Від Великобританії до Буркіна-Фасо. Як у світі розв′язують проблему недоторканності депутатів
3 вересня Верховна Рада конституційною більшістю (373 голоси) внесла зміни до Основного закону щодо недоторканності парламентаріїв. Зі ст. 80 Конституції України прибрали два абзаци про те, що нардепам гарантують недоторканність і без згоди парламенту їх не можуть притягнути до кримінальної відповідальності. Видання "ГОРДОН" з'ясувало, які привілеї мають законодавці в різних країнах світу та за якою процедурою їх можуть позбавляти мандата.
Із чого все починалося
Сучасна концепція парламентських привілеїв бере початок у Великобританії XVII століття. Уперше принцип захисту від переслідувань за висловлювання було закріплено в "Біллі про права", ухваленому 16 грудня 1689 року. Цей документ став завершенням "Славної революції" і остаточно затвердив перевагу парламенту над владою монарха.
Свобода слова, дебатів і актів у парламенті не має зазнавати утисків чи контролю в будь-якому суді або місці, окрім парламенту. "Білль про права". 1689 рік
Свободу від арешту депутата британського парламенту було офіційно закріплено пізніше, вона стосувалася виключно цивільних справ.
Інакше розвивалися події у Франції. Ухвалена під час Великої французької революції "Декларація прав людини і громадянина" 1789 року проголосила верховенство права. Виникла необхідність запровадження спеціальних механізмів захисту обраних представників народу. Було сформульовано поняття недоторканності депутата.
Так з'явилися дві головні категорії парламентських привілеїв – індемнітет (відсутність відповідальності за сказане депутатом) та імунітет (недоторканність). Вони одержали обґрунтування у процесі розвитку сучасної теорії права.
Індемнітет
Захист народного депутата від переслідування за висловлення політичної позиції залишився і після ухвалення змін до української Конституції.
Народні депутати України не несуть юридичної відповідальності за підсумки голосування або висловлювання в парламенті та його органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп. Конституція України. Ст. 80.
У тому чи іншому вигляді індемнітет існує практично скрізь у світі, але рідко має абсолютний характер, зазначає "Європейський інформаційно-дослідницький центр". Обмеження визначають:
- місце виголошення висловлювання (у деяких країнах депутат не несе відповідальності тільки за висловлювання, виголошені в парламенті);
- зміст висловлювань (депутати на загальних підставах несуть відповідальність за наклеп або образу; у деяких країнах заборонено висловлювати критику чи звинувачення на адресу глави держави або суддів);
- спосіб виголошення висловлювання (у деяких країнах депутати не несуть відповідальності за висловлювання, виголошені з парламентської трибуни, однак їх може бути притягнуто до відповідальності за висловлювання в інтерв'ю ЗМІ);
- час виголошення висловлювань (у низці країн на висловлювання, виголошені в міжсесійний період, парламентський індемнітет не поширюється).
Час дії індемнітету – невизначений, тобто захист діє й після закінчення строку повноважень депутата, щоб його можна було притягнути до відповідальності заднім числом.
Як пише "Лабораторія законодавчих ініціатив", лише в окремих країнах є процедура зняття індемнітету (не плутати зі зняттям імунітету). Приклади позбавлення депутата цього привілею були в Італії та Іспанії.
У Бельгії індемнітетом користуються не тільки депутати, але й міністри.
У країнах Британської Співдружності, а також у Північній Македонії індемнітет поширюється тільки на висловлювання під час парламентських сесій. У більшості країн Євросоюзу привілей стосується всього періоду виконання депутатом своїх повноважень.
У Німеччині, Австрії, Естонії, Фінляндії, Франції, Норвегії народний обранець може висловлюватися про що завгодно безкарно тільки в будівлі парламенту або його органів. А в таких державах, як Таїланд і Малайзія, – тільки в залі засідань парламенту.
Критикувати судову владу й окремих суддів депутатам забороняє законодавство Австралії, Нової Зеландії, Канади та Білорусі.
Імунітет
У трьох державах імунітет члена парламенту не передбачено зовсім. Це Нідерланди, Намібія і Малайзія. В Іспанії імунітет не згадано в законах, проте розглядом кримінальних справ, у яких фігурує член парламенту, може займатися виключно Верховний суд. Аналогічна практика є в Румунії.
У Німеччині тільки члени нижньої палати, Бундестагу, мають імунітет.
Не існує жорстких європейських стандартів щодо імунітету членів парламентів. Це питання залишено на розсуд держав. Венеціанська комісія. 2015 рік
Імунітет означає, що депутата не може бути притягнуто до судової відповідальності, затримано або заарештовано без особливої санкції. У більшості країн депутат може скористатися парламентським імунітетом незалежно від того, де саме він скоїв правопорушення, повідомляє "Лабораторія законодавчих ініціатив".
У Норвегії та Ірландії імунітет не поширюється на порушення, які було вчинено не дорогою в парламент, у самому парламенті або дорогою з парламенту. Тобто якщо депутат скоїв правопорушення, перебуваючи у відпустці в період між сесіями, він не може скористатися правом недоторканності.
У низці країн депутат, затриманий на місці вчинення ним злочину, не може скористатися імунітетом (Болгарія, Молдова, Франція, Австрія, Хорватія, Польща тощо) – так званий принцип flagrante delicto.
Захист депутата від кримінального переслідування діє в таких країнах: Аргентина, Фінляндія, Латвія. Таким привілеєм раніше користувалися депутати парламенту Туреччини, проте у травні 2016 року в цій країні ухвалили законопроєкт про внесення поправок до конституції щодо процедури позбавлення депутатів недоторканності.
У Швеції імунітет парламентаріїв не стосується кримінальних правопорушень, які карають тюремним ув'язненням на строк понад два роки, у Португалії – на строк понад три роки.
Особливий порядок передбачено для конгресменів США. Їх не можна заарештовувати під час сесії відповідної палати або дорогою на засідання палати, окрім випадків вчинення державної зради або інших тяжких злочинів, а також порушення громадського порядку.
Захист від переслідування депутата у цивільних або адміністративних справах передбачено у Великобританії, Новій Зеландії, Словаччині, на Мальті.
А в Мозамбіку, Данії, Габоні, Малі, Португалії, Словенії, Південній Кореї правоохоронцям не потрібна санкція на притягнення парламентарія до цивільної або адміністративно-правової відповідальності.
Абсолютний імунітет від будь-яких переслідувань діє у Гвінеї та Угорщині. Однак в Угорщині у разі затримання депутата "на гарячому" парламент може дати згоду на порушення кримінальної справи. Такий порядок запроваджено також у Чехії та Швейцарії.
Загалом у країнах англо-саксонського права обсяг депутатського імунітету значно звужено порівняно з країнами, де застосовують інші правові системи.
В Україні із 3 вересня 2019 року з Конституції України виключено згадку про недоторканність народних депутатів та необхідність одержання дозволу Верховної Ради на їх судове переслідування.
Як позбавляють мандата
У більшості країн умовою обмеження депутатської недоторканності є надання парламентом згоди на притягнення депутата до відповідальності, його арешт або затримання. Згода парламенту на затримання чи арешт депутата не потрібна, якщо його застали на місці злочину (Литва, Німеччина).
Депутата може бути притягнуто до відповідальності або заарештовано за кримінально каране діяння лише за згоди Бундестагу, за винятком випадків затримання на місці злочину або протягом дня, наступного після його вчинення. Згоду Бундестагу вимагають також і на будь-яке інше обмеження особистої свободи депутата чи на порушення проти нього справи. Конституція ФРН. 1949 рік
У Замбії доручення про зняття імунітету дає особисто спікер парламенту.
В Ірландії за такі злочини, як держзрада, кримінальний злочин, порушення громадського порядку, можна притягати до суду без згоди парламенту.
У Бельгії та Франції для допиту, обшуку та конфіскації не потрібна попередня згода парламенту. Однак спікер бельгійського парламенту зобов'язаний особисто бути присутнім, якщо обшук проводять за місцем проживання депутата.
На Кіпрі, у Колумбії та Чилі згоду на зняття імунітету дає Верховний суд.
Є різні процедури подання про позбавлення депутатів недоторканності. У Росії право подання такого документа у Федеральні збори належить генеральному прокурору. Членів Ради Федерації і Держдуми дозволено особисто оглядати, якщо це необхідно для гарантування безпеки інших людей.
У Німеччині, Польщі, Франції подання прокурора має обов'язково підтримати апеляційний суд.
У Румунії (у низці випадків й у Франції) подання може подати міністр юстиції.
Суди Іспанії, Швейцарії та Уругваю можуть ініціювати зняття імунітету. А в африканській державі Буркіна-Фасо будь-який член парламенту має право вимагати поставити на голосування питання про позбавлення колеги недоторканності.
На Філіппінах імунітет знімають, тільки якщо сам парламентарій дав на це згоду.
Зазвичай, депутат не має права самостійно просити про позбавлення себе імунітету, оскільки вважається, що це громадський привілей. Проте у Греції, Польщі та Хорватії передбачено особливу процедуру відмови від імунітету.
Для депутатів Європарламенту діють правила імунітету країн, від яких їх обрано, окрім випадків flagrante delicto. Найвідоміший випадок позбавлення недоторканності європарламентаря трапився у 2017 році. Було дано дозвіл на кримінальне переслідування лідерки французького ультраправого "Національного фронту" Марін Ле Пен, яка виклала у соцмережі фото сцен страти людей бойовиками угруповання "Ісламська держава".