Чому війна Росії проти України може ніколи не закінчитися – Atlantic Council
Україні в жодному разі не слід погоджуватися на введення миротворчої місії ООН на Донбас на російських умовах, адже Москва здобуде важіль для тиску на Київ, щоб у кінцевому підсумку зірвати євроатлантичну інтеграцію країни. Про це йдеться в статті директора Грузинського інституту політики, професора політології Тбіліського державного університету Корнелія Какачії й аналітика Грузинського інституту політики Джозефа Ларсена, опублікованій на сайті The Atlantic Council. "ГОРДОН" із дозволу редакції публікує переклад матеріалу без скорочень.
Російський президент Володимир Путін нещодавно запропонував скерувати на схід України миротворчу місію ООН. Хоча на внутрішній арені це має вигляд мирної ініціативи, Путін керується не прагненням до дружби.
Ця пропозиція схожа на дії Росії у Грузії до 2008 року: тоді вона підтримувала місію спостерігачів ООН у зоні грузинсько-абхазького конфлікту і місію ОБСЄ в Південній Осетії на доповнення до її власних "миротворчих" сил. Замість того, щоб домогтися міцного миру, ці кроки були прелюдією до зміцнення російської присутності в конфліктних регіонах Грузії.
На Донбасі Росія використовує військову силу для створення постійного нерозв'язного конфлікту. Війна робить сильний тиск на уряд у Києві, підриваючи зусилля із проведення реформ та євроатлантичної інтеграції. Але якщо і коли Україна, Росія і підтримувані Росією сепаратисти досягнуть довготривалої угоди про припинення вогню, тимчасовий перепочинок – це все, на що можна розраховувати.
Як тільки гаряча фаза війни закінчиться, Росія, найімовірніше, спробує підірвати суверенітет України
Києву і Заходу слід чекати другої фази конфлікту. Цього вчить ситуація у Грузії, яка стала об'єктом російського вторгнення у 2008 році і театром бойових дій, які по-справжньому ніколи не припинялися.
дУ Грузії Росія перейшла від тактики тупої сили до тактики підривної діяльності. Ця тактика включає "розмежування" території Грузії: установлення прикордонних маркерів, огорож і колючого дроту вздовж прикордонних ліній, які відокремлюють окуповані території Грузії від решти частини країни. Процес почався незабаром після війни, але інтенсифікувався з 2013 року. У кількох випадках російські солдати й етнічна осетинська міліція перемістили лінію кордону вглиб Грузії.
Вибудовуючи фізичні бар'єри, Росія підживлює абхазький і осетинський сепаратизм, послаблюючи Грузинську державу. Це ставить під сумнів життєздатність її європейського майбутнього.
Оскільки Україна та її союзники обдумують нові формати миротворчості, слід пам'ятати, що присутність миротворців не зупинила вторгнення Росії в Грузію у 2008 році. А присутність місії спостереження Європейського союзу не припинила повномасштабної анексії Росії та окупації грузинської території після війни.
Малоймовірно, що Україна матиме більшу вигоду з аналогічної домовленості. Москва наполягає на вузькому мандаті ООН з підтримання миру, який відкидає присутність миротворців на українсько-російському кордоні, що дасть Росії необмежений доступ до Донбасу. Такий результат стане повторенням ситуації в Абхазії і Південній Осетії.
Росія буде наполягати на тому, що будь-яка угода про припинення вогню гарантує їй постійне право вето щодо України, як це було з Грузією. Як тільки гаряча фаза війни закінчиться, Росія, найімовірніше, спробує підірвати суверенітет України, використовуючи методи, схожі, хоча й не ідентичні тим, які вона використовує в Грузії.
По-перше, це буде означати продовження кампанії за міжнародне визнання Криму, оскільки РФ лобіювала визнання Абхазії і Південної Осетії як суверенних держав. У цьому Росія не досягла успіху, але у випадку з Кримом результат може бути іншим. Коли Москва виявила, що не може вплинути на узгоджену позицію ЄС щодо Криму, вона звернулася до європейських партій і політиків.
Марін Ле Пен, яка посіла друге місце на президентських виборах у Франції цього року, заявляла, що "шкодує про те, що "референдум" [про приєднання Криму до Росії] не було визнано міжнародною спільнотою". Крістіан Лінднер, лідер Ліберальної партії Німеччини, імовірний член наступної керівної коаліції, також закликав до пом'якшення позиції щодо Криму, хоча і не пропонував офіційно визнати його статус.
По-друге, Росія може вдатися до політики фактичної анексії Донбасу, що дало б їй ефективний контроль над цією територією, але й дало б можливість уникнути міжнародної реакції у відповідь на відкриту анексію. Зміцнення військової присутності дасть Росії постійну базу для підриву уряду в Києві. Росія робила це в Абхазії і Південній Осетії, підписуючи угоди про "союз та інтеграцію" у 2014-му і 2015 році відповідно.
Загалом ці заходи можна було б розцінити як другий етап війни Росії з Україною. Як і в Грузії, Росія буде використовувати ненасильницькі засоби для чинення тиску на уряд у Києві з кінцевою метою зриву євроатлантичної інтеграції країни.
Відповідальність за підтримання миру на Донбасі не можна покладати на міжнародні інституції, у яких у Москви є право вето
Україна і її західні партнери не повинні повторювати помилки російсько-грузинського конфлікту. По-перше, санкції у відповідь на незаконну анексію Криму проти Росії має бути збережено, навіть якщо на Донбасі нарешті буде встановлено міцне припинення вогню.
Росія не є чесним посередником у будь-якому пострадянському конфлікті. Тому відповідальність за підтримання миру на Донбасі не можна покладати на міжнародні інституції, у яких у Москви є право вето. Росія раніше блокувала продовження місії спостерігачів ООН у Грузії і мандата ОБСЄ на моніторинг у конфліктних регіонах Грузії. Миротворчі сили під керівництвом ЄС були б найкращим варіантом. Щоб уникнути повторення ситуації в Грузії, будь-яка угода з підтримання миру має поширюватися і на українсько-російський кордон.
До того ж не може бути розбіжностей між позиціями Вашингтона і європейських столиць щодо питання Криму. У Росії, мабуть, вищі шанси для успіху в Криму, ніж в Абхазії і Південній Осетії, враховуючи місцеві умови і готовність деяких західноєвропейських політичних партій відстоювати геополітичні інтереси Росії. Західні уряди, особливо у Франції, Німеччині та Сполучених Штатах, мають заблокувати можливість скасування санкцій проти Росії, поки в них є можливість це зробити.
Загалом Україна та її партнери повинні зробити все, щоб Росія не дістала свободи дій на Донбасі. Це означає підтримку єдиних позицій щодо миротворців, санкцій і невизнання Криму. Грузія дуже добре знає, яку ціну доводиться платити за помилки в цих питаннях.