Із Росії з ненавистю
Колумніст видання "ГОРДОН" Євген Кузьменко розмірковує, чому українцям варто відмовитися від поїздок у Росію, як зникнення в Білорусі громадянина України Павла Гриба може позначитися на планах його співвітчизників поїхати у РФ на заробітки і навіщо українській владі необхідно розповідати громадянам країни про небезпеки, які приховують візити в Росію.
Бути такими наївними валянками на четвертому році війни з Росією – для цього в черепній коробці треба мати особливий бардак, який устаканювався роками
Усе-таки правильно казав колись російський прем'єр-міністр Віктор Черномирдін: "Зроду такого не було – і ось знову". Спецоперація ФСБ із заманювання у Білорусь і подальшим викраденням 19-річного Павла Гриба викликала в нас передбачувано змішану реакцію.
Одні охають: "Та ні, ну не може такого бути! Не могла Росія такого собі дозволити! Це ж незаконно, це ж в іншій країні!".
Інші люто хмикають: "Він би ще до цієї дівки на Луб'янку поїхав! І як таких земля носить? Він що, інтернету не читає, не дивиться новин?".
Цим, іншим, я знаю, що відповісти: ну, закохався хлопець; ну, зірвався і поїхав, піддався на кваліфіковану "розводку". Ви самі що, замолоду не робили великих і маленьких дурниць?
А ось як напоумляти перших – зізнаюся, не знаю. Тому що бути такими наївними (або ще гірше – байдужими) валянками на четвертому році війни з Росією – для цього в черепній коробці треба мати особливий бардак, який устаканювався роками.
...Не так давно подруга-москвичка запросила мене до себе в гості. "Приїжджай, – каже, – я наліплю вареників, у Третьяковку зводжу, квитків на круті західні гастрольні групи накуплю. Будеш у мене кататися як сир у маслі".
Звучить заманливо, правда? Ну, я і відповів канонічною фразою з радянської кінокомедії.
А оскільки дівчина вона гарна (хоч і аполітична), то слова Андрія Миронова довелося розшифрувати.
– Розумієш, – почав я, – по-перше, у Москві ніколи комфортно не почувався. По-друге, твоя країна щодо моєї країни – загарбник і агресор, і до її повної капітуляції їздити я не збираюся. На цьому можна було б поставити крапку, але є і пункт третій. Тобі знайоме ім'я Романа Сущенка?
– Ні, – відповідає вона, – а хто це?
– А це такий співробітник українського інформаційного агентства, їхній кореспондент у Парижі. Він приїхав у Москву до родичів, уже не вперше. Тільки на цей раз його заарештувала ФСБ. Романа обвинуватили в шпигунстві, назвали "співробітником Головного управління розвідки Міністерства оборони України" – і тепер тримають за ґратами. Сущенку загрожує 20 років в'язниці. А в нього – двоє дітей, Юля і Максим. Розумієш, про що я?
– Ні, ну це все-таки поодинокий випадок... Зрозуміло, що ти не любиш Путіна, і ми поводимося у вас по-хамськи, і Крим, і Донбас – але ж до нас на роботу приїжджають сотні тисяч українців. Але їх не заарештовують. Працюють собі спокійно...
Довелося прочитати лекцію про кримських "терористів" усіх мастей; переслідуваних кримських татар; Сенцова і Кольченка; про директора Української бібліотеки в Москві; про цю практику "клепати" проти людей фіктивні справи – щоб потім мати людський матеріал для обміну на своїх бойовиків в українському полоні. А "на десерт" я розповів запаморочливу і водночас правдиву історію про те, як російські спецслужби намагалися використовувати екс-бійців АТО для проведення терактів у РФ.
Подруга моя тільки очима моргала: мовляв, не знала я цього; невже правда? Приблизно та сама гамма емоцій була на обличчях німецьких обивателів у 1945-му, на початку денацифікації...
Наше суспільство рясніє аполітичними, байдужими до долі своєї країни громадянами, для яких усе одно, куди їхати, у Польщу чи Росію
А щодо сотень тисяч українських заробітчан цієї москвички (а також усіх рідних і близьких цих самих заробітчан) відповів нещодавно керівник СБУ Василь Грицак:
– Ми проводимо контррозвідувальну роботу після їхнього повернення, проводимо так звані контррозвідувальні опитування, і ми вражені кількістю так званих вербувальних підходів до простих українців: не обов'язково це повинні бути кваліфіковані працівники... Ми вражені кількістю вербувальних підходів і завдань, які ставить перед ними РФ.
І ще:
– Росія веде активне агентурне проникнення в Україну. Я звертаюся до українців... прошу: будь ласка, це неправильно зараз – їхати на заробітки в Росію. Я зрозумію нашого громадянина, який поїде на заробітки в Польщу, країни Балтії, Європи, але не в Росію...
Золоті слова. Про мене, інформування про те, як вербують наших громадян російські спецслужби, має бути одним із головних завдань Міністерства інформаційної політики України (у просторіччі – Мінстеця). Наше суспільство рясніє аполітичними, байдужими до долі своєї країни громадянами, для яких усе одно, куди їхати, у Польщу чи Росію. Тільки б добрі гроші платили...
Таким людям потрібно не просто пояснювати – утовкмачувати. І раз уже не працюють аргументи морально-етичного характеру – слід робити наголос на те, яка небезпека загрожує тим, хто їде заробляти рублі в країну, яка відібрала в нас Крим і яка воює проти нас на Донбасі.
Втовкмачувати, втовкмачувати, втовкмачувати. По телевізору, радіо, в інтернеті та друкованих виданнях. Може, тоді кількість перейде в якість, і дружина гастарбайтера скаже йому, кивнувши на дітей, які сидять поруч:
– Знаєш, більше в Росію ми тебе не пустимо. Плювати на гроші – що-небудь придумаємо. Але я не хочу залишитися без чоловіка, а діти – без батька. Ти чув, як вони виманили і викрали цього 19-річного українського хлопчика, а тепер тримають його в Краснодарі? Учора по телевізору розповідали...