П'ятий інтернаціонал. Казус Мілоша Земана, президента Чехії – розслідування історика Фельштинського. Частина 2 G

Частина 2: Мілош Земан і "Чехословацька група" зброярів

Ярослав Стрнад

У листопаді 2017 року на зустріч із Путіним у Сочі Земан приїхав разом із делегацією чеських бізнесменів, у яку входив Ярослав Стрнад, привізши із цієї поїздки контракт на будівництво та управління авіаремонтним ангаром в Ульяновську. Стрнад, 1972 року народження, у радянські роки працював у відомій чеській фірмі Transportu, яка виготовляє транспортне обладнання, у місті Хрудім у східній Чехії.

Як багато інших, у 1990-х роках він почав власний бізнес. Йому "як інженеру спало на думку, що можна добре продати списаний військовий матеріал". Він закуповував у ліквідованих військ лом, наприклад, рейки, почав закуповувати списане армійське озброєння, починаючи з автоматів і закінчуючи автомобілями, бронетранспортерами і танками, тобто брав усе, що потрапляло й що можна було перепродати. Щось розбирав на запчастини і перепродував за кордон, неробоче продавав колекціонерам-пошановувачам, решта йшла на брухт. 1995 року він створив свою компанію  Excalibur Army із продажу військових надлишків.

Це – одна з версій. За інформацією газети Hospod noviny, у збройовий бізнес Стрнада ввів його майбутній тесть Зденек Нехватал, у минулому заступник директора Головного управління матеріально-технічного забезпечення міністерства оборони Чеської республіки. Після виходу на пенсію Нехватал долучився до сімейного бізнесу і фігурував у ньому як керівник або акціонер у компаніях холдингу "Чехословацька група" (ЧСГ) – Czechoslovak Group (CSG).

Ярослав Стрнад. Фото: Jaroslav Strnad / twitter.com

"Для менеджерів зі збройового бізнесу різкий злет імперії Стрнада незрозумілий", – писало Euro. Під питанням і те, чи був він, людина без вищої освіти, лідером в очах інших акціонерів.

Чеський аналітик військової галузі на умовах анонімності коментував: "Мені важко повірити, що Ярослав Стрнад, колишній кваліфікований робітник, який почав свою діяльність 1995 року із продажу надлишків армійських матеріалів, які він закуповував у чеської армії, а потім в інших армій колишнього Варшавського договору, мав необхідні навички для відродження чеського і словацького військово-промислового комплексу, без належної освіти і досвіду в бізнесі та економіці. Ми говоримо про розроблення комплексної стратегії відновлення вертикально організованого військово-промислового комплексу на основі компаній в обох країнах [Чехії та Словаччині], які починаються з ливарного і металургійного заводів і закінчуються фірмами, здатними виробляти, обслуговувати, підтримувати і продавати кінцевий продукт – складні військові комплекси... Окрім оборонних підприємств, Стрнад націлився на компанії в секторі цивільного машинобудування, а також на підприємства, пов'язані з виробництвом готової продукції або основних компонентів вагонної галузі".

Після вступу Чехії в НАТО в березні 1999 року почав діяти закон, який дозволяє приватним фірмам вивозити не тільки запчастини, а й бойову зброю з ліквідованих армійських складів – гармати, танки, автомобілі, гранати. "Купуєте один боєприпас за 50 крон і негайно його продаєте за кордон за 150 крон або більше, – згадував Стрнад. – Ще можна висипати вибухівку, продати оболонку під виглядом болванки, а вибухівку використовувати у відновлених снарядах і продати їх майже за тією самою ціною, що й нові боєприпаси, вже за чотири, п'ять, іноді й за сім сотень тисяч. Але ці числа я вам називаю для орієнтації, не скажу вам, за яку ціну продаю насправді".

До яких хитрощів вдавався Стрнад, щоб отримати армійські замовлення, можна тільки припускати. Як писало Euro, "Ярослав Стрнад кілька разів за свою підприємницьку еру опинявся в полі зору поліції та розвідки, здебільшого саме через свої транзакції з армією. За інформацією тижневика Euro, одержаною з кількох джерел, які належать до розвідки, дехто з тих, хто пропонував йому вигідні угоди в оборонній промисловості, пізніше став працювати в його-таки збройовій імперії. Через делікатність теми і можливу загрозу їхній професійній діяльності вони не побажали оприлюднити свої імена".

Продаж боєприпасів і списаної армійської техніки зробив Стрнада одним із найвідоміших і найуспішніших торговців військовими матеріалами в Центральній Європі. Його фірма Excalibur Army стала на початку нового тисячоліття найбільшим покупцем списаної зброї і боєприпасів чеської армії та найголовнішим експортером за кордон. Утім, ішлося про відносно дрібні постачання: найбільші, за словами Стрнада, оцінювали в десятки мільйонів крон. Порівняно з іншими чеськими збройовими фірмами, такими як Omnipol, Aero або Pamco, Excalibur Army все ще була карликом заледве з десятою частиною обороту Omnipol.

Володимир Якунін

2003 року на грецькому острові Родос чеський бізнесмен Зденек Збитек, у радянські часи – полковник, командир танкового батальйону, який прославився своєю пропозицією чехословацькому уряду придушити танками студентські демонстрації, котрі переросли у листопаді 1989 року в Оксамитову революцію, познайомив Мілоша Земана зі своїм близьким знайомим – впливовим кремлівським чиновником Володимиром Якуніним (із червня 2005 року обіймав посаду президента ВАТ "Российские железные дороги").

Про Якуніна можна розповідати довго. У двох словах, він був офіцером КДБ, закінчив Червонопрапорний інститут КДБ СРСР (нині Академія зовнішньої розвідки), служив у 1-му Головному управлінні КДБ СРСР (ПГУ), у зовнішній розвідці, пропрацювавши в розвідці сукупно 22 роки.

Про те, що Якунін був високопоставленим радянським і російським розвідником, він сам розповів у книзі "Підступна колія" (The Treacherous Path), що вийшла у жовтні 2017 року в Англії у видавництві Biteback Publishing. Саме Якунін став архітектором усієї сучасної російської політики в низці країн колишньої Східної Європи, зокрема в Чехії і Словаччині, збудувавши там, спираючись на "Российские железные дороги" та численні партнерські відносини з чехословацькими бізнесменами й бізнесами, політичні контакти на найвищому рівні, які ведуть до чеських президентів Клауса і Земана.

Одним з інструментів побудови цих відносин став заснований Якуніним 2016 року в Берліні (із представництвами у Відні та Москві) Інститут "Діалог цивілізацій" (The Dialogue of Civilizations Research Institute – DOC) із п'ятирічним бюджетом €25 млн, який фактично функціонує вже із 2003 року як "Родоський форум", що проводить щорічні конференції на грецькому острові Родос.

Із політиків у Родос Якунін запрошував тільки "своїх" або тих, кого планував зробити "своїми". Не дивно, що серед них постійно опинялися спочатку президент Чехії Клаус, який входить у наглядову раду інституту, потім президент Чехії Земан. Як розповідав у розмові зі мною колишній директор російської секції "Радио Свобода" Юхим Фіштейн (у Празі 13 травня 2019 року), за кожен свій приїзд у Родос Земан отримував гонорар $250 тис., який переказували через берлінський інститут Якуніна.

Володимир Якунін і Володимир Путін. Фото: navalny.com

Якунін, який перебуває у списку людей, на котрих наклали санкції американського уряду через Україну, заявив агентству Reuters під час візиту до Женеви у березні 2015 року, що Земан "дійсно мій доволі близький друг..."

2003 року, коли Земан, програвши президентські вибори, пішов на відпочинок у віддалене село (і відсиджувався в цьому добровільному засланні до 2012 року), чехи знехтували Земаном і забули про нього. Російське керівництво, навпаки, про Земана не забувало. Саме із 2003 року Якунін став запрошувати його на Форум "Діалог цивілізацій". Відтоді Земан дружив і регулярно зустрічався з Якуніним, відвідуючи його форум, зокрема під час свого президентства, причому організація Якуніна покривала різні витрати Земана, пов'язані з поїздками, незважаючи на те, що Земан уже не був главою іноземної держави.

Енн Епплбом докладно писала про форум 2015 року у своїй статті "Нові друзі Росії", опублікованій 16 жовтня 2015 року:

"Форум... продовжує, як і в минулому, збирати людей, охочих підтримати російські погляди на світ. Був Вацлав Клаус, колишній президент Чехії, який назвав путінські пригоди в Сирії "логічним кроком". Був Джон Лафленд, політичний директор підтримуваного Росією аналітичного центру Інституту демократії та співробітництва, який стверджував, що в межах змови США щодо підкорення Європи ЦРУ придумало Євросоюз.

Клаус, який не є ідіотом, не приховує своїх фінансових зв'язків із Москвою. Також не замовчують, що форум пов'язаний із Росією. Замість цього вони обидва прагнуть відкрито узаконити антинатовські, антиєвропейські та антизахідні погляди російської еліти... Андрій Бабіш, міністр фінансів Чехії, і Мілош Земан, президент Чехії, коли регулярно відвідували форум, часто повторювали російські гасла, як це іноді робить словацький прем'єр-міністр Роберт Фіцо. У серпні й на початку вересня 2014 року всі троє виступали проти західних санкцій щодо Росії, використовуючи схожі вирази. Земан назвав їх "неефективними", Бабіш називав їх "нісенітницею", а Фіцо назвав їх "марними". Пізніше вони змінили свою риторику і стали вказувати на кризу біженців та радикальний іслам як на "реальні" загрози для Європи. "Криза біженців загрожує Чехії більше, ніж Росія", – сказав Бабіш у вересні. "Ісламістський тероризм становить більшу загрозу для Європи, ніж Росія", – сказав Земан у травні.

Як і в прем'єр-міністра Угорщини Віктора Орбана, в усіх цих людей є внутрішньополітичні причини для словесної підтримки Путіна: вони хочуть піднятися на хвилі виступів проти Європейського союзу, проти "істеблішменту", яка охопила всю Європу, і мати вигоду з економічної напруженості. Із самого початку існування ЄС політики вважають за доцільне звинувачувати "Брюссель" у проблемах, які вони не можуть розв'язати. Однак можуть бути й інші мотиви. Близький радник Земана керував офісом російської нафтової компанії "Лукойл". Бабіш, котрий також є одним із найбагатших людей у Чеській Республіці, володіє компаніями, які споживають багато російського газу.

Однак я не маю несправедливо виділяти центральноєвропейців, тому що є багато інших європейців, які підтримують російську зовнішню політику з таких самих змішаних мотивів. Колишній прем'єр-міністр Італії Сильвіо Берлусконі підтримує як політичні, так і фінансові відносини з Путіним. Як і Герхард Шредер, колишній канцлер Німеччини. Ці люди теж не ідіоти, але і не таємні агенти, шпигуни або зрадники. Водночас вони по-своєму невпинно працюють над тим, щоб підірвати безпеку Заходу й підтримати поширення російського авторитаризму у Східній Європі та на Близькому Сході. То як нам їх називати? Нам потрібен новий словниковий запас для нової ери".

Форум 2016 року, який уперше формально проводив Інститут Якуніна, зібрав приблизно 300 учасників, зокрема чинного президента Чехії Земана (він був єдиним главою держави на форумі і відвідував конференцію удев'яте), колишнього президента Чехії Клауса, прем'єр-міністра Словаччини Роберта Фіцо і прем'єр-міністра Угорщини Віктора Орбана. (2017 року Земан не поїхав на черговий форум за станом здоров'я).

Організатори оплатили дорожні витрати президента Чехії, його дружини та чотирьох співробітників. Під час конференції Земан закликав скасувати санкції проти Росії і назвав ситуацію в Україні "простим випадком грипу". Мало хто знав заздалегідь про плани Земана щодо поїздки на Родос. Відділ міжнародних зв'язків адміністрації президента, а також начальника служби протоколу не було про цю поїздку проінформовано. Більшість працівників адміністрації президента вважала, що Земан їде просто "в гості до старого друга".

У центрі дискусій форуму були проблеми масової міграції, ісламського тероризму і соціальної нерівності у світі. На конференції також пролунала думка, що мета інституту – "кинути виклик пануванню "англо-саксонських" аналітичних центрів".

Світова преса висвітлювала конференцію на Родосі із цинічним гумором, оскільки критерії відбору Якуніним учасників форуму були всім добре відомі. За оцінкою The Financial Times, на заходах і в опублікованих матеріалах форуму регулярно висловлювали погляди й позиції, лояльні Росії, а значну частину учасників об'єднувала впевненість, що за численні кризи, пов'язані з міжнародним тероризмом, масовою імміграцією в Європу та ісламським фундаменталізмом, несуть відповідальність США та Євросоюз. Новинний сайт Dotyk.cz писав, що "фан-клуб Путіна" попрямував до острова в Середземному морі. Коментатор IHned.cz Петр Гонзейк припустив, що Земан і Клаус грають на користь російській пропаганді. Радко Гоковський, глава аналітичного центру European Values, писав: "Цю конференцію організовано близьким соратником Путіна, паном Якуніним, котрий співпрацює в різних проєктах, які підтримують кампанії із кремлівської дезінформації в Європі. Такі конференції насправді є платформою для поширення кремлівської інтерпретації того, що відбувається у Східній Європі. Окрім того, це суперечить загальноприйнятому тлумаченню подій чеським урядом".

Коли у віці 93 років помер Шимон Перес, політики з усього світу прийшли вшанувати його пам'ять. Земан був одним із небагатьох відсутніх політичних лідерів. Він вирушив на Родос на конференцію "Діалог цивілізацій", організовану Якуніним. Коли його запитали про відсутність на похороні, він відповів: "Я багато думав про те, щоб піти на похорон. Утім, я звик виконувати свої обіцянки. Оскільки я обіцяв організаторам приїхати на Родос, мені довелося поїхати. Мені дуже подобається Шимон Перес. Якби в мене не було цього зобов'язання, я би прийшов на похорон".

Коли Земан офіційно оголосив про свій намір брати участь у родоському форумі, він пояснив це бажанням поговорити із прем'єр-міністром Словаччини і президентом Угорщини про міграційну кризу. Але й Фіко, й Орбан поїхали на похорон Переса.

Ось опис жовтневого форуму 2016 року російською пресою:

"Президент ЧР Мілош Земан є традиційним учасником конференції "Діалог цивілізацій", яку проводять на Родосі і пов'язують з ім'ям Володимира Якуніна. Цьогоріч Земан вирішив не відмовлятися від поїздки на грецький острів і не брати участі у прощанні з Шимоном Пересом, яке відбувалося в той самий час".

Про причини "ганебного для чеського президента" рішення у коментарі на порталі Aktuálně.cz (30.9) написав Мартін Фендрих (Martin Fendrych). На його думку, Земан віддав перевагу компанії колишніх кадебешників перед спільнотою світових політиків, оскільки був і залишається на "Діалогу цивілізацій" "зіркою", адже інші державні діячі вважають за краще триматися осторонь від дітища російського олігарха Володимира Якуніна, чиє ім'я значиться у списку санкцій США".

У коментарі радіостанції Český rozhlas (30.09) Олександр Митрофанов зазначав, що, ставши головним промовцем на родоській конференції, Земан схибив, оскільки говорив жахливою російською мовою. Навіть більше, зміст його промови, на думку Митрофанова, далеко не найкращий. Ламаною російською Земан говорив про агресивність "Ісламської держави", але забув згадати про російську агресію в Україні, участь росіян у вбивстві мирних жителів у Сирії та роль РФ у катастрофі МН-17. Хоча, звісно, зазначив радіокоментатор, говорити про таке на фактично російській конференції "не комільфо", адже Земану й надалі хочеться залишатися головним гостем Якуніна.

Про те, чого не можна було почути на конференції на Родосі, написав у своєму коментарі Збинек Петрачек (Zbyněk Petráček) на сайті газети Lidovky.cz (01.10). Якби Земан поїхав на похорон Переса, він би, мабуть, дізнався, що Ізраїль побоюється альянсу Росія – Іран – Хезболла – Сирія Асада та розширення впливу РФ серед країн, контрольованих шиїтами. Тож, симпатизуючи Путіну, Мілош Земан так чи інакше симпатизує силам, які становлять для Ізраїлю, одного з важливих партнерів ЧР, загрозу". Але про все це на "Діалогу цивілізацій" не йшлося, оскільки цю конференцію створено тільки для пропагування цінностей путінської Росії.

Власними позитивними враженнями про участь у конференції поділився на сайті Parlamentní listy (04.10) колишній президент Чехії Клаус. Багато людей здивується, пише він, але на Родосі ні Росія, ні її політика не були головною темою обговорень. Навіть більше, російський голос не домінував, а був лише одним із безлічі. Будь-хто з учасників міг вільно висловити свою думку і дати власну оцінку подіям у світі. Тож брати участь у родоському форумі варто, оскільки там багато чого можна побачити з іншої перспективи".

Клаус вводить читачів в оману: "іншої перспективи" на форумі на Родосі не було. Була лише "перспектива" російських спецслужб, зоркестрована талановитим і досвідченим Якуніним. Клубок цих плутаних, невидимих і нерозкриваних  самими учасниками, часто неформальних і, можливо, навіть незаконних обговорень та угод розплутати дуже складно. Але, розмотуючи цей клубок із кінця, дещо визначити можна.

Справа болгарського бізнесмена, який займався виробництвом зброї і якого отруїло ГРУ 2015 року в Софії, вказує на те, що Росія приділяє пильну увагу виробникам зброї у Східній і Центральній Європі та готова вдатися до крайніх заходів у випадках, коли не може контролювати їхній бізнес. Той факт, що у "Чехословацької групи" Стрнада не було труднощів із замовленнями з Росії та російськими діловими зв'язками протягом усіх цих років, є найкращим свідченням того, що Якунін зумів установити відносини із ЧСГ, прийнятні для Кремля.

Павел Губачек

Відтоді як Земан став президентом, ще один бізнесмен і місцевий мільйонер Павел Губачек з Оломоуца домігся успіху, почасти завдяки володінню банком Creditas, який він придбав 2015 року. Відділення банку було в тій самій будівлі, що і ЧСГ, – на Флоренце, у центрі Праги.

Банк Creditas одержав ліцензію Чеського національного банку 2015 року, імовірно, завдяки тому, що головою Чеського національного банку, який видав Creditas ліцензію, був Іржі Руснок – людина Мілоша Земана.

Власник Creditas Павел Губачек мав дуже схожу зі Стрнадом біографію. У 1990-х роках, як і Стрнад, Губачек займався торгівлею списаним озброєнням. У новому тисячолітті він залишив озброєння і перейшов на скуповування і стягнення боргів.

Банк Губачека був безпосередньо пов'язаним із Першим чесько-російським банком (First Czech-Russian Bank) і, ймовірно, мав контакти із Кремлем, який надав кредит $10 млн Французькому національному фронту. Незабаром після цього банк збанкрутував, поховавши всі письмові сліди, які зв'язували Французький національний фронт із Кремлем. Про це написав Крістофер Гарріс в американському виданні Foreign Policy 16 березня 2018 року у статті "Путін отруює Прагу", передрукованій у багатьох інших ЗМІ.

Варто зазначити, що ця невелика публікація у Foreign Policy призвела до грандіозного скандалу і потребувала втручання найнятого ЧСГ адвоката. ЧСГ офіційно і категорично заперечувала звинувачення в тому, що групу "фінансував Перший чесько-російський банк або російський капітал з іншого джерела", хоча саме так вважав відомий чеський журналіст Ярослав Спурний, який розслідував історію ЧСГ: "Creditas персонально пов'язаний із Першим чесько-російським банком – спільнотою, яка нещодавно збанкрутувала і яку ЗМІ вважали знаряддям російських спецслужб для інвестицій на Заході. Наприклад, він фінансував французьку націоналістку Марін Ле Пен".

Схоже, що саме із цієї публікації Спурного черпав інформацію американський автор.

На мої уточнювальні запитання, поставлені в червні 2019 року, Спурний відповів таке: "Я б хотів ще додати... що мою статтю початку минулого року... я дав прочитати Ярославу Стрнаду... Він затвердив її, хоча й без особливої радості... Те, що у статті написано... Але статтю протягом наступних місяців цитували у деяких країнах, наприклад, у США, і пан Стрнад почав виявляти невдоволення... Він намагається в цих країнах посіяти сумніви в усьому, про що було написано у статті".

Спурний мав на увазі спростування, озвучені й опубліковані найнятим у березні 2018 року ЧСГ для захисту своїх інтересів відомим і дорогим американським адвокатом Ленні Девісом (Lanny Davis), який захищав (донедавна) ще й інтереси українського олігарха Дмитра Фірташа, екстрадиції якого у США безуспішно домагаються вже кілька років американські правоохоронні органи. Як зазначали у двох публікаціях, що вийшли практично водночас у Вірменії та Україні, кандидатуру Девіса підказав Стрнаду Якунін, який був клієнтом Девіса. Ті самі автори вказували, що Девіс представляв ще й інтереси Семена Могилевича, відомого кримінального авторитета й агента російських спецслужб, видання якого також домагаються правоохоронні органи багатьох країн, зокрема США, поки безуспішно.

Девіс, відомий у США насамперед як колишній адвокат президента Білла Клінтона у "Справі Моніки Левінськи", долучився до роботи після публікації замітки Крістофера Гарріса і домігся зняття з інтернету низки публікацій про ЧСГ у зв'язку з необґрунтованістю, як він стверджував, висунутих проти ЧСГ звинувачень.

Щодо причетності ЧСГ до російських грошей Девіс писав так: "Фраза про те, що ЧСГ користувалася Першим чесько-російським банком, є констатацією факту, а не думкою. Як ви говорите, у вас є право на власну думку, але не на свої власні факти. За цим твердженням нічого немає, окрім наклепу і поганої репутації. Така моя перша реакція. Фінансовий директор ЧСГ надіслав мені заяву, що в них ніколи не було жодних відносин із Першим чесько-російським банком, не кажучи вже про те, що вони ніколи не позичали в нього грошей".

Американський автор дійсно помилився, що дало Девісу законні підстави вимагати спростування. Гроші у Першого чесько-російського банку отримувала не ЧСГ, а банк Creditas, розташований у тій самій будівлі, що й ЧСГ; Creditas, який став основним фінансистом групи компаній Стрнада.

Павло Губачек. Фото: unicapital.cz

Як підтвердив мені Ярослав Спурний у розмові у Празі в червні 2019 року, джерела інформації в обох компаніях, ЧСГ і Creditas, підтвердили перекази на великі суми грошей, до яких мали стосунок російські структури (про що на момент публікації статті у Foreign Policy не знали ні автор статті, ні редакція журналу, ні навіть адвокат ЧСГ Девіс).

У розлогому інтерв'ю, даному мені у Празі 3 травня 2019 року, один із колишніх керівників чеської розвідки, який попросив не називати його імені, підтвердив, що, за наявною у нього інформацією, ЧСГ, яка постійно розширюється, використовує для розширення позичені російські гроші, і через це має має серйозні борги. "У них серйозні борги і в них немає грошей", – сказав він, маючи на увазі ЧСГ. "Вони в поганій фінансовій ситуації, причому ці борги перед російськими структурами. Я не знаю, скільки там грошей, але гроші з Росії", – підкреслив він.

Про складну фінансову ситуацію ЧСГ (без посилань на Росію) писало також чеське видання Euro: "Група компаній, що входять у "Чехословацьку групу" (ЧСГ), має серйозні борги. Навіть офіційно вона визнає, що величина боргу становить майже 4 млрд крон... Економічні показники за минулий [2016] рік поки недоступні, але певне уявлення про безліч кредитів фірми можна дістати з інформації, котру ЧСГ Стрнада надала минулого [2016] року потенційним покупцям облігацій, які вона випускає  на 1,5 млрд крон,  у так званому проспекті. У ньому повідомляють, що під час випуску облігацій компанія ЧСГ отримала кредит від синдикату Komerční banka/Commerzbank у сумі 800 млн крон. Ще Стрнад згадав інвестиційний кредит від Raiffeisenbank у розмірі 19,5 млн крон, а також визнав операційний поновлюваний кредит на загальну максимальну суму 330 млн крон, наданий ощадбанком Creditas (зі строком погашення 10 листопада 2019 року, із відсотковою ставкою 5,5%). У проспекті компанії ЧСГ зазначено, що доходи від продажу облігацій підуть на погашення частини боргу. Кредити компанії (овердрафт, кредити, позики) до 31 грудня 2015 року перевищили 3,9 млрд крон. До того ж, як можна дізнатися з відкритих джерел, фірма заклала Commerzbank акції компанії Avia у розмірі 320 млн крон".

Суму боргу в розмірі 4 млрд крон називають й інші чеські джерела.

Андрей Бабіч

Власник банку Creditas Павел Губачек був пов'язаний не тільки із Земаном, а й із прем'єр-міністром Чехії Андреєм Бабічем – через свого друга Ярослава Фалтинека, який є правою рукою Бабіча. Бабіч, фінансовий магнат, який розбагатів на експорті та імпорті добрив, засновник політичного руху проти істеблішменту – "Акції незадоволених громадян", або ANO, що чеською означає "так", здобув перемогу на парламентських виборах у Чехії в жовтні 2017 року, і Земан призначив його прем'єр-міністром.

63-річний Бабіч, який народився у словацьких батьків у Братиславі, приєднався до комуністичного молодіжного руху в університетські роки, потім почав працювати в хімічній компанії Chemapol, згодом трансформованій у Petrimex. Він вступив у комуністичну партію і 1985 року дістав можливість поїхати за кордон у Марокко як представник Petrimex. До 1990 року Бабіч представляв 12 словацьких фірм у Рабаті, столиці Марокко, його обрали до ради директорів словацького виробника хімічних речовин.

Утім, незважаючи на його успішну ділову кар'єру, у його житті і політичній діяльності виникли проблеми через висунуті проти нього обвинувачення в тому, що в радянські роки він був агентом чехословацької держбезпеки SТB. Зокрема, словацький Національний інститут пам'яті обвинуватив Бабіча у співпраці із SТB під кодовим ім'ям Bures. Бабіч відкинув обвинувачення і 2013 року подав на інститут до суду. Два роки потому обласний суд у Братиславі постановив, що Бабіч не співпрацював із таємною поліцією, і зняв із нього обвинувачення, а Верховний суд Словаччини відхилив апеляцію інституту.

Кар'єра Бабіча продовжувала процвітати. Його призначили керівним директором "Агроферт" (Agrofert) – підрозділу Petrimex у Празі. Зрештою, завдяки фінансуванню з невідомих іноземних джерел він став одноосібним власником "Агроферта". Звідки прийшли ці гроші, так і залишилося нез'ясованим. Виникли питання і про те, як Бабіч зміг профінансувати 200 дочірніх підприємств "Агроферта" в сільськогосподарському, харчовому і хімічному секторах.

Сьогодні "Агроферт" є однією з найприбутковіших компаній у Чеській Республіці з доходом 155,3 млрд крон (€6,06 млрд). Після приходу в політику Бабіч покинув посаду генерального директора, але залишається єдиним власником компанії.

Не зовсім зрозуміло, чому Бабіч вирішив зайнятися політикою, але 2011 року він створив політичний рух ANO, за його словами, для "боротьби з корупцією та іншими хворобами політичної системи країни". Промови Бабіча проти істеблішменту знайшли підтримку незадоволених чехів і принесли його партії друге місце на виборах у законодавчі органи 2013 року. Потім ANO ввійшов у коаліційний уряд із соціал-демократами і християнськими демократами, а Бабіча призначили міністром фінансів.

Андрей Бабіч. Фото: ЕРА

Приблизно в той самий час Бабіч придбав значну частину чеських ЗМІ, зокрема чеський медіадім MAFRA, щоденні газети Lidové Noviny і Mlada Fronta DNES, Ocko TV та радіостанцію Radio Impuls, що негайно призвело до конфлікту інтересів, оскільки радіостанції і газети Бабіча обслуговували інтереси партії ANO.

Важливо розуміти, що із приходом Бабіча як керівника ANO на посаду прем'єр-міністра в уряді Земана замкнулося коло, в яке ввійшли дуже важливі люди, котрі сприяли просуванню і процвітанню одне одного. У фірмі DAKO – найбільшого спонсора Земана і його Партії прав громадян (SPO) – співвласником Стрнада був Олексій Бєляєв, який працював свого часу у словацькому Petrimex разом із Бабічем. Партія Бабіча, яка перемогла на виборах, одержала в уряді Бабіча портфель міністра оборони. Міністром став член ANO Мартін Стропніцький. До того, як у міністерство оборони прийшов політик з ANO, армія нічого не купувала у Стрнада. Але 2013 року Стрнад отримав збанкрутілу "Татру", поставив її на ноги і розширив свою збройну імперію.

Бабіч постійно був у центрі уваги чеської громадськості через обвинувачення в шахрайстві і скандали. 2008 року йому висунули обвинувачення в шахрайському використанні €2 млн субсидій Європейського союзу, виділених на готельний конференц-комплекс Capi hnizdo ("Гніздо лелеки"). Вимушеного піти у відставку через вотум недовіри парламенту 17 січня 2018 року Земан вдруге призначив Бабіча прем'єр-міністром, незважаючи на протести громадськості.

У серпні 2018 року Бабіч і заступник глави ANO Ярослав Фалтинек утратили депутатську недоторканність, і у вересні 2018 року парламент дозволив їх кримінальне переслідування. Однак, незважаючи на ці невдачі і багатотисячні протести, що тривали час від часу, насамперед у Празі, із вимогою відставки Бабіча, партія ANO все ще популярна серед чеських виборців, а сам Бабіч знає, як використовувати політичне невдоволення чехів у своїх інтересах і має необхідну харизму, якої не вистачає іншим чеським політикам, що допомагало й допомагає йому не йти на дно.

Як член уряду Бабіч неодноразово критикував санкції проти Кремля і цим відхилявся від урядової лінії, а також критикував позицію Чехії в Євросоюзі, зараховуючи себе до "євроскептиків". У червні 2011 року в інтерв'ю iHNed.cz він із ностальгією згадував, що "за часів РЕВ ми могли із цими русаками хоча б напитися і дещо вилобіювати", тоді як "наша позиція в Європейському союзі зараз незначна".

Мартін Неєдли і Зденек Збитек

Зденек Збитек відрекомендував Якуніну ще одну корисну людину – Мартіна Неєдли (Martin Nejedly), колишнього керівника чеської філії російського "Лукойлу" (Lukoil Aviation Czech).

Збитек завжди був наближеним до Кремля. Він закінчив Академію Генштабу радянської армії, очолював із кінця 1990-х до початку 2000-х асоціацію випускників Академії Генштабу, 2002 року створив "Клуб друзів Земана". Як повідомив мені Ондрей Соукуп, офіс Збитека був і є в будівлі російського посольства у Празі, а більша частина його сьогоднішніх чеських фірм розташована в будівлях, які належать російському посольству. У нього тісні стосунки з Якуніним; він є заступником голови Ради чеських підприємців щодо співпраці з Росією, активно співпрацює з російськими бізнесменами в Чеській Республіці і торгує із країнами колишнього СРСР, насамперед із Молдовою, де, за свідченням Ондрея Соукупа, колишні радянські полковники і генерали спільно зі Збитеком керують п'ятьма фірмами. Серед угод, у яких брав участь Збитек, був експорт електроенергії і транспортного обладнання для різних клієнтів, зокрема для регіональної філії "Газпрому".

2009 року Збитек допоміг заснувати партію, яка стала рушійною силою успішної президентської кампанії Земана 2013 року, після чого Збитек став заступником глави регіонального відділення партії.

Неєдли до свого призначення на посаду радника Земана всі 1990-ті роки провів у Росії, займаючись, зокрема, продажем машин марки Opel. Приблизно 1998 року його найняла чеська фірма Plynostav Pardubice для роботи в Росії з державними структурами, зокрема із "Газпромом". "Він був у Росії деякий час, перш ніж ми зустрілися... Завдяки його здатності сходитися з людьми він зібрав цінну інформацію... Він був дуже здібним експертом і, насамперед, чудово говорив російською",– згадував Франтішек Фізер, виконавчий директор компанії, яка найняла Неєдли як представника фірми в Росії. Утім, після того як Фізер пішов на пенсію, фірма закрилася.

У Прагу Неєдли повернувся на початку 2000-х років, а 2007 року заснував Lukoil Aviation Czech (чеська філія пов'язаної із Кремлем компанії "Лукойл"), ставши в цій філії генеральним директором і співвласником. Компанія постачала пальне у празький та кілька інших чеських аеропортів. Однак бізнес зазнав невдачі. У підсумку загальні борги компанії становили майже $7,5 млн, зокрема утворився борг особисто Неєдли в розмірі приблизно $1,4 млн перед чеською державою. "Лукойлу" довелося ліквідувати свою дочірню компанію, причому Неєдли, якому належали 40% акцій Lukoil Aviation Czech, не заплатив належного йому податку чеській казні (і "Лукойл" дещо пізніше покрив штраф Неєдли).

Мартін Неєдли. Фото: Martin Nejedlý / Twitter

На думку журналіста "Радио Свобода" Ярослава Шимова (із яким я розмовляв у Празі 9 травня 2019 року), із Земаном Неєдли познайомив Мирослав Слоуф. Він був чеським комуністичним партійним функціонером, але після Оксамитової революції 1989 року вийшов на Земана і зблизився з ним. Про те саме розповів мені Ондрей Кундра: "Неєдли вступив у контакт із Земаном через Мирослава Слоуфа, який був головним радником Земана, коли Земан був прем'єр-міністром".

Із 2009 року Неєдли разом зі Збитеком став співзасновником і керівником політичного руху на підтримку Земана, який забезпечив Земану 2013 року перемогу на президентських виборах. Неєдли в цій кампанії відповідав за фінанси і забезпечив Земану фінансову підтримку, зокрема з боку чеської філії "Лукойлу", де Неєдли був партнером і якою керував. Сам Земан завжди заперечував, що "Лукойл" був серед його спонсорів, хоча, за словами Ярослава Шимова, у Чехії думка про фінансування виборчої кампанії Земана 2013 року "Лукойлом" є загальноприйнятою.

Щойно Земана обрали президентом, Неєдли став його офіційним радником із зовнішньополітичних питань і зайняв привілейований офіс у Празькому Граді. Утім, радником він став (і залишається) "на громадських засадах", адже його підозрювали (і підозрюють) чеські спецслужби у співпраці з російською розвідкою, а тому він не може одержати необхідного для формальної роботи на президента допуску. "Це людина, яка зобов'язана російським фінансовим структурам і відпрацьовує російське замовлення", – вважає Ярослав Шимов. За твердженням Ондрея Соукури, у спецслужбах Чехії було навіть створено спеціальний відділ, який займається адміністрацією президента, – тими, хто, за підозрою у сумнівних зв'язках не має належного допуску до таємної інформації.

Із 2015 року Неєдли змінив свої методи і почав уникати публічних появ разом із Земаном. Утім у січні 2015 року Якуніна запросили у Празький Град на конференцію на найвищому рівні про Голокост, і там він мав можливість зустрітися й поговорити з Неєдли. Останній потім супроводжував президента в закордонних поїздках на Схід і брав участь у численних зустрічах Земана та Путіна, зокрема 9 травня 2015 року в Москві, де він був присутнім як економічний радник Земана при тім, що чеського посла у Москві, як свідчить Ондрей Соукуп, на цю зустріч не запросили.

Неєдли буквально ізолював Земана. Він контролював інформацію, яка надходила чеському президенту і, що дуже важливо, лобіював у "Росатомі" стратегічні операції, пов'язані з чеськими атомними електростанціями. Чому угода з "Росатомом" була важливою, пояснює один з аналітиків:

"2012 року мало хто очікував, що колишній прем'єр-міністр (1998–2002) та колишній лідер посткомуністичної соціал-демократичної партії (ЧСДП) зможе успішно повернутися в політику. Утім, він зміг це зробити, дотримуючись виборчої стратегії, організованої Мартіном Неєдли, керівником Lukoil Aviation Czech, дочірньої компанії російського нафтового гіганта, який нещодавно пішов у відставку. Коли Земан склав присягу як президент у березні 2013 року, Неєдли став одним із його найближчих радників. Цю посаду він обіймає досі, незважаючи на брак необхідних дозволів, що стосуються допуску до таємності... Утім, на горизонті бовваніє відчутна загроза: одну із застарілих атомних електростанцій Чеської Республіки, "Дуковани", незабаром мають модернізувати і розширити. Станцію експлуатують із 1985 року, і прогнозований строк її служби сливає 2035 року. Оскільки чеський уряд узяв на себе зобов'язання розширити свої можливості у сфері ядерної енергії, щоб знизити свою нинішню залежність від вугілля, будівництво нового реактора в "Дукованах" здається природним кроком. Не дивно, що Земан активно лобіює інтереси російської енергетичної компанії "Росатом". Наприклад, Неєдли провів таємні переговори про "Дуковани" з генеральним директором "Росатому" Олексієм Ліхачовим. Під час свого нещодавнього візиту на завод президент заявив, що він "особисто не проти застосування тієї самої моделі, що й у випадку з угорською електростанцією Paks".

Угорська модель, звісно ж, передбачає, що уряд Орбана схвалив контракт із "Росатомом" на суму $13,7 млрд без проведення відкритого тендера. Фінансування здійснювали переважно завдяки кредитам, отриманим від російських банків, а деталі контракту класифікували як питання національної безпеки й засекретили... Сьогодні Земан намагається використовувати такі самі жорсткі методи, щоб проштовхнути "Росатом" [у Чехію]. Як пише Якуб Джанда, директор празького аналітичного центру European Values, "канцелярія президента шантажує прем'єр-міністра, що, якщо йому не вдасться виділити росіянам 150–200 млрд крон ($6,6–8,8 млрд), він утратить підтримку Земана, який потім зруйнує його коаліцію, використовуючи комуністів та деяких соціал-демократів".

...Що ще більше ускладнює ситуацію, Неєдли і "Росатом" можуть бути не єдиними агентами іноземних держав, які намагаються вплинути на Земана... Чеський президент давно підтримує відносини з Пекіном, кульмінацією яких стали державний візит президента Сі Цзіньпіна 2016 року і призначення Є Цзяньміна, засновника китайського інвестиційного конгломерату CEFC, радником Земана.

...Розширення чеського ядерного енергетичного потенціалу під управлінням Росії або Китаю визначатиме геополітичні можливості країни на десятиліття вперед... Якщо "Дуковани" опиняться в руках Росії або Китаю, відновлення втраченого впливу Заходу буде надзвичайно важким".

Для реалізації плану Земана – Неєдли необхідно було роздробити чеський напівдержавний колос ČEZ, що об'єднував ядерний і вугільний енергетичні сектори країни, частково націоналізувавши їх, а частково, навпаки, приватизувавши. За цей план виступали, з одного боку, керівництво ČEZ, з іншого – Неєдли. Було зрозуміло, однак, що під час реалізації цього проєкту економічно вигідніші енергетичні структури приватизували так, щоб була можливість для виведення із цих колишніх державних структур на рахунки нових приватних компаній великих сум грошей. Водночас це могло призвести до підпорядкування чеської ядерної енергетики Росії, як цього домагалися Земан і Неєдли. Тому чеський уряд у підсумку ухвалив рішення відкласти розкол і приватизацію ČEZ, що стало серйозною поразкою Земана і Неєдли.

Статус Неєдли як радника та заступника голови партії Земана опинився під загрозою ще й тому, що Неєдли програв судову тяжбу з державою про несплачений штраф, і чеський президент попередив Неєдли, що той втратить посаду, якщо не заплатить у казну майже $1,4 млн боргу. У жовтні 2016 року московська штаб-квартира "Лукойлу" виплатила заборгованість Неєдли, тож йому вдалося зберегти посаду.

Олексій Бєляєв та Міхал Лазар

Починаючи із 2013 року, коли Земан став президентом Чехії, у Creditas, за свідченням Ярослава Спурного, потекли величезні грошові потоки з Росії. Creditas, зі свого боку, став кредитувати Стрнада. 2014 року в Нідерландах було зареєстровано "Чехословацьку групу" (ЧСГ) у її нинішньому вигляді. Її було змодельовано як вертикально інтегровану групу "оборонного та цивільно-промислового виробництва", що базувалася в Чехії та активно діяла у Словаччині. Відповідно до одного з описів, "у її портфель входять виробництво та продаж військової і спеціальної техніки, позашляхових вантажівок, систем озброєння і зброї, боєприпасів, оброблених виробів для автомобільної, залізничної та авіаційної промисловості й гальмівних систем рухомого складу, а також послуги автомобільного транспорту та логістики".

Словацький компонент ЧСГ був найважливішим. У біографії Стрнада, написаній для перевірки чеськими спецслужбами на одержання допуску, ішлося, що приблизно із 2000 року він був співвласником кількох фірм із громадянином Словаччини Олексієм Бєляєвим, чию словацьку імперію було вибудувано навколо братиславської компанії Optifin Invest, якою Бєляєв володів спільно з Міхалом Лазаром. Зв'язок із ЧСГ проходив саме через Optifin Invest, яка була основним співінвестором у ЧСГ. Чеський галузевий аналітик коментував: "Вважають, що до 2016 року Стрнад об'єднав свої сили [із Бєляєвим] для спільного розвитку підприємства. Я думаю, що все було навпаки. Бєляєв був тим, хто координував усю стратегію із самого початку, оскільки він відіграв важливу роль у здобутті контролю над важкою обробною промисловістю у Словаччині, до якої входили ливарні і сталеливарні заводи в цій країні від початку 1990-х років".

Як писало одне з видань, Бєляєв "піднявся в бізнесі вище від усіх, його бізнес тягнеться й до Чехії. Він є співвласником кількох фірм найбільшого місцевого зброяра Ярослава Стрнада. Є дані, що Стрнад допоміг експансії Бєляєва в ті роки, коли міністерством оборони керував представник руху ANO Мартін Стропніцький. Тоді ж Бєляєв одержав кілька мільярдних замовлень без участі в конкурсі".

Сьогодні Бєляєв належить до першої десятки найбільших словацьких підприємців із власністю, яку оцінюють у понад 5 млрд крон (€200 млн), та є співвласником фірм Dako CZ, ZŤS Dubnica nad Váhom і "Татравагонка Попрад" (Tatravagónka Poprad).

Біографія Бєляєва та його сім'ї добре відома. Його дід, Олексій Бєляєв, був царським офіцером, який утік від більшовиків під час революції. Зрештою він оселився в Чехословаччині. Його син одружився із жінкою зі Словаччини. 1956 року народився Олексій Бєляєв. Він добре говорить російською і має добрі стосунки з російськими бізнесменами та політичними діячами, зокрема з колишнім начальником "Российских железных дорог" і "посланцем" Кремля Якуніним.

У Бєляєва склалися тісні ділові і дружні стосунки з Якуніним через компанію "Татравагонка", якою Бєляєв та Міхал Лазар володіли через Optifin Invest.

У 1980-х роках Бєляєв працював у чехословацькій державній нафтовій компанії Petrimex, яка була під контролем чехословацької держбезпеки SТB. У 1990-х роках він тісно співпрацював з олігархом-початківцем і майбутнім прем'єр-міністром Чехії Андреєм Бабічем. "В Андрея Бабіча та Олексія Бєляєва багато спільного. Обидва використовували свої привілейовані можливості з часів тоталітаризму, а після листопада [1989 року, Оксамитової революції], як і багато інших колег, влилися в бізнес одного з комуністичних анклавів, відбудований держбезпекою", – писало одне з видань, вказуючи на те, що і Бєляєв, і Бабіч співпрацювали зі словацькими комуністичними спецслужбами: "Обидва заради експансії використовували клієнтелістські контакти з високопосадовцями, які їм відверто йшли назустріч. Обох супроводжували чутки про їхнє хижацьке поглинання "ворожих" фірм, іноді з дуже підозрілими лаштунками. Й обидва можуть свої контакти і минуле співробітництво будь-коли знову використати".

Юліус Шуман називав Бєляєва одним з "Андреєвих хлопців" – гравців команди Андрея Бабіча з викачування грошей із Petrimex і підпорядкування "Агроферта" на початку підприємницької діяльності.

Як заявив чеський співробітник служби безпеки на умовах анонімності, "після краху комунізму Бабіч, Бєляєв та інші посадовці Petrimex почали приватизовувати й демонтувати компанію. Водночас Бабіч зосередився на створенні свого продовольчого конгломерату "Агроферт", а Бєляєв – на створенні власного машинобудівного концерну".

"Їхнє об'єднання бере початок із холодної війни, коли вони разом працювали в Petrimex, чехословацькій експортній торговельній компанії, пов'язаній із продажем хімічних речовин КДБ на Близькому Сході та в Африці. До цього часу належать контакти Бєляєва з Андреєм Бабічем, коли група колишніх менеджерів Petrimex поступово трансформувала державні фірми у приватний бізнес та за допомогою взаємних кредитів відбудувала сьогоднішні імперії", – писала чеська преса.

1992 року Бєляєв придбав машинобудівний завод імені Сабінова, а потім став партнером ливарного заводу у Хронці. 2000 року Бєляєв став партнером в австрійсько-словацькій компанії Express Slovakia – International Transportation, яка здавала в оренду вантажівки державної судноплавної компанії "Карго". Окрім цього, він входив у групу ЄВА, яка займалася утилізацією небезпечних відходів міністерства оборони та атомних електростанцій.

Партнер Бєляєва Міхал Лазар у радянські роки працював у державній компанії Omnia, залученій в експорт до Африки та Азії. Потім він працював у Giro Zentrale Bank (Австрія). 1990 року він та його австрійські партнери заснували свою першу й найуспішнішу ІТ-компанію Columbex International. Із часом його первісна частка 10% зросла до цілковитого контролю над Columbex International. Лазару дуже допомогли тоді державні контракти, оскільки в 1990-х роках в IT-системах у Словаччині не було серйозної конкуренції.

Після цього Лазар став генеральним директором "Словацької залізниці". Нові власники компанії – вона стала називатися Columbex State Railways, яка була у поганому стані, провели реструктуризацію та створили успішне підприємство, якому вдалося одержати значні іноземні контракти.

2006 року разом із Бєляєвим Лазар придбав завод "Татравагонка", у якого був мільярдний борг державі. Як сказав Бєляєв в інтерв'ю Motejlek TV, віддати "Татравагонку" запропонували кредитори фірми, оскільки компанія в ті часи мала мільярд крон, але відмовлялася обговорювати тему боргів із кредиторами. Припускали, що "Татравагонку" придбала Optifin Invest за €20 млн через британську компанію Alliot Enterprises Limited, за якою стояв Лазар. "Компанія володіє 83% акцій "Татравагонки", – підтвердив Лазар.

Міхал Лазар. Фото: hlavne.sk

На думку абсолютно всіх оглядачів, це придбання стало "найважливішим моментом підприємницької кар'єри Олексія Бєляєва".

Під час першого уряду Фіко (2006–2010) "Татравагонка" спільно з російською компанією Transkontajner створили підприємство для укладання залізниці широкої колії. На додачу до інших контрактів у Росії, зокрема 10-річного контракту з "Российскими железными дорогами" Якуніна, "Татравагонка" досягла гарних умов у Словаччині під час постачань державним залізничним компаніям, які очолював сам Лазар.

2010 року "Татравагонка" поглинула сербську компанію Bratstvo. За два роки – 50% російського підприємства "Трансмаш". Приблизно в той самий час Optin Invest став власником угорської MMV, німецької ELH Eisenbahnlaufwerke Halle GmbH&Co. KG і польської Fabryka Wagónow Gniewczyna.

Із допомогою колишнього міністра економіки Людовіта Чернака Бєляєв придбав Требишовський вагонобудівний завод. Разом із Петром Лукешем Лазар і Бєляєв стали співвласниками компанії "Железнодорожная ремонтная мастерская" і "Зволенский машиностроительный завод", які, зі свого боку, одержали державні контракти на обслуговування державних залізниць, спеціалізуючись на ремонті обладнання, вагонів і залізничних шляхів. Партнером Optifin Invest тут став бізнесмен Володимир Поор.

2015 року "Татравагонка" почала скуповувати акції індійського Jupiter Wagons, у якого планувала придбати 26% компанії. Бєляєв і ЧСГ розпочали також придбання збанкрутілого чеського підприємства Vitkovice Heavy Machinery.

У підсумку "Татравагонка" стала головним гравцем на європейському залізничному бізнесі. Вона виробляла залізничні платформи не тільки для словацьких державних компаній – "Залізничної словацької компанії" і залізничної компанії Cargo Slovakia, – а й для великих клієнтів на Сході. 2014 року її виторг становив €225,7 млн, тобто майже 61 млрд крон. Станом на жовтень 2016 року середньорічне виробництво "Татравагонки" становило 2200 вантажних вагонів та 6500 шасі. Компанія володіла сімома спеціалізованими виробничими лініями й виробляла сім типів вантажних вагонів. Щомісячна потужність кожної виробничої лінії становила 30 вантажних вагонів і покривала 30% європейського ринку. На підприємстві працювало 2000–2200 людей. Середньорічний обіг становив €200 млн.

Отримати "Татравагонку" було не просто. Фірмою володіли люди, пов'язані зі злочинним світом. Тіло одного з колишніх співвласників "Татравагонки", відомого підприємця і державного чиновника, наближеного до прем'єр-міністра Словаччини Володимира Меч'яра – Володимира Бахледи – виявили в гірських лісах неподалік від села Бистра в центральній Словаччині лише 2015 року, хоча вбили його 1997-го. Бахледа дуже зручно зник якраз перед тим, як у "Татравагонки" змінився власник, і в день, коли він підписав нотаріально завірену документацію про передання своєї частки в компанії.

Один зі словацьких журналістів, які розслідували це питання, повідомляв, що, на, думку поліції, член ОЗУ на прізвище Чернак разом із кількома своїми спільниками накачали Бахледа наркотиками й під тортурами змусили його підписати довіреність, яка надає Штайнхюбелю і Лазару контроль над "Татравагонкою", а потім убили його пострілом у голову. Дещо пізніше, у серпні 1999 року, Штайнхюбеля теж убили.

Чеська поліція підозрювала, що Лазар, безпосередньо пов'язаний із корумпованим урядом Фіцо, був главою словацької мафії. Про це свідчив документ, надісланий посольством США у Братиславі у Вашингтон. У ньому було зазначено, що посольство має намір відмовити Лазару у в'їзній візі до США, оскільки його підозрюють "у злочинній діяльності". Ось цей документ:

"Посольству іноді надходять заяви на отримання візи від заявників, які можуть бути членами організованого злочинного світу. Зараз є один такий випадок, і ми хочемо використати положення 9 FAM 40.31 N5.3 – застосування інструкції INA 212 (a) (3) (A) (ii) до іноземців, залучених в організовану злочинну діяльність. Оскільки посольство одержало конфіденційну та іншу інформацію про заявника, запит на відповідь подано через таємну телеграфну систему.

Міхал Лазар (народився 9 лютого 1957 року) – словак із гарними зв'язками, який володіє приблизно двома десятками компаній у Словаччині, Угорщині та Австрії. Багато з них пов'язано із залізничним транспортом. Після падіння комуністичного уряду 1989 року Лазар став виконавчим директором ŽSR. Вважають, що в ті часи він вкладав державні гроші в контракти, сприятливі для бізнесу, в якому він був зацікавлений. У роки, коли Лазар був державним службовцем, його особиста власність значно зросла. Державне залізничне розслідування не висувало йому жодних обвинувачень. Офіційних даних про судимість Лазара у Словаччині немає. Проте з конфіденційних звітів, доступних посольству, стало зрозуміло, що Лазар визнав, що він "підчистив" своє поліцейське досьє за допомогою хабарів.

Під час нещодавньої зустрічі зі словацькою групою з боротьби з організованою злочинністю зі штабу поліції Словаччини у консульської установи склалося враження, що Лазар контактував зі словацьким злочинним світом. Очевидно, що питання про Лазара були дуже неприємними для співробітників поліції, оскільки вони уникали зорового контакту й говорили, що наразі вони не розслідують і не відстежують його. Згодом вони зазначили, що Лазар має тісний зв'язок з урядом Фіцо.

Наразі пана Лазара посольство позначило тільки умовно, через імовірно скоєні ним злочини. На підставі таємних документів, отриманих посольством разом зі свідченнями про те, що поліція вважає його залученим у злочинну діяльність (хоча зараз це неможливо розслідувати з політичних причин), посольство ухвалило рішення про те, що на підставі положення 9 FAM 40.31 N5.3 та згідно з інструкцією INA 212(a)(3)(A)(ii) на заяву Лазара потрібно дати відмову. Посольство припускає, що в майбутньому виникатиме ще більше справ, пов'язаних із людьми, підозрюваними у причетності до організованої злочинності.

Словаччина збирається стати частиною програми щодо скасування віз із 17 листопада 2008 року. До настання цього терміну посольство хотіло б ухвалити остаточне рішення у справі Лазара і терміново запитує департамент про його думку щодо інтерпретації положення 9 FAM 40.31 N5.3 та інструкції INA 212(a)(3)(ii)".

Про те, що прем'єр-міністр Фіцо сприяв бізнесам Лазара, а Лазар, зі свого боку, надавав фінансову підтримку Фіцо, було доволі широко відомо. Зокрема, у зв'язку з цим перевірки з боки Європейського відділу з боротьби з корупцією зазнала братиславська компанія Бєляєва і Лазара Columbex International. Перевірку почали після одержання Columbex International 2008 року держзамовлення на 900 млн крон після підозрілого "тендера на дошці оголошень".

Інформація про такий незвичайний тендер не потрапила на сторінки преси. Договір із Columbex International на постачання IT-технологій та обслуговування IT-систем уклала тодішня міністерка сільського господарства уряду Меч'яра Зденка Крамплова. Бєляєв входив до ради директорів фірми Columbex International, тоді як інша його фірма дала політичній партії Меч'яра "Рух за демократичну Словаччину" (HZDS) "відкат" у розмірі 11 млн словацьких крон.

Крампловій через скандал довелося покинути свою посаду, а фірма Бєляєва на кілька років опинилася під слідством. Через це Брюссель не виплатив Словаччині €700 тис., які Словаччина планувала отримати від ЄС. Окрім того, Словаччина мала тепер заплатити Європейській комісії штраф у розмірі €11 млн.

Незважаючи на те, що слідства у цій справу завершено не було, 2013 року фірма Columbex International одержала від міністра сільського господарства уряду Фіцо Любомира Ягнатки чергове замовлення на управління державними IT-системами. Ягнатка був членом керівної словацької партії "Напрям – соціал-демократія" (SMER –SD), яку спонсорували Бєляєв і Лазар разом із Володимиром Поором.

Окрім того, уряд Фіцо дещо раніше надав "по секрету" Агроферту рекордне податкове послаблення на суму 1,6 млрд крон на інвестиції в хімічний завод Duslo Šala.

2016 року Фіцо, який тоді вдруге обіймав посаду прем'єр-міністра Словаччини (2012–2018), надав Бєляєву та Лазару для їхньої компанії Railway Casted Components, яка була спонсором SMER-SD, податкові пільги для заводу у східно-словацьких Праковцях у розмірі більше ніж €4,3 млн, субсидію на суму понад €3,1 млн на створення робочих місць і субсидію на придбання основних засобів виробництва в розмірі €2,5 млн. Завод виробляв компоненти для залізничних шасі для російських залізниць (незважаючи на вже розпочате 2014 року російське вторгнення в Україну). За 10 місяців після отримання державних грошей компанія збанкрутувала. Спочатку вона перестала платити зарплату своїм співробітникам, потім звільнила 334 із 372 працівників заводу. За інформацією biztweet.eu, незважаючи на банкрутство і невиконання дотаційного договору, Бєляєв дотації не повернув, а держава з невідомих причин повернення дотації не вимагала.

Оскільки зв'язок Бєляєва з Росією, Путіним і Якуніним формально оскаржували і представники ЧСГ, і їхній адвокат Девіс, варто уточнити, що про це неодноразово писала чеська преса і розповідав в опублікованих інтерв'ю сам Бєляєв. Зокрема, одне з поважних чеських видань постійно називає його "російським підприємцем" і російсько-словацьким олігархом, інше повідомляє, що він "чудово говорить російською і розповідає про своє знайомство з Володимиром Путіним та прем'єр-міністром Словаччини Робертом Фіцо".

Відома чеська журналістка Зузана Кубатова вказувала, що успішний запуск "Татравагонки" не обійшовся без допомоги Москви: "Бєляєву вдалося домовитися про великі контракти для російської державної залізниці. У Росії в нього й у його партнера Міхала Лазара гарні контакти із Кремлем".

Бєляєв визнавав свої зв'язки з верхами російської влади. "У нас бізнес у Росії, пан Якунін був президентом "Российских железных дорог." Зрозуміло, ми добре знайомі. Він був тим, хто нас попросив прийти в Росію", – сказав Бєляєв в інтерв'ю Motejlek TV, підтверджуючи висловлені підозри.

У тому самому інтерв'ю Бєляєв публічно похвалив Фіцо за підтримку своїх фірм: "Треба вітати таких людей, як Роберт Фіцо, із яким ми знайомі і який нам дійсно допомагає розвивати наш бізнес за кордоном. Те саме, напевно, є й у Німеччині, де канцлерка Ангела Меркель приходить підтримати проєкти Siemens".

Бєляєв підтвердив також знайомство з Андреєм Бабічем, із яким він був пов'язаний через Petrimex. Керівництво Petrimex у ці роки було розділено за секторами впливу. Бєляєв пішов шляхом будівництва імперії у Словаччині. "Ми почали займатися бізнесом у групі таких людей, як пан Бабіч... Ми досі контактуємо і зустрічаємося", – повідомив виданню Motejlek.com Бєляєв.

В інтерв'ю виданню iHNed.cz у травні 2016 року Бєляєв про знайомство з Бабічем сказав так: "Ми знаємо один одного довгі роки, і дуже добре", але додав, що з колишнім колегою бізнесу вже не веде. "Ми розійшлися в бізнесі вже 20 років тому. Після революції в нас була спільна діяльність, яка тривала приблизно до 1993-го чи 1994 року. Розійшлися ми по-дружньому і тому змогли залишитися друзями", – пояснював він, підкреслюючи, що подальшої співпраці не планує: "Це було б предметом розмов, тому що він [Бабіч] сидить у чеському уряді. Але ми зустрічаємося, щоб випити кави чи пообідати".

Бєляєв мав добрі стосунки не тільки із прем'єр-міністром Чехії Бабічем і колишнім прем'єр-міністром Словаччини Фіцо, а й зі ще одним колишнім прем'єр-міністром Словаччини – Меч'яром, оскільки був одним із найбільших спонсорів Меч'яра та його руху HZDS, які підтримували, зі свого боку, дружні відносини з російським урядом та російськими спецслужбами й ОЗУ через голову "Словацької інформаційної служби" (SIS) Івана Лекса. 2007 року Бєляєв через найбільшу свою фірму Optifin Invest пожертвував Меч'яру на його виборчу кампанію 10 млн крон. Бєляєв передавав Меч'яру гроші ще й через підставних осіб. Наприклад, 80-річний пенсіонер Рудольф Травнічек приніс у штаб-квартиру HZDS під час передвиборчої кампанії 7 млн крон у поліетиленовому пакеті. Гроші до пенсіонера надійшли від Бєляєва.

Фельштинський: Саме на період керівництва "Российскими железными дорогами" Володимиром Якуніним припадає економічний розквіт компанії "Татравагонка", що належала Олексієві Бєляєву. Фото: railwaygazette.com

За це Бєляєв ніколи "не мав проблем з отриманням кредитів від банків, контрольованих урядом Меч'яра".

Інформацію про зв'язки Бєляєва і Лазара з людьми з російських спецслужб, російським бізнесом та російськими грошима компактно узагальнив один з українських авторів: "Олексій Бєляєв заробив більшу частину свого фінансового статку на операціях із "Российскими железными дорогами" завдяки своїм тісним зв'язкам із генералом ФСБ Володимиром Якуніним, який очолював "Российские железные дороги" із 2005-го до 2015 року, а також прямим контактам із Володимиром Путіним і Дмитром Медведєвим. Саме на період керівництва "Российскими железными дорогами" Володимиром Якуніним припадає економічний розквіт компанії "Татравагонка", яка належить Олексієві Бєляєву,  і пов'язаних із нею бізнес-структур. Із 2008-го до 2013 року між "Российскими железными дорогами" і "Татравагонкою" було підписано кілька великих угод, які зробили компанію "Татравагонка" найбільшим закордонним виробником і постачальником вагонів для "Российских железных дорог".

Сам Якунін стверджував, що ніколи не мав генеральського чину, а мав чин "капітан-інженер", військове звання у військово-морському флоті, що відповідає званню полковника (якщо Якунін був капітаном-інженером 1-го рангу). Але "Татравагонка" дійсно протягом 10 років отримувала значні замовлення від "Российских железных дорог" Якуніна.

"Капіталізація компанії Czechoslovak Group кілька років тому раптово зросла завдяки значним інвестиціям із боку компаній, що належать Олексію Бєляєву – одному з найбільших і найвпливовіших на сьогодні словацьких бізнесменів, який є головою правління словацької "Татравагонки" і головою Спілки машинобудівної промисловості Словаччини", – пише той самий автор.

"ЧСГ, яка належить Ярославу Стрнаду, чеському торговцю зброєю, добре відомому у Празі як друг і спонсор президента Земана, є компанією, яка перебуває під численними розслідуваннями з боку правоохоронних органів, спецслужб і журналістів. Протягом минулого року група швидко розширилася завдяки спільним інвестиціям зі своїм російським стратегічним партнером в авіаційну промисловість, важку промисловість і виробництво вагонів. Вона також нарощує свою діяльність у Росії. Широко висвітлювали, що партнер Стрнада [Бєляєв] має ділові зв'язки з високопоставленими співробітниками російської розвідки", – повідомляє інше видання.

Саме зв'язки Стрнада з Бєляєвим призвели до того, що чеське управління національної безпеки (Národního bezpečnostního úřadu – NBÚ) 2017 року анулювало допуск ЧСГ до таємної інформації. Через це у січні 2018 року Ярослав Стрнад передав формальний контроль над ЧСГ своєму синові Міхалу, якому на той час було 25 років.

Коментуючи зміну правління, західний керівник оборонної промисловості, який мав тісні зв'язки з Чехією, на умовах анонімності підтвердив цю версію: "Основна причина, із якої Ярослав Стрнад пішов із посади генерального директора Чехословацької групи і призначив сина Міхала своїм заступником, у тому, що він не зміг дістати необхідного на рівні НАТО допуску таємності від чеського управління національної безпеки, потрібного для того, щоб залишитися постачальником озброєнь для міністерства оборони Чехії та армії Чеської Республіки".

Чиновник управління національної безпеки Чехії був відвертішим: "Важко уявити, що людина, чия компанія має низку активних контрактів високого рівня з міністерством оборони Чехії і була у процесі проведення торгів за додатковими контрактами, може дістати дозвіл NBU за наявності тісних особистих і ділових відносин з іноземним громадянином [Бєляєвим], який довів свій зв'язок із владою, ворожою до НАТО, і зв'язок з організованими злочинними угрупованнями". А один зі співробітників чеської розвідки дав таку оцінку загрозам Бєляєва: "Відомо, що Олексій Бєляєв має тісні зв'язки з вищим керівництвом Росії, зокрема із президентом Росії Володимиром Путіним, прем'єр-міністром Росії Дмитром Медведєвим, колишнім главою "Российских железных дорог" Володимиром Якуніним та членами його сім'ї. Бєляєва вважають неофіційним представником інтересів Кремля в ЄС".

"У Бєляєва було кілька контрактів із російськими державними структурами, зокрема і з "Российскими железными дорогами". Він також брав активну участь в укладанні контрактів, пов'язаних із проведенням Олімпіади в Сочі 2014 року, яка, згідно з широко поширеною думкою, є однією з найбільших афер в історії Росії. Для забезпечення найдорожчої зимової Олімпіади, на яку було витрачено $51 млрд, компанія Якуніна, відома своїми субпідрядними угодами без участі в торгах та іншими схемами розподілу грошей, отримала $10 млрд і прекрасну можливість роздати величезні суми своїм прихильникам і керівникам", – писала преса.

Розширення бізнесу Стрнада: Retia Tatra

2012 року Ярослав Стрнад придбав у банку ČSOB – за допомогою кредиту та поруки банку J&T і ощадбанку Creditas – борги "Татри". "Татрою" володіли до того часу вже майже 10 років американські й індійські бізнесмени, представлені Рональдом Адамсом, колись топменеджером однієї з найбільших американських фірм Terrex, які виробляли важку техніку. Наприкінці минулого десятиліття "Татра" одержала замовлення від чеської армії на постачання тисячі автомобілів, вела переговори про аналогічні постачання з польською армією і планувала спільні проєкти на унікальному типі підвіски, який розробили інженери "Татри" за ініціативою Адамса.

Автозаводу бачилося велике майбутнє. Але сталося інакше. Замовлення для чеської армії було припинено після критики сенаторів тодішньої керівної коаліції ODS (Obcanska demokraticka strana – Громадянська демократична партія) з одного боку, і сумнівів чеського міністерства оборони – з іншого. Припинення замовлення мало підозрілий вигляд, і чеська поліція розслідувала його як спробу корупції з боку міністра оборони Мартіна Бартака (із партії ODS). Виникли підозри, що припинення замовлення було штучним і за скасування заморожування деякі чеські політики вимагали хабарі. Міністерство оборони, яким тоді керував від партії ODS Александр Вондра, знизило потім замовлення наполовину, формально через економію, і в "Татри", яка вклала у виробництво гроші, сподіваючись на велике замовлення, виникли проблеми з погашенням кредиту.

Адамс обвинуватив Бартака в корупції. Той подав позов у відповідь проти Адамса, обвинувативши його у спробі дати хабар у розмірі 20 млн крон із метою одержання держзамовлення на придбання армією автомобілів "Татра". Почався судовий розгляд. Адамсу загрожувало вісім років в'язниці. У цей момент Стрнад в обмін на списання боргу "Татри" в розмірі 650 млн крон перед компанією Composit Com отримав акції компанії, оголосив її банкрутом і за приблизно 300 млн крон на аукціоні, що відбувся в місті Хеб, придбав завод, реальна вартість якого була 1,2 млрд крон.

Як сказав у лютому 2013 року Адамс, "продаж не вплине на роботу заводу, у якого є замовлення і який нормально виробляє продукцію; це легальний крок, який дає змогу не зупиняти динамічного розвитку виробництва". За три місяці після продажу його відкликали з керівництва "Татри", а ще за якийсь час його повністю виправдав суд у справі про обвинувачення в даванні хабаря. За пів року суд виправдав і Мартіна Бартака. "За численними повідомленнями, справжнім приводом для продажу на аукціоні стало бажання підприємця Ярослава Стрнада здобути над цим заводом контроль", – писало авторитетне чеське видання Respekt.

Протягом наступного року Стрнад одержав від міністерства оборони, керованого тепер Властимілом Піцком, нові замовлення на майже сотню підвісок "Татри", а наступного року – договір про постачання спеціально перероблених вантажних автомобілів. Починаючи із 2013 року Стрнад купував щонайменше по десятку компаній на рік і володів тепер 59 компаніями. Навесні 2016 року ЧСГ, зокрема, придбала компанію Retia і потім перевела її на Міхала Стрнада, який був тоді власником ЧСГ.

Retia виникла на місці Tesla Pardubice. Вона спеціалізувалася на виробництві радарів і брала участь у цей час у конкурсі на постачання так званих 3D-радарів для протиповітряної оборони країн, що користуються системою MADR. Заради цього замовлення вона об'єднала сили з ізраїльською компанією Elta Systems, і цей консорціум виграв, незважаючи на те, що запропонував дорожче рішення, ніж компанія Omnipol, яка подала заявку спільно зі шведським SAAB. За ізраїльську технологію, що перемогла, Чехія мала заплатити 5 млрд крон (без податку на додану вартість), хоча придбання шведських систем було дешевшим приблизно на 600 млн крон.

Утім, станом на 16 липня 2017 року контракту про виробництво й постачання радарів підписано не було "через кілька серйозних проблем": Elta і Retia, які виграли тендер, не задовольняли формат, потрібний армії, – "G to G" (government to government). Навіть більше, у збройових колах з'явилася інформація про проблеми з додаванням ізраїльської технології в систему НАТО і з тим, що фірми не виконають умов місцевої інтеграції.

У жовтні 2017 року Retia стала спонсором і учасником виставки Interpolitex у Москві. Метою виставки було допомогти російським силовикам придбати низку новітніх європейських військових технологій. Виставку організували ФСБ Росії, МВС Росії і Федеральна служба військ національної гвардії РФ (якою керував найближчий соратник і колишній начальник охорони Путіна Віктор Золотов).

Початок розслідування 1 травня. Продовження 3 травня.

Думка автора може не збігатися з думкою редакції