Іран подвоїв доходи від нафти під час війни на Близькому Сході. До чого тут Китай

На тлі війни США й Ізраїлю з Іраном із 1 березня практично зупинилося судноплавство через Ормузьку протоку – один із найважливіших маршрутів світової торгівлі нафтою. За даними The Economist, через це приблизно 15% світових постачань нафти не можуть дістатися покупців. Усі країни Перської затоки скоротили видобування і втратили значну частину доходів від експорту, за винятком Ірану.

ЗМІ пише, що, попри загальне падіння постачань у регіоні, іранські танкери й далі проходять протоку, завдяки чому країна збільшила щоденні доходи від продажу нафти майже вдвічі порівняно з періодом до початку американських та ізраїльських ударів 28 лютого.

Видання зазначає, що точно оцінити обсяги експорту Ірану складно через приховану діяльність танкерів, перебої в супутниковому моніторингу й електронні перешкоди в регіоні. Водночас джерело, обізнане з нафтовою звітністю Ірану, повідомило The Economist, що країна експортує 2,4–2,8 млн барелів нафти й нафтопродуктів на добу, включно з 1,5–1,8 млн барелів сирої нафти. Це відповідає рівням попереднього року або навіть перевищує їх, а продажі здійснюють за вищими цінами.

У матеріалі йдеться, що іранська нафтовидобувна система стала стійкішою до санкцій і воєнних ударів. Більшість доходів, за даними The Economist, нині контролює Корпус вартових ісламської революції (КВІР), а Китай відіграє важливу роль у забезпеченні фінансових потоків. У підсумку значна частина іранських нафтових доходів фактично акумулюється в Азії, поза зоною досяжності ударів.

The Economist описує систему експорту іранської нафти як таку, що базується на трьох основних елементах: продавці, логістика й тіньова фінансова система.

Продавці

У статті пишуть, що формально експортом займається державна компанія National Iranian Oil Company (NIOC), однак на практиці нафту використовують як джерело ліквідності для різних державних структур – від міністерств до силових органів і релігійних фондів, які отримують барелі для подальшого продажу.

Видання також пише, що ці потоки контролює приблизно 20 олігархічних груп із власними мережами збуту, які "конвертують нафту в готівку". За даними джерел ЗМІ, серед них – пов'язані із сім'єю ліквідованого колишнього міністра оборони Ірану Алі Шамхані й оточенням сина верховного лідера Моджтаби Хаменеї. Багато учасників цієї системи мають зв'язки із КВІР.

The Economist повідомляє, що, за оцінками експертів, саме КВІР забезпечує значну частину зростання експорту, контролюючи частину нафтових родовищ і приблизно чверть видобутку.

Логістика

Іранські танкери, як зазначає The Economist, використовують складні схеми маскування: змінюють маршрути, вимикають транспондери, передають коди безпеки, іноді проходять протоку в супроводі кораблів КВІР. Частина суден також сплачує "плату за прохід".

Після виходу кораблів в Індійський океан нафту часто перевантажують на інші судна поблизу Малайзії або Сінгапуру для приховування походження.

Основним покупцем, за даними видання, є Китай, який споживає понад 90% іранської нафти через невеликі незалежні нафтопереробні заводи у провінції Шаньдун.

Тіньова фінансова система

The Economist повідомляє, що розрахунки за іранську нафту здійснюють через мережу "довірчих рахунків" у невеликих банках Китаю або Гонконгу, а кошти переміщують через велику кількість підставних компаній у різних країнах.

Частина коштів залишається в Китаї для закупівлі товарів, тоді як іншу частину розподіляють через глобальну мережу рахунків. Деякі з компаній, які беруть участь у цих схемах, здійснюють трансакції з контрагентами в Індії, Казахстані й Туреччині.

У статті вказано, що цю систему координують структури, пов'язані з КВІР і міністерством оборони Ірану, які фактично функціонують як неформальні банки з тисячами рахунків.

The Economist підсумовує, що, попри санкції й воєнні удари, така схема дає змогу нафтовому механізму Ірану продовжувати роботу. ЇЇ повне зупинення можливе лише в разі масштабних ударів по енергетичній інфраструктурі, що, зі свого боку, може призвести до подальшої ескалації в регіоні Перської затоки, зазначив ЗМІ.

Контекст:

14 березня президент США Дональд Трамп закликав Китай, Францію, Японію, Південну Корею, Великобританію й інші країни скерувати свої кораблі для створення умов відкритості й безпеки в Ормузькій протоці.

22 березня президент США Дональд Трамп пригрозив ударами по іранських енергетичних об'єктах, якщо Ормузьку протоку повністю не відкриють протягом 48 годин. Після цього представник країни в морській агенції ООН Алі Мусаві заявив що судна, які не мають стосунку до "ворогів Ірану", можуть проходити через протоку за умови координації заходів безпеки з Тегераном. Про які саме умови йдеться, він не сказав, однак, як повідомляло видання Lloyd's List, Іран почав стягувати плату із суден за "безпечний" транзит Ормузькою протокою. Щонайменше один оператор нафтового танкера вже погодився заплатити за це приблизно $2 млн.

30 березня Трамп заявив, що Іран нібито згодний із більшістю пунктів його мирного плану і зробив "подарунок", дозволивши 20 нафтовим танкерам під прапором Пакистану прохід протокою.

Також Трамп пригрозив, що якщо США й Іран не досягнуть угоди щодо завершення війни на Близькому Сході й відкриття Ормузької протоки, американські військові знищать іранські електростанції, нафтові свердловини й острів Харг.