Паламар: По "Азовсталі" летіли тритисячні ФАБ. Загинуло більше ніж 100 військових. Це найболючіший спогад із Маріуполя
Герой України, заступник командира 1-го корпусу Національної гвардії "Азов" підполковник Святослав Паламар (позивний Калина) розповів в інтерв'ю засновнику видання "ГОРДОН" Дмитрові Гордону про найважчі дні оборони Маріуполя 2022 року.
"У мене був випадок, коли в нас 8 травня по заводу "Азовсталь" летіли тритисячні ФАБ. Тоді загинуло більше 100 військових. І я подавав списки на нагородження. Не кожен день, а десь там, коли знаходив… Знаєте, коли командири давали якусь інформацію: той-то і той-то проявив героїчний вчинок, його потрібно, він заслуговує на нагороду, Орден мужності чи Богдана Хмельницького, чи за військову службу Україні. Потрібно подати. І десь пару днів збиралося, я складав списки й подавав... Я подаю список, а там 200 посмертно. І мені пише офіцер: "О боже!" Я подавав 20 чоловік, 30 чоловік, 15 і так далі, а тут більше 100 посмертно. Це було дуже страшно. Те, що запам'яталося", – розповів він.
Паламар також пригадав, як росіяни поцілили ФАБ або ракетою в бункер на "Азовсталі".
"Я лягав спати о третій ночі. Тут я лягаю о 12-й. Думаю, пів годинки покимарю. У мене таке двоярусне ліжко. Лягаю спати – сон не бере. Думаю: "Та ні, щось не то". Встаю, іду. Моментально пропадає світло, білий дим, я нічого не чую. По спині пролітає… Я розвертаюся назад – бетон, залізо, люди, 14 "200-х", більше 20 "300-х". Тоді попали в бункер. Я думаю, що це ракета. Командир каже, що це ФАБ великий. Важко сказати. Ми надаємо першу медичну допомогу людям. Хтось помирає повільно, когось відкопуємо. Моє ліжко… Щоб ви розуміли, усі думають, що я "200-й". Моє ліжко просто втиснуте в стіну. І я пам'ятаю, колона стояла – і на колоні було двоярусне ліжко. На другому ярусі спав Орест, мій відеооператор, а на першому – Нава, вона написала книжку... Я пам'ятаю, вона така, як пір'їнка. Я її майже одною рукою взяв, і з того ліжечка переніс в інше місце, де ми складали поранених. У цей час якраз прорив із правого берега. У цей час мали прилетіти гелікоптери, Денис на зв'язку. Ракетний удар, штабу немає, зв'язку немає, інтернету немає. І ми почали відкопувати людей з-під завалів", – розповів він.
За словами військового, багато хто тоді загинув уві сні, миттєво.
"Але й були випадки, коли дружина бачила, як помирає чоловік там же, на "Бастіоні". І дівчинка така, Альона, медик – тоді теж загинула. Мій побратим, начальник фінансової служби, загинув. Ішов полювати за танками… Начфін ходив за танками полювати. Теж тоді загинув, поранення мав. Я, відповідно, тримав зв'язок із дуже багатьма людьми з України. Я перебазувався на "Желєзяку", де був наш шпиталь. Там була можливість зв'язку, там ми поранених уже чекали. Це найболючіший, найважчий мій спогад із Маріуполя", – розповів Паламар.