Записки колишнього підполковника КДБ: Заради стеження за Висоцьким у США було сплановано операцію для двох агентів – Калмановича й Бабека
Заступник керівника збірної команди СРСР із хокею майор КДБ Володимир Попов перед входом на лаву запасних під час матчу СРСР – Канада на Calgary Cap у 1987 році
Володимир Попов – один з авторів книги "КДБ грає в шахи". Він служив у Комітеті держбезпеки з 1972-го до 1991 року, працював у відділах, що займалися особами, які виїздили за кордон, творчими спілками та міжнародною спортивною співпрацею. У серпні 1991 року він відмовився підтримувати путч, його звільнили зі спецслужби у званні підполковника, і незабаром він емігрував до Канади. Не так давно 72-річний Попов завершив роботу над документальною книгою "Змова негідників. Записки колишнього підполковника КДБ", у якій розповідає про становлення режиму російського президента Володимира Путіна, його соратників, а також про свою роботу в комітеті. Раніше книги не видавали. За згодою автора видання "ГОРДОН" щосереди ексклюзивно публікує уривки із записок.
КДБ і Володимир Висоцький
Підведення агентів КДБ до Володимира Висоцького для контролю і стеження за ним під час його поїздок за кордон доручили 5-му управлінню КДБ СРСР.
У практиці спецслужб світу досить широко використовують так званих спарених агентів. Термін цей не має сексуального контексту. Ним визначають групу, до якої належить двоє агентів однієї чи різної статі, що виконує одне й те саме оперативне завдання. Діяти агенти в парі можуть або зі взаємним розшифруванням, коли вони обидва знають, що є агентами однієї чи різних спецслужб, виконують спільне завдання, або не розшифрованими, коли вони можуть виконувати одне й те саме завдання, нічого не знаючи про роботу партнера.
У кожному конкретному випадку спецслужби відштовхуються від оперативної доцільності. Одним із прикладів такого використання агентів є контроль за кордоном Володимира Висоцького агентами 5-го управління КДБ СРСР Шабтаєм Калмановичем і Серушем Бабеком.
"Перший у його житті дозвіл на виїзд за кордон Висоцькому надали у 1973 році за особистим розпорядженням Леоніда Брежнєва, до якого на прохання Марини Владі звернувся головний комуніст Франції Жорж Морше. Якби Висоцького згодом раптом перестали випускати у Францію, мовчати Владі не стала б і в радянської влади з'явилася б іще одна проблема", – писав багаторічний дослідник життя Висоцького Марк Цибульський.
Необхідно нагадати, що, на відміну від Серуша Бабека, Марина Владі була відомою кіноакторкою. До того ж вона була членкинею Компартії Франції та віцепрезиденткою товариства "Франція – СРСР". Однак їй доводилося боротися за право виїзду за кордон для свого чоловіка Володимира Висоцького.
У чому ж різниця між двома парами – Висоцького – Владі та Бабека – Петрової, у яких дружини були іноземками? Полягала вона в тому, що Наталія Петрова і Серуш Бабек були агентами КДБ СРСР. Тому проблем із виїздом і в'їздом у подружжя Бабеків не виникало. Хоча Бабек не був громадянином СРСР і йому щоразу була потрібна в'їзна віза. Наталія ж отримала ще й паспорт США, що, з огляду на її роботу на КДБ, не має нас дивувати. Її чоловік Бабек мав громадянство ФРН.
Бажаючи відвести від себе підозру у зв'язку із КДБ, Наталія Петрова наводить абсолютно неправдиву історію затримання її "доблесними органами". Неправдивість опису полягає в тому, що за її спогадами доправили Наталію не в приймальню КДБ СРСР на Кузнецькому мосту і не на вулицю Мала Луб'янка, де була розташована приймальня управління КДБ у місті Москві й Московській області, а в готель "Інтурист".
У всіх без винятку готелях Москви, у яких зупинялися іноземці, були так звані плюсові номери. Зовні нічим не відрізняючись від звичайних готельних номерів, вони були обладнані технікою слухового та візуального контролю. У таких номерах зупинялися іноземці – об'єкти оперативної зацікавленості органів держбезпеки. Ці самі номери використовували для зустрічей оперативних працівників КДБ із кандидатами на вербування як агентів і з агентурою, яка вже працює на КДБ.
Слуховий та візуальний контроль забезпечував КДБ можливість негласної перевірки (відповідно до внутрішніх наказів КДБ СРСР) дій оперативного працівника під час роботи з агентурою, передусім із-поміж жінок, і прихованого документування розмов з агентом для подальшого аналізу або навіть для компрометації "агента-дворушника".
Але доля Наталії Петрової видасться нам ще дивовижнішою, якщо ми звернемося до спогадів іншої акторки – Наталії Сєдих. Сєдих, яка зіграла в 1964 році головну роль у фільмі "Морозко", а потім багато років була балериною Большого театру, в одному з інтерв'ю згадувала: "На початку 1970-х років у мене були стосунки з одним дуже багатим іноземцем, зараз би його назвали олігархом. Він навчався в Радянському Союзі, добре розмовляв російською. Познайомилися в ресторані, і він одразу почав до мене залицятися. Я ж спочатку шарахалася від свого кавалера, розуміючи, що за ним, напевно, стежать спецслужби".
Наталія Сєдих відмовилася назвати ім'я свого багатого залицяльника, але натякнула, що після розставання з нею той побрався з іншою акторкою, яка виконала головну роль в кіноказці "Руслан і Людмила". Ішлося про того самого Серуша Бабека. Напевно, з метою конспірації, Серуш озвучив Наталії Сєдих офіційну версію про те, що несподівано розбагатів, коли на нього звалилася спадщина померлого дядька (після чого симпатичний юнак зростом 152 сантиметри стрімко увійшов у радянську богему й оточив себе першими красунями).
Про роботу на КДБ Серуш, звісно, не розповів, проте Сєдих і сама все зрозуміла досить швидко. "Коли він кликав мене заміж, – згадувала вона, – то подарував величезний смарагд у діамантовій оправі. Але я відмовилася приймати настільки дорогий презент. Зараз я, мабуть, узяла б такий подарунок. А тоді розуміла, що мене вже взяли на замітку у КДБ, розгулюючи із заможним другом по ресторанах. Наші стосунки швидко зійшли нанівець. А на початку 90-х [я] дізналася, що мільярдера вбили, коли він зайнявся бізнесом із нафтою".
Дві різні радянські жінки, один і той самий залицяльник-іноземець, і так усе в них склалося по-різному. Наталія Сєдих побоювалася бути "на папері у КДБ", а Наталія Петрова, яка працювала в зовнішньоторговельній організації, у яких обов'язково співробітників під розписку інструктували про правила роботи з іноземцями (і, відповідно до цих правил, позаслужбові контакти з іноземцями були під безумовною забороною), жодних побоювань не мала. І це тоді як за порушення встановлених норм зазвичай звільняли з роботи, забороняли роботу в зовнішньоторговельних та інших таких організаціях і, як наслідок, забороняли на багато років виїжджати за кордон. Однак жодних побоювань Наталія Петрова не мала, тому що вона діяла не на свій страх і ризик, а з відома таємних керівників із КДБ.
Бабек від Висоцького не відходив ні на крок. Біограф Висоцького пише: "Прилетів Висоцький до Канади, постійно поруч із ним були дружина, його продюсер Жиль Тальбо і... Серуш Бабек. Бабек, який раптово помер 1992 року від невстановленої хвороби, був постаттю загадковою. Іранець, який навчався у СРСР, підданий ФРН, одружений із росіянкою. Успішний бізнесмен, вельми заможна людина (один зі своїх Mercedes Висоцький купив саме в Бабека), він якось занадто часто опинявся поруч із Висоцьким – і в Москві, і у США, і в Німеччині. Був Бабек і в Монреалі під час перебування там Висоцького, є фотографія, на якій їх знято удвох біля студії Андре Перрі, де відбувався запис.
Чи були ці зустрічі випадковими? Деякі факти змушують підозрювати, що Бабек (і не він один серед осіб, які оточували Висоцького) був пов'язаним із КДБ. (Марк Цибульський. "Висоцький у Канаді". Журнал "Контакт", Лос-Анджелес, 25 липня 1997 року, №260. Текст публікації було доповнено в інтернет-варіанті від 9 листопада 2014 року. – Авт.).
Укотре Висоцький побував у Північній Америці 1979 року. Як і під час попередніх своїх візитів, прибув він за океан із Франції, куди мав офіційно дозволений виїзд від радянської влади. Усі інші країни Висоцький відвідував без формального дозволу відповідних радянських органів, тому услід за ним попрямувала агентура 5-го управління КДБ СРСР – Серуш Бабек і долучений до контролю за діями Висоцького Шабтай Калманович. Невідомо, чи були Бабек і Калманович взаємно розшифрованими, але те, що вони діяли як "спарені" агенти, не викликає жодних сумнівів.
За багато років, розповідаючи про свою участь у гастролях Висоцького у США, Калманович – досвідчений фальсифікатор – буде розповідати різні небилиці: "Якось він [Бабек] попросив мене зустріти свого приятеля з Радянського Союзу. Той через Німеччину летів до Америки. Я мав провести з ним день і ввечері посадити на нью-йоркський рейс. Хлопець, мене попередили, зовсім не розмовляв англійською. Зустрів, вмовив прикордонників під заставу мого дипломатичного посвідчення відпустити його до Франкфурта на день. Закохався в цю людину, змінив усі плани й увечері разом із ним полетів до США".
Ішлося про Висоцького. Радянський агент Калманович продовжує: "Ми провели з ним 12 днів, із ранку до ночі. Біографи Висоцького нещодавно приходили до мене, розпитували. Що запам'яталося? Його прізвище. Коли приземлилися в Нью-Йорку, треба було заповнити декларацію. Він віддав мені паспорт, я відкрив: "Володимир Володимирович Шуцман".
У всі закордонні поїздки, окрім гастрольних поїздок у складі трупи Театру на Таганці, Висоцький виїздив разом зі своєю дружиною Мариною Владі. Але про факт знайомства з Мариною Владі Калманович не згадує. До речі, і Марина Владі у своїх спогадах досить докладно описує закордонні поїздки з Висоцьким. Згадки про знайомство з Калмановичем в аеропорту Франкфурта і нібито спільно проведений день у них немає.
Ще дивнішою є розповідь про прізвище Шуцман у паспорті Висоцького. В'їзну візу до Франції він міг отримати тільки відповідно до свого радянського закордонного паспорта, виданого ВВІР на прізвище Висоцький. На це саме прізвище він отримав і в'їзну візу до США. Для чого Калманович вигадав цю очевидну дурницю, залишилося таємницею, яку він забрав у могилу. Жоден з організаторів гастролей Висоцького у США 1979 року, а публікацій щодо цього було чимало, не згадував факту в'їзду його до цієї країни за підробленим паспортом.
Вочевидь, розповідь Калмановича про знайомство з Висоцьким у Франкфурті та спільний виліт із ним до США – вигадка. Водночас достовірно відомо, що Калманович дійсно був у США одночасно з Висоцьким і Мариною Владі й не випускав їх із поля зору, як і Серуш Бабек, який зустрів їх в аеропорту Нью-Йорка.
Згідно з офіційною версією, Калманович попрямував тоді до Німеччини не з Висоцьким випадково зустрітися, а "закуповувати для Африки будівельні машини у перса, який жив між Мюнхеном і Москвою". Інакше кажучи, заради стеження за Висоцьким було сплановано серйозну операцію прикриття для двох агентів – Калмановича і Бабека. "Перс" Бабек уже чекав на Висоцького у США. Калманович перехоплював Висоцького в аеропорту Франкфурта. Коли численні дослідники життя Володимира Висоцького, зокрема організатор гастролей у США Віктор Шульман, презентували справу так, що КДБ не мав навіть гадки про заплановане турне Висоцького у США, вони, безумовно, помилялися.
У США у Висоцького жив його двоюрідний дядько – двоюрідний брат його батька. Звали його Павло Леонідович Леонідов. Був він сином театрального актора Леоніда Рабіновича, який узяв псевдонім Леонідов. Матір'ю його була Олена Львівна Левіна, донька відомого терапевта Льва Григоровича Левіна, доктора медичних наук, консультанта лікувально-санітарного управління Кремля, який був особистим лікарем Володимира Леніна, В'ячеслава Молотова, Максима Горького та сім'ї поета Бориса Пастернака. У 1938 році за вироком військової колегії Верховного суду СРСР Левіна розстріляли за обвинуваченням в участі в право-троцькістській змові з метою фізичного усунення керівників партії та радянського уряду та в убивстві Горького.
Павло Леонідов у 1952 році закінчив книготорговельний технікум, але все своє життя присвятив естраді. Він працював конферансьє, концертним адміністратором і в цій ролі став першовідкривачем багатьох зірок радянської естради 1960–1970 років. До еміграції із СРСР у США в 1974 році він працював режисером Театру естради в Москві. Помер у США 1984 року.
Саме з Леонідовим, який мав великий професійний досвід в організації та здійсненні концертної діяльності, Висоцький по-родинному обговорював плани можливого гастрольного турне по США більше ніж за рік до його проведення. Розмовляли вони на цю тему й під час особистих зустрічей у США, і телефоном, який контролював 12-й відділ КДБ СРСР. Тож Бабек, який записував пісні Висоцького у виконанні автора у своїй студії, обладнаній із відома та за дорученням КГБ на своїй дачі, знав про плани Висоцького відвідати США. Від Бабека про плани Висоцького знав і Калманович.
Одне слово, для КДБ СРСР плани Висоцького про гастрольну поїздку до США не могли бути секретом і не були ним. Однак у КДБ ухвалили рішення не перешкоджати його виїзду за межі СРСР, зокрема й до США. Водночас із метою недопущення втечі (неповернення) Висоцького надійних агентів 5-го управління КДБ СРСР – Бабека і Калмановича – відрядили разом із Висоцьким до США.
Будьмо відвертими: до 1979 році абсолютно всім було зрозуміло, що Бабек працює на КДБ. Ось фрагмент інтерв'ю організатора гастролей Володимира Висоцького 1979 року у США Віктора Шульмана з дослідником життя співака Марком Цибульським:
"Цибульський: Під час гастролей в Америці там був Серуш Бабек, який добре знав Висоцького. Він узагалі часто опинявся поруч із Висоцьким, особливо за кордоном. Як ви вважаєте, чи був він пов'язаним із КДБ?
Шульман: Поза будь-яким сумнівом! Він же потім, у середині 1980-х років, був в Америці 'персоною нон ґрата'. Він постачав у СРСР секретні комп'ютери. Ці комп'ютери Америка продавала в Німеччину, але продавати їх країнам соцблоку було заборонено. А Бабек займався саме цим. У тому, що Бабек був людиною КДБ, ні в кого, хто знав його, сумнівів немає. Про когось легенди ходять, а тут – факти".
Анатолій Бальчев у 1970-ті роки був керівником музичного ансамблю ресторану "Архангельське". Він розповідав: "Другий люксовий столик ми тримали для Серуша Бабека... Уже в 70-ті роки Бабек був серйозним бізнесменом, який займався зовнішньоекономічною діяльністю. До речі, саме він керував доправленням техніки для проведення московської Олімпіади-80... Був момент, коли він виїхав із Росії... Ширилися чутки, що він продавав нашу зброю в інші країни. Тільки за часів Горбачова Бабеку вдалося приїхати в нашу країну. Він знову зайнявся бізнесом".
Важливе уточнення: перший люксовий столик було заброньовано для доньки генерального секретаря ЦК КПРС Брежнєва Галини. У 1992 році Серуш Бабек несподівано помер. Його великий міжнародний бізнес за допомогою КДБ успішно перейняла його дружина Наталія Петрова.
Серуш Бабек і радянський спорт
Починаючи з 1947 року радянські спортсмени почали брати участь у міжнародних спортивних змаганнях, а з 1952 року – в Олімпійських іграх. У зв'язку з цим за рішенням ЦК КПРС і радянського уряду на всі великі міжнародні змагання та Олімпійські ігри скеровували офіцерів-оперативників органів державної безпеки СРСР.
Головною метою їхнього відрядження було здійснення контролю за поведінкою радянських громадян за кордоном, запобігання неповерненню спортсменів у СРСР і припинення спроб вербування радянських спортсменів спецслужбами західних країн і антирадянських організацій. Окрім того, одним із завдань офіцерів КДБ, які виїжджали за кордон у складі спортивних делегацій, творчих колективів і груп туристів, було запобігання ймовірним терористичним акціям щодо радянських громадян, які тимчасово перебували за кордоном.
На Олімпійські ігри, з урахуванням значної кількості членів збірних команд із різних видів спорту, у складі делегації СРСР відряджали цілі оперативні групи офіцерів КДБ. У складі збірних команд виїжджала й агентура з-поміж спортсменів, тренерів, лікарів і масажистів, яких заздалегідь залучали до співпраці з органами держбезпеки.
Окрім того, серед груп підтримки, які переважно складалися із представників творчої інтелігенції, їхала також перевірена агентура радянських спецслужб. І, звісно ж, не обходилося без агентури з-поміж радянських журналістів і фотокореспондентів, які висвітлювали перебіг спортивних змагань.
У 1976 році в Монреалі (Канада) із 17 липня до 1 серпня проводили ХХІ літні Олімпійські ігри. У складі радянської делегації, що їхала для участі в Іграх, було відряджено оперативну групу КДБ СРСР. Очолював її заступник начальника 5-го управління КДБ СРСР генерал-майор Іван Павлович Абрамов із закордонним паспортом та олімпійською акредитацією, оформленими на ім'я Івана Павловича Заломова.
Інші члени оперативної групи прямували в Канаду під своїми прізвищами. У її складі були старший оперативний уповноважений 1-го відділення 1-го відділу 5-го управління КДБ СРСР майор Анатолій Смазнов, оперативні уповноважені цього самого підрозділу капітан Ігор Перфільєв і старший лейтенант Володимир Лавров, старший оперуповноважений 9-го відділу 5-го управління майор Микола Кузьмін та інші офіцери різних підрозділів КДБ.
Традиційно у складі кожної збірної команди був оперативний працівник, якому доручали роботу з агентурою у складі конкретної команди та її контррозвідувальне забезпечення. На Олімпіаду в Монреалі також скерували групу із трьох співробітників 7-го управління КДБ СРСР, які здійснювали зовнішнє спостереження за радянськими спортсменами та офіційними особами в Олімпійському селищі та в місцях проведення змагань.
З метою виявлення та контролю за можливими контактами членів радянської олімпійської команди із представниками закордонних емігрантських та антирадянських організацій до Монреаля скерували також агента 1-го відділу 5-го управління КДБ СРСР громадянина Ірану і ФРН Серуша Бабека.
Автор цієї публікації починаючи з 1978 року регулярно виїздив за кордон у складі радянських спортивних делегацій, які брали участь у міжнародних змаганнях різного рівня, зокрема на олімпійські змагання зимової Олімпіади в Сараєві (колишня Югославія) і Олімпіаду в Калгарі (Канада) 1988 року.
Попередню частину було опубліковано 25 грудня. Наступна вийде 8 січня 2020 року.