Кравчук: Якби український президент мав такі повноваження, як німецький, я б проголосував за Зеленського
Хто вийде у другий тур президентських виборів – 2019, кого з політиків сьогодні підтримує найбільше українців, чи є шанси у чинного глави держави Петра Порошенка бути обраним на другий термін і чи стане коли-небудь Україна сильною й успішною? Про це в інтерв’ю Дмитрові Гордону розповів перший президент незалежної України Леонід Кравчук. Видання "ГОРДОН" ексклюзивно публікує текстову версію інтерв'ю.
Ленін виніс на засідання Раднаркому тему – встановити премію за кількість убитих людей. Так і сказав: "Не соромтеся, революція все виправдає"
– Леоніде Макаровичу, добрий день!
– Здрастуйте!
– По-перше, я вражений тим, що вам незабаром 85 років (Кравчуку виповнилося 85 років 10 січня, інтерв'ю записували напередодні дня народження), а ви читаєте текст, написаний дрібним шрифтом, без окулярів.
– Це правда.
– Завдяки чому?
– Завдяки тому, що я постійно думаю про себе, про своє фізичне здоров'я. Духовне моє здоров'я запрограмоване з дитинства, а фізичне я запрограмував із часів президентства.
– Ви мені колись сказали, що свого часу прочитали повне зібрання творів Леніна – з олівцем у руках, двічі. Чи не завдяки Леніну у вас такий чудовий зір?
– Це цікаво! Я думаю, слава Богу, що я втретє не читав, а то б осліп (сміється). І не тільки фізично, але й духовно, тому що перше моє прочитання від другого сильно відрізнялося: вдруге я читав більш критично. Один лише момент згадаю, із творів його: Ленін виніс на засідання Раднаркому тему – встановити премію за кількість убитих людей...
– Ось це правильно...
– Так і сказав: "Не соромтеся, революція все виправдає". Уяви собі рівень людини, її духовності й людяності, якщо вона заснувала премію...
– За вбивство...
– Так. Чим більше вбив, тим вища премія.
– Леоніде Макаровичу, 27 років тому ви зробили історичний крок. 8 грудня 1991 року в Біловіжжі ви від імені України підписали документ, який увінчав розвал Радянського Союзу, нелюдської імперії, яка займалася геноцидом власного народу. Учасники цієї події: Станіслав Шушкевич, Вітольд Фокін, Геннадій Бурбуліс...
– Борис Єльцин...
– Ну Єльцин мені не говорив – я перераховую тих, з ким на цю тему розмовляв...
– Так-так, вибач...
– Олександр Коржаков, який там був присутнім, та й Михайло Сергійович Горбачов, який мені сказав "ваш Кравчук – злий геній", – усі вони згадували, що якби не ви і не ваша принципова позиція, якби не головні слова, вчасно сказані вами, жодної Біловезької угоди не було б і Радянський Союз продовжував би жити своїм життям. Ви відчуваєте свою історичну заслугу в тому, що Україна тоді, у 91-му, здобула незалежність?
– Усе це правда, істина, але під цією істиною є фундамент. І фундаментом цієї істини був референдум, на якому український народ – 26 мільйонів людей, майже 91% тих, хто брав участь у голосуванні – проголосував за незалежну Україну. І коли в Біловіжжі я потрапляв у скрутне становище і потребував залізних аргументів, коли треба було відстояти позицію України (стукає кулаком по столі), я звертався до Єльцина і говорив: "Борисе Миколайовичу, от уявіть собі, що в Росії відбувся референдум, 91% росіян проголосував за незалежність та обрав вас першим президентом, щоб ви виконували їхню волю. Приїхали ви сюди, а Кравчук вам каже: "Борисе Миколайовичу, ну то народ, а ми тут можемо й по-іншому зробити..." Як би ви вчинили? Кого б послухали – Кравчука чи свій народ?" (Посміхається). Він мені: "Ну звісно, свій народ". "От і я теж, – відповідаю, – слухаю і буду слухати свій народ". Отже, моя позиція повністю співпала з позицією українців. Але автором не Кравчук був, а український народ.
Якби український президент мав такі повноваження, як німецький, тобто представницькі, я б проголосував за Зеленського
– Найважливіше запитання вам поставлю. Сьогодні в нас 19 січня. 31 березня в Україні відбудуться чергові президентські вибори. Як перший президент, скажіть: хто, на вашу думку, потрапить у другий тур?
– Моя позиція, з огляду на відповідь на попереднє питання, полягає в тому, що я завжди слухаю і поважаю свій народ. Тому абсолютно точно: я підтримую того кандидата, за якого виступає більше українців. А сьогодні найбільше українців підтримує Юлію Володимирівну Тимошенко. На другому місці – відомий артист (геніальний, я б сказав, без перебільшення!) Володимир Зеленський. Я чомусь думаю, що вони потраплять у другий тур.
Навіть більше скажу: якби український президент мав такі повноваження, як німецький, тобто представницькі, я проголосував би за Зеленського. Але коли незабаром президент України – це менеджер №1, якому потрібні колосальна воля, управлінські знання та професійна команда, то якщо у другий тур вийдуть два ці кандидати, я проголосую за Тимошенко.
– Петра Олексійовича Порошенка ви у другому турі зовсім не бачите?
– Усе може бути! Розумієте, сказати, що зовсім не бачу, я не можу – поясню, чому. Був випадок, коли той самий Борис Миколайович Єльцин ішов на вибори, і у нього, здається, було...
– Чотири відсотки...
– Так, і він переміг. Сучасні технології досконалі, маніпуляції і здатність найвищого дипломатичного рівня обманювати народ колосальні, тож усе може бути.
– А ви хочете, щоб Порошенко знову став президентом?
– Сьогодні?
– Так.
– Того, що в нас є зараз, я не хочу. Але ніколи не кажу, що це моя остаточна думка, я завжди даю люфт для роздумів, для переміщень лівої півкулі праворуч, а правої – ліворуч (сміється), щоб зробити остаточний висновок трохи пізніше.
– Але на сьогодні – не хочете?
– Ні! Ну як я можу хотіти, якщо ось вам тільки те, що я знаю (перераховує на пальцях): найбідніша країна в Європі, одна з найкорумпованіших, найнекерованіша ситуація, найнезахищеніші громадяни... І так далі, і тому подібне, цей список "най-" можна продовжувати і продовжувати. Як я, людина, яка приймала на руки...
– Дитину...
– ...можу сказати, що це добре, і нехай далі...
– Залишається...
– Так!
Чи буде в Україні добре? Абсолютно впевнений, що буде! Я навіть сподіваюся побачити це
– Припустімо, у другому турі Тимошенко і Зеленський. Хто з них стане президентом?
– Я думаю, Тимошенко. Зараз скажу вам, чому...
– Ви її любите просто – зізнайтеся.
– Ні-ні-ні, любов – це друге! Це окрема тема...
– Але любов є?
– Є.
– Добре.
– Однак це ніяк не пов'язано з президентством! Любов – це тема кохання, а президентство – тема управління, не треба міняти місцями і...
– Мух із котлетами.
– ...не треба. Чому я думаю, що Тимошенко? Сьогодні, коли ми кажемо "Зеленський", ми маємо на увазі, що люди дивляться фільм...
– "Слуга народу".
– ...захопливу картину. Вони думають: до президентства ще далеко, ще ніхто не буде завтра йти в цей кабінет і брати до своїх рук важелі управління... А коли людина доросла постане перед урною... Я сам голосую і знаю, про що кажу: уяви собі, я протягом 27 років народний депутат! Деякі так і не живуть довго (сміється). Я 16 разів обирався в різні органи. 16 разів! Людьми. Голосувань у кабінетах не рахую: їх порахувати дуже важко. До чого я це кажу? До того, що мені добре відомо, що таке голосування і психологія під час голосування.
Коли людина постане перед урною, вона подумає: "А що ж завтра? Наскільки Зеленський, найталановитіша людина у своїй сфері, зможе в один день перенестися в іншу сферу і почати керування країною?" Я думаю, усе-таки менеджер – це Тимошенко, а Зеленський – видатний артист.
– І останнє запитання. Михайло Михайлович Жванецький якось ішов Привозом, його зупинили і кажуть: "Мішо, скажи, добре буде?" Він відповів: "Добре вже було". Леоніде Макаровичу, скажіть, будь ласка, мільйонам людей, які чекають від вас цього слова, чи буде в нас добре?
– Абсолютно впевнений: буде! Більше скажу: я навіть сподіваюся побачити це. Бо запас міцності, запас сил і ресурсів у нас такий... Я можу довго перераховувати, починаючи з Бориса Патона і закінчуючи людьми різних рангів та віків. Настільки велика сила сучасної науки, настільки потужні технічний рівень і наші ресурси, що, якби все це привести в дію, був би запаморочливий стрибок уперед! Треба лише прибрати непотрібних людей з арени.
– Спасибі вам за оптимізм, із прийдешнім!
– (Тисне руку). Спасибі!
Записала Ганна ШЕСТАК