Бурштиновий ти наш: чого вчить українців справа Розенблата

Не можна відразу переродитися з близької подружки наскрізь корумпованої Росії на нещадний Сінгапур

Усе-таки любить у нас народ кидатись у крайнощі. Ще в четвер увечері вслід "виправданому" регламентним комітетом нардепу Полякову глядачі у своїх Facebook шипіли: "Нічого в нас не вийде, так і будемо сидіти в цьому корупційному болоті ще 100 років! Усе у них схоплено!".

Але вже до середини п'ятниці, коли свій тричі невтішний вердикт дістав нардеп Розенблат, у соціальних мережах панувала радість. Публіка захоплювалася агентом Катериною, улюлюкала у спину Розенблату й облизувалась у передчутті "розбору польотів" щодо Михайла Добкіна. Життя заграло новими барвами! І ось уже приятель пише мені у "приват": "Дуже чекаю, коли нарешті когось посадять із конфіскацією!".

Насправді навряд чи кого-небудь зі щойно розглянутої "чудової п'ятірки" посадять, та ще й із конфіскацією. Не зараз, не цього року. Одних відстоять їхні партійні лідери, іншим пощастить із невдало зліпленою справою. Та й загалом у нашій країні корупціонеру легше купити суддів чи втекти, ніж сісти за ґрати. Бувають, звичайно, винятки – той же Олександр Єфремов. Але той, по-перше, не сидить, а лише очікує завершення судового процесу (досить, утім, тривалого). Та й кримінальні справи в нього рідкіші, а яйця – міцніші. Плюс явний розрахунок вийти на свободу героєм Опору, беззаперечним лідером опозиції; колишнім соратником Януковича, який – не як Янукович.

А іншим сідати резону немає: і страшно, і клопітно, та й соромно, пацани будуть сміятися: мовляв, ніхто не сидить, а ти тупіший? Тобі що, телефони дати, за якими "занести"?

І все ж зовсім не мають рації ті, хто направо та наліво скаржиться на те, що всі ці справи марні, гідра корупції неубієнна, і взагалі всі ми помремо. Не можна відразу переродитися з близької подружки наскрізь корумпованої Росії на нещадний Сінгапур. Ну не можна – і все тут. Особливо країні, де значна (якщо не переважна) частина населення досі вважає, що давати хабарі не соромно – чиновникам, деканам, лікарям...

Треба було бачити опущені очі членів комітету ближче до фіналу фільму

Проте прагнути до посадок потрібно; рано чи пізно соломинка зламає спину верблюдові. І нині триває важливий підготовчий процес. Будучи весь цей тиждень у регламентному комітеті, я уважно стежив за п'ятьма депутатами, яких обговорювали. Можете мені повірити: цим людям зараз нелегко.

Під пресом громадської уваги перебувають і вони самі, і їхні сім'ї, і партнери по політиці та бізнесу. Намічені операції-переговори зриваються чи потрапляють під загрозу зриву. Багаторічні друзі-приятелі переривають контакти, навколо будинку та на підступах до офісу весь час ошиваються журналісти. Піти в ресторан, сходити на концерт, з'явитися на публічну презентацію – усе це пов'язане з дискомфортом. У голову людині закрадаються думки: "Ось навіщо я затіяв цю схему? Не поскупився – тепер би горя не знав...".

І що серйозніша справа та переконливіші докази – то більше дискомфорту. Відразу після рішення регламентного комітету щодо Розенблата я спускався за ним сходами до виходу. Виглядав він так собі, апатично. Пан Поляков у четвер теж особливого щастя не випромінював; прогулюючись у перерві з генпрокурором, улесливо заглядав у рот. (Охочим одразу придумати щодо цього якусь конспірологічну теорію відразу відповім: Луценко запевнив журналістів, що жодної змови не було; розмова не означає "договірняка").

Паралельно маємо справу з колосальним виховним ефектом, який фільми на кшталт того, що у п'ятницю показало НАБУ, мають на чинних і потенційних корупціонерів. Мова, зрозуміло, про успішно розслідувані справи; треба було бачити опущені очі членів комітету ближче до фіналу фільму. На початку засідання вони дивилися на пана Розенблата зі значно більшим оптимізмом...

Будь-яка дівчина в ресторані може виявитися агентом Катериною

Відтепер більшість чиновників нашої країни знає: якщо за ними є каламутні "справи", в Україні є кому їх розробляти. Будь-яка дівчина в ресторані може виявитися агентом Катериною, будь-який мужик, який прийшов на прийом, – підставною особою. А згадати прекрасні за якістю зйомки – це що ж тепер, у ресторані з партнером угоди не обговориш? А помічники, охоронці – що з ними робити? Он вони як тепер у НАБУ відверто говорять. Узагалі їх відпускати напередодні таких зустрічей?

Будь-який успіх правоохоронних органів на цьому напрямку збільшує ось такий розбрід у головах корупціонерів. Будь-яка успішно проведена операція топ-рівня подвоює число тих, хто вірить у те, що у країні щось зміниться. Люди настільки втомилися від слів, що виконання обіцянок викликає у них абсолютно фантастичні відчуття. Бурхлива (хоч і короткострокова, до наступної зради) п'ятнична ейфорія щодо "справи Розенблата" – яскраве тому підтвердження.

Коли нам чекати наступного success story? Не знаю – але можу сказати, що необхідно для їх виникнення. По-перше, укомплектовані професіоналами структури на зразок НАБУ, що діють, наскільки це можливо, поза контролем гілок влади. По-друге, вдала політична кон'юнктура на кшталт виборів чи майбутнього візиту держсекретаря США Тіллерсона (важливому босові з-за океану потрібно показати щось путнє). Ну а по-третє – жорсткий громадський контроль: гарячий інтерес у пресі, ажіотаж у Facebook і постійне інформування суспільства про успіхи та невдачі боротьби з корупцією. Люди на кшталт агента Катерини в очах українців мають бути прикладом для наслідування; люди на кшталт нардепа Розенблата – репутаційно токсичними.

І ось коли така світоглядна картина світу закріпиться в головах наших громадян – тоді і справи у нас ставитимуть усе кращими.