Анатолій Гунько: Такого кошмару, як зараз, у селах ніколи не було
В інтерв'ю виданню "ГОРДОН" правозахисник, кандидат у депутати Верховної Ради від партії "Слуга народу" у 208-му виборчому окрузі Анатолій Гунько розповів про брудні технології, які використовують у політичній боротьбі у нього в регіоні, про проблеми, з якими стикаються жителі віддалених сільських районів Чернігівської області, як ці проблеми впливають на якість їхнього життя і здоров'я і чим потрібно допомогти українському селу передусім.
Анатолій Гунько – кандидат до Верховної Ради від Чернігівської області у 208-му виборчому окрузі. 20 років він займається юридичною практикою і правозахисною діяльністю. Протягом року його громадська організація провела 5 тис. прийомів щодо земельних питань.
Як пояснив у інтерв'ю виданню "ГОРДОН" сам Гунько, вступити в боротьбу за депутатський мандат його підштовхнула незахищеність власників землі перед місцевими чиновниками та орендарями. Він розповів, що щодня відвідує сім-вісім сіл і проїжджає сотні кілометрів чернігівським бездоріжжям, щоб поспілкуватися з виборцями. Перша зустріч починається зазвичай о 9.00. Щоб на неї встигнути, політик виїжджає з дому о шостій-сьомій ранку. "По-іншому почути людей і донести їм свої думки просто неможливо", – наголосив Гунько.
У селян часто немає іншої можливості дізнатися про кандидата від свого округу, окрім як прийти до нього на зустріч. Доступ до інтернету в селі обмежений, до телеканалів – теж
– Ви багато часу проводите в поїздках, зустрічаючись із потенційними виборцями, а через епідемію коронавірусу це доволі ризиковано?
– Ми не маємо права збирати людей у закритих приміщеннях. Усі зустрічі – тільки на вулиці, благо, осінь цього року тепла. Треба розуміти, у селян часто немає іншої можливості дізнатися щось про кандидата від свого округу, окрім як прийти до нього на зустріч. Доступ до інтернету в селі обмежений, до телеканалів – теж. "Укрпошта" доекспериментувалася до того, що газети привозять раз на тиждень, коли вони вже нікому 100 років не потрібні.
Знаєте, дорогою я часто заїжджаю на невеликі хутори, у села, де живе 50–100 осіб. Зазвичай на них ніхто не звертає уваги. У цих людей свої проблеми, відмінні від тих, які у великих селищах і райцентрах. Там узагалі нічого немає: ні амбулаторій, ні інтернету, до них не ходить громадський транспорт, туди немає доріг як таких. Навіть хліб, не те що газети, привозять у кращому разі раз на тиждень. Я дивлюся на це і жахаюся, наскільки село в Україні "просіло". Я сам ріс у маленькому населеному пункті, але такого жаху ніколи в нас не було. І до цієї ситуації дуже важливо привернути увагу.
– Як ви примудряєтеся зберегти фізичну форму на таких жахливих дорогах за настільки щільного графіку зустрічей?
– Гарне тренування для вестибулярного апарата. (Сміється). Тож зберігаю. А дороги... Колись давно робили так: засипали місце для дороги щебенем і заливали бітумом. І за роки вони вкриваються ямами і горбами. Це вважають дорогою. Загалом, про рівність узагалі не йдеться – трясе, і гаразд. Є ще гірші...
– Де, наприклад?
– Від села Новий Биків до села Шняківка. Й аналогічна дорога від Ічні до Бахмача.
– І який вона вигляд має?
– Як сказати... Ми "це" об'їжджали узбіччям. "Це" – суміш шматків старого асфальту із землею, суцільно горби та ями.
– І справа варта того? До вас узагалі багато людей приходить? Бо у великих містах від політики вже втомилися.
– У Макошині, Талалаївці, Борзні, Ічні було понад 500 осіб на зустрічі. Ставлять багато різних запитань. Я намагаюся дізнатися, із якими труднощами вони стикаються. Коли розумію, що є можливість допомогти, скеровую в село юристів зі своєї компанії. Вони допомагають готувати звернення, позови, писати заяви, консультують.
– На зустрічі до вас хто приходить? Пенсіонери?
– Переважно так, літні, тому що взагалі 70% жителів сіл – пенсійного віку. Молодь є, звісно. Але більшість молоді тільки зареєстрована в селах. Їдуть у міста. Там заробити можна.
Землю навколо населеного пункту роздають якимось незрозумілим людям, а селянам відмовляють у виділенні ділянок
– Про що просять виборці?
– Часто просять допомогу на оплату лікування. Ви не можете навіть уявити розпач людей. В одному селі, щоб урятувати свого 16-річного сина, мама віддала йому одну нирку. А недавно сталося відторгнення. Люди з пересадженою ниркою мають постійно отримувати ліки, а цей хлопчик кілька місяців їх не отримував. І тепер жахлива картина: підліток знову на діалізі, а іншої нирки немає. Ми реєструємо багато таких прохань. Зазвичай я передаю їх у благодійний фонд.
– На що люди найбільше скаржаться?
– На проблеми з оформленням документів на землю або спадок. Буває, скаржаться на своїх місцевих голів. Адже на ці посади, буває, проходять люди, які просто займають тепле місце і крадуть землі. Життя громади їх абсолютно не цікавить.
– А як узагалі можна вкрасти землю?
– Є багато земель, які свого часу належали колгоспам, але їх не було розпайовано. Їх передали райадміністраціям, а ті за копійки здали землю. Це якраз розмова про корупцію: офіційно фермер платить адміністрації 1,5 тис. грн за гектар за середньої ціни 4 тис. грн. Тут не потрібно бути експертом, щоб зрозуміти, що чиновники отримували відкати.
Коли створили Геокадастр, такі землі перейшли під його управління. За своїм рідним селом Сальне суджу: ми бачимо, як землю навколо населеного пункту роздають якимось незрозумілим людям, а селянам відмовляють у виділенні ділянок. Хоча в законі зазначено: коли сформовано громаду, Геокадастр інвентаризує землю і передає її громаді.
Я представляю партію влади, а працюю, немов у опозиції
– Окрім вас, у 208-му окрузі на мандат претендує ще 17 осіб. Загострення пристрастей відчуваєте?
– Не те слово. Випадок був кумедний у Талалаївському районі. Приїхали в село, на місці зустрічі лише дві особи, хоча в селі живе 170. Я здивувався. Начальник районного штабу мені пояснив, що місцевий "феодал", колишній нардеп Олег Дмитренко заборонив людям навіть із будинків виходити. Але вже за 20 хвилин зібралося приблизно 60 селян. Їм просто стало цікаво, що це за Гунько такий, зустрічатися з яким заборонив особисто Дмитренко.
Вони спочатку боялися мені що-небудь сказати, а потім розговорилися, і з'ясували, що в цьому селі крутий юридичний кейс. Ми записали свідчення людей на камеру й уже готуємо заяву у прокуратуру. Цей феодал настільки знахабнів, що відмовився в законному порядку продовжити з людьми договори оренди паїв. Він їм видав чисті бланки без дат і цін, сказав: "Якщо не підпишете, узагалі вам нічого платити не буду". І люди, побоявшись, підписали порожні бланки. До речі, це не перший випадок у Чернігівській області. Я з такою ситуацією зіткнувся торік у Срібнянському районі.
– Які брудні технології ще використовують на вашому окрузі?
– Класика: у бюлетені буде три Гунька – я та ще двоє. Один – безробітний із Полтавської області. Його дружина навіть не знає, де він перебуває, вважає, працює десь у багатих людей. Другий теж тимчасово не працює.
– І як ви із цим справляєтеся?
– Це шахрайство, тож подали заяву про порушення провадження.
Є опоненти, для яких нечесна конкуренція – основа політичної діяльності. За мною часто катається двоє великих мужиків і ведуть відеозйомку. Зараз округом поширюють оголошення про нагороду 25 тис. грн тому, хто задокументує, що Гунько роздає гроші. Дивно: звідки в моїх опонентів гроші на такі премії? І що цікаво: водночас один відомий кандидат із великим парламентським досвідом спокійно роздав по 500 грн просто на зустрічі.
– Тобто в буквальному сенсі купував виборців?
– Як на мене, це вже агонія. Адміністративний кодекс забороняє розклеювати агітацію на стовпах і зупинках. Моїм офіційним агітаторам виписали штрафи за це. У Куликівці поліція взагалі висунула вимогу зняти мою політичну рекламу, завезли у двір відділку поліції і спалили. Я оскаржу ці дії. А водночас по округу все обклеєно плакатами Олега Ляшка, кандидатів від ОПЗЖ і "Нашого краю". До них запитань немає, як я розумію.
Парадоксально, але я хоч і представляю партію влади, працюю, немов у опозиції. А все тому, що в нас регіон контролюють певні політсили за старою звичкою. Вірю, що Бог і люди нас розсудять 25 жовтня.
Найстрашніше, що в нас є, – держоргани, які працюють для галочки
– Я знаю, що в Чернігівській області катастрофічна ситуація з питною водою в багатьох селах...
– Цього року були безсніжна зима і сухе літо. Річки пересохли, ґрунтові води вичерпалися. У Менському, Куликівському, Ічнянському, Талалаївському районах худобу напоїти ніде. Раніше був водопій, а сьогодні він висох. У Куликівському районі довелося робити дві свердловини. Для людей ситуація не краща. У селі людина не може зробити свердловину, глибшу за 30 метрів. Але на цьому рівні вода забруднена і не відповідає нормам питної.
Минулого року у трьох сільських школах я організував перевірку води. Туди довелося ставити очисні системи. Ви не повірите, але навіть у великих селищах, де діють великі свердловини, вода у школах не відповідає нормативам. Я з подивом запитував директорів, як же вони отримують документи в санстанції. Виявляється, для санстанції в документах написано, що діти п'ють бутильовану воду. Це найстрашніше, що в нас є, – держоргани, які працюють для галочки.
– А гроші на цю статтю, напевно, освоюють?
– У нас таких фактів – мільйон. Ось приклад: ремонт туалету сільської школи на 300 тис. грн. Це звичайне приміщення 12 м&³2;. Ви, напевно, фірмову плитку і мармурові підлоги уявляєте?
– І ще фонтан із русалками...
– Так-так, звісно. Стіну обкладено звичайнісінькою плиткою – на око – та ще і бракованою, усе найпростіше і найдешевше. Якість робіт така, що не встигли закінчити, як уже відвалюється штукатурка. Будинок у цьому селі коштує 20 тис. грн, а шкільний туалет – 300 тис. Оцініть розмах злодійства. І таке відбувається повсюдно.
Якщо, скажімо, мер райцентру хоче зробити ремонт у школі, то він пише заявку на область, і вже обладміністрація сама проводить тендер і наймає підрядника, який запропонує найнижчу ціну. Водночас ніхто підрядника не контролює, акти приймання підписують, не виходячи з кабінету.
– І ви знаєте, що із цим робити?
– Ми наплодили правоохоронні органи й органи контролю, а вони працюють лише в Києві та області. По регіонах, по селах – ні. Як на мене, у селах за все має персонально відповідати сільський голова. Щороку він має звітувати про свою роботу. Не впорався – до побачення. Бо в нас як? Голова зайшов і чотири роки заробляє, поки його родичі отримують землі. І тільки за рік перед виборами починає вдавати діяльність.
Тільки громади мають розпоряджатися землею
– Які законопроєкти передусім будете подавати на розгляд?
– Передусім законопроєкт про земельні фонди. Потрібно надати громадам можливість купувати землю, яку члени громади хочуть продати. І дати їм право брати на це гроші в банку. Вважаю також за потрібне надати людям право на одностороннє розірвання договору оренди земельного паю.
Є ідеї щодо корекції адміністративної реформи, тому що коли її писали, не врахували реальної відстані від сіл до райцентрів, а це сильно ускладнило життя людей.
Окрім того, до 2017 року для виробників сільгосппродукції була нульова ставка ПДВ. Коли її скасували, вони опинилися в нерівних умовах. Уявляєте, що таке сьогодні розвивати бізнес у сільських регіонах? Нульову ставку потрібно повернути, але не просто подарувати ці гроші, а контролювати, щоб ПДВ ішов на розвиток – розширення бізнесу і перероблення продукції.
– Що конкретно вам вдалося зробити на окрузі протягом останнього часу, чим допомогли громаді?
– Нам вдалося домогтися розв'язання питання про будівництво дороги від села Новий Биків до Ічні. Уже проведено тендер, визначено підрядників, зайшла техніка і розпочали будівництво. Ідеться не про ремонт, а саме про будівництво нової дороги.
Ще один великий проєкт також стосується будівництва дороги – від міста Конотоп Сумської області до села Гайворон у Чернігівській області. Уже отримав лист від губернатора Сумської області, що цього року дорогу буде побудовано.
Найголовніше – днями президент підписав указ про те, щоб із 26 жовтня землі державного значення передали громадам. Цей пункт входив у мою передвиборчу програму. Я щиро переконаний, що тільки громади мають розпоряджатися землею. Це найважливіше джерело заробітку для них. Щойно проведуть місцеві вибори, Геокадастр не зможе більше на свій розсуд розпоряджатися землею. Із цим питанням я понад рік стукав у всі двері. Був на прийомі в заступника міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства Тараса Висоцького і просив заблокувати право Геокадастру роздавати землю, особливо тим людям, які не живуть у громадах, де земля розташована. Для мене це знакова подія.