Арістов: Скільки разів я шкодував, що пішов у політику? Щонайменше двічі на день, але буває і частіше
Коли я вів свій бізнес, дивився на калькулятор у смартфоні, тримаючи екран вертикально, а тепер, щоб побачити цифри бюджету, доводиться тримати смартфон горизонтально
– Ви займалися бізнесом, керували своєю компанією. Як опинилися в політиці?
– Випадково. Починаючи з 2003 року я виростив великий бізнес, до якого увійшли мережа ресторанів, оптова компанія з торгівлі морепродуктами, логістична компанія, компанія з перероблення риби та морепродуктів, де працює понад 500 осіб. Тому я маю глибокі знання в галузі торгівлі, логістики, харчового виробництва, міжнародних торговельних операцій. Але починалося все з освіти у Військовому інституті телекомунікацій та інформатизації НТУУ КПІ імені Сікорського. Мої дід та батько теж військові, тож після навчання я спочатку служив у Генштабі Збройних сил України. Через волелюбність і внутрішній протест багато разів намагався бунтувати проти військової служби, але батько ці бунти придушував.
Комісувався за станом здоров'я. Певний час працював за наймом. Коли одружився і народилася дитина, знадобилася фінансова стабільність, і я звернувся до друзів-військових по допомогу. Кажу: "Потрібна робота – що-небудь, але щоб заробляти щонайменше $300". І мені запропонували керувати маслозаводом у Ставищенському районі, де стояло завдання організувати виробництво казеїну. Прийшов додому і в енциклопедії прочитав, що таке казеїн.
То був 2003 рік. Погодився я на пропозицію і взявся до розроблення. Спочатку мене на заводі не сприймали, потім я поринув у проблеми людей і поступово все втряслося. Пішов у той момент, коли налагодив виробництво казеїну, і ми почали його продавати до Угорщини. Точніше, мене попросили піти, бо я хотів розвиватися далі. Пішов, став підприємцем і більше ніколи ні від кого не залежав.
– Чому вирішили йти до Зе-команди?
– Років 15–16 тому я познайомився з Володимиром Зеленським і потоваришував із ним. Зараз, звісно, наші стосунки важко назвати дружбою – спілкуємося щодо роботи. Усе жорстко, швидко, без сентиментів.
Він запросив у команду. Я погодився. Спочатку була ідея очолити митний напрям, бо маю великий досвід співпраці з митницею як споживач її послуг. Але потім потрапив до бюджетного комітету.
– Ви уявляли, чим це може обернутися?
– Узагалі нічого не уявляв і був далеким від роботи органів влади. Звик сам відповідати за справу, будувати команду, створювати в ній комфортну атмосферу. А тут усі дуже різні, із різним вихованням, рівнем компетентності, пріоритетами. Плюс агресивне середовище політичної конкуренції.
– Скільки разів пошкодували, що погодилися?
– Скільки разів на день? (Сміється). Досить багато. Щонайменше двічі на день, але буває і частіше. Хоча є і позитивні моменти. Це величезні виклики, великий досвід. Але й велика відповідальність. Бюджет країни – це не бюджет комерційної компанії. Принцип побудови той самий, але цифри – різні. Коли я вів свій бізнес, дивився на калькулятор у смартфоні, тримаючи екран вертикально, а тепер, щоб побачити цифри бюджету, доводиться тримати смартфон горизонтально.
– Є ж хоч якась відмінність?
– Відсутність єдиноначальності. Обставини диктують Бюджетний кодекс (він визначає порядок дій та взаємодій), політику партії, програму президента, яку команда по-різному інтерпретує, опозиція, думку якої треба враховувати. Опрацьовуючи ці масиви інформації та думок, потрібно знайти баланс, щоб Кабмін виконав документ.
Ми постійно стикаємося з конфліктом інтересів. До того ж часто ту саму модель відстоюють різні люди, самі про це не знаючи. Плюс є недосконалість процедур у бюджетному комітеті. Ми працюємо, щоб усунути ці суперечності, але кроки в цьому напрямі даються важко, оскільки кожна зміна – це фактично зміна до Бюджетного кодексу.
Коли ініціатором законопроєкту є Кабмін, а Мінфін дає цьому свою оцінку, ми бачимо в цьому конфлікт інтересів
– Бюджет пише Мінфін, а затверджує Верховна Рада. Як у вас відбувається взаємодія?
– Багато залежить від особи міністра фінансів. Із нинішнім міністром Сергієм Марченком у нас були різні етапи притирання, зараз працюємо конструктивно.
Основними функціями бюджетного комітету є участь у написанні бюджету, його коригуванні та ухваленні, а також контроль виконання. Ми хочемо вдосконалити цю роботу, зробити прозорішою та зрозумілішою, хочемо купити певний софт, щоб з'явилися сучасні інструменти для контролю за виконанням бюджету. Це дасть змогу експертно, із цифрами, оцінювати діяльність Кабміну в режимі реального часу.
– Що вас не влаштовує в діяльності комітету?
– Хотілося б змінити кількість погоджень про зміни до бюджету. Коли рамку бюджету сформовано, Кабмін починає щодо неї працювати. У якийсь момент виявляється, що зовнішні та внутрішні чинники не дають можливості виконати програму і потрібно в межах міністерства ресурс перемістити з однієї програми на іншу. Тоді ухвалили правило, що це можна робити, не виносячи до зали, – у комітеті. Спочатку Кабмін затверджує зміни, і вони надходять на розгляд до комітету. У бюджетному комітеті представлено всі фракції, рішення ухвалює проста більшість.
Коли я представникам ЄС сказав, скільки разів за рік ми це робимо, вони спочатку не зрозуміли, потім не повірили, а потім сказали: "Нам потрібно це осмислити". Ось вам цифра: понад 3 тис. разів за два з половиною роки ми зробили такі зміни до бюджету. Ми один із найзавантаженіших парламентських комітетів.
– Як збираєтесь це змінити?
– Потрібно точніше планувати бюджет, щоб не було потреби так часто його змінювати, і потрібна система моніторингу виконання бюджету. Ми маємо ґрунтуватися не на відчуттях, а на цифрах. Тому з'явилася ідея створити інституцію, як в інших країнах, – бюджетний офіс. Це щось схоже на головне наукове експертне управління, тільки з функцією фінансово-економічного аналізу. Його завдання – давати незалежну фінансово-економічну оцінку впливу на державний бюджет законодавчих ініціатив депутатів, Кабміну та президента, а також моніторинг виконання бюджету.
Наприклад, зараз відповідно до ст. 27 Бюджетного кодексу ми щодо кожного законопроєкту надаємо висновок комітету – впливає запропонований законопроєкт на бюджет чи ні. І, чесно кажучи, навряд чи я зможу комусь зі своїх дітей пояснити, у чому сенс цієї роботи. Шкода, що ми витрачаємо на неї стільки часу – на останньому засіданні комітету ми розглянули, наприклад, 55 таких ініціатив. Бюджетний офіс допоміг би робити глибокий аналіз впливу кожної такої законодавчої ініціативи на економіку загалом та конкретну галузь.
Крім того, хотілося б усунути конфлікт інтересів. Станом на сьогодні кожній законодавчій ініціативі передує експертиза, яку робить Мінфін. І коли ініціатором законопроєкту є Кабмін, а Мінфін дає цьому свою оцінку, ми бачимо в цьому конфлікт інтересів. На нашу думку, для здійснення контрольної функції парламенту потрібен свій незалежний експертний орган.
Верховна Рада може ухвалювати політичні рішення. Руки підняли, проголосували – даєш, скажімо, пенсіонерам надбавку до пенсії удвічі. А що потім уряд із цим робитиме?
– Ви підготували третій проєкт бюджету. На вашу думку, якість роботи над головним документом країни останнім часом змінилася ?
– Коли я вперше взявся за бюджет, було повне нерозуміння процедур, складнощів, тонкощів роботи, і це нормально. У нас високопрофесійний секретаріат комітету, співробітники якого пропрацювали від п'яти до 15 років, пережили різних політиків. Я побачив, що це найсильніша ланка, і зберіг усіх фахівців. Ми максимально дослухаємося до них – це наша експертиза. Плюс Мінфін та Рахункова палата. Цими трьома думками ми керувалися під час ухвалення рішень.
Перший бюджет на 2020 рік формувала міністерка фінансів Оксана Макарова. Ми пройшли його з такою швидкістю, якої не було в жодного бюджетного комітету в сучасній Україні. Просто крок за кроком ішли за процедурою. Наступного року депутати глибше розібралися в бюджетному процесі, активніше брали в ньому участь, сперечалися, відстоювали свої позиції, і робота йшла вже не так швидко.
Третій бюджет – на 2022 рік. Таке сталося вперше в історії, щоб бюджету не ухвалили в першому читанні за основу й у цілому, оскільки депутати від опозиції вирішили попіаритися, наполягли на тому, щоб їхні відкинуті та частково ухвалені правки було проголосовано ще й у залі. Зрештою я стояв кілька пленарних тижнів за трибуною, слухав їхні виступи. Але чого вони досягли? Проєкт постанови щодо бюджету, який пропонував бюджетний комітет, ухвалили без змін, тому що всі адекватні, реалістичні та обґрунтовані правки ми й так пропрацювали й урахували. А час згаяно. Парламент "завис" майже на два тижні в той час, коли ми могли голосувати за термінові законопроєкти. Зокрема, про закупівлю кисневих станцій.
Неадекватними я називаю такі пропозиції, як, наприклад, забрати у МНС гроші зі статті фінансування апарату, бо вони, мовляв, корупціонери – і дати ці гроші їм же, лише на інші статті видатків. Такого ми не брали до уваги.
Загалом законодавча влада сьогодні є найефективнішою, як на мене, попри різні нюанси, скандали, звинувачення в бездумному натисканні кнопок. Системна робота відбувається, рішення ухвалюють, частину передвиборчих обіцянок партії "Слуга народу" виконано.
– А якість цих рішень?
– Із мого боку коректно говорити лише про те, як виконує свою роботу комітет Верховної Ради з питань бюджету.
Я вважаю, наше завдання як монокоаліції, яка обрала уряд, – цей уряд підтримувати. Відповідно, усі перерозподіли бюджетних коштів, які потрібно розглянути швидко, щоб підтримувати роботу Кабміну, ми намагаємося робити швидко. Наприклад, це перерозподіли, пов'язані із закупівлею ШВЛ, масок, кисневих станцій.
Звісно, популістських заяв у стінах парламенту багато. Так, Верховна Рада може ухвалювати політичні рішення. Руки підняли, проголосували – даєш, скажімо, пенсіонерам надбавку до пенсії удвічі. А що потім уряд робитиме із цим, де брати ці кошти, невідомо. Якщо у вас мета – завтра втекти з країни, то ухвалювати такі рішення можна щодня.
Ми ж намагаємося спиратися на експертні висновки та документи. Я вважаю, що в цьому один із показників якості виконуваної роботи. Ми спираємося на висновки Мінфіну, Рахункової палати, Головного науково-експертного управління (ГНЕУ). Я вважаю, що в питаннях бюджету має бути точність, прозорість і пояснення, чому саме так.
Державі потрібна інноваційна діяльність, зокрема в розробленні вакцин та розвитку медицини як такої
– Чим бюджет-2022 принципово відрізняється від попередніх?
– Є маркери, на які зазвичай звертають увагу. Для мене такий параметр – бізнесмен ризиковий або не дуже. Ризиковий закладає все, що є, і бере в борг, щоб наступного року збільшити свою дохідну частину. Але часто, коли ви берете кредит, можуть ставатися події, яких ви не планували, і до ризиків додаються ще незаплановані витрати. 2020-й був саме таким, із величезним дефіцитом. І було важко пояснити це МВФ. За умови, що ми мали впоратися з пандемією, ми вирішували завдання створення робочих місць завдяки будівництву доріг та програмі "Велике будівництво". Ми побачили швидкі результати. На щастя, будівельна та дорожня галузі виявилися готовими до державного замовлення.
У бюджеті-2022 дефіцит зменшили. Виконали указ президента з погляду фінансування працівників МОЗ. Вирішили, що робити із чергою на житло учасників Антитерористичної операції на сході України, та повністю профінансували [її]. Також ми збільшили фінансування армії.
Очікуємо на ухвалення законопроєкту №5600, перегляд макропрогнозу та пошук додаткових ресурсів, завдяки чому можна фінансувати статті, які ми відпрацювали в дорученнях уряду. Наприклад, хотілося б виділити більше коштів науковим установам. Державі потрібна інноваційна діяльність, зокрема в розробленні вакцин та розвитку медицини як такої.
– Законопроєкт №5600 викликав обурення в бізнес-середовищі. Забудовники казали: завдяки тому, що ми оптимізуємо податки, в Україні дешеве житло...
– На жаль, із метрами було б чесніше залишити ті норми, які були в законопроєкті спочатку, але політичної волі забракло, бо захищали будівельний бізнес.
– За підсумками першого читання уряду доручили збільшити соціальні виплати. Яких змін і коли можна очікувати в цьому напрямі?
– Роботу щодо пошуку додаткових ресурсів має провести міністр фінансів. Коли буде зрозуміло, на які цифри він спиратиметься, ми зможемо оцінити ресурс, що з'явився. І зрозуміти, як і в яких напрямах бюджет можна зробити соціальнішим. Ухвалюватиме рішення парламент.
Повертаючись до запитання, чим відрізняється бюджет-2022. Я бачив цікаву інфографіку. Два поля, на яких точками позначено галузі та напрями, у котрих формувалася законодавча ініціатива "Слуг народу" в бюджетах на 2019-й, 2020-й та 2021 рік. Спочатку точки концентрувалися в тих самих площинах. А от щодо 2022 року, то фокус законодавчої ініціативи розпорошився. Вона всюди: космос, вода, ліс, екологія, Чорнобиль...
– Можете розповісти, що саме зміниться в бюджеті до другого читання?
– Ми поки що чекаємо від Мінфіну на доопрацьований проєкт закону. Він може до нас надійти цього тижня або на початку наступного. Тому зараз не можу прокоментувати доопрацювання.
Україна приваблива для туристів з арабських країн, тому що в нас такі природні умови, які їм цікавими будуть завжди
– Упродовж останніх семи років часто говорили, що реформувати щось швидше (наприклад, систему оподаткування) не можна, бо це загрожує браком коштів у бюджеті. Чи дійсно бюджет – таке гальмо для реформ?
– Бюджет не може бути гальмом чи пусковою кнопкою реформ. Бюджет – це план фінансування країни. Неможливо у плані змінити норми податкових законів, які є. Спочатку потрібно змінити їх, а потім змінювати бюджет країни.
Інше питання, якщо говорити про податки, що загалом ми не маємо податкової культури. Люди не хочуть їх платити – це раз. Друге – великі бізнесмени хочуть платити мало. Звісно, у всьому світі оптимізацію податків не вважають злочином. Так само, як не є злочином бажання оптимізувати видатки на транспортну логістику, наприклад. Ми маємо таку форму податкової гавані, як ФОП різних груп. Ніде у світі більше такого немає. Цю форму вигадали на короткий проміжок часу для допомоги малому бізнесу. Але нею хочуть користуватися і більші підприємці, тому ліміти на обіг коштів, допустимих для ФОП, постійно зростають.
Підвищувати податки – для України не варіант, і ми цього не плануємо. Навпаки, ми вважаємо, що треба знижувати податки на доходи, вводити податок на виведений капітал за прикладом Польщі та знижувати навантаження на фонд оплати праці. З іншого боку, ми розуміємо, що для розвитку економіки необхідні рівні, прозорі та зрозумілі правила ведення бізнесу та рівне оподаткування. Тому політика спрямована на детінізацію та реалізацію принципу "закон для всіх один".
– Наскільки Україна справді залежить від МВФ у питанні складання та реалізації бюджету?
– Чи може існувати сучасна держава без МВФ? Звісно. Нас ніхто не змушує, не просить із ними працювати. Це вимушена потреба – необхідність. До неї вдається уряд, не маючи наразі інших інструментів залучення зовнішнього фінансування.
– Відповідати їхнім вимогам – наш обов'язок?
– У них уже є досвід роботи з економіками, які розвиваються, – ми не перші й не останні. Вони мають чіткий шаблон і модель. Плюс з урахуванням того, що найбільший донор цієї міжнародної організації – США, багато різноманітних ініціатив та вимог виходять із того боку. Зокрема, із метою забезпечення стабільності роботи фінансової системи.
Наприклад, людина має зайву вагу. У дитинстві їй зробили операцію на колінах із відновлення порваних зв'язок. Лікар каже: "Ви будете здоровішими, якщо скинете вагу, тому що зв'язки можуть порватися вдруге". Кому краще від виконання рекомендацій – лікареві чи пацієнту? Так, деякі вимоги важко виконати. Але якщо подивитися на ситуацію тверезо, уявити, що це в іншій країні відбувається, бачиш від рекомендацій велику користь у майбутньому.
– У бюджеті на наступний рік закладено зростання ВВП на рівні 3,8%. Група економістів, зокрема радник президента Олег Устенко, стверджують, що наше зростання має бути не меншим ніж 5% на рік. Чому в нас такий скромний прогноз щодо зростання?
– А де взяти більше? Для більшого зростання країна має щось створювати. Ми часто говоримо про інвестиції. Держава може бути інвестором? Може. І сьогодні вона інвестує в інфраструктуру, бо без неї бізнесу дуже складно розвиватися. Також державі потрібно інвестувати в реформу судів, у всі галузі, які потрібні для зростання економіки. Плюс держава як регулятор має створювати комфортні, прозорі умови для інвесторів, для стартапів.
Припустімо, нам продемонструвала великі перспективи ситуація з відкритим небом, коли до нас приїхали туристи з арабських країн. Вони заповнили готелі Києва, вони витрачають $180–200 на день. Кращого способу завести гроші в Україну сьогодні немає. Тому державі потрібно виконати "домашнє завдання" та створити умови для того, щоб такі туристи тут з'являлися стабільно. Це кілька кроків – гостям потрібно якось прилетіти, чимось переміщатися країною і десь жити.
Потрібен номерний фонд певного типу. Такі гості не живуть у тризіркових готелях, їм потрібно "п'ять зірок". Держава має визначити пріоритетні ділянки, на яких необхідно створити вигідні умови для створення номерного фонду. Інвестори поки що не готові будувати готелі – сьогодні дуже дорогий ринок землі і дуже складно вмовити власника поступитися її майбутньому інвестору дешево. Тут держава має взяти на себе роль якогось компенсатора, гаранта, щоб здешевити вхід для інвесторів. Тоді в нас з'явиться номерний фонд.
Далі – для переміщення Україною потрібні мала авіація та автобуси певного класу. Їх немає. Отже, потрібно створити умови для їхньої появи. Третє – перекладачі в достатній кількості. Образно кажучи, щоб їх вистачало на кожен автобус.
Сьогодні Європа закрита, і для нас важливо використати цей момент.
– Але саме в цей момент ми не готові. Треба зараз, а ми поки розхитаємося, Європа відкриється.
– Ми ніколи не будемо готові, якщо нічого не робитимемо. Україна приваблива для туристів з арабських країн, тому що ми маємо такі природні умови, які їм цікавими будуть завжди. Їх цікавить місцевість, якої не зустрінеш у них у країні. Відповідно, це не обов'язково Одеса та мегаполіси. Їм подобаються Карпати, наприклад. Просто треба створити умови, щоб курортів було 10, а не один-два, як зараз. Треба запускати пілотні проєкти, спробувати й дивитися на результат, змінювати оподаткування в галузі, групі товарів чи локації.
У сина 500 тис. підписників в Instagram, ще 500 тис. – у YouTube. Йому платять за рекламу. Він на цьому заробляє з 15 років
– Ви сім'ю під час бюджетного процесу бачите?
– Приходжу – вони вже сплять. Іду, буває, уранці – вони ще сплять. Щоправда, уранці я відводжу доньку до школи, ось із нею дорогою і спілкуємося. Вихідні проводимо разом.
– Ваш старший син Артем уже незалежний?
– З огляду на публікації у ЗМІ, так.
– Ви читаєте повідомлення про нього?
– Звісно! Є речі, які викликають у мене сильні емоції. Я знаю, що він насправді порядний хлопець, хоч і хоче здаватися хуліганом. Але люди, коли дивляться картинки в його Instagram, часом мають несправедливі судження.
Наприклад, була ситуація із купівлею машини. Насправді ми всією сім'єю на 20 років подарували йому автомобіль Peugeot – мої батьки наполягли. За рік син прийшов: "Можна я її продам і куплю іншу?" – "Яку?" – "Mercedes. У США компанія, яка продає вживані". "Купуй, твоя ж машина". Він продав Peugeot за $20 тис. і, трохи доклавши, купив Mercedes. Він блогер, зняв, як їде новою машиною, має крутий вигляд, молоді такі відео подобаються. Виходить публікація: "Мажор такий-то змінює дорогі машини, як рукавички". І мені знайомі кажуть: "Артем за $100 тис. купив машину?" Кажу: "Вона $25 тис. коштує". "Але ж має вигляд на $100 тис.!" Є стереотипи: якщо син депутата, отже, обов'язково мажор. А це не завжди так.
– Ну, він у вас епатажний хлопець. Здивування журналістів можна зрозуміти – сфотографувався на тлі Кремля під час війни з Росією...
– Він у 14 років почав лазити (і з того часу не припиняє) по всіх дахах Києва, і не тільки, і себе знімати. Фотографувався в різних столицях світу, але всі звернули увагу лише на знімки в Москві.
Його Instagram справді викликає дивні відчуття. Мені міністри кажуть: "Наші сини на вашого підписані. А що, на цьому можна заробляти?" Так, у сина 500 тис. підписників в Instagram, ще 500 тис. – у YouTube. Йому платять за рекламу. Він на цьому заробляє з 15 років.
Як у багатьох підлітків, були неприємності. Із друзями якось залізли в "Епіцентр". Точніше, вони сховалися, дочекалися ночі і гайда знімати кіно про себе. Потім їх поліція шукала. Довелося мені йти до [засновника мережі магазинів "Епіцентр" і нардепа] Олександра Гереги, просити вибачення.
Артем працює зараз у сімейному бізнесі. Я йому сказав: "Так склалася ситуація, і поки що немає іншого варіанта". Звичайно, він має базові знання, закінчив у Канаді навчання за напрямом Film Production. Хоче розвиватись у цьому напрямі, мріяв до пандемії про роботу в Голлівуді. А ще він дуже спортивний хлопець. Я наполягав, щоб він змінив контент, пропонував: "Знімай сестру, вона смішна. На дитячий контент простіше публіку збирати". Але він і далі шукає свою аудиторію. Зніматися в кіно – його мрія.
– А з іншими дітьми як у вас складається?
– Наймолодшому, Робертові, шість років, невдовзі піде до школи. Займається футболом. Тато ж не став футболістом – може, у сина вийде. Доньці Марії дев'ять років. Вона займається балетом та навчається в академії мистецтв за класом хореографії. Її кумир – балерина Катерина Кухар. Для мене діти – найбільше щастя. Так мене виховала мати.