Лікар Комаровський: Я б зробив три державні мови: українську, російську, англійську
Чому українці так мало живуть, хто є справжнім ворогом України, що необхідно для реформування Міністерства охорони здоров'я і скільки має заробляти сімейний лікар, як багато на українському ринку ліків "фуфломіцину" і чому зараз не можна проводити реформу швидкої допомоги. Про це, а також про власну клінічну смерть розповів у авторській програмі головного редактора інтернет-видання "ГОРДОН" Олесі Бацман на телеканалі "112 Україна" відомий український педіатр Євген Комаровський. "ГОРДОН" ексклюзивно публікує текстову версію інтерв'ю.
Українці не розуміють, що довго жити – це технологія, а не тільки генетика
– Добрий вечір, Євгене Олеговичу.
– Здрастуйте, Олесе.
– Дуже рада вас бачити. Усі думають, що ми зараз із вами будемо обговорювати медреформу, щеплення, хвороби, епідемії, – і ми, звісно, будемо обговорювати...
– ...про соплі й какашки поговорити з дитячим лікарем – це ж святе (усміхається)...
– Обов'язково. Але спочатку поговорімо трішки про інше. Процитую ваші слова в інтерв'ю виданню "ГОРДОН": "Влада зацікавлена в тому, щоб нас стало менше, тому що кожна бабуся, яка вижила, наближає крах Пенсійного фонду". Я цю фразу навіть цитувала міністру соцполітики Андрію Реві.
– Мені цікаво, що він відповів. Що я не маю рації? "Ми хочемо, щоб бабусь ставало дедалі більше"? (Сміється).
– Під час його відповіді я згадала радянський анекдот: єврей стоїть на Червоній площі і роздає листівки, люди у формі підходять, беруть листівки...
– А там нічого немає!
– Йому кажуть: "Так тут же нічого не написано!" – а він відповідає: "А що писати?"
– От-от (сміються).
– Відповідь Реви була приблизно такою самою. Запитання до вас: чому українці так мало живуть, чому тривалість життя така низька?
– По-перше, тому що українці не розуміють, що довго жити – це технологія, а не тільки генетика. Є нації, які живуть довго. Наприклад, я щойно повернувся з Баку: реально азербайджанці в однакових умовах живуть довше за українців. Але коли ви чуєте, що жителі Франції чи Японії мають середню тривалість життя 86 років, це не тому, що усі французи займаються спортом, не п'ють, не курять. Це технології: своєчасне обстеження, профілактична медицина, своєчасний доступ людини до того, що треба зробити з кожним із нас у 60, 70, 80 [років] тощо.
– Чому українські чоловіки живуть менше за українських жінок?
– З дурості. Насамперед тому, що вони ніколи не займаються своїм здоров'ям. Вони ходять, падають і вмирають. Якщо пощастить! Іноді вони не вмирають, а перетворюються на овочі після інсульту і лежать роками поруч із дружиною, яка з останніх сил намагається прогодувати цього овоча. Ми, лікарі, кричимо про це на кожному розі: "Друзі, ви коли виходите на майдани, то треба говорити ось про що!" Я вчора слухав одного майданівського лідера, який зачитував 10 вимог Майдану, – у них не було ані слова про дітей, старих, інвалідів, пенсіонерів. Чому ми завжди це випускаємо?
– Найголовніше...
– Це сенс існування країни! Саме це! А як тільки наші політики починають говорити про це – у них нуль електорату, нуль підтримки. Тому вони всіх нас ділять на великі електоральні шматки і займаються тим, що нас може поділити, щоб когось залучити. А говорити про здоров'я, сім'ю, дітей – значить об'єднати. Кому ж треба нас об'єднувати?! Якщо нас об'єднати, ми ж із такими політиками жити не будемо. Тому нас треба – що зробити? – поділити!
– Цього року Україна очолила рейтинг найкорумпованіших країн...
– Як дивно! (Сміється). Усі такі здивовані!
– Чому? (Усміхається).
– Як чому? Тому що в житті молодої країни сталося три події, які принципово все змінили. Перша подія – це Помаранчева революція, яка вбила віру українців у чесне слово. Лідери Помаранчевої революції не зробили нічого з того, що обіцяли, маючи можливість. Друга подія, на мій погляд, – це "Лікарня майбутнього". Політики показали, що у країні можна вкрасти навіть у дітей, що немає нічого святого. А Революція гідності показала, що навіть якщо ви вийдете на протест проти злодіїв, проти всіх мерзотників, які з вами це творять, то ми вам раз і назавжди покажемо: від будь-якого протесту вам стане гірше. Розумієте? І це вони демонструють нам щодня, щоб ми вже сиділи, здихали і не висовувалися. Це головне. І кожна з цих подій має увійти до підручників з історії. Я хочу, щоб ми зробили програму про "Лікарню майбутнього". Тому що без розуміння, що таке "Лікарня майбутнього", у нас ніколи не буде жодної нормальної лікарні сьогодення.
У мене стрічка Facebook п'ять років тому була нашою, українською, зараз там кожен третій живе в Польщі, Ізраїлі, Америці, Німеччині...
– За даними ООН, сьогодні в Україні 60% громадян за межею бідності. Це означає, що люди не можуть купувати собі нормальну їжу, нормальний одяг, нормальні ліки – у них не вистачає грошей. Що з цим робити?
– Насправді ви повинні розуміти, що коли ви говорите про 60%, які не можуть купувати нормальних ліків, справжня трагедія полягає в тому, що, навіть коли у вас купа грошей, ви все одно з високим ступенем імовірності не можете купувати нормальні ліки!
– Я про це хочу поговорити.
– І головне – люди, які ще можуть смикатися, масово виїжджають. У мене стрічка Facebook п'ять років тому була нашою, українською, зараз там кожен третій живе в Польщі, Ізраїлі, Америці, Німеччині... і це не останні люди, це гарні люди, які мріяли жити в Україні, які не хотіли звідси їхати. Але тепер вони виїжджають. І коли ми обговорюємо ці 60% – це ті, хто ще залишилися, і вони вже нікуди не подінуться...
– ...з підводного човна.
– Мені хочеться знати, скільки щомісяця виїхало і скільки приїхало. Ось це і буде оцінка влади.
– Як вам свіжа президентська соціологія? Я зараз буду зачитувати в порядку вибування: Порошенко, Тимошенко, Вакарчук, Бойко, Гриценко, Рабінович, Ляшко. Ви б за когось із цього списку проголосували?
– Якщо вибирати з цього? За наявністю харизми, умінням спілкуватися і подобатися людям, звісно, на першому місці Юлія Володимирівна. Однозначно. Тобто якби я вибирав із політиків, із того списку, який ви зараз мені продиктували, я б вибрав Юлію Володимирівну. Але коли я слухаю Юлію Володимирівну, мені так зворушливо, так приємно, поки вона не починає говорити про медицину. А коли вона говорить про медицину, я розумію, що про все інше вона, найімовірніше, говорить так само.
– Можливо, вона вас запросить – і тоді з медициною все буде гаразд? (Усміхається).
– Навряд чи. Ми вже всі ці етапи проходили. Питання не в цьому, питання в тому, що я не говоритиму те, що їм хочеться чути. От і все. Це дуже сумно.
– Скажу чесно: якби у президентському рейтингу були ви, якби ви брали участь у виборах, я б однозначно проголосувала за вас.
– Спасибі, Олесечко. Але будь-яка жінка-журналіст, коли спілкується з політиком, – народ, коли спілкується з артистом – трошки прихильниця, коли спілкується з дитячим лікарем – дуже сильно мама, тому тут ви необ'єктивні. Звичайно, я можу вас навчити бути вдалою мамою...
Я чудово розумію, що я можу загітувати кожну другу жінку в цій країні, тому я дуже боюся публічно називати якісь прізвища. Мене просто грохнуть, якщо я назву не те прізвище
– У вас величезні електоральні можливості! (Сміється).
– Найцікавіше, що мені страшно користуватися цими електоральними можливостями. Я чудово розумію, що я можу загітувати кожну другу жінку в цій країні, тому я дуже боюся публічно називати якісь прізвища. Мене просто грохнуть, якщо я назву не те прізвище, тому я з ними не зв'язуюся.
– Вам напевно не раз пропонували висунути свою кандидатуру і піти на вибори?
– Я хочу лікувати дітей! Відчепіться від мене (сміється)! Друзі, про що ви говорите?! Ми сьогодні маємо таку проблему (якщо ви мене покликали, я розумію, що ви все одно будете чіплятися стосовно реформи охорони здоров'я)...
– Не сумнівайтеся!
– Я не сумніваюся. Питання ось у чому: коли, наприклад, виконувач обов'язків міністра каже, що у нас не буде такої швидкої допомоги, як ви хочете, а буде інша, то що взагалі має у країні статися? У країні ну хоч якийсь, блін, канал повинен додуматися зробити ток-шоу, у якому б не обговорювали всю цю маячню, якою мовою говорити і як назвати вулиці, а обговорювати...
– Рейтингу немає! У медицини гірші рейтинги...
– Ні-ні-ні, хвилинку! Рейтингу немає тому, що мами це дивитися не будуть, але я б міг прийти і пояснити, чим відрізняється наша швидка допомога від не нашої швидкої допомоги. Ви хотіли в Європу? Так у вас буде швидка допомога, як у Європі! Чи ви хочете, щоб ми були у Європі, жили за законами Європи, [отримували] пенсії, як у Європі, а медицина – як у нас?!
– Чи правда, що після медреформи швидка допомога більше не приїжджатиме до дітей із дуже високою температурою і людей із високим тиском?
– Ось тут я просто бачу класичне ток-шоу у стилі Шустера, коли ми починаємо опитування: "Проголосуйте, будь ласка: чи повинна швидка допомога їхати на виклик до дитини з температурою 39?" – і 100% проголосують, що повинна. А потім провести бесіду, пояснити, яка "швидка допомога", що, як... і тоді подивимося, як вони проголосують. Звичайно, це абсолютне божевілля! Не реалізувавши інституту сімейних лікарів, не давши кожній людині можливості зателефонувати в будь-який час ночі своєму... не лікарю, лікарю зазвичай не телефонують у цивілізованих країнах... у лікаря є навчені медсестри, які постійно на телефоні, які знають відповіді на всі запитання. Потрібні такі лікарі, потрібні такі медсестри, у них має бути чіткий алгоритм дій на всі випадки. І поки цього не буде, звичайно, не можна відкривати рот про реформування швидкої допомоги! Найкращу, найбільш європейську, найбільш цивілізовану ініціативу можуть зіпсувати неадекватні виконавці. Навіть якщо вони самі цю чудову ініціативу придумали.
– І як у нас буде в підсумку?
– Олесе, звідки ж я знаю, як у нас буде?
– Які можливі варіанти?
– Варіанти можливі всякі. І якщо вже ми плавно перейшли до реформи, то ніхто не знає, як буде. Принаймні купа народу робить усе, щоб жодної реформи не було; купа народу в цьому дуже зацікавлена, надзвичайно. Тому я бачу певну змову мовчання навколо команди МОЗ. Наводжу приклад: коли почалися розмови про те, як МОЗ краде на закупівлі, МОЗ у себе на сайті опублікував матеріал "Дев'ять міфів про закупівлі" (матеріал "5 фактів та 5 міфів про міжнародні закупівлі ліків" оприлюднено на сайті МОЗ 14 березня 2017 року. – "ГОРДОН"). І коли ви вводите питання "дев'ять міфів про закупівлі", відкривається тільки сайт МОЗ. Тобто жодне інформаційне видання, і "ГОРДОН" зокрема...
– Я пам'ятаю, що ми робили новину.
– А я стежив! Новина була, але цей матеріал ніхто не процитував і не зробив. Але ось нещодавно починається історія, що МОЗ закупив якісь не ті вакцини. Знову.
– Чому ж вони закупили не ті вакцини?
– Почекайте. Я заходжу на сайт МОЗ, відкриваю розділ "Закупівлі" і бачу, що останній запис у цьому розділі – 30 січня!
– Можливо, вони просто сайт не оновили.
– Правильно! Тобто я про що? Вони не допрацьовують, суспільство не допрацьовує, а людям ця інформація дуже потрібна!
– А люди страждають, як зазвичай.
– А люди страждають через відсутність інформації. І кожне те слово МОЗ... а вони дуже багато говорять не того, вони, можливо, і хочуть сказати, а кажуть не те... Свіжий приклад: лише вчора дуже шанована людина написала у Facebook, що МОЗ опублікував статтю про лікування гострої (!) форми грипу. Розумієте, для лікаря фраза "гостра форма грипу" звучить приблизно як "дуже пісочний пісок у пісочниці". Ну не буває хронічного грипу, він тільки гострий! Тобто це дискредитація всього сайта [МОЗ]. Але найцікавіше – запис з'явився, його обговорює весь Facebook, а на сайті МОЗ як була ця новина, так і залишилася! А ось це вже маячня! Якщо ви дурницю написали, то вибачтеся і виправте, урешті-решт! Ви дискредитуєте себе!
26 років тому утворилася наша країна, ми сформулювали деякі принципи, як ми будемо жити, утілили ці принципи в Конституції, зараз можемо підбити якийсь підсумок. У країні стало на 15 мільйонів жителів менше, країна гине, найкращі люди виїхали і продовжують стрімко виїжджати
– Хочу на секундочку повернутися до питання президентства.
– Давай.
– Якби все-таки ви стали президентом України, що б ви хотіли зробити, щоб увійти в історію?
– (Дивиться в камеру). Друзі, одразу кажу: я не піду у президенти, убивати мене не треба. Самі воюйте. Так от, глобальна ситуація має такий вигляд: 26 років тому утворилася наша країна, ми сформулювали деякі принципи, як ми будемо жити, утілили ці принципи в Конституції, зараз можемо підбити якийсь підсумок. У країні стало на 15 мільйонів жителів менше, країна гине, найкращі люди виїхали і продовжують стрімко виїжджати. Те, що нам показують по телевізору... людей з інтелектом "туалетного каченяти"! І вони працюють у цій країні політиками! І ми їх самі, своїми руками наобирали, і вони нас ведуть. Ще раз кажу: я не політик, я дитячий лікар. Якби я будував країну від початку, я б, по-перше, зробив День Незалежності країни (до речі, зараз у нас розмови класні про свята, повернімося до цього, Олесенько) 5 грудня. Знаєте, що це за день? Ніхто не знає. 5 грудня – це велика дата в історії України! Це день підписання Будапештського меморандуму. Світові держави сказали: "Друзі, ми гарантуємо вашу безпеку і незалежність". А потім ті... джентльмени... Ми говоримо про Росію, США, але Англія – країна джентльменів, де, здавалося б, повинні дотриматися слова... А тепер країни, які гарантували Україні безпеку, почали з'ясовувати одна з одною відносини, а Україна потрапила між ці жорна. Тому, щоб цього не було, 5 грудня – Міжнародний день лоха, день розлучення, день ганьби, коли країна повірила тому, кому ніколи не можна вірити. Це наука всій країні: вірити можна тільки собі, розраховувати тільки на себе, на свою працю, свій інтелект. Якщо ви робите все, щоб інтелект із країни пішов, то нічого і ніколи у вас не буде. Тому наша країна – незалежна нейтральна держава. А ті, хто нас має намір рятувати нібито, пройдуть через нас, рятуючи нас. Я б зробив три державні мови: українську, російську, англійську. Тому що я впевнений: під крики "Україна єдина!"...
– ...добре тирити бабки.
– ... роблять усе, аби країна закінчила своє існування. Навіть не в бабках справа, Олесе. Є проект, прекрасна ідея – незалежна держава Україна, і я її люблю. Я все життя живу в цій країні, у мене немає жодного іншого громадянства, хоча в цій країні у мене немає жодного кровного родича, тобто всі виїхали, геть усі. Я тут, тому що пообіцяв своїм пацієнтам не їхати. Я несу цей хрест, хоча можу сидіти і писати в будь-якій країні світу. Але я фіксую на цьому увагу: кожна людина, яка зараз у такий страшний час намагається розділити українців, вибираючи пам'ятники, вибираючи, якою мовою їм говорити, яких співаків слухати, – це ворог України, справжній, справжнісінький ворог. Коли людина зі Львова, сидячи в Києві, розповідає мені в Харкові, як назвати вулицю, – це вбивство моєї країни. І це треба негайно припинити. Не може Україна встати і полетіти до Австралії або Нової Зеландії – вона завжди буде тут, і поруч завжди буде Росія, хочете ви цього чи ні, і ви повинні це питання обговорювати. Я вам чесно скажу, я плакав після інавгураційної промови нашого президента... для мене це було найбільше потрясіння останніх років... я зрозумів, що про жодні компроміси, про жодну спробу домовлятися мови бути не може, вони будуть тут, поки буде війна. Нічого іншого вони не хочуть, вони хочуть, щоб було саме так. Що нас буде менше, то їм краще...
Я весь час відчуваю, що навколо мене швондерщина, класична швондерщина. Щодня чекаю, що зараз хтось постукає у двері і скаже: "Ми до вас, лікарю, і ось у якій справі"
– Тобто ви говорите зараз не про медицину, а про ідеологію?
– Ну не можна ставитися до людей, як до бидла! Не може лікар сказати пацієнтові, що "я тебе буду лікувати по-новому". Так не буває! Буває, що ти говориш "я тебе буду оперувати" або "дорогенький, я не можу тобі допомогти", або "дорогенький, нам треба заробити на ліки", або "дорогенький, їдь до тієї країни". Найцікавіше – що так відбувається скрізь. Ось я щойно повернувся з Баку: "Ви де лікуєтеся?" – "У Туреччині". В Узбекистані був місяць тому: "Ви де лікуєтеся?" – "У Кореї". А ми де лікуємося? А ми б раді де-небудь лікуватися, та грошей немає. Пустіть лоукости, щоб ми хоч долетіти кудись могли (сміється).
– Чи можливі якісь умови, за яких ви були б готові очолити МОЗ?
– Ні. Я вам поясню. Я ж об'єктивно все оцінюю. Для того, щоб реформувати МОЗ, потрібні три речі, лише три: професіонали (очевидна річ, правда?), гроші та закон.
– І керівник правильний.
– Ні-ні. Якщо є закон, будь-який керівник – правильний (усміхається). Я за тиждень після Майдану написав у Facebook, що головний реформатор у країні – це міністр внутрішніх справ. Якщо в країні не буде порядку... треба бути абсолютним ідіотом, щоб за відсутності порядку, коли я зараз вийду на вулицю і мені почнуть бити морду... У мене півтора місяця тому був день народження, я отримав приблизно 5 тисяч листів, у двох листах із трьох була фраза "бережіть себе", "обережно", "не зв'язуйтеся".
– Історія із професором Преображенським.
– Ось-ось. Я весь час відчуваю, що навколо мене швондерщина, класична швондерщина. Щодня чекаю, що зараз хтось постукає у двері і скаже: "Ми до вас, лікарю..."
– ..."і ось у якій справі".
– І я знаю, у якій справі. Вони мені скажуть: "Лікарю, заткніться! Не заважайте гроші пиляти". А грошей там, Господи, як кіт наплакав на цю медицину залишилося. У жителів України взагалі з математикою нормально? Ви рахувати взагалі вмієте? Кажуть вам: 14 мільярдів доларів дали на охорону здоров'я. Поділіть 14 мільярдів на 40 мільйонів – виходить 370 гривень на людину. І водночас сказали, що сімейний лікар буде отримувати по 370 гривень. А на все інше вже не вистачить? Ну не сходяться цифри, хоч ви мене стріляйте!
Тому я й кажу: ви можете декларувати що завгодно, можете йти куди хочете, але якщо йти реформувати МОЗ... Професіонали всі виїхали, їх просто немає, їх дуже мало. Чому? Бо якщо лікар може лікувати по-європейськи, навіщо він буде працювати тут? Поясніть мені. Ми створюємо лікарів, які для того, щоб кудись поїхати, повинні там переучуватися, складати іспити. Я багато разів запитував: який сенс мати медичний інститут, випускники якого не можуть працювати в жодній іншій країні? А сенс дуже мудрий: якби наших випускників визнавав увесь світ, вони б працювали не тут, а там. Тому в Україні не буде лікарів, поки вони не будуть такими ж забезпеченими, як за кордоном. Хочете їздити на Mercedes? Заплатіть за Mercedes. Хочете мати нормальне, цивілізоване лікування? Заплатіть лікарю стільки, скільки треба, не змушуючи його продавати "фуфломіцини", отримувати відкати від аптекарів, перепродавати ліки, придумувати вам хвороби. Вас же оперують, коли оперувати не потрібно; вам придумують хвороби, яких ніде у світі немає. Коли я про це розповідаю, то купа моїх же "колег" кричить: "А-а-а! Комаровський – шарлатан!" Про що я можу розмовляти?! Я, який пройшов у цій медицині через усе, зі смертю грався 20 років кожен божий день... Про що я можу сперечатися?! Тому я їх не чіпаю. Хочете кудись піти – почитайте коментарі – і вам перехочеться з ними зв'язуватися. Тому я весь свій електорат розбив на дві категорії: на тих, хто хоче, щоб я допоміг їм, і всіх інших. Якщо людина хоче тонути, я не буду мочити ноги і кидати йому коло, я віддам це коло тому, хто хоче. Тому я вчу вас, мамо, виживати у країні, де немає адекватної медицини, поки вони реформують.
– Процитую вам розумну людину, вас. В інтерв'ю виданню "ГОРДОН" ви сказали: "Хочете щось змінити – будь-який державний чиновник повинен лікуватися тільки в Україні й тільки українськими ліками, і їздити тільки на наших автомобілях, і ходити тільки в наших черевиках, і носити наші годинники!" Ідеальна формула, я вважаю. Ви не плануєте флешмоб який-небудь запустити на цю тему? Ми та інші ЗМІ, я думаю, підтримаємо.
– Флешмоб підтримають, тільки толку жодного не буде. Я вже переріс ці театральні активності.
– Раптом це приведе до якогось рішення.
– Я вам можу сказати, до якого рішення це може привести. Наприклад, завтра умовного віце-прем'єра буде прободна виразка шлунка, він не полетить кудись, його прооперують тут...
– У "Феофанії".
– ...після цього йому почнуть капати наші антибіотики, вони, припустімо, виявляться неефективними, він помре від перитоніту. І скажуть, що цього чоловіка вбив – хто? – Комаровський. Якби він не кричав, що всім треба лікуватися тут, його б урятували. Це ж яка людина була?! Уявляєте, скільки наша держава витратила грошей, щоб виростити такого цінного кадра? А коли тут помирають лікарі, програмісти, інженери – це ж не цінні кадри (усміхається). Цінні кадри – це ті, кого політики розкрутили, по телевізору показали, на потрібне місце поставили... Але вони ж самі не розуміють, що коли його прихопить і він до лікарні приїде, то кадри можуть і не встигнути правильно все зробити. Я не розумію, чому в Туреччині може бути сучасна лікарня, а в Україні – ні. Візьміть як приклад стоматологію. Наша стоматологія не гірша за американську. Чому? Тому що все по-чесному!
– До того ж до нас саме по це їдуть. Стоматологічний туризм. І дешево, і якісно.
– Правильно! У мене є друг, він нічого не лікує і навіть не намагається: він чудовий спеціаліст із ультразвукової діагностики. Ось він жінок – від щитовидки до гінекології – з ніг до голови подивиться за 15 хвилин...
У мене є великі сумніви в наших перспективах. Потрібно робити прості та зрозумілі кроки, а у нас усі кроки, вибачте, роблять через дупу. Якщо даішники вимагають грошей – розженімо даішників; якщо СЕС вимагає грошей – розженімо СЕС
– Він просто жінок любить (сміється).
– Так, це окремий анекдот. Оскільки він завжди дивиться жінок вагінальним датчиком (ви б побачили цю картину!), питати у нього: "Сашо, ти де?" – не можна! (Сміються). До чого, власне, я це розповідаю: коли я з'ясовую у нього, скільки це коштує, і порівнюю, скільки це коштує там, то уявляю, який може бути медичний туризм в Україні! Тільки на золотих руках і очах наших діагностів! Перестаньте красти, облиште нас у спокої, припиніть нас контролювати. Дайте людям нормально працювати! Я за рік після того, як у нас Майдан начебто переміг, мав необережність на машині поїхати до Європи. І коли я приїхав на польський кордон, побачив у липневу спеку трикілометрову чергу з дітьми, із повністю загидженими лісами навколо, із хлопчиками, які продавали холодну воду... Ну як же вони нас ненавидять?! Як же можна так принижувати своїх людей?! Був би я президентом, я б сказав: поставте мені веб-камери на всі митниці, щоб я бачив, що там відбувається.
– Можна ж побачити те, що не треба (сміється).
– Ось тому треба, щоб йому було добре (усміхається)... Тому в мене є великі сумніви щодо наших перспектив. Потрібно робити прості та зрозумілі кроки, а в нас усі кроки, перепрошую, роблять через дупу. Якщо даішники вимагають грошей – розженімо даішників; якщо СЕС вимагає грошей – розженімо СЕС. Тобто не зробити службу кращою, не дати людям гідної зарплати, щоб вони трималися за своє місце і не вимагали грошей... Я так розумію, що успіх грузинських реформ багато в чому був обумовлений тим, що американці взяли на себе фінансування поліції, і тому у них вийшло. А ми самі фінансуємо, плюс половину крадемо, тому нічого у нас не виходить.
– Ви винайшли нові ліки, які назвали "Фуфломіцином". Що це за ліки, від чого вони лікують і де їх можна купити?
– У нас 80% ринку ліків – "фуфломіцини". Є дві глобальні проблеми: є ліки, які нікого не лікують. Узагалі! Ну, наприклад, валеріана або оксолінова мазь... Я не можу називати комерційні бренди – я потім із ними судитися буду? Навіщо вони мені потрібні?!
– Назвіть активну речовину.
– Питання не в активних речовинах. Питання в тому, що більшість трав та іншої фігні не працює. Противірусні засоби, інтерферони для крапання в ніс або для засовування в дупу, імуностимулятори, уся гомеопатія, більшість відхаркувальних засобів, більшість смоктальних таблеток – усе це не працює. Окрім цього, майже все, що роблять нібито для печіночки – недієві ліки. Більшість препаратів для того, щоб краще працював кишечник, – це все розвід.
– Бактерії?
– Усе! Ось ці пробіотики. Є буквально дві–три позиції, які працюють, усе інше – повна фігня! Це все продають, ви купуєте. До того ж, якщо вам цього не призначать, ви скажете: "Боже мій, що це таке?!"
– Поганий лікар!
– Так, поганий лікар. І лікар обов'язково призначить вам це. Друге: є реальний фальсифікат. Умовно кажучи: я бачу людину, у неї ангіна, я призначаю ампіцилін – він не працює. Людина купує ампіцилін в іншій аптеці – він працює. І складність же не тільки в тому, що я лікую людину довше, ніж треба. Ця людина приходить мене вбивати! Каже: "Лікарю, ви мені призначили, а воно не допомагає". Я якось людині тричі призначав мазь від корости. Тричі! Класична короста – хоч студентам показуй. Призначив їй мазь, називається "Бензилбензоат". Кажу: "Намажтеся, до ранку мине". Людина мажеться – не минає. Кажу: "Купи в іншій аптеці". Купує, маже – не минає. "Лікарю, це не короста!" Купує в третій – і все минає. Як можна працювати?! Це рівняння із трьома невідомими: мама – невідомо, чи робитиме вона те, що ти кажеш, дані з лабораторії – незрозумілі, ліки – незрозумілі. Я не хочу нікого лікувати! Це кримінал!
– Робота наосліп.
– Так-так-так. Але пробачте мені будь ласка, коли до мене приходить жінка з дитиною, у якої лейкоз (просто приходить, я не лікую лейкозу), і розповідає: "У нас було два курси хіміотерапії, один ми перенесли страшно, а другий – уявляєте, лікарю? – капали ті самі ліки і нічого не було – Машенька не мучилася, не блювала". "Послухайте, – кажу, – так не буває. Удруге теж мала мучитися і блювати. Тобто ви їй воду капали за тисячу доларів флакон". А розмови про те, що "ці ліки ви маєте купити тільки в нашій аптеці, я вам зараз випишу рецепт, вам знижка буде". Що це? Матеріальна залежність лікаря і фармацевта, лікаря і працівника лабораторії! Це абсолютний кримінал. Чому не можна почати з цього?! Але якщо почати з цього – лікарі з голоду помруть... Узяти ту ж реформу: якщо сімейний лікар зможе лікувати, як годиться, і заробляти на місяць свої $1,5–2 тисячі (так-так-так, ось так, і не менше!)...
Медреформа дасть можливість вижити одиничним гарним лікарям
– А чи зможе лікар після реформи стільки заробляти?
– Йому буде надзвичайно складно. Такі лікарі будуть, але їх одиниці. А якби це було масово, тоді б купа лікарів, які зараз їздять на швидкій допомозі, сидять і підписують папірці, перекладають [папірці] за кафедрою, усе покидали і пішли б сімейними лікарями, училися на курсах! Реально виник би ринок сімейних лікарів, і ми б могли дійсно обирати з когось. Але не зробивши кроку "А", не давши людям чесно заробляти такі гроші, ми (нерозбірливо). Тому можете говорити, що ця команда щось там убила, що щось неправильно зробила: ідея гарна, але без грошей – пшик! А потім порівняйте, скільки було виділено на медицину у 2012 році й зараз. Ця реформа дасть можливість вижити одиничним гарним лікарям.
– Головне – щоб реформа пацієнтам дала можливість вижити.
– (Зітхає). Безпеку пацієнтів гарантує не МОЗ, це – правила гри у країні. У нас у країні, коли ти платиш податки, ти ставишся до держави, як до людини, яка просто хоче вкрасти твої гроші. Ми протягом 26 років збудували модель, коли ми страшно, шалено любимо нашу Батьківщину, нашу землю, тих, хто нас оточує, але ненавидимо державу, ненавидимо людей, яких нам показують. Це люди, які нас мають лікувати, навчати, мирити, захищати... Ми просто перестали думати про абсолютно очевидні речі. Дивіться: Крим 26 років – ні, 23 роки – був у складі незалежної України, кожен житель Криму платив податки на міліцію, СБУ, армію. Отже, платив страховку за те, щоб його захищали. Держава виконала свою обіцянку? Хто винен? Кримчани? Якщо їх кинула держава, яка їх обдурила! І ви хочете, щоб щось змінилося? То домовляймося. Навіщо ви артистів ганяєте? Подивіться, кого ганяти треба.
– Відволікання уваги на негідний об'єкт.
– Так! Не тих, хто рубає ліс, перепрошую, засирає наші річки, знущається над нашими інвалідами, створює черги, краде, – ми не цих людей ганяємо. Нам важливо, щоб ця людина не співала тут. Це те, на що країна має витрачати свої сили?!
– Євгене Олеговичу, у мене дуже практичне запитання. Ви сказали, що 50% ліків на українському ринку – підробка. У тих, у кого є можливість (я сама добре знаю цю ситуацію) купувати ліки за кордоном, – везуть для всієї родини. Але у дуже великої кількості людей такої можливості немає. Дайте практичну пораду (це ж фактично ігри зі смертю): як відрізнити фальсифікат від нефальсифікату, як придбати справжні ліки в Україні?
– Насамперед потрібно мінімізувати список ліків, які мають використовувати в домашніх умовах. Це перше і найголовніше. Знову-таки, якщо говорити про дітей: це парацетамол, ібупрофен, свічки із гліцерином, розчин ксилометазоліну – базові речі. Вони зазвичай нормальні, особливо якщо вони наші.
Знаєте, хто, на думку нашої міліції, головний розповсюджувач наркотиків? Лікарі! У нас же головне – зробити все, щоб від лікаря до онкохворого не потрапив наркотик. Це ж така гидота!
– Тобто українського виробництва?
– Так. Вони набагато дешевші, там може бути гіршою якість барвників, ароматизаторів, упаковки, але їх немає сенсу підробляти і фальсифікувати. Та якщо ви купили своїй дитині жарознижувальний засіб, і він допоміг, – бігом до аптеки, подивіться на термін придатності й купіть! І це не тільки з ліками – із дитячою їжею те саме: ви купили упаковку одноразових підгузників, і дитині з ними добре? – терміново закуповуйте цю саму серію, цю саму партію, бо вона точно нормальна. Наприклад, дитина вживає цю молочну суміш – і все нормально. Тільки живе вона у Франції. Приїжджає сюди, а перед цим [мама] телефонує і питає: "У вас така суміш є у продажу?" – "Так, є". Приїжджає вона із Франції, купує цю суміш – дитина вся обсипана. Приходить посилка з такою самою сумішшю із Франції – висип минає. Ось так ми і вчимося жити. А як інакше?! Тому я не можу виїхати з України: те, що знає педіатр в Україні, зовсім не потрібне [за кордоном]. Ну не буде фінський педіатр розповідати про те, що не треба дітей спиртом і оцтом розтирати, що парити ноги не допомагає (і за це треба взагалі батьківства позбавляти)... Тільки фінський педіатр, якщо до нього мама прийде без тата, повідомить у соціальну службу, що ця сім'я балахманна. А ви від політиків хоч раз чули слово "дитина", крім тих випадків, коли вони стрічку перерізають? Ні! Бо це не їхня тема. Що в школах діється? Друзі, XXI століття надворі! Діти не рухаються, сидять, уткнувшись у гаджети... А тема наркотиків! Знаєте, хто, на думку нашої міліції, головний розповсюджувач наркотиків? Лікарі! У нас же головне – зробити все, щоб від лікаря до онкохворого не потрапив наркотик. Це ж така гидота! Послухайте, я – лікар, у мене є печатка, мені держава Україна видала диплом, і якщо я, лікар, уважаю, що цьому хворому необхідне знеболювальне, я на рецепт ставлю свою печатку, підтверджуючи, що це зробив я. Чому я маю 150 разів узгодити це?! Це моя відповідальність, я готовий відповідати – відійдіть від мене, не заважайте мені допомагати людям!
– До речі, щодо онкології: багато лікарів каже, що ліки від раку і від ВІЛ уже давно знайдено, але вони ніколи не потраплять на ринок, тому що є величезні світові фармацевтичні гіганти, які в такому разі стануть банкрутами. Це правда?
– Ні-ні, дивіться. Візьмемо тему ВІЛ: є абсолютно конкретні ліки, які дають можливість контролювати вірус, не дають йому розмножуватися, і тому ВІЛ-інфіковані люди сьогодні живуть стільки ж, а іноді й більше, ніж не ВІЛ-інфіковані. Жодних проблем немає. Щодо онкології: із дитячою – великі проблеми, із дорослою вчасно виявленою – щодо кожного варіанту раку є специфічні протоколи лікування. І до цього всього має бути доступ. Наприклад, Молдова, Вірменія входять до особливої програми фінансування – їм допомагають купувати якісні вакцини, а Україна до цієї програми не входить. Я запитую у представників ВООЗ: "А чому?!" Вони кажуть: "Тому що ми вже багато разів сунулися у ваш МОЗ (не цей, а той, прогресивний, гарний) – нам казали: "Не треба нам, щоб ви сюди вакцини завозили, ми самі будемо купувати".
– Ще хотіла запитати щодо медреформи: одразу після голосування у Верховній Раді в інтернет викинули прейскурант, скільки коштують різні операції...
– Ну це ж чистий розвід був! Це ж маячня!
– Найдешевша операція там – вирізати камінь із жовчного міхура – коштувала 50 тисяч гривень. Хто за це має платити?
– Питання не в цьому. Питання в тому, хто це зробив. Це абсолютна маячня! Камені в жовчному міхурі – це ургентна медицина, не можна платити за неї! Якщо від медичного втручання залежить життя людини – це завжди безкоштовно.
– Тобто відповідно до реформи, будь-яка така операція – безкоштовна?
– Не будь-яка, а будь-яка невідкладна операція. Якщо у вас гостре обмеження гемороїдального вузла з кровотечею, то вас негайно прооперують. Але якщо у вас цей геморой дає про себе знати раз на тиждень, то запишіться на планову операцію, заплатіть гроші – і все буде нормально.
Будь-яка бабуся, яка 10 років сидить на "Корвалолі" з "Валідолом" та не може ходити, тому що у неї задишка, після того як їй призначать нормальний, сучасний препарат, який контролює тиск та ішемічну хворобу, відчує покращення за тиждень і скаже: "Боже, якою я була дурною, що лікувалася цією маячнею!"
– А ціни такі, як озвучували?
– А я не знаю. Я взагалі сумніваюся, що ці ціни мають хоч якийсь стосунок до МОЗ. Я часто наводжу цей приклад: якщо ви приходите до лікаря і лікар виписує вам ліки, із яких 80% нікому не потрібні, а зараз раптом візьмуть і впровадять протоколи, куди ці ліки не входять, і їх не куплять! Не куплять ліки на купу мільярдів доларів. Якщо в поліклініці є аптека, і кожен, хто виходить із кабінету лікаря, іде тільки в цю аптеку (інакше лікар із вами справи не матиме), то всі, звичайно, розуміють, що ця аптека ввечері або нарпикінці місяця кожному лікарю розносить [гроші], і завдяки цьому вони живуть. І раптом ми говоримо: ліки за протоколом – безкоштовно, з усією іншою фігнею робіть що хочете. Не треба забороняти ліки, зробіть так: умовно кажучи, є препарати для лікування хвороб серця, затверджені Всесвітньою організацією охорони здоров'я; і от щоб ліки з цього списку були з максимальними знижками, узагалі без жодних податків, але якщо ви хочете лікуватися "Корвалолом", "Валідолом", "Валокордином" та іншою маячнею, над якою весь світ сміється, то нехай ці ліки коштують у 10 разів дорожче! На них акциз! Ви, дурні, будете купувати препарати для печіночки за величезні гроші, а ми ці кошти пустимо на нормальні ліки, які реально працюють. І будь-яка бабуся, яка 10 років сидить на "Корвалолі" з "Валідолом" та не може ходити, тому що у неї задишка, після того як їй призначать нормальний, сучасний препарат, який контролює тиск та ішемічну хворобу, відчує покращення за тиждень і скаже: "Боже, якою я була дурною, що лікувалася цією маячнею!" Тільки зберіть цих бабусь, поясніть їм, як це працює. Але ж ви не хочете з людьми розмовляти.
– Євгене Олеговичу, як ви ставитеся до тих батьків, які відмовляються робити своїм дітям щеплення? Що б ви їм сказали?
– А я з ними вже не розмовляю. Досить, друзі! В Україні народжується 30 тисяч дітей на місяць, 360 тисяч на рік. Якби не прищеплювали дітей від кору, 360 із них щорічно вмирало б від кору, ще приблизно кілька тисяч ставало б інвалідами: сліпими, глухими тощо. Ви хочете повернутися в ці часи? Отже, ми запустили природний відбір. Найбільше мені подобаються розмови про страшні індійські вакцини. Це мене просто вбиває! Ви розумієте, що таке Індія? Країна, яка літає в космос, має ядерні та космічні збройні сили, заполонила весь світ програмістами, хіміками, біологами, але вакцину вони зробити не можуть. Препаратами Serum Institute of India дві третини всіх дітей у світі прищеплюють, але жителі України, звичайно ж, вищі від цього! Ви хочете інші вакцини? Ви хочете ацелюлярні вакцини від кашлюку? Друзі, за ними черга! Нормальна держава має записатися, стати в чергу, купити – тоді все буде гаразд.
Зараз найбільше я боюся дифтерії. Особливо з урахуванням того, що її нічим лікувати. Це буде просто катастрофа
– Зросла загроза епідемії в Україні у зв'язку з тим, що триває війна?
– Ну звичайно, зросла. По-перше, тому що туди йдуть величезні кошти. По-друге, тому що інформаційне поле зайняте, наприклад, не "Школою доктора Комаровського", а війною, і вважають, що ці речі несумісні.
– Які хвороби в зоні ризику?
– Зараз найбільше я боюся дифтерії. Особливо з урахуванням того, що її нічим лікувати. Це буде просто катастрофа... Не дай Боже! Я просто знаю, що це таке, це все через моє серце пройшло – і я дуже цього боюся.
– У нас немає сироватки?
– Сироватки немає і не буде. Звідки вона візьметься?! Хоча у мене в холодильнику лежить доза на одну дитину.
– Під Києвом урочисто розпочали будівництво могильника ядерних відходів...
– Вітаю вас...
– Як ви до цього ставитеся?
– Погано. Але у мене хіба хтось запитав? Це було у програмі якоїсь партії, яку ми обирали? Мер Києва чи губернатор Київської області обіцяли це під час передвиборчої кампанії? (Усміхається). Тому що, друзі, коли ви знову підете обирати, вам абсолютно плювати, що вони говоритимуть, вам цікаво, як вони поб'ються у прямому ефірі, що вони вам пообіцяють, якою мовою вони будуть із вами розмовляти... Це для вас важливо. Тому, коли ми когось обираємо, він має чітко називати конкретні терміни. Умовно кажучи, "якщо я стану президентом, то за рік до будь-якої станції метро можна буде заїхати на інвалідному візку, а якщо цього не буде – я подам у відставку". Ось це – конкретна програма, усім зрозуміла. Іду я, наприклад, у мери Києва: "Друзі, якщо хоч в одній школі виявлять продаж наркотиків, директор цієї школи, дядько, який курує цю школу від МВС..." І таке інше, і таке інше... Дайте конкретні обіцянки! І, до речі, медичну реформу можна розбити на купу зрозумілих, простих кроків, і вони можуть мати вигляд конкретної обіцянки.
Протягом усього свого життя від держави я як нагороду отримав 10 рублів – за радянських часів дали премію за порятунок 14 дітей. Тобто 14 людських життів Радянський Союз оцінив у сумі 10 рублів. Зараз це ще менше коштує
– Ви 10 років працювали в дитячій реанімації. Чому там лікарям не говорять "спасибі"?
– По-перше, тому, що вони нікого не виписують додому. І в часи, коли я там працював, було зовсім не заведено пускати батьків у реанімацію. Зараз пускають, вони, можливо, хоч бачать, що там відбувається, через що ти проходиш, що це таке – щодня зі смертю. Мені навіть страшно про це згадувати, чесно. Хоча я дуже вдячний реанімації. Вона мене навчила правильним відносинам із державою. Я, наприклад, протягом усього свого життя від держави як нагороду отимав 10 рублів – за радянських часів дали премію за порятунок 14 дітей. Тобто 14 людських життів Радянський Союз оцінив у сумі 10 рублів. Зараз це ще менше коштує.
– У 21 рік ви пережили клінічну смерть. Що це був за випадок?
– Я працював у реанімації медбратом: там була кварцова лампа, її треба було посунути. Лампу замкнуло на корпус, а я за неї взявся. Це мертве коло: через дві руки і серце... Загалом, коли я помер і падав, руки не розтиснулися і ця лампа впала на мене і висмикнулася з розетки. І оскільки це було у відділенні реанімації, то набігла купа народу, кілька разів трахнули по грудині, серце завелося. Сказали: "Женю, уставай, там треба ставити крапельницю". І я пішов ставити крапельницю.
– Що ви бачили?
– Вони мені потім сказали, що коли вони прибігли, то пульсу не було.
– Але ви нічого не пам'ятаєте?
– Ні, я не пам'ятаю. Я тоді прийшов додому і в мене на пальці був страшенний опік (це був вхід струму), і дружина запитує, мовляв, що це в тебе? Ну не буду ж я розказувати, що я тут помер уночі і тепер до тебе прийшов (сміються). А потім увечері перед сном вона каже: "Тебе що, струмом трахнуло?" – "Звідки ти знаєш?!" – кажу. Виявляється, у мене на спині був обвуглений вихід...
Змусити Путіна піти з України зможе тільки той український політик, який буде з ним розмовляти
– Вона ж теж лікар (усміхається).
– Так. І якраз незадовго до цього із судової медицини ми вивчали ознаки небіжчика, загиблого від упливу електричного струму (сміється).
– У доктора завжди є рецепт. Хочу у вас запитати рецепт якнайшвидшого закінчення війни на Донбасі.
– Зрозумійте, українська війна – це війна верхів, це не війна російського та українського народів. Я в цьому не сумніваюся ні секунди.
– Як змусити Путіна піти з України?
– Змусити Путіна піти з України зможе тільки той український політик, який буде з ним розмовляти.
– Що б ви йому сказали?
– Знаєте, я навіть моделював ситуацію за принципом "любов урятує світ". Я думав: от би Володимир Володимирович закохався, одружився б на молодий, а вона б була фанаткою лікаря Комаровського – я б із ним домовився.
– А є шанси?
– Це треба у нього запитати, вибачте (усміхається). Але я хочу сказати про інше: від цього явно ніхто не дістає задоволення. Дорослі хлопці намірялися вже пісюнами; кожен думає, що у нього більший, і від цього страждає купа реальних людей, жінок, дітей. Ми дивимося по телевізору на біди і страждання, і думаємо: "Господи, добре, що не з нами..."
He понимаю, что со мной,
Но как-то постепенно
Я начинаю привыкать к войне
И за соседскою бедой
Мне главное, наверно,
Что смерть пришла сегодня не ко мне.
Ось це наше життя сьогодні. І я хочу почути хоч від когось слово надії. Не про те, що наші танки будуть марширувати Красною площею, а надію. Реальну. Що ми повинні зробити, аби цей бєспрєдєл закінчився. Я знаю точно, що до нас повернуться всі, коли ми перестанемо красти, перестанемо вибирати "туалетних каченят" в уряд, коли повернуться ті, хто нас покинув, коли мої пацієнти, які повивозили з цієї країни по троє, по четверо дітей, захочуть, щоб вони були громадянами цієї країни, щоб Україна стала центром медичного туризму... Ця країна ідеальна за своїм розташуванням, Бориспіль має стати міжнародним хабом, куди літатимуть з усього світу – ось шлях нашої країни! Дороги, торгівля – що ще треба?! Я повернувся з Ташкента, там раз на тиждень землетрус, а поруч – у Бухарі, Самарканді – землетрусів немає, але в Ташкенті – 4 мільйони осіб, а там лише півмільйона. Тому що в Ташкенті перетинаються дороги: у Китай, Росію та Казахстан – тому вони торгують. А в Україні скільки доріг перетинається?! Але ми зробили все, щоб дороги йшли навколо нас.
– Євгене Олеговичу, хочу закінчити на позитиві. Одна дівчина (красива, судячи з аватарки) у Facebook написала: "Я б хотіла жити з ним, поки моїм дітям не виповниться 20". Дати їй ваші контакти?
– Ех... Після того як вашим дітям виповниться 20, ви одразу станете бабусею і знову захочете жити зі мною. Тому розслабтеся, не треба скидати з рахунків Комаровського!
– Спасибі!
– На здоров'я!
Записав Дмитро НЕЙМИРОК