Військовий і режисер Мельниченко: Люди не хочуть знати про війну. Приїжджаю із фронту, а мені кажуть: "До чого тут Україна? Війна ж на Донбасі"
На зйомки фільму про війну складно знайти гроші, тому що українці не бажають думати про реальний стан справ на Донбасі. Про це виданню "ГОРДОН" розповів кінорежисер, боєць 58-ї окремої мотопіхотної бригади ЗСУ Артем Мельниченко.
В Україні складно знімати кіно про війну на Донбасі через відсутність фінансової підтримки і розуміння ситуації в суспільстві. Про це виданню "ГОРДОН" розповів кінорежисер, боєць 58-ї окремої мотопіхотної бригади ЗСУ Артем Мельниченко.
Мельниченко народився і виріс у Криму. 15 років тому переїхав у Конотоп Сумської області, де живе до сьогодні. Із перших місяців російської агресії захищає територіальну цілісність України. Спочатку служив у добровольчому батальйоні ОУН, потім – у 95-й окремій десантно-штурмовій бригаді. Після того як повернувся до цивільного життя, допоміг Конотопському музею створити стенд, присвячений АТО.
До війни Мельниченко займався операторською роботою, знімав приватні та комерційні відео, записував інтерв'ю. Тому після демобілізації вирішив зняти невеликий сюжет про жителів міста, які пішли на війну і віддали своє життя в боротьбі за незалежність. У процесі роботи відео стало повноцінним документальним фільмом "Руїни".
"Практично від самого початку війни я служив як доброволець у Пісках, у районі донецького аеропорту. Заходили ми й на ДАП. У ті часи нам завжди допомагали волонтери – одягом, взуттям, захистом. Потім я перейшов із добровольчого батальйону в 95-ту бригаду ВДВ і там служив до кінця 2016 року. Коли повернувся додому і трохи отямився, зрозумів, що не можу сидіти склавши руки і маю робити щось корисне. Одного разу зайшов у наш конотопський музей. Побачив, що там нічого немає про цю війну, захотів, щоб у них хоча б кілька столів було присвячено АТО, привіз кілька прапорів, уламків, спогадів. І потім спала на думку ідея зняти невеликий сюжет про АТОвців мого міста", – розповів Мельниченко.
Він зазначив, що практично всю знімальну роботу проводив самостійно. Велику допомогу надавали лише товариші по службі й волонтери.
"Я розпочав зйомки фільму у вересні 2017 року. Працював над ним протягом пів року. Це повністю документальне кіно, де немає жодних голлівудських спецефектів. У мене не було крутої техніки, наворочених мікрофонів, великих бюджетів. Фінансування як такого взагалі не було. Трохи допомогли фінансами волонтери, підтримав благодійний фонд "Місія добра України". Я знімав волонтерів, дружин загиблих бійців, товаришів по службі, добровольців, співробітників і учнів місцевого технікуму, які допомагали фронту. У фільмі багато реальних відео, які я робив під час служби. Знімав для себе звичайним смартфоном. Не думав, що колись ці відео знадобляться. А потім сталося так, що вони лягли в основу мого документального фільму. Три чверті відео з війни знято мною. Ще щось узяв у своїх товаришів і дещо запозичив із того, що зберігається на просторах інтернету. В основі сюжету мого фільму не жахи війни, а почуття, що тут, у мирних містах у тилу, переживають люди, які втратили своїх близьких, і бійці, які повернулися з війни. Хтось із них розчарувався, хтось хоче продовжувати боротися", – підкреслив боєць.
Перший показ фільму відбувся в Конотопі понад рік тому.
"У місцевому кінотеатрі зібралося приблизно 500 людей, що для нашого міста неймовірно багато. Приїхали бійці й волонтери з Києва та інших міст України. Ми тоді хотіли провезти цей фільм невеликими містами України, нагадати людям про війну і завдяки показу зібрати кошти на допомогу сім'ям загиблих хлопців, їхнім дітям, а також на підтримку бійців, які дістали поранення. Але постійно виникали якісь перешкоди, і реалізувати задумане нам не вдалося. До того ж потім я знову підписав контракт і пішов у 58-му бригаду Сухопутних військ, де служу до сьогодні. Я не дарма знову заговорив про свій фільм. Хочу привернути увагу до того факту, що у країні триває війна. Бачу, люди почали забувати про це. Їм не хочеться бачити, що в нас є загиблі та поранені під час бойових дій", – підкреслив Мельниченко.
Він вважає, що основна проблема байдужого ставлення українців до війни – в інформаційній політиці держави.
"Тим самим росіянам пропаганда щодня у вуха вливає, що є ворог. А українцям не доносять, що у країні війна. У нас є тільки свято, коли всі вдягають вишиванки і піднімають прапори. Кажу зараз не тільки про політиків. Я приїжджаю з війни додому, у Конотоп, а мені кажуть: "І до чого тут Україна? Війна ж на Донбасі". Люди не знають, а головне – не хочуть знати про війну. Нещодавно я вирішив зняти художній фільм про 58-му бригаду, що базується на реальних подіях. Дістав добро командування, допомогу волонтерів, розпочали зйомки, робота тривала понад рік, але, оскільки бракує грошей, відзнятий матеріал досі не затребуваний – лежить на полиці. Я й так сам сценарист, режисер, каскадер, оператор. Мені допомагають товариші і волонтери, але для виробництва кіно потрібні гроші. Здобути гранти або держфінансування не вдалося – неактуальна тема. А коли звернувся до бізнесу, сказали прямо: ми готові дати на зйомку мільйон, але маємо отримати після прокату три. Тобто реальність цікавить менше, ніж гроші", – резюмував Мельниченко.
2014 року, відразу після анексії Криму, Росія розпочала збройну агресію на сході України. Бойові дії тривають між Збройними силами України з одного боку та російською армією і підтримуваними Росією бойовиками, які контролюють частину Донецької та Луганської областей, – з іншого. Офіційно РФ не визнає свого вторгнення в Україну, незважаючи на надані Україною факти і докази.