Гін: У мене є особистий волонтерський проєкт. Аня-телевізор – це тепер моє поганяло
"Спочатку в усіх історично склалося, чим він займається. Один пішов комусь фанерку прибив – минуло три місяці, і він усьому Харкову закрив вікна фанерою. Інший бабусі-сусідці купив продуктові набори. Я про Сашка Костенка. Зараз у нього 150 бабусь, по-моєму. Він їх годує. А я – Аня-телевізор", – поділилася Гін.
Ця історія волонтерства розпочалася, за спогадами журналістки, у січні 2023 року з придбання одного телевізора, точніше – з листа незнайомих дівчат, які читають її блог, і триває досі.
"Мені пишуть дівчата. Я їх не знаю, узагалі в очі не бачила. "Добрий день. Ми у Британії назбирали трошки грошенят і хочемо харківському військовому шпиталю допомогти. Хочемо їм щось передати. Але оскільки ми нікого не знаємо, а лише вас читаємо із Харкова, допоможіть, з'ясуйте, що їм потрібно". А у них невелика сума – €350. Я на вуха піднімаю всіх, кого знаю: журналістів, волонтерів..." – розповіла Гін.
Журналістка пояснила, що шпиталь – досить закрита організація, і в пошуку контактів вона дійшла до заступника голови Харківської ОВА.
"Я дістала телефон підполковника [зі шпиталю], набрала його: "Ось така ситуація. Дівчатка назбирали. Що вам потрібно? Він спочатку: "Не знаю. Це надто маленька сума. Нам потрібна якась апаратура". А потім він мені сам перетелефонував за три хвилини: "Я придумав. Нещодавно футбол був, і хлопці дивилися з гаджетів, із телефонів. Вашої суми вистачить на телевізор у коридор". Я так зраділа – дуже приємно, коли твоя допомога потрібна", – поділилася вона.
Проте дівчата, які зібрали гроші, не схвалили варіанта з телевізором.
"Я цим дівчаткам нумо писати: "Дівчата, їм потрібен телевізор у шпиталь". А дівчина мені пише: "Ну, ні. Ми хотіли щось з одягу, може, з продуктів". Я так засмутилася... Ну блін, як так можна? Я пів дня витратила, щоб цей телефон дістати", – згадує Гін.
За словами журналістки, вона по суті вже "практично пообіцяла" госпіталю телевізор і вирішила купити його, незважаючи на відмову.
"А у нас з грошима було після батьків зовсім кепсько, і я написала пост: "Хлопці й дівчата, я вскочила в безглузду, в ідіотську абсолютно ситуацію. Я тепер зобов'язана купити телевізор, але сама не потягну". Боже, що почалося... Я й досі починаю плакати, коли про це згадую", – зізналася Гін.
Вона додала, що не очікувала такої чуйності.
"Адже, здавалося б, телевізор – ну це ж не Bayraktar, не безпілотник. Телевізор! І я за, мабуть, години чотири вже мала на п'ять телевізорів на картці. Наступного дня – на 10. А на сьогодні в нас 60 телевізорів у харківському військовому шпиталі. 60!" – підрахувала Гін.
Вона зазначила, що йшлося спочатку про один телевізор, призначений для розміщення в холі шпиталю.
"Потім я пройшлася цим холом... Приїхали ми з другом заміряти. Кажу: "Та ну, тут троє людей може вийти, п'ятеро. А як же їм дивитися футбол? – "Ну, не знаю. Може, у палату?" – "Ну, звісно, у палату", – згадує журналістка про те, як розвивався проєкт.
Після вимірів з'ясували, що на стіну в палаті ідеально вписується 40-дюймова плазма, яка там незабаром і з'явилася.
"До цього в палату заходиш – це лікарняна палата... Навіть атмосфера лікарняної палати, а як почепили телевізор – це просто кімната. Навіть атмосфера змінюється. Я спочатку була скептично налаштована, а потім заходжу, а вони дивляться, іржуть. У-у, мої пташечки... Ну, їм трохи веселіше. І все, пішли на телевізори збирати", – каже Гін.
За її словами, було куплено перші 10 телевізорів.
"Товариш підполковник у мене все це приймає, вішає, під’єднує. Ну, крім телевізорів, я купую ще дроти, перехідники, якісь штуки для інтернету... Загалом, усього багато. Коротше, товариш підполковник це все чіпляє, телефонує й каже: "Є". Я їду. Не те, щоб я йому не довіряла, але, блін, у нас уже так повелося. Я їду перевіряю, заходжу до кожної палати. Працює? Інтернет є?" – описала процес журналістка.
Потім, за словами Гін, купили ще 10 телевізорів, потім ще 10.
"І я придбала, напевно, штук 40, і підходить до мене хірург. І, знаєш, такий зворушливий: "Нам потрібен телевізор, але дуже великий і дуже дорогий. Щоб операцію бачити в ньому". Величезна штука на стійці, на колесах в операційну. Я говорю: "Ви моїх підписників не знаєте. Завтра буде". І я приходжу, пишу пост, щоб ти розуміла, – і наступного буквально дня... Ну гаразд, за два дні я купую цей телевізор. Потім до мене біжить інший хірург", – згадує вона.
Перший телевізор для операцій, пояснила Гін, з'явився у травматології, і про це дізналися інші лікарі.
"У травми є, а ми – урологія. Нам камінці треба виймати. Їх теж не видно". Загалом, це все дуже зворушливо. Я їх усіх дуже люблю й обожнюю, це тепер мої близькі люди. У нас уже три телевізори стоять в операційних, два висять у холі, 50 – у палатах. Загалом, Аня-телевізор – це тепер моє поганяло", – підсумувала журналістка.
Вона додала, що цей проєкт став для неї постійним і незвичним, а ще – віддушиною.
"І саме він мене витягнув із депресії або не дав у неї впасти після смерті батьків. Я просто згасала на очах. Я дуже близька була з татом і з мамою. Це не просто втрата – це від мене відірвали половину – й інша половина перестала функціонувати. Мені не хотілося нічого: ні жити, ні їсти. Я на 15 кг схудла. Я просто танула. Я їздила щодня на кладовище. Загалом мені було дуже важко. І цей проєкт, який випадково трапився, змусив мене жити повноцінно", – поділилася Гін.
Гін: Із підвалу виходить моя дитина, яка за п'ять днів схудла на 10 кг, – у цей момент я розумію: "Я її вивозитиму". Читайте повну версію інтерв'ю