Фельштинський: Путін виявився не готовим убивати сотні тисяч людей, як до цього був готовим Сталін
Юрій Фельштинський: Сподіваюся, що Трамп не втримається на президентському посту
Чи може Володимир Путін почати третю світову війну, чи живий Борис Березовський, хто та з якої причини вбив Михайла Лесіна, чи впливає російська опозиція на чинну владу, хто стане наступним президентом Росії та скільки агентів Федеральної служби безпеки працює в Україні та світі, розповів в авторській програмі Дмитра Гордона на каналі "112 Україна" російсько-американський історик Юрій Фельштинський. Видання "ГОРДОН" ексклюзивно публікує текстову версію інтерв'ю.
Друга світова була цілком і повністю спровокована й організована Сталіним
– Юрію Георгійовичу, добрий вечір. Радий вас вітати.
– Добрий вечір.
– Я знаю, що у США ви 39 років, ви редактор-упорядник кількох десятків томів безцінних архівних документів, зокрема "СРСР – Німеччина. 1939", присвяченого сумнозвісному пакту Молотова–Ріббентропа. Віталій Коротич розповідав мені, що в 1989 році, будучи депутатом З'їзду нардепів СРСР від Харкова, він увійшов до комісії під керівництвом академіка Олександра Миколайовича Яковлєва – секретаря ЦК КПРС, члена Політбюро, одного з ідеологів перебудови в Радянському Союзі, яка займалася саме цим пактом. Тоді вся радянська країна, природно, не могла собі уявити, що Сталін уклав із Гітлером якийсь союз, унаслідок якого два тирани просто пошматували Європу, поділили сфери впливу, а далі вже – хто кого обдурить. Скажіть, будь ласка, що вас уразило, коли ви побачили ці архівні документи?
– Ви знаєте, це було перше видання російською мовою, дуже важливе навіть для російської імміграції, тоді ще радянської, оскільки був СРСР. Але набагато цікавіше те, що саме на базі цієї книги, виданої у двох томах ("1939" – перший і "1939–1941" – другий), на основі цих документів Прибалтика вперше порушила питання про свою незалежність. Тоді ж, у 89-му році, було зроблено таке напівлегальне перевидання книги у Вільнюсі, керував цим на той час Ландсбергіс. Її розіслали всім членам Верховної Ради СРСР і ось, власне, як я вже говорив, ґрунтуючись на цих свідченнях, Прибалтика порушила питання про свою самостійність. Потім, трохи пізніше, на запрошення Ландсбергіса, уперше після імміграції в 78-му році, я полетів до Вільнюса, що було для мене таким подарунком з їхнього боку за видання цієї книги.
– Що вас уразило, коли ви побачили ці документи?
– Я, звичайно, про них знав, оскільки все-таки займався історією та вивчав саме радянсько-німецькі відносини. Уражала швидкість дій обох урядів, досить чітке розуміння і Сталіним, і Гітлером, як легко та просто можна поділити Європу між двома великими державами, цинізм, жорстокість. Ми були знайомі з безжальністю радянського режиму, тому що вже стались і революція, і громадянська війна, і колективізація, і Голодомор, – усе це вже було, але те, що можливо ось так нахабно розділити Європу та захоплювати країну за країною, тоді це, прямо скажемо, було новим для всієї європейської цивілізації.
– Чи згодні ви з Віктором Суворовим, який стверджує, що Сталін збирався першим напасти на Гітлера?
– Безумовно, на сто відсотків. Ми з ним багато років листувалися, потім, нарешті, побачились у Лондоні, у гостях у Буковського, і довго на цю тему говорили. У цьому сенсі я буквально схиляюся перед Суворовим, оскільки, займаючись радянсько-німецькими відносинами багато-багато років, розумів, що щось не так у цьому відомому формулюванні: Сталін повірив Гітлеру, і через це удар по Радянському Союзу виявився несподіваним. Я усвідомлював неможливість такої поведінки, мене це бентежило, ну не міг Сталін так учинити, щось було не так у цьому "віроломному" нападі. І тільки Віктор Суворов справді зміг дати відповіді на всі історичні запитання про те, що ж насправді відбулося.
– Яка страшна катастрофа розгорнулася на європейській території тоді, починаючи з 39-го року, – справжній кошмар, коли в топку стосунків між Сталіним і Гітлером без розбору було кинуто мільйони людських життів, гинули найкращі люди! У вас не йшла голова обертом від усвідомлення цього?
– Я все життя займаюся вивченням саме Радянського Союзу, переважно починаючи з періоду 17-го року. Завдання, які намагався вирішити Сталін у 39-му році, насправді були частиною загальної програми, що полягала у фізичному захопленні всієї Європи. Найвідоміша книга Віктора Суворова – "Криголам", усі ми знаємо, що Сталін використав Гітлера як криголам революції, але цю назву придумав не Суворов, так прозвали Гітлера в секції Комінтерну, яка мала через нього, завдяки йому та з його допомогою організувати революцію в Європі, тому для Сталіна це було реалізацією загальної програми з її захоплення. Те, що врешті-решт це вдалося лише наполовину, оскільки Америка до того часу, до 45-го року, уже мала атомну зброю, а Росія – ще ні, можна вважати поразкою Сталіна. Але те, що Радянський Союз, країну за країною, міг захопити східну частину Європи, – це, повторюю, було компонентом загальної концепції, і в цьому сенсі нічого несподіваного не відбулося. Між Троцьким і Сталіним були суперечності щодо того, як саме організовувати світову революцію, але концептуально це все вкладалось у її загальну теорію. Кажу ще раз – це був загальний план, здійснення якого, із погляду Йосипа Віссаріоновича, нарешті могло початись у 39-му році. Потрібно розуміти, що Другу світову було цілком і повністю спровоковано й організовано Сталіним, і він прекрасно знав, для чого підписує пакт про ненапад, тому що без цього Гітлер не зміг би почати війну.
– Тобто "Мы на горе всем буржуям мировой пожар раздуем" умовно?
– Безумовно, і в цьому, власне кажучи, полягала основна ідея.
Коли ми порівнюємо Гітлера та Сталіна, то перший має вигляд лише поганого учня, двієчника
– Юрію Георгійовичу, я часто думаю про ту негативну селекцію, яка відбулася на території колишнього Радянського Союзу за останнє століття. Наближається жовтень 2017 року – 100 років із дня Великої, як її називали раніше, у радянський час, Жовтневої соціалістичної революції. Подумаймо, значить: 1914 рік – початок Першої світової війни, із 1917-го до 1922 року – громадянська війна, потім – Голодомор, 1937–1939 роки – сталінські репресії, далі – війна, 1949–1952 роки – знову репресії, – усе це спричинило мільйони жертв. Потім – масові від'їзди. Скільки в цей час у Росії, у Радянському Союзі, було хвиль еміграції – не злічити. І дивіться, гинули, вмирали, виїжджали, згнивали в таборах, як правило, найкращі. Чи не ставили ви собі запитання та чи не намагалися відповісти, скільки мільйонів людей загинуло за 100 років на території Росії?
– Цим займалися різні фахівці. Зрозуміло, підраховувати жертви такого типу важко, але я думаю, що цифра 60 млн, безумовно, коректна. Є думка, що вона, можливо, доходила і до 100 млн, але будьмо відвертими: немає принципової різниці між тим, 60 це млн, 70, 80 чи 100. Радянський режим знищив стількох людей, скількох було можливо фізично, винищити більше машина цього терору просто не давала змоги. Звичайно, коли ми порівнюємо Гітлера та Сталіна, то перший має вигляд лише поганого учня, двієчника...
– ...Гітлер хоч своїх не знищував, тим паче в такій кількості, правда?
– Ну в Гітлера просто не було можливості знищувати своїх, йому спочатку потрібно було розправитися з чужими. Але повторюю, сталінський терор, звичайно, був абсолютно безпрецедентним і до, і після. Я думаю, нічого схожого, такого організованого, безжального та цинічного, жодна країна не пережила.
– Горбачов розповідав мені, що в 30-ті роки Політбюро просто роздавало по областях плани – скількох розстріляти, скількох відправити до табору, а їм назад надсилали, що цього мало, давайте ще, у нас більше ворогів народу. Який узагалі жах, коли так жорстоко, цинічно та планово знищували власне населення, до того ж знову підкреслюю, найкраще. Скажіть, будь ласка, що це за прокляття висіло чи й досі висить над цією територією колишнього Радянського Союзу? Чому так? Чому не по-людськи?
– Це прокляття, власне, було закладено в комуністичній ідеології. І її суть, як ми з вами знаємо, полягає в тому, що людське життя взагалі не має жодної цінності, значення має тільки якась абстрактна ідея, яка має привести до певного світлого майбутнього. І саме тому, що група людей, яка захопила владу в Росії в 1917 році, ніколи не ставилася до людського життя як до важливого фактора, на який потрібно зважати, усе це пізніше і призвело до сталінізму. Заднім числом нам, мабуть, зрозуміло, чому це сталося. Зрештою, нині є країни, дуже схожі на сталінський Радянський Союз – Північна Корея, наприклад – такий мініатюрний СРСР часів Йосипа Віссаріоновича. Але, як ми бачимо, якщо цій системі протистояти, вона не в змозі вижити фізично, оскільки не здатна конкурувати. Узагалі вся концепція світової революції ґрунтувалася на тому, що Радянський Союз не може співіснувати з кимось ще, тому що він, повторюю, не здатний конкурувати. Власне, головні причини розвалу СРСР у 1991 році якраз і полягали в тому, що ця неконкурентоспроможна система стояла перед вибором: або продовжувати світову війну так, як її вів Сталін у 1939–1945 роках, або здатися на милість переможця. І в радянського керівництва тих часів (тоді на чолі стояв Горбачов, але міг опинитися хтось інший) просто здали нерви, воно не було готове вбивати мільйонами своє та чуже населення так, як Сталін.
– І слава богу. Свого часу ви опублікували архів Троцького. Я нагадаю, що Лев Троцький народився тут, в Україні, у Кіровоградській області, прожив дуже яскраве, таке бандитське життя, виступив головним, я думаю, виконавцем повстання, яке потім назвали Великою Жовтневою соціалістичною революцією, і був убитий ударом льодоруба, завданим сталінським агентом Рамоном Меркадером, у Мексиці в 40-му році. Скажіть, будь ласка, на підставі опублікованих вами архівів, що за постать був Лев Троцький?
– Безумовно, на загальному фоні він виділявся як один із найяскравіших революціонерів просто тому, що відрізнявся від людей типу Сталіна, які в буквальному сенсі були кримінальниками та бандитами. Дуже багато хто прийшов зі злочинного середовища або зі світу "ексів", експропріації, на кшталт Йосипа Віссаріоновича чи Камо. Тобто це насправді були терористи, які опанували або прийняли комуністичну ідеологію. Їхні градації були різними, ми, звичайно, знаємо про есерів, які здійснювали теракти, але поступово цей тероризм набув уже державних масштабів. Потрібно сказати, що Троцького від Сталіна відрізняло, можливо, те, що він особисто не був садистом. Ось про Сталіна відомо, що він ним був. Йосип Віссаріонович навіть над своїм сином знущався, коли той безуспішно намагався накласти на себе руки, дражнив його потім, що, мовляв, навіть цього він зробити не зумів. Троцький садистом, звичайно, не був, але він не розумів і ніколи не визнавав своїх помилок. Це те, що його погубило, до речі. Він виділявся абсолютно абстрактним ставленням до смерті інших людей. Треба сказати, коли Сталін із помсти одного за одним убивав його дітей, на це Троцький реагував болісно, а ось смерті інших дітей і людей узагалі його не чіпляли зовсім, тобто він жив у світі такої абстракції. Розумієте, коли зрушується вісь добра та зла, культури та безкультур'я, то тільки на цьому тлі напівграмотний Луначарський міг здаватися...
– ...міністром освіти, наркомом...
– ...так, розумієте? Усе через це зміщення. Тому що якщо бандит Сталін стає генеральним секретарем і керівником держави, то тоді, звичайно, Луначарський виявляється найосвіченішою людиною. Ось зсув цієї осі – завжди найстрашніше, що стається з народом і державою.
Серед живих Березовського немає, єдина таємниця, яка досі існує, – він повісився сам чи його вбили
– Ви знаєте, в Україні СБУ відкрила архіви до 1991 року. Я з великим задоволенням, якщо це можна так назвати, приходжу та працюю, мене, зокрема, цікавлять розстрільні справи 1937–1939 років. Тобто коли тримаєш у руках ці документи та розумієш глибинний механізм терору проти власного народу, як усе відбувалося – це страшно, тому що за кожною справою стоять конкретні люди, які жили тут, у Києві, на конкретних вулицях, у конкретних квартирах. Скажіть, будь ласка, російські архіви коли-небудь відкриють?
– У якийсь момент їх відкрили, на жаль, на не дуже довгий час. Проблема полягала в тому, що зробити це легко, а от розібратись у їхньому вмісті, знайти потрібні, корисні та важливі папери – дуже складно. Має існувати архівний опис, усім цим комусь потрібно займатися, чого в Радянському Союзі ніхто, звичайно, не робив. Тому, на жаль, як ці архіви відкрили, так їх і закрили, перевівши, по-моєму, до Архівного фонду президента чи щось на кшталт. Знаєте, я думаю, що відкриття архівів чи відкриті архіви – це не найбільш, може, важливе, тому що якщо ми зараз подивимося на те, що відбувається, наприклад, у Росії з її історією, зокрема радянського періоду, то побачимо, що зараз там піднімають голову ну такі темні сили, вони пишуть настільки страшні, неправильні речі, які не мають стосунку до історії, що хапаєшся за голову. Це відбувається не тому, що недостатньо інформації в людей, читачів, школярів, студентів, учителів, а, звичайно, через загальну політичну ситуацію в країні. Тож відкриття архівів – це гарна, велика річ, але ще дуже важливо, щоб не всі думки були рівними і, може, навіть не кожна мала право на існування. У Німеччині, наприклад, вихваляти Гітлера заборонено законом, тому що німці усвідомили те, що з ними сталося, вони відчувають свою провину як народ і нація. Якщо хтось цього не відчуває на земному, домашньому рівні, значить, йому допомагає законодавство. А в сьогоднішній Росії, на жаль, цього не сталося, вона не взяла на себе відповідальності за все те зло, яке творила в Європі.
– Юрію Георгійовичу, у співавторстві з відставним майором ФСБ Олександром Литвиненком, згодом отруєним у Лондоні, ви написали книгу "ФСБ підриває Росію". У чому її суть, якщо двома словами?
– У тому, що, спровокувавши Другу чеченську війну, Путін зміг прийти до влади, закріпитись у Кремлі та поступово забезпечити захоплення управління російською державою тій структурі, на яку раніше працював, – ФСБ, колишній КДБ. Насправді ця книга про те, як Федеральна служба безпеки за допомогою спровокованої війни в Чечні, виправданням якої були підірвані в Москві й інших містах будинки з мирними жителями...
– ...їх підірвала ФСБ?
– Так, це, власне, те, про що ця книга: як у вересні 1999 року ФСБ підірвала кілька житлових будинків у Москві, Буйнакську (ну в Буйнакську це зробило ГРУ) і Волгодонську. Ми докладно описали невдалу спробу підірвати багатоповерхівку в Рязані, і саме завдяки їй ми змогли розкрутити всю історію вересневих вибухів 99-го, тому що в нашому розпорядженні залишилося занадто багато доказів.
– Ви дружили з Борисом Березовським. Скажіть, будь ласка, Борис Абрамович живий чи мертвий?
– Звичайно, він мертвий. До речі, по-моєму, одне з останніх його інтерв'ю, до того ж таке довге та детальне, брали ви. Серед живих Березовського немає, єдина таємниця, яка досі існує, – він повісився сам чи його вбили. Думаю, на це запитання ми ніколи не дізнаємося відповіді, але так чи інакше, безумовно, його з нами немає.
– До речі, Михайла Лесіна – потужного керівника кремлівської пропаганди, людину, на якій сходилося багато ниток управління нею та й не тільки, забили битами у США напередодні початку співпраці з американською владою та давання свідчень в обмін на лояльність до нього, його власність у Сполучених Штатах і, як кажуть, його мільярдів. Скажіть, будь ласка, що сталося з Михайлом Лесіним?
– Ну це ще одна загадкова історія. Усіх відповідей на запитання, що цікавлять нас, ми досі не маємо. Лесін до цього часу м'яко емігрував із Росії, він, звичайно, був у полі зору американських правоохоронних органів, безумовно, був причетний і до корупції, і до крадіжок, зокрема бюджетних грошей. Чому він опинився у Вашингтоні в ті дні, ми знаємо – на початку листопада Лесін збирався бути присутнім там на якомусь заході. Чи могло статися, що водночас він мав зустрічатися зі співробітниками ФБР? Так, це, власне, те, що стверджувала остання публікація в американському виданні Buzzfeed. Чи стало це причиною вбивства Лесіна? Безумовно, тому що він міг мати вкрай важливу для Кремля інформацію. Оскільки його смерть сталась у листопаді 15-го року і, як ми знаємо, це був той період, коли російське керівництво починало серйозно займатися підготовкою до втручання в американські вибори, що є тією таємницею, яку Лесін міг розкрити керівництву США.
Єдина причина, із якої Прибалтика досі незалежна та вільна, – вона вчасно встигла увійти до НАТО, а Україна та Грузія, на жаль, ні
– Якщо двома реченнями, що сталося між Росією й Україною протягом останніх трьох із половиною років? Як би ви охарактеризували?
– (Задумався). Уважаю, що первісна надія Путіна на те, що Україна цілком і повністю здасться Росії, як це сталось із Кримом, не виправдалася, і це найголовніше. Думаю, він виявився не готовим убивати десятки, а, може, і сотні тисяч людей, як свого часу до цього терору та смерті був готовий Сталін. Я вважаю, Україна довела, що є самостійною, незалежною державою та відстояла свою свободу в цій боротьбі. Так, утративши Крим, принаймні на певний час, так, не втримавши територій Східної України, але урок, який дістав Путін, був досить серйозним, і він полягає в тому, що колишні території Радянського Союзу готові воювати та вмирати за свою незалежність, що дуже важливо. Думаю, це головне. Чи зменшилася загроза? Не думаю, що потрібно розслаблятися та вважати, ніби вона вже позаду. Зрозуміло, якісь стратегічні завдання Путін уже розв'язав. Одне з них полягало в тому, щоб запобігти можливості вступу України до НАТО, саме це було однією з цілей початку військового конфлікту, точно так само, як свого часу це сталось у Грузії, а до цього – у Молдові, щоб не допустити входження цих держав до системи Північноатлантичного альянсу. Тепер ми вже розуміємо, що єдина причина, із якої Прибалтика досі вільна та незалежна, – вона вчасно встигла увійти до НАТО, а Україна та Грузія, на жаль, ні. І тепер обидві ці країни у такому трохи підвішеному стані з розпочатими військовими конфліктами, закінчення яких на цей момент не здається можливим.
– Юрію Георгійовичу, у нас залишилося 20 хвилин, запитань іще багато, тому я просив би вас відповідати трошки жорсткіше в плані часу...
– Добре.
– Скажіть, будь ласка, колись блискучий президент США, один із найкращих, на мій погляд, Рональд Рейган сказав, що Радянський Союз – це "імперія зла". Сьогоднішня Росія – зло?
– Безумовно (ви просили відповідати жорсткіше), і я поясню, чому. Річ у тому, що в Росії у 2000 році до влади прийшла ФСБ як інститут. Це, власне, колишній КДБ, усі ми дуже добре знаємо цю структуру. Ті, хто в ній був, ніколи не вчилися будувати, а завжди – руйнувати та вбивати. Те, що вони вміють убивати, ми з вами пам'ятаємо з усього радянського періоду, починаючи з 1917 року, і от сьогодні ці люди стоять при владі в Росії. У світовій історії ніколи не було такого, щоб державою керувала таємна поліція, тому ті, хто не в курсі подій, що відбувались у Союзі, і не розуміють, що таке СРСР узагалі, із подивом і нерозумінням дивляться на події в Росії. Ми звикли порівнювати, шукати якісь аналогії у світовій історії, а їх немає, тому що навіть Сталін був підконтрольним якимось іншим структурам, тій же таємній поліції. А система, яку намагався втілити Андропов, а до нього – Берія, коли самі секретні служби керують державою, – такого не було ніколи. Саме тому це й небезпечно – у цих людей немає завдання зробити з Росії Швейцарію, у них є мета розширюватися територіально. Можливо, нам усе це здається навіть трохи дивним і, хотів сказати, смішним, хоча це неправильне слово. Путін дуже примітивно мислить, ми це бачимо з постійного захоплення чужих територій, а велич він сприймає тільки у форматі набуття інших земель. Це те, із чим ми стикаємося та стикатимемось у майбутньому. Путін вимагає від світу поваги, але, на жаль, він її розуміє не так, як будь-яка нормальна людина, а за російським прислів'ям "Боїшся – отже, поважаєш", тобто намагається змусити весь світ його боятися.
Путін стане президентом Росії в березні 2018 року, залишиться ним до 24-го та добровільно від влади не відійде
– Якщо коротко, навіщо Путін пішов у Сирію?
– Для того, щоб створити черговий майданчик для конфлікту. Це те, що вони вміють добре та професійно, як, наприклад, у Грузії, Молдові, Україні. Оскільки Путін не може конкурувати ні з Європейським союзом, ні зі Сполученими Штатами ні дипломатично, ні політично, а особливо – економічно, то все, що він робить – це створює конфлікт, щоб потім змусити світову спільноту зважати на нього як на повноправного партнера за столом переговорів під час його врегулювання, і Росія – остання країна, яка в цьому справді зацікавлена.
– Путін – непересічна людина?
– Розумієте, будь-яка людина, яка стала президентом великої країни, звичайно, є непересічною.
– Путін стане президентом Росії в березні наступного року?
– Сумнівів немає, він стане президентом Росії в березні 2018 року, залишиться ним до 24-го та добровільно від влади не відійде, що всім зрозуміло.
– Яке майбутнє чекає на Путіна?
– Якщо він не почне світової війни, то нормальне та спокійне, а якщо почне, а я не виключаю, що це на всіх нас чекає...
– ...ви не виключаєте можливості світової війни?
– Я думаю, шансів на це дуже багато, і хочу нагадати вже як історик, що і Перша, і Друга світові війни починалися тоді, коли абсолютно всі вважали, що це виключено з банальних причин, що це по-дурному, нерозумно...
– ...і якщо Путін почне світову війну, що на нього чекає?
– На нього чекає крах, інша річ, що ціна цього краху буде дуже високою не тільки для Росії, але й для багатьох інших.
– Оточення Путіна може вчинити з ним так само, як учинили зі Сталіним його наближені?
– Я думаю, що ні, тому що сталінське оточення вчинило з ним так у межах боротьби за владу, до того ж вів її Берія, і немає жодних указівок на те, що система, яку він збирався відбудовувати, була б кращою та ліберальнішою за сталінську. Чи вірю я у змову всередині ФСБ проти Путіна? Навіть якщо вважати таке можливим, це ж не обов'язково приведе до вирішення якихось проблем.
– У російської опозиції сьогодні є лідер?
– Є, ми його знаємо, цю людину звуть Олексій Навальний. Але річ у тому, що опозиція в Росії слабка, і ґрунтується це, на жаль, на тому, що немає жодних важелів тиску на Кремль. Розумієте, Росія сьогодні – це країна, у якої забрали свободу слова, друку, вибори, і якщо припустити, що все населення буде проти Путіна та Кремля, що не так, але навіть припускаючи таку можливість, від цього, загалом, нічого не зміниться, тому що єдиним інструментом впливу на владу є повстання. Думаю, я остання людина, яка вірить, що таке в Росії можливо. Оскільки російський уряд відірваний від свого народу точно так само, як і радянський, у Навального немає можливості вплинути на Путіна. На вибори його не пустять, а якщо й так, то він не набере 50% плюс один голос, але навіть уявивши, що це станеться, комп'ютер, який контролює ФСБ, усе одно покаже, що він не здобув цього відсотка, тому ні, інструментів перехоплення влади в Путіна просто не існує.
Усі докази того, що Трамп – агент Путіна, надає сам Трамп
– Ви сказали, що, аналізуючи поведінку Трампа (я цитую вас), не можна позбутися відчуття, що Трамп Путіну винен і постійно з ним розплачується, навіть назвали Трампа агентом Путіна, зазначили, що Трампа було Путіним завербовано, заявили, що ФСБ поставила при владі США свого агента і звуть цю людину Дональд Трамп...
– Я думаю, якби запитали в Путіна, чи згоден він із таким формулюванням, він відповів би позитивно, якби зробив це чесно. Розумієте, із погляду Путіна, Трамп – завербований ним агент, для цього є дуже багато різних причин, зокрема фінансових. Із відомих – купівля Риболовлєвим будинку Трампа з переплатою $50 млн, виплата 23 млн за конкурс краси "Міс Всесвіт" теж із надбавкою тощо. Але навіть це не найголовніше, ми, на жаль (це теж із серії зміщеної осі), живемо в такому дивному світі, де колишній канцлер Німеччини Шредер – на зарплаті в "Газпрому", екс-прем'єр-міністр Італії Берлусконі літає до Криму побачитися з Путіним і взагалі дружить із ним мало не сім′ями, і чомусь це не вважають порушенням закону. Для Путіна, повторюю, Трамп – агент. Інша річ, що для Трампа ті умови, на які він погодився, можливо, є певною вдалою діловою угодою, і робота Шредера на "Газпром", напевно, теж, тому що він навряд чи вважає себе шпигуном Путіна, тоді як Володимир Володимирович, безумовно, його таким сприймає. Тут немає жодної суперечності – Путін із КДБ, ми все-таки повинні це пам'ятати, він працював там усе життя і так мислить. До речі, Литвиненко розповідав мені (тоді я трошки над усім цим посміявся, а з часом – уже не до сміху), що у співробітників КДБ усе людство ділиться на дві категорії – об'єкти й агенти, й або ти завербований агент, або об'єкт, який ще тільки потрібно залучити, інших різновидів немає. Якщо ви подивитеся, як поводиться Путін з усіма державними діячами, то саме цим він і займається: когось він завербовує вдало, а з кимось далі працює в цьому напрямі. Розумієте, усі докази того, що Трамп – агент Путіна, надає сам Трамп, нам навіть шукати нічого не треба. Ну плюс іще є такі люди, як Майкл Флінн, які, як з'ясовується, робили це цілком відкрито, відверто й за великі гроші.
– Юрію Георгійовичу, у нас залишається хвилин вісім чи навіть сім і приблизно така сама кількість запитань. Спробуймо відповідати по хвилинці. Скажіть, будь ласка, Росія втручалась у вибори у США?
– Так, і сумнівів на цю тему ні в кого вже немає. Якщо були люди, які раніше стверджували, що це не так, утручання не доведене або неможливе, то тепер уся невпевненість позаду.
– Трамп вистоїть на посаді президента чи ні?
– Хочеться вірити, що ні, оскільки ситуація, коли президентом Сполучених Штатів стає людина, яка опирається на допомогу іноземної держави, та ще й ворожої, дуже сумна та печальна. Тому я сподіваюся, що Трамп не втримається на цій посаді.
– Росія справді може чимось загрожувати американцям, що вони на неї так зважають? Чи її військова міць – це блеф, на ваш погляд?
– Безумовно, не блеф. Зараз ми бачимо із ситуації з Північною Кореєю, наскільки не вигаданий навіть її військовий потенціал, а є цілком серйозною обставиною, тому що в іншому разі, звичайно, по КНДР уже давним-давно було б завдано удару, і, я думаю, єдина причина, із якої цього не відбувається – суттєвий ризик великих утрат із боку південнокорейського населення. Звичайно, Росія – це фактор, і ми бачимо, як її втручання навіть у якісь місцеві конфлікти, наприклад, у сирійський, ускладнює ситуацію, можливість навести лад та укласти мир.
Фонд "Русский мир" – абсолютно шпигунська організація, через яку, власне, і йде впровадження російських агентів у всьому світі
– США завдадуть удару по КНДР чи ні?
– Думаю, що так. Якщо вибирати між "ні" і "так", я впевнений у позитивній відповіді. Інша річ, що для Трампа удар по Північній Кореї – це ще й відтяжний маневр, щоб спробувати переключити увагу з російського втручання у вибори на якусь іншу справді серйозну світову ситуацію. Тому, з одного боку, КНДР, безумовно, ніхто з нас не підтримує, зрозуміло, що це страшний режим, який не повинен існувати на Землі, але для Трампа це також і зручний спосіб перефокусувати інтерес на іншу тему.
– Чи правді агенти ФСБ розсіяні світом у великій кількості для здійснення терактів?
– Ви знаєте, адже проблема в тому, що ми історію розвідки знаємо лише через спійманих агентів, і щоразу, коли ми ловимо одного, нам здається, що вже зловили всіх, а насправді, на мою думку, кілька років тому опублікували американську офіційну інформацію про те, що кількість російських агентів у США нині набагато більша, ніж у найгірші часи Радянського Союзу в роки холодної війни. Тож так, Росія, безумовно, використовує агентуру досить широко, і я думаю, не тільки в Америці, а й у всьому світі. До того ж, на жаль, знову саме через зрушену вісь, уже ніхто не може зрозуміти, Росія тепер ворог чи ні. От Радянський Союз таким був, і все було легко й просто, існувала чорно-біла картинка, а Росія в якийсь момент, за Єльцина, була, узагалі-то, іншою. Зараз Путін поступово знову всіх змістив і через втручання в американські вибори Росія нарешті знову стала ворогом, однак і далі веде мовлення Russia Today, насамперед в Америці, функціонує фонд "Русский мир", хоча це абсолютно шпигунська організація, через яку, власне, і йде впровадження російських агентів у всьому світі.
– Скажіть, будь ласка, а в Україні багато агентів ФСБ?
– (Сміється). Ну я не зовсім та людина, у вас цілком достатньо кваліфікованих людей, яким можна поставити це запитання. Думаю, "багато" – неправильне слово, уважаю, що дуже багато і зрозуміло чому: традиційно військовий сектор і, природно, КДБ були під дуже сильним контролем Москви і, напевно, багато хто з цих людей нікуди не подівся і як працював на неї, так і далі це робить, тому, звичайно, агенти є у великій кількості. Але ви самі знаєте з тих сумних історій із терактами, які були у вас у Києві, що, на жаль, російські спецслужби достатньо вільно та безкарно почуваються в Україні.
– Останнє коротке запитання та коротка відповідь: Україна вистоїть?
– Україна вже вистояла, безумовно.
– Юрію Георгійовичу, велике спасибі вам за інтерв'ю.
Записала Вікторія Добровольська