живе досі?
– Майже нікого – у живих залишилися лише дрібні або ж "білокомірцеві".
– Вони один одного прибирали самі?
– Як правило, так. Це дуже жорстока війна. Хоча дехто із тих, хто був у бригаді Черепа, – зокрема такий собі Москва, пам'ятаєте?
– ...звичайно...
– ...він і зараз є...
– Фадєєв?..
– ...ну, не псуймо настрою – раптом зараз знову збентежиться? Він не був типовим бандитом, і такі, як він, ще залишилися. Вони перефарбовуються, намагаються почати нове життя. Але до них, як у фільмі-казці, ночами приходить слово: "Боржок!" – із унітаза просто вилазить – і раз...
(Бандит на прізвисько Москва починав водієм у кримінального авторитета на прізвисько Череп, потім доріс до рівня його заступника. Коли Череп виїхав до Угорщини, Москва залишився в ОЗУ за головного. Після повернення Черепа жорстко воював із ним за владу. Останнім часом інформації про нього немає. Людина, чиї ім'я та прізвище збігаються з паспортними даними бандита Москви, певний час перебував у партії БЮТ, потім був з неї виключений. – "ГОРДОН")
– Але деякі з них навіть стають депутатами...
– Чому? Більшість із них прагнуть до цього – так звані білокомірцеві. Так, сьогодні серед депутатів є наші "підопічні". Він двох слів не може зв'язати, їздив навіть за океан, до США, постріляти, але постріляти не вийшло... Заяча хвороба – знаєте, що це таке? Коли йдеш на справу (у нас це також, до речі, буває), дуже до туалету хочеться. Адреналін у такій кількості виділяється... Повернули його назад. Зараз він у парламенті – від партії влади.
– Хто був найбільш жорстоким бандитом 90-х років в Україні?
– Їх тоді було багато... Я залишився живим, а з часом якось забуваєш... Уважаю, що дуже жорстоким (його "свавільником" називали) був, мабуть, Череп. У 80-х він зважився напасти на мене – грозу бандитів. Затримували його на бульварі Перова. Їх 20 осіб, моїх – четверо. Побили сильно...
– ...вас побили?
– ...мене побити складно, Дмитре Іллічу. Моїх хлопців побили. Я Черепа тримав міцно, але його відбили. Я кинувся наздоганяти, але жодного не застрелив. Майстер. Так він кинув гранату...
– Ви потім йому помстились?
– Ні. Я просто прийшов у Дніпровський суд, коли нікого не було і все вже владнали, і сказав: "Ігорьошо – до в'язниці: тут тебе свої ж приберуть. Та й ми розберемося – за законом". У підсумку він відсидів лише рік. Я його попереджав... Повернувся – запороли просто в під'їзді.
– Ножем?
– Ні, не ножем. Але нехай це буде наступною історією. А то всі секрети відразу розповісте...
(Організоване Черепом ОЗУ займалося в Києві рекетом таксистів, фарцовщиків, валютників і повій. У 1990-му Череп виїхав до Угорщини, де зайнявся рекетом туристів і бізнесменів. Возив за кордон повій із України. Був убитий у 2001-му дорогою від дому до машини. Злочину не розкрито. – "ГОРДОН")
– Кажуть, щоб затягнути до себе "під кришу" великих бізнесменів, бандити не гребували нічим. Я чув, що з цією метою знаменитий Рибка на очах у бізнесмена Ігоря Бакая, заїхавши на заправку, відрізав заправнику вухо. Це правда?
– Це, імовірніше, легенда. Рибка хитрим був, дуже талановитим і, до речі, одним із найкращих спортсменів. Недарма Пуля, мало не коронований король, узяв його у свої наступники. Так от, Рибка був пряником, а його бригадний Лійка (із Шостки – найжорстокіший був бригадир) просто взяв і на очах у Бакая, щоб його налякати, відрізав вухо. Але ріжуть же мочку, щоб крові було більше – вони ж це розуміють...
(Рибка організував своє ОЗУ, вийшовши із зони на волю у 1991 році. Бандити займалися не тільки рекетом, захопленням заручників, шахрайством, але й легальним бізнесом. Ім'я Рибки пов'язують із діяльністю Ігоря Бакая (майбутнього голови НАК "Нафтогаз України") на газовому ринку в середині 90-х. Рибку вбили у 2005-му в Києві на вулиці Івана Франка. Убивця, якого так і не знайшли, випустив у нього чотири кулі з автомата Калашникова. – "ГОРДОН")
– Бакай після цього пішов "під кришу" до Рибки?
– Він уже й так ішов... Бакай – інтелігентна людина, це "золота молодь", він – не бандит, це "гаманець", людина, яку всі хотіли взяти... Потім у Рибки його забрали до Адміністрації Президента – конкуренція...
– Ви були куратором від МВС України в Криму, коли там лютувала величезна кількість бандитів. Зокрема, і два серйозні угруповання – "Сейлем" і "Башмаки".
– Ну, це ви знаєте про двох... А до того Крим був бандитським. Там така російська, слов'янська хіть була, бакланство... "Башмаки" і "Сейлем" з'явилися вже потім. "Сейлем" зібрався з представників нашої радянської комсомольської молоді... Очолював його Воронок – член оперзагону, комсомолець, один із найкращих спортсменів, випускник Інституту фізкультури.
– І вони один одного знищували...
– Знищували страшно, і не лише один одного...
– Ви багато надивилися тоді в Криму?
– Дуже багато. Убивали і моїх колег, зокрема – Звєрєва... Дуже складно там було... Єдиний, мабуть, із керівників Криму, хто більш-менш спробував упоратися...
– Москаль?
– (Усміхається). Так, генерал Москаль.
У кожного атошника є свій маленький "схрончик". У країні – десятки мільйонів стволів і вибухових пристроїв
– У Криму криміногенна ситуація була жорсткішою, ніж у Києві?
– Так. І знаєте чому? Недорозвинені райони. Крим і схід у радянський час були дотаційними. Микола Кириченко, перший секретар Кримського обласного комітету КП України, молодець, звичайно, але, гадаєте, він впорався б, якби не дотації? Чому Хрущов передав Крим Україні?
– Крим був жебраком. Росія не могла нічого зробити з ним...
– Правильно, його треба було комусь утримувати. Як тільки розвалився Союз, він виявився настільки бідним-нещасним... Чим там можна було займатися? Працювати медсестрою або водієм... Дівчатка, виходячи на набережну, могли заробити за день більше, ніж тато з мамою за місяць. От і все. Тому й війни...
– Коли ви працювали у Криму, уже було зрозуміло, що Росія може його забрати?
– Знаєте, я тоді не розумів... А чого ви хотіли? Хто із правителів, які прийшли до влади, починаючи з 1991 року, опікувався Кримом, якому постійно не вистачало забезпечення? Хто? Скільки там було бандитизму! Як усі чекали демократів у 2005 році! Приїжджає туди представник від гаранта (ви, можливо, знаєте хто) і починає мурчати з одним росіянином, заарештованим ще там, радянським, комсомольським, який змінив прізвище, прилетів до Криму і став секретарем... Йому кажуть: "Слухай, ти будеш разом із нами дерти? Давай!" Із росіянами домовилися! І Сергієві Брайку, меру Ялти, кажуть: "Відвали, бо посадимо!"
– Того, хто приїхав домовлятися від гаранта, звали випадково не Євгеном?
– Думаєте, я вам зараз скажу? Це секрети для наступного інтерв'ю. Ціла історія про те, як розбазарили Крим, – саме такими вчинками. Вони ненавиділи владу. Будь-яку! Чекали чогось від демократів, а в підсумку отримали те саме. Переділ... Знаєте, що треба було робити, щоб проіснувати? Масандра мала десяток гектарів, і кожного року потрібно було отримувати ліцензію. Десяточку відрізати і приїхати до Криму – двері були відчинені! Чиновнику дав – ось тобі і ліцензія, і можливість працювати...
– Наприкінці 80-х після ухвалення закону "Про кооперацію у СРСР" з'явився рекет. Його об'єктами стали цеховики. Рекет у радянський час... Про це дізналася вся країна, і багато хто здригнувся. А сьогодні в Україні рекет є?
– Ні. Він вже переходить в іншу форму... Пам'ятаєте, як уперше це з'явилося в Дніпрі – начебто чистий рекет, але називалося це вже по-іншому: рейдерство. Дехто сьогодні заарештований і вдає із себе бідного політика. Але ця маленька, ніжна людинка була ого яким рейдером, рекетиром! Форма інша, але все – те ж саме. Викрадення людей сьогодні досягло межі.
Адже держава сьогодні не пручається – влади нема. Ця влада тільки для того, щоб придушити когось із опозиціонерів. А ось реально боротися зі злочинністю... Але ж силу влади оцінюють за рівнем захисту населення. Сьогодні захисту немає.
– Із чим пов'язаний такий дикий розгул злочинності в Україні сьогодні? Такого за моєї пам'яті не було навіть у 90-ті роки.
– Ви надто молода людина. За моєї пам'яті було. Ви знаєте, який розгул бандитизму був після Другої світової війни? Для нас, професіоналів, усе нове – це добре забуте старе. Для багатьох те, що відбувається сьогодні, – це пік, це страшно. Для нас – ні. Як професіонал я тільки й чекаю, щоб якщо й не допомагали, то хоча б просто не заважали. Знаємо, як працювати, повірте! Очистити країну дуже легко, але потрібна політична воля і якомога менше політиків у силових структурах.
– Незручне запитання... Колишні учасники АТО з часом можуть стати частиною злочинного світу?
– Звичайно! І не тільки колишні учасники АТО, але й будь-які силовики – поліцейські, військові, бійці Нацгвардії, якщо їх позбавити соціального пакету, позбавити того, що обіцяли... Скільки сьогодні демобілізувалося тих, кому обіцяли шматочок землі... Хто обіцяв їм реабілітацію? Вони ж деформовані – як і ми. Хто сьогодні до цього докладає зусиль? Тому він говорить: "Я маю право!" А зброю... У кожного атошника є свій маленький "схрончик".
– А скільки стволів сьогодні по країні, ви знаєте?
– Мільйони! Десятки мільйонів стволів і вибухових пристроїв.
– Варто легалізувати, на ваш погляд, зброю в Україні?
– Так! Так! Обов'язково! Але що таке "легалізувати"? Насамперед – дати населенню зрозуміти: "Увага: ця проблема існує! Вона є! Із нею треба боротися!" Але в нинішніх умовах давати зброю... Подивіться, як роздають нагородні. Я не застрелив жодного – а тут хтось раптом бере на себе відповідальність і за допомогою зброї влаштовує розбірки під час ДТП, цілиться в людину! Що ж буде? А одержати ліцензію чи медичну довідку?.. (Усміхається). Ні, все поглине корупція. Ще рано.
– "Закон Савченко" Україні потрібен був?
– Так, потрібен. Такий закон потрібен був давно – із перших років незалежності України. Але писати його повинні професіонали. Жодних імен – я не хочу сьогодні говорити про цю дівчину... Але навіщо ти підписалася під цим законом? Ти що, юрист? Ти вмієш воювати, літати. А це – віддай нам. І що це значить – не адресно звільнити кожного?.. Я у Вінниці звільнив засудженого до найвищого покарання за нібито зґвалтування дівчинки... Цього злочину й досі не розкрили, тому що у Вінниці брали участь у ньому менти-бандити і прокурорські! Про цю дівчинку Люсю знають усі. Загалом, витягли ми цього пацана...
Так от, зараз готується ще один закон – точно такий самий. Нишком триває збір коштів унизу. Засуджені до найвищого покарання, люди, які вбили... У Львові банда готує замах. Закладають вибухівку, чекають. У цей момент об'єкт про щось здогадується, близько не підходить, і вибухом убиває дівчинку. Злочинна група (насилу!) отримує найвище покарання. А зараз через парламент готують законопроект, згідно з яким їх доведеться випускати! Уявіть, 10 років минуло! Які архіви збереглися?!
– Тобто за бабки?
– Звичайно, за бабки! Мене дуже дивують певні високопоставлені представники парламенту, які пишуть: "Корупційної складової не побачив", – і ставлять свій підпис...
– Люстрація української поліції була необхідна?
– Люстрація мені нагадує рейд – коли нічого робити і розкриття нікому не загрожує, починають перевірку всіх раніше судимих... Це як п'ятирічка за три роки. Кампанія... Блеф, який мені не подобається! Люстрація починається з моменту вступу працівника до органів і триває до завершення його служби. Але роблять її тихо. Зараз же це перетворили на значною мірою рупор для політичних партій.
– "Грузинський десант" в українському МВС дав більше користі чи шкоди, на ваш погляд?
– Хоч як сумно буде почути це нинішнім, користі від нього більше, ніж шкоди. По-перше, на те, за що вони взялися, гроші видало світове співтовариство...
– ...до речі, так...
– І друге. Те, що вони робили у Грузії, у них вийшло (я приїхав звідти нещодавно). У них така дорожня служба! Я б хотів, щоб і в нас така була... Уперше за десятиліття народ зітхнув, це як ковток повітря... Побачив красивих хлопчиків, дівчаток... Тільки у них, ні в кого більше! У МВС більше ні в кого таких немає...
Я вважаю, що їх просто "розвели", зокрема й керівництво країни. Кинуло їх, як у темну кімнату. А там стояли ті, у кого очі вже звикли до темряви. Ну, наші круті...
У поліцейського є лише два виходи: або вмирати убогим, маючи 100–200 справ на руках, сидячи день і ніч, отримуючи по 300 доларів, не доїдаючи, або пристосуватися й займатися "кришуванням"
– Тобто грузинська реформа МВС була вдалою...
– Це не грузинська реформа. Це реформа маси. Народ задумав цю реформу ще з 1991 року – як цих "ментів поганих" і всіх інших змінити.
– Це ви говорите, "мент"...
– Я з ними боровся точно так само. Ми "поганих ментів" ненавиділи. Коли зрадник стоїть поруч, повірте, стільки сил кидали! А сьогодні "кришування" вважається бізнесом. І сьогодні у будь-якого поліцейського (справжнього поліцейського, оперативно-слідчого), на жаль, є два виходи: або вмирати убогим, маючи 100–200 справ на руках, сидячи день і ніч, отримуючи по 300 доларів, не доїдаючи, або пристосуватися й займатися "кришуванням".
– Реформа української поліції, на ваш погляд, усе-таки відбулася чи це черговий блеф?
– Відбулася презентація реформи. Поліцейські – це всього лише дітища грузинів. Поки що вони у підвішеному стані, це всього лише одна тисячна... У них представницькі функції. Реальної реформи поліції немає. А потім... як можна робити реформу в одній тільки поліції? Ну, уявіть, це все одно, що взяти 10 справ і передати їх до суду. Реформу роблять...
– ...у прокуратурі, а не в судах...
– ...звичайно, судово-правова реформа повинна бути.
– Як громадянин я хотів би, щоб у поліції працювали найкращі – найрозумніші, найсправедливіші, найчесніші, найгарніші, найправильніші й найпорядніші. Для того, щоб вони там опинилися, може, треба платити в десятки разів більше?
– (Зітхає). Складне запитання... Я отримував 50 доларів в еквіваленті замість мільйонів щодня... Легенда, "летючий загін" – і всього 50 доларів! 110 рублів зарплатня плюс 40 рублів – за звання.
(Серед київських бандитів ходила легенда про те, що нібито спеціально для боротьби зі злочинцями з Німеччини приїхав "німець Курт", який зі своїм летючим загоном ловить рекетирів і наперсточників. – "ГОРДОН")
Думаєте, я туди заради грошей ішов? Уночі ходив працювати на завод Петровського, щоб тільки вижити. Ну, і щоб не взяли за зябра... І я вчитиму нинішнього поліцейського, щоб він повторював мій поганий досвід? Ні! Потрібен якісний соціальний пакет. Не зарплатня, а соціальний пакет насамперед. Це і житло, і медичне обслуговування...
– ...і кредит під один відсоток або взагалі безвідсотковий...
– Правильно, Дмитре, кажете. Дайте – і вони почнуть працювати так, що всім сподобається.
– У нас сьогодні дуже багато нерозкритих справ (я маю на увазі найрезонансніші справи). Тягнуться роками. А ви, наприклад, розкрили б убивство Шеремета?
– Це класичний злочин, розкривати такі дуже легко.
– Легко?
– Так, тому що найважче розкривати справи маніяків, психічно хворих людей, чий спосіб мислення нам зрозуміти дуже складно... Такі злочини, як убивство Шеремета, розкривати легко. Але для цього має бути політична воля. І ще, щоб у тебе наступного дня не з'явилося, як у геометричній прогресії, 10 таких справ. Як ними займатися? Тому все складається в ящик. Не розкрив за гарячими слідами, за першу годину – у тебе є ще три дні. Не розкрив за три дні – усе, забудь про це. І забувають...
– Тобто для розкриття таких злочинів політичної волі немає?
– Вона, можливо, і є, але хто на неї зважає?
– Ах, ось як...
– Тому що хтось унизу сидить і каже приблизно так: "Що ти мені розповідаєш? Ти ж мене кинув сюди, як лоха, ну, я і буду під нього косити..."
Якщо у вбивстві Вороненкова немає підстави, як це було колись із Курочкіним, то це просто примітивна дурість! Я вважаю, що і цю справу можна розкрити. Але вже минуло багато часу...
– Нещодавнє вбивство екс-депутата Держдуми Росії Дениса Вороненкова, який приїхав до України, отримав тут громадянство, і Україна, здавалося б, повинна була його охороняти... Але перед очима десятків людей, серед білого дня в самому центрі Києва до нього просто підійшли й тупо застрелили...
– Якщо виключити підставу, як свого часу з Максом Бєшеним, пам'ятаєте?..
– ...Курочкіним? Звичайно...
– ...Так, із Курочкіним. Вивели з будівлі суду, він кричав: "Мене уб'ють!.."
– ... і – у лоб... Снайпер...
– ...Так – згори снайпер... Ніби спеціально попросив – виведіть його ось так... Я приблизно здогадуюся, хто це зробив...
Так от, якщо немає підстави, то, повірте, це така примітивна дурість! І мене це дуже дивує. Я вважаю, що і цю справу можна розкрити. Можна! Але знову... забули. Уже минуло багато часу. Уже 10 таких справ завели. Зрозуміли, про що кажу?
– Так.
– Просто фізично не зможуть. Хоча вміють. Там ще залишилися і слідчі, і сищики. Але ніколи. Спати ніколи!
– Я вас процитую. Ви сказали: "Окрім піару, у МВС нічого не залишилося". Вам від цього сумно?
– Сумно. Але крім піару, ще залишилася (як у Німеччині після Першої світової війни) невидима сила, яка об'єднує суспільну свідомість... Є люди – і серед нинішніх, і серед ветеранів. Повірте, цю силу дуже легко відродити.
– Із вашим досвідом, із вашими знаннями і зв'язками вам не пропонували повернутися до МВС?
– Пропонували не раз. І не тільки до МВС – навіть вище.
– І що?
– Я зіпсований свободою. І дуже багато знаю, розумієте? Ну, уявіть, приходжу я зараз заступником міністра. І хто для мене буде там авторитетами? Я ж найперше намагатимусь обов'язково притягнути до відповідальності самих керівників.
– А є за що?
– Ще б пак! Хоча б за те, що... не треба приходити туди...
– ...куди не треба приходити...
– ...до джерела підвищеної небезпеки... Розумієте? Як у машину. Це ж джерело підвищеної небезпеки? А МВС? Ще й яке джерело! І не дивно, що минає час – і обов'язково когось...
Якщо я в МВС кину клич: "Агов, хто хоче заробити? Ходімо у бізнес!" – буде смішно. А чого ж тоді виходить: "Гей, бізнесе, політики! Хто хоче до МВС?" Навіщо?! Ні, Аваков не на своєму місці...
– Ви сказали, що команда Авакова "почала роботу в МВС зі знищення інформації про своє злочинне минуле". А що, було злочинне минуле?
– Сьогодні практично весь бізнес, на 90%, тіньовий. Так от, я мав на увазі, що знищено УБОЗ і стільки інформації опинилося на ринку! Знищено було все...
– А якщо знищені справи – усе!
– Чому його було знищено і не створено знову? А карний розшук у ще гіршому стані. Я не висуваю претензій до конкретної особи – я висуваю претензії до системи політичної влади. Навіщо знищувати технічний інструментарій? Покарайте кожного, хто винен: керівника, когось ще... Але навіщо знищувати УБОЗ? Пам'ятайте: пошту, телеграф, телефон не чіпайте!
– Міністр внутрішніх справ Аваков на своєму місці?
– Звичайно, ні. От уявіть, що я зараз у МВС кину клич: "Агов, хто хоче заробити? Добрі гроші! Ходімо у бізнес!" Посмієтеся. А чого ж тоді: "Гей, бізнесе, політики! Хто хоче до МВС?" Навіщо? Ні, він не на своєму місці. Ось там, у бізнесі, – будь ласка.
– Скількох міністрів внутрішніх справ ви пережили за свій вік?
– Ох, дуже багатьох.
– Хто був найкращим із них?
– (Задумався). Раніше я до них ставився дещо негативно, проте сьогодні... Головченко Іван Харитонович...
– легендарний..., так...
– ...кульгавий, інвалід... "Синочку", – казав (я при ньому працював)... Для мене його авторитет живий і зараз... Гладуш Іван Дмитрович – останній міністр внутрішніх справ зруйнованої, здавалося б, України... Як грамотно передали наступництво... І перший міністр внутрішніх справ Василишин Андрій Володимирович. Вони живі! Ось це для мене взірці. Усі інші, на жаль...
– Кравченко хорошим міністром був?
– (Зітхає). Це окрема історія. Він – цікава особистість, дуже екзальтована, прагнув до перемоги. У нього прекрасна сім'я – дві чарівні дочки, дружина... Але, на жаль, вийшло так, можливо, що нагорі його підняли, а потім кинули...
– Юрія Кравченка вбили? Чи він двічі вистрілив у себе сам?
– Я професіонал і знаю, що в нашому середовищі, на жаль, стріляються, і не тільки двічі.
– Ви це без іронії говорите?
– Я це кажу без іронії. Про "синдром півня" чули?
– Ні.
– Це коли голови немає, а він ще біжить – те саме. Я не хочу вдаватися в подробиці. До того ж скільки спецслужб готові були кинути Кравченка до камери? Не знаєте? А я знаю. Я був радником і в СБУ, коли Турчинов прийшов туди разом із Кожем'якіним і Крутовим, і в МВС, коли всі мої там були... Сиділи служба на службі, і їм так хотілося кинути Кравченка до камери.
– І генпрокурор Пєсков сказав: "Ми чекаємо"... Просто по телевізору сказав...
– Ще й як чекав! І знаєте чому? Тому що Кравченко його вигнав, коли той прийшов у податкову. Якою ж мала бути помста! І він на це чекав. Тому я думаю, що миша б не проскочила. Або тоді вони повинні були б домовитися. Скинулися...
– Ну, це неможливо...
– Ну, правильно, логічно...
– Тому він сам застрелився?
– Думаю, так.
– Чи правда, що всі злочинні авторитети були і є агентами чи то СБУ, чи то МВС, чи то взагалі третіх країн?
– Так.
– А що, не можна просто "працювати", залишаючись крутим злочинним авторитетом, водночас не будучи агентом спецслужб?
– Мені багато хто каже: "А чого це ти розповідаєш секрети?" Звертаюся до вас, "шановні" бандити (говорить на камеру). Ми вас вербуємо. Кожного другого! Запам'ятайте! А тепер знайдіть, хто з вас зрадник, хто стукач, поставте один одному запитання. Завербовано 99%: хто – на компроматі, хто – на небажанні бачити суперника, хто – на ненависті, а хто – на любові...
Так, багато з них сьогодні стало політиками. А ми не політиків вербуємо...
– ...ви вербували бандитів?
– Так, бандитів або наближених до них. Ось і здогадуйтеся (говорить на камеру), хто з вас агент...
– Значить, усі круті бандити, кримінальні авторитети Києва (у кожного багнетів по сто, двісті, п'ятсот чи навіть по тисячі, кажуть, було), ці "легендарні" люди, однієї згадки імен яких боялися прості кияни, були агентами – чи то вашими, чи то СБУ?
– (Усміхається). Кожен другий. Відкриймо маленький секрет. Найжахливіший із бандитів – Череп, коли я його брав, відводив мене вбік і кричав: "Я ж свій!" Я відкривав матеріали, картотеку – агент! Перебуває на зв'язку в мого колеги Вови Б. Вова, можливо, мене чує... От і все! Він стукав! Ще й як барабанив, а всі думали...
– Усе так просто?
– Дуже просто. Ще: уже застрелений... "лорд", "принц"... Ну, здогадуєтеся?
– Князь?
– Так. (Усміхається). Ось вам приклад.
(Князь створив злочинну групу, яка діяла під вивіскою відомої фірми "Топ-сервіс". Убитий через внутрішньобригадні розбірки у 2000-му. За кілька днів до своєї загибелі ледь не був "коронований" як злодій у законі. – "ГОРДОН")
– Хлопці, які перебували під керівництвом цих злочинних авторитетів, знали, що ті працюють із владою, із органами, чи ні?
– Звичайно.
– Бригадні знали?..
– Звичайно!
– "Штики" знали?..
– Звичайно! Тому що кожен із них також був... Були відморозки, повірте...
– ...але їх убивали швидко...
– Звичайно. Їх прибирали. А ви думаєте, знаменитий Чайник, один із перших лідерів...
– ...відомий хлопець, так...
– Так. Ось він не дуже хотів бути завербованим. Чому? Він був із військової еліти, закінчив одну з найкращих розвідшкіл. Усі інші, зокрема й ті, хто його вбивали, щоб стати на його місце, були стукачами і працювали у зв'язці з "ментами", "поганими ментами"! Зрозуміли чому? Тому що там можна було з ринку отримувати! З того ж Прища... Кожен місяць, якщо навіть не брати верхівку, приносив 100–200 тисяч! А потім і 200 тисяч виявилося замало. І згори надійшла вказівка: "Ще!"
(Прищ і члени його ОЗУ організували фірму, яка заснувала найбільший ринок "Троєщина" – із нього бандити щодня мали сотні тисяч доларів. У Прища були серйозні зв'язки в столичних органах влади і серед правоохоронців. Застрелений у Києві в 2003-му. Убивство не розкрите. – "ГОРДОН")
– "Менти" отримували?
– Звичайно! І він обурився: "Як можна?!" Ще, дурень, і в камері рота розкрив. А там же... Ну, ось і сумний фінал – просто в госпіталі Міністерства оборони!.. Тому що наступний теж був стукачем і теж думав, як його закласти...
– Ви говорите страшні речі.
– Ні, це не стосується простих громадян. Простий громадянин – навіть якщо обдурить, я буду бачити. Він скаже: "Я не хочу стукати, я не покидьок". Але злочинця він із задоволенням здасть. Скаже: "Я боюся". Простим людям боятися нічого.
– Будучи одним із засновників УБОЗу, а потім – першим керівником кримінальної розвідки, ви особисто вербували дуже багато тодішніх і майбутніх політиків. Це правда, що сьогодні у Верховній Раді засідає третина завербованих вами людей?
– Так, дуже багато моїх "підопічних"... Але ж я не винен, що вони стали політиками чи бізнесменами. Скажу ще раз: ми не вербували політиків. Тільки політичний розшук може вербувати інтелігенцію, політиків... Ми – ні. Нам треба боротися зі злочинністю. А потім вони самі розбіглися...
– Тобто ви дивитеся телевізор, засідання Верховної Ради, камера вихоплює шанованих людей, і ви кажете собі: "О, ще один мій!"
– Ви знаєте, навіть не кажу. Ми іноді дивимося один одному у вічі й розуміємо... Але я зберігаю оперативну таємницю... Він же давав підписку...
– Навіть так?
– Так, і псевдоніми брали, а іноді і просто ініціали... Але я ж чесний, справедливий. Буде підлості чинити – тоді, як то кажуть, я викину його на вулицю...
– А рукописи не горять, так?
– Рукописи не горять.
– Чи безпечно вам стільки знати?
– Ой, повірте, уже так набоявся... У житті будь-якого справжнього оперативника перша частина – це суцільна ейфорія, усі приходять романтиками...
– ...я все можу...
– ...так. А потім починається морок, страшний морок і деформація. Найкращий вихід для багатьох – через вікно будь-якого поверху. Повірте, це страшно! І нарешті, коли ти вже ніхто, маленька така одиниця – на зразок мене...
– ...і ти кайфуєш...
– ...і ось тоді, знаючи, що ти одиниця не маленька, ти не боїшся нічого. А навпаки, думаєш: настане гарний час.
Я не підкоряюся гаслу: "Злодій повинен сидіти у в'язниці, і не важливо, як я його туди посаджу!" Важливо саме те, як я злодія туди посаджу. А інакше – западло
– Скільки у вас на тілі ран?
– Ой, багато. (Задумався). Уже і тут іноді болить, і тут, і там...
– Усе тіло порізане?
– Ну, не порізане... У мене тільки під лівою лопаткою маленька дірочка від фінки, яка точно під лопатку лягає. Слава Богу, ребра виявилися добрими – як для захисту, минуло.
– Тобто і кульові у вас є, і ножові?
– Кулі всі проходили дотично, тому що я ж не стріляв. А потім... Бандити дуже відчувають... У мене є авторитет. Я не підкоряюся гаслу: "Злодій повинен сидіти у в'язниці, і не важливо, як я його туди посаджу!"
– Хіба погане гасло?
– Це не наше гасло. Важливо саме те, як я злодія туди посаджу. А інакше – западло. Потім він повернеться до мене і скаже: "Боржок!" І були в мене такі випадки, коли мені мої ветерани казали: "Не гріши, синку, не треба, не роби поганого..." Я нікому не підкинув ні наркотиків, ні пістолета, нікого не бив, хіба у бійці. Сьогодні я не боюся...
– Не катували нікого?
– Ніколи! Для мене це було...
– ...западло, так?..
– І коли при мені генерали, мої колеги хваляться: "А ти пам'ятаєш, як ми заганяли під нігтики голочки?" – для мене це шок. Я аристократ. Я закінчував не "бурсу", а університет, у мене вища юридична освіта, і в мене є поняття, уявлення...
– Сьогодні фахівці мені кажуть, що причина такої криміногенної ситуації полягає ще й у тому, що повністю завалена агентурна робота. Коли раніше агентами були двірники, прості жителі, розкривати злочини було легше. Але сьогодні є проблема...
– Вони навіть не обов'язково повинні бути агентами. Це – довірені особи. Я прийшов, із бабусею поговорив – вона мені стільки розповість... Але як можна цим займатися, якщо зараз усе вирішують гроші, гроші, гроші?.. Я ж був начальником Управління кримінальної розвідки, де система агентурної роботи на найвищому рівні. Там працюють офіцери – до тисячі на Україну... Але якщо він приходить і каже: "Я не можу працювати з колективом..." – "Чому?" – "Давай бабки!" – "Ти ж працюєш у бізнесі. Ти працюєш у цьому середовищі – автотранспорт, трафік..." Він каже: "Я не можу працювати! Я йду у відставку!.." Гроші, бабки, виживання... Немає сьогодні агентурної роботи.
– Чи потрібна Україні легалізація казино, проституції та легких наркотиків?
– Так, потрібна. І що швидше, то краще.
– І казино?..
– Особливо казино, особливо проституції. Знаєте чому?
– До бюджету підуть легальні гроші...
– Не тільки. Знаєте, скільки Череп вивіз, зокрема в Угорщину...
– ...дівчаток в Угорщину...
– ...і скільки закопав?
– А закопав чому?
– Ну, зґвалтували, вона розкрила рота або, не дай, Боже, спробувала втекти, або пішла стукати... Зарили – і все... Я працював з угорською поліцією. Скільки ми знайшли кісточок... Не так давно до мене прийшла понівечена жінка й каже: "Це я, Неля. Подивіться..." Череп сам, особисто її полоснув: "Ах, ти так?!" Спочатку сам зґвалтував, а потім прийшла юрба...
Легалізувати потрібно – сьогодні це цивілізовано. Утримуйте будинки, де жінка, якщо вона бажає... Це її турботи і проблеми. Вона повинна отримувати медичне обслуговування. І обслуговувати її повинні люди, які легально перебувають у нас на обліку.
– І легким наркотикам ви також кажете "так"? Марихуана, наприклад...
– Наркотична отрута – це страшне знаряддя убивства. Але ж ми розуміємо, скільки вона рятує людей. А ви знаєте, що кока – не наркотик? Я з колегами був у Болівії, бачив там плантації коки, музей коки. Це відомі ліки, але ми – виродки, вибачте (я маю на увазі наступні покоління), думаємо: як би себе загробити? Тому все потрібно легалізувати. А стосовно того, що з цього можна вживати, треба радитися з фахівцями.
Я б у відро для сміття засунув декого з політиків. Він, цинік, каже: "А ти мене не дістанеш!.." Але, думаю, кулаки краще не пускати в хід
– Я дивлюся на ваші руки... Чому ваш кулак більший, аніж моя голова?
– Знаєте, це і моя біда. У молодості я багато питань вирішував кулаками, хвалився, радів. Але й зараз іноді не стримуюся і роблю помилки. На Святошино приходжу яблучко купити – одягнений, як усі після занять спортом, а мені кажуть: "Слухай, ти, козел старий, ти ще собі засунь туди..." – і я думаю: "Господи, дай мені стриматися!" Я його так би примочив (він, може, й чує мене), що в нього ноги опинилися б на вішалці зверху...
– Стрималися?
– Слава Богу. І знаєте чому? Кулак – це добре. Але в мене голова зараз – важливіший інструмент.
– А багатьом із наших можновладців – тим, кого ви знаєте ще й з іншого боку, із їхнім темним минулим, – хотілося б гарненько дати цим кулаком?
– Жахливо хотілося б!
– Руки сверблять?
– Ось так просто і хочеться іноді! Я б у відро для сміття засунув декого з політиків, тому що він – цинік. Каже тобі: "А ти мене не дістанеш!" Звільнився з в'язниці, за "законом Савченко", і каже: "Я відновлюся на роботі! Тому що той мільйон для колядування – це ще не доказ". Уявіть, як хочеться? Але, думаю, кулаки краще не пускати в хід.
– Свого часу ви були першим і найктивнішим борцем із "наперсточниками" – про це писали всі газети. Навіть ваше знамените фото було в перебудовному журналі "Огонек".
– Так, пам'ятаю...
– ...Я знаю, що ви опанували майстерність наперстництва краще, ніж ті хлопці, що сиділи й катали кульки.
– І не тільки це...
– Руки пам'ятають ще?..
– (Усміхається). Ще пам'ятають. Я міг би просто тут, зараз покрутити. Шкода, що ви не дістали наперстків. Дістаньте наступного разу – я покручу і пограю з глядачами. Усе пам'ятаю – підсвідомість... Я ж так і залишаюся державною людиною. Я і сьогодні ловлю кишенькових злодіїв. (Говорить на камеру). Увага! Хто їздить у метро – знайте: у вас є захисник.
А служби – немає, її знищили в карному розшуку. За старих часів було 150, сьогодні – 30 співробітників, а злодіїв – у сотні разів більше. Я з ними іноді б'юся, ловлю.
– Я вдячний вам за інтерв'ю. Хочу побажати, щоб ви повернулися до поліції, і дуже хочу, щоб якомога більше дітей у поліцейській формі були хоча б трохи схожими на вас. Дякую вам.
– Спасибі велике.
Записала Тетяна ОРЕЛ