Азовець Дутчак: Редіс сказав: "Ми виходимо з "Азовсталі", ми не здаємося". Ніхто з азовців не підіймав рук. Нам дали слово російського офіцера й гарантії третьої сторони
Вихід українських захисників із заводу "Азовсталь" – останнього об'єкта в Маріуполі Донецької області, який залишався під контролем України, – був саме виходом, а не здаванням полон. Про це в інтерв'ю засновнику інтернет-видання "ГОРДОН" Дмитрові Гордону розповів військовослужбовець окремого загону спеціального призначення Національної гвардії України "Азов" сержант Владислав Дутчак (позивний Доцент).
В "Азові" Дутчак займається ідеологічною роботою, читає бійцям лекції з історії, військової педагогіки та військової психології. Він брав участь у захисті Маріуполя.
За словами азовця, керівництво гарнізону почало переговори про вихід з "Азовсталі" передусім через велику кількість поранених захисників, які перебували на заводі й у якому вже було неможливо надавати допомогу. Від обміну їх на полонених російських військових російська сторона відмовлялася.
Дутчак підкреслив, що загалом азовці негативно ставляться до полону, але тут величезну роль відіграла позиція командира "Азову" Дениса Прокопенка (позивний Редіс), який має безумовний авторитет у товаришів по службі.
"Очевидно, яке ставлення в росіян і сепаратистів до нашого підрозділу... І тут велике значення мав авторитет друга Редіса. Командир сказав – беззастережно його слухають. Сказав би командир іти на прорив – я запевняю вас: піднялися б усі, хто може йти, і пішли б. І не було б і ремствування... І я знаю, що наш командир пішов би попереду, бо це людина... Це просто людинище! І ось командир сказав: "Хлопці, є домовленість. Ми виходимо. Ми не здаємося". Ніхто з азовців не підіймав рук, коли ми виходили. Так, на рівні плечей, коли нас обшукували. Але це був вихід під гарантії третьої сторони. Нас зустрічав Червоний Хрест. І ми думали, ми очікували, що Червоний Хрест залишиться супроводом із нами й у таборі військовополонених. Але цього не сталося", – сказав Дутчак.
Військовослужбовець розповів, що азовці не мали наміру здаватися в полон, оскільки приблизно розуміли, що їх там може чекати. Він згадав, що у квітні окупанти взяли в полон кількох нацгвардійців і бійців територіальної оборони. Серед них був Дан Звоник.
"Цей хлопець колись служив в "Азові", потім демобілізувався. Коли почалися [повномасштабні] бойові дії, він вступив до лав територіальної оборони. І ось його показали російські воєнні кореспонденти, розповідали стандартне: "Усе буде добре. Ось здалися – тепер будуть жити". А потім до нас прийшла звістка, що цього хлопця забили до смерті сепаратисти. Він сам із Донецька. І навіть у мережу потрапили фотографії тіла Дана. І це вчергове нас укріпило в думці, що здаватися, підіймати руки азовці в жодному разі не будуть", – розповів Дутчак.
Він наголосив, що вийти з "Азовсталі" військовослужбовці вирішили лише після того, як дістали гарантії.
"Тільки гарантії третьої сторони і слово російського офіцера: а нам дали слово російського офіцера, – а також цей вантаж величезної відповідальності перед нашими пораненими якраз і привів до того, що почали переговори про вихід гарнізону Маріуполя з "Азовсталі", – сказав Дутчак.
Контекст:
Оборона Маріуполя тривала з лютого до травня. На заводі "Азовсталь" до середини травня були українські захисники – бійці Національної гвардії, зокрема полку "Азов", співробітники СБУ, військовослужбовці ЗСУ, прикордонники й поліцейські. На той момент окупанти захопили майже всю територію Маріуполя й регулярно штурмували "Азовсталь", обстрілювали підприємство та скидали на нього авіабомби.
16 травня президент України Володимир Зеленський і Генеральний штаб Збройних сил України повідомили, що з "Азовсталі" розпочали евакуацію українських військовослужбовців, зокрема тяжкопоранених. Станом на кінець жовтня, за інформацією начальника штабу "Азову" Богдана Кротевича (Тавра), у полоні було майже 2 тис. захисників Маріуполя, зокрема 700 азовців.
Частина захисників Маріуполя вже повернулася з полону, серед них – п'ятеро керівників гарнізону, зокрема Прокопенко та його заступник Святослав Паламар (Калина). За умовами обміну, керівники гарнізону мають залишатися в Туреччині до кінця війни.
Дутчака окупанти утримували чотири місяці, його звільнили у вересні.