"У них немає жодньої сторонньої сили, на відміну від Криму". Як Каталонія протягом 300 років бореться за незалежність
Референдуми в Каталонії і на Донбасі проводили незаконно, проте між ними є безліч розбіжностей: каталонці мають свою мову, історію і культуру, а втративши автономію у XVIII столітті, неодноразово намагалися відокремитися від Мадрида мирним шляхом. "ГОРДОН" розповідає, як Каталонія стала частиною Іспанії, чому після громадянської війни вона втратила всі привілеї і чи можна порівнювати нинішню ситуацію з подіями 2014 року в Україні.
Що відбувається в Каталонії?
1 жовтня влада іспанської Каталонії спробувала провести референдум про незалежність регіону. Місцеві жителі вирушили голосувати, але більшість виборчих дільниць заблокували правоохоронці. Сталися сутички з поліцією, у яких постраждало 893 людини, троє загинуло. Травми або поранення дістав 431 правоохоронець.
Влада Каталонії заявила, що на референдумі 90,09% виборців проголосувало за відділення від Іспанії. Іспанський прем'єр Маріано Рахой сказав, що Мадрид категорично не визнає референдуму. Єврокомісія назвала голосування в Каталонії нелегітимним.
Міністерство закордонних справ України голосування в Каталонії теж не визнало.
Після референдуму мер Барселони Ада Колау заявила, що через насильницькі дії поліції проти мирного населення Рахой має піти у відставку. Глава уряду Каталонії Карлес Пучдемон зазначив, що "найближчими днями" регіон проголосить свою незалежність від Іспанії, а втручання Мадрида може стати "помилкою, яка все змінить".
Міністр юстиції Іспанії Рафаель Катала зазначив, що тепер Мадрид може скористатися конституційним правом і позбавити Каталонію автономії. Король Іспанії Феліпе VI також не визнав результатів референдуму і засудив його організаторів.
3 жовтня у Каталонії пройшов 24-годинний страйк, до якого серед інших приєднався і футбольний клуб "Барселона". У містах відбулися мітинги на підтримку незалежності, на які прийшло приблизно 300 тис. осіб.
Це – не перша спроба каталонців відокремитися від Іспанії
Рух за незалежність зародився кілька століть тому, а протягом останніх 15 років каталонці регулярно намагаються за допомогою референдуму здобути право на відділення або розширення своєї автономії.
Після виборів у Каталонії у 2003 році, на яких перемогли партії лівого крила, місцевий уряд підготував проект нового Статуту про автономію Каталонії, який потім підтримав парламент у Барселоні. Цей документ мав розширити автономію регіону, яку той здобув ще в 1979 році.
Далі новий Статут потрапив на розгляд іспанського парламенту, який схвалив його з низкою поправок: депутати прибрали деякі пункти про фінансування та мову, а також статтю про те, що Каталонія є країною. Референдум призначили на 18 червня 2006 року. На знак протесту проти такої редакції Статуту Ліва республіканська партія Каталонії закликала населення голосувати "проти", але в підсумку 78,07% каталонців висловилося "за". Явка становила 48,85%. Цей Статут діє досі.
Такі неофіційні референдуми про незалежність Каталонії відбувалися у 2009-му і 2010 роках. Вони проходили окремо у різних муніципалітетах Каталонії з 13 вересня 2009-го до 25 квітня 2010 року. На них дозволили голосувати іноземцям, які постійно проживають у Каталонії (іммігрантам).
Незалежність регіону підтримало від 82% до 100% у кожному муніципалітеті (їх у Каталонії понад 900), середня явка становила 27,41%. Референдуми організовували не політичні партії, а громадські організації та окремі активісти. Мадрид цього голосування не визнав.
У січні 2013 року парламент Каталонії ухвалив Декларацію про суверенітет і право народу Каталонії на самовизначення. Цей документ передбачав, що у 2014 році в регіоні пройде референдум про незалежність. Лідери головних політичних партій Каталонії вирішили провести його 9 листопада 2014 року. Виборці мали відповісти на два запитання: "Чи хочете ви, щоб Каталонія стала державою?" і (в разі позитивної відповіді) "Чи хочете ви, щоб ця держава була незалежною?"
У березні 2014 року Конституційний суд Іспанії визнав цю декларацію неконституційною, а у вересні таким, що не відповідає конституції, було визнано і сам референдум. Мадрид пропонував Каталонії сісти за стіл переговорів, оскільки, за іспанським законодавством, референдум може проводити лише центральний уряд.
У підсумку Барселона замість референдуму провела опитування про політичне майбутнє Каталонії" з тими самими запитаннями. Варіант "так – так" підтримало 80,76% учасників опитування, явка становила 37%. Міністерство юстиції Іспанії назвало опитування "обманом населення Каталонії" і підкреслило, що воно не матиме жодних юридичних наслідків.
У 2015-му і 2016 роках в Національний день Каталонії в регіоні проходили багатотисячні демонстрації на підтримку незалежності. У 2015 році муніципальна поліція Барселони заявила, що в акції взяло участь 1,8 млн осіб. У 2016 році аналогічні демонстрації проходили в кількох великих містах Каталонії: організатори нарахували на акціях 1,03 млн учасників, муніципальна поліція – 800 тис., іспанський уряд – 370 тис. осіб.
У вересні 2016 року Пучдемон повідомив місцевому парламенту, що через рік відбудеться обов'язковий референдум про незалежність – зі згоди або без згоди Мадрида.
У відповідь іспанський уряд заявив, що референдум не відбудеться, тому що він незаконний, а його учасників можуть оштрафувати на суму до €300 тис. Влада вилучала бюлетені, а для блокування виборчих дільниць використовували поліцію з інших регіонів Іспанії. Деяких організаторів референдуму заарештували, але це привело лише до збільшення масштабу вуличних протестів.
Чому каталонці хочуть незалежності?
Роком народження Каталонії вважають 988-й, коли граф Боррель II проголосив незалежність графства Барселонського. Частиною Іспанії Каталонія стала лише наприкінці XV століття. На той момент її контролювала Арагонська корона (союз численних держав під керівництвом короля Арагона). У 1479 році цей союз об'єднався з Кастильською короною, унаслідок чого виникло королівство Іспанія. Каталонія в цьому королівстві мала широку автономію, яку втратила лише в 1714 році.
Війна за іспанську спадщину, що тривала в 1701–1714 роках, закінчилася визнанням Філіпа V королем Іспанії. Каталонське дворянство під час війни виступало на боці супротивника – ерцгерцога Карла VI. У підсумку після закінчення війни Філіп V скасував усі привілеї Каталонії. День утрати автономії – 11 вересня 1714 року – відтоді вважають у регіоні Національним днем Каталонії.
У XX столітті повернути незалежність Каталонії намагався військовий діяч Франсеск Масія. У 1931 році його Ліва республіканська партія Каталонії здобула більшість у парламенті, після чого було проголошено незалежність Каталонської республіки, але після переговорів із Мадридом Масія погодився на часткову автономію регіону у складі нової Іспанської Республіки.
1936-го в Іспанії почалася громадянська війна. Перемогу в ній здобули націоналісти на чолі з Франсіско Франко, яких активно підтримували фашистська Італія та нацистська Німеччина. 26 січня 1939 року націоналісти увійшли в покинуту республіканськими військами Барселону і провели в ній парад, на якому оголосили про позбавлення статусу автономії Каталонії. До того моменту понад 400 тис. осіб утекло з регіону в сусідню Францію. Надалі каталонська мова та культура зазнавали жорсткого тиску з боку Мадрида.
Після смерті Франко у 1975 в Іспанії з'явилася нова конституція, яка, серед іншого, визнавала право регіонів на автономію. У 1979-му ухвалили Статут про автономію Каталонії: уряд регіону дістав можливість вирішувати питання у сфері культури, навколишнього середовища, транспорту, торгівлі, безпеки тощо.
Цей Статут на референдумі підтримало понад 88% виборців. Він діяв аж до 2006 року, коли замість нього ухвалили вищезгаданий документ у новій редакції, який ще більше розширив автономію Каталонії.
Чим ситуація в Каталонії відрізняється від "референдумів" у Криму і на Донбасі?
"BBC Україна" випустило окремий матеріал, присвячений спільним рисам і відмінностям Каталонії від Криму і Донбасу. Опитані виданням експерти дійшли висновку, що спільні риси – це незаконність референдумів і приєднання до них навіть тих людей, які раніше не цікавилися питанням незалежності.
Говорячи про відмінності, політолог Володимир Горбач підкреслив, що конституція Іспанії визнає каталонців окремою нацією, а нації "представник донецької команди" в Україні не існує. Окрім того, на південному сході України голосування проходило в умовах окупації з боку РФ.
Журналіст Юрій Бутусов зазначає, що Каталонія вела боротьбу за незалежність винятково мирними методами, а сам регіон є "не найдепресивнішим, а найзаможнішим і найбагатшим регіоном країни". У 2016 році ВВП Каталонії перевищив €224 млрд, що становить 20% від ВВП Іспанії. У ВВП України частка Донецької та Луганської областей у 2010 році становила 16%, водночас ці області отримали 29% усіх державних субсидій та трансфертів.
Журналіст Денис Казанський уважає, що Каталонію доречно порівнювати не з Донбасом стосовно України, а з Україною стосовно Росії. "Каталонців в Іспанії також довго не визнавали окремою нацією, а каталонську мову — самостійною мовою, оскільки її словникова наближеність до іспанської становить приблизно 85%", – пише Казанський.
У коментарі виданню "ГОРДОН" політолог Тарас Чорновіл зазначив, що референдум був незаконним і "абсолютно нікчемним", а "гасла про Каталонію, яка годує всю Іспанію" запозичено з російських пропагандистських ресурсів. Дипломат Богдан Яременко переконаний, що нестабільність у ЄС грає на руку Росії, але Москва не чинить активного впливу на Каталонію.
Російська "Новая газета" звертає увагу, що на каталонському референдумі, на відміну від кримського, не йдеться про приєднання до іншої країни. "Кримський і каталонський референдуми ріднить насамперед те, що обидва вони незаконні, тому що суперечать конституціям країн, із яких виходять регіони, тому що їм не передувала нормальна агітаційна кампанія за участю тих, хто "за" і хто "проти", – пише "Новая газета".
На думку блогера Давида Джапарідзе, який проживає в Каталонії, відділення регіону від Іспанії не стане прецедентом для визнання анексії Криму і незалежності "ЛДНР", оскільки передісторії абсолютно різні.
"Усі ці Абхазії і Лугандони тримаються винятково на багнетах Росії, якою, зі свого боку, рухають атавізми імперії. Не буде російського фактора – усі ці колабораціоністські режими в Абхазії або Придністров'ї не проіснують більше ніж два дні. У Каталонії немає жодної сторонньої сили, тим більше такої великої й орієнтованої на військове втручання, як Росія", – пише Джапарідзе.
Міжнародний оглядач Іван Яковина в ефірі телеканала ZIK стверджував, що порівнювати те, що відбувається в Каталонії, з російською агресією неможливо. "Крим і Донбас – це не окремі нації зі своєю окремою історією, культурою і мовою. Це було вторгнення, а не місцевий рух. Тому і жодних паралелей бути не може", – підсумував Яковина.