Чичваркін: Заява Зеленського про те, що він хоче після президентського строку гуляти Києвом без охорони, свідчить, що ніякої боротьби з корупцією не буде. Повна текстова версія інтерв'ю Гордону
Як мільйонер із нетрів, я знаю різницю між рублями, доларами, євро і фунтами на дотик, на смак
– Євгене, добрий день.
– Добрий день.
– Кажуть, язик доведе до Києва. Мене сьогодні язик довів до Лондона.
– Це якась зворотна, мабуть, ситуація.
– Так. Я тут ніколи не був. У вас фантастичний магазин. Номер один у Великобританії.
– Щиро дякую. Залежить від того, за якими характеристиками дивитися. Середня ціна чи продаж із метра, чи асортимент... Найімовірніше, так. Якщо говорити про продаж на рік, – поки що ні, але ми над цим працюємо.
– Я відразу побачив (попереджаю, ми це робили не навмисно)... Це віскі, так?
– Так. Gordon & MacPhail. Це величезний власник величезної кількості віскокурень. Серйозна компанія.
– Клас. У юності ви навчилися перераховувати велику кількість кешу вручну.
– У молодості, скажімо.
– Навичка залишилася?
– Так. Але зараз гроші пластикові. Навик якийсь залишився, але з пластиковими грошима – це інше. Інші відчуття.
– Як ви рахували, ви пам'ятаєте?
– З руки в руку.
– Швидко рахували?
– Швидко.
– Багато рахувати доводилося?
– Так.
– Скільки грошей проходило через ваші руки в ті далекі, але дуже гарні роки?
– Напевно, мені було 26. У нас була якась проблема з інкасацією на Новий рік. І я дві сумки по 60 кг привіз додому.
– По 60?
– Так.
– І самі рахували?
– За допомогою ще кількох людей.
– Запах грошей пам'ятаєте?
– Ну звичайно.
– Запах рублів...
– Рублів і доларів.
– Запах рублів від запаху доларів, євро або фунтів відрізняється?
– Так. Як мільйонер із нетрів... На дотик, на смак. Єдине, що кешу зараз стає менше. Пластик, напевно, дуже логічний, тому що папірці обтріпуються, а пластик – ні. Якась, звичайно, втрата якості є. Найжахливіше – що прибрали Дарвіна і Адама Сміта з фунтів. Це найбільше тривожить, що може трапитися з британським суспільством – відсутність нагадування, що ми походимо від мавпи і що вільний ринок приведе до успіху.
– Ви вірите у продовження життя паперових грошей? Чи вони помруть?
– У якомусь вигляді, напевно, залишаться все одно.
– Усе одно?
– Так. Може, їхня частка буде маленькою.
У мене, можливо, намагалися відібрати компанію... "Як цей п...дор у клоунських штанях узагалі може чимось володіти?" Це дослівно
– Коли у вас уже на руках були величезні гроші, коли була "Евросеть", вас прослуховували?
– З якогось моменту так. Вони почали прослуховувати після теракту на Дубровці, тому що всі терористи купили телефони у "Евросети". Їм було дешево і зручно.
– І почали прослуховувати вас?
– Почали прослуховувати – їм дуже сподобалося; здивувалися, які суми проходять. Можливо, це був формальний привід, я не знаю.
– Ви відчували, що вас прослуховують?
– Я не наймав Bellingcat, щоб перевірити. Оскільки система абсолютно корупційна, нам сказали, що нас прослуховують, і ми стали дуже акуратно розмовляти й переважно вести особисті бесіди, не телефоном.
– Ви сказали, що почали розмовляти козячою мовою.
– Так, козячою.
– На чому ґрунтувалася ця козяча мова?
– Ну, вибираєте якусь тему – і спілкування відбувається асоціативне. Оскільки люди всі одне одного знали, знали манери, звичаї та були філологічно обдарованими, могли пояснити, наприклад погодою, команд конкурентів або історичних персонажів ситуацію на сьогодні.
– Як засновник "Евросети" скажіть: усі розмови мобільними телефонами досі слухають?
– Ну, якщо ця людина дуже важлива нашій країні, щоб її пограбувати або вбити, то так. А так вони, напевно, кудись записуються, їх можна підняти. Усі білінги можна підняти, але вух не вистачить усіх слухати.
– WhatsApp, Viber слухають?
– Не знаю. У мене вчора зламали месенджер – розіслали всім якийсь спам. Але я не впевнений, що його слухали до цього.
– Але ви відчуваєте, як змінився світ у тому плані, що в людини пропало відчуття особистого життя, до будь-кого можна увійти в його особисте життя, слухати, дивитися за ним, і він цього навіть не зрозуміє?
– Ну, з іншого боку, додалося особисте життя. Ти у Twitter злісний, різкий і небезпечний, у Facebook – розумний такий, про Батьківщину, про майбутнє, про дітей, в Instagram – красивий, із подорожами, захід, пальми, тьолки. І є якісь таємні переписки в якомусь Snapchat із якими-небудь залицяльниками або шанувальницями. Тобто життя стало різноманітнішим, з одного боку. З іншого боку, з'явилися якісь загрози. І я вважаю, що все в балансі.
– Тобто не все так погано?
– Узагалі все добре, якщо чесно.
– (Сміється)... На допити в Росії ви часто ходили?
– З 2005-го до 2008-го. Ну, не те щоб як на роботу, але якщо два-три місяці без допиту – я вже починав нудьгувати.
– Усе було по схемі "добрий слідчий, злий слідчий"? Чи по-різному?
– По-різному. Іноді – просто злий.
– Як ви поводилися на допитах?
– Я вже, мені здається, десь говорив: я їм іноді вмикав дурня. Я незібрана людина і мені дуже легко стрибати з теми на тему.
– Вмикали вдало?
– Ну звичайно. Радянська школа. У радянській школі найпростіше вижити, якщо ти справжнісінький ідіот. Усе для цього було і зроблено.
– Слідчі розуміли, що ви не такий дурний, як показуєте?
– Якісь – так. Спочатку – ні.
– Думали, шизик?
– Так. Ну, може, і спроба відібрати компанію була... Це цитата: "Як цей п...дор у клоунських штанях узагалі може чимось володіти?"
– "П...дор у клоунських штанях".
– Так. Це дослівно.
– Красиво.
– Так.
– Ви емігрували до Англії з одним пакетом.
– Фізично перемістився, так. Потім доїхало все...
– Усе інше.
– Не все.
– Що в цьому пакеті було, ви пам'ятаєте?
– Коробка з-під телефона, зарядка. Не пам'ятаю, що ще.
– Навіщо вам коробка з-під телефона?
– Я купив тимчасовий телефон у "Евросети", щоб ним зв'язатися з тренером із клубу, який повідомить моїй дружині, що я поїхав.
– Дружина не знала?
– У неї була опція Б: вона знала, що є такий варіант, що потрібно буде швидко покинути країну.
Коли я летів із Росії, пілот сказав: "Ми просимо вибачення за затримку. В одного з наших пасажирів виникли проблеми на паспортному контролі". Я почувався як у тому анекдоті про жителя Росії, який опинився в Західній Україні: "Ти, москалик, уже приїхав"
– Де ви перебували, коли вам спало на думку рвонути в "Домодєдово" і полетіти звідти до Англії?
– Я говорив про це багато разів. Я був на зустрічі в компанії "Алтіма", що належить "Альфа-груп". Оскільки ми їм продали "Евросеть", були якісь ще [зустрічі]... Це ж не бутерброд, який можна за секунду продати...
– Продавали частинами.
– По-перше, частинами. По-друге, це досить складна операція... Усе-таки це велика компанія, і дуже багато було потрібно якихось додаткових речей. Ми супроводжували її по-чесному, щоб нові власники в жодному разі не почувалися обдуреними. Щоб їм було комфортно і легко управляти компанією далі.
– Ви сидите на зустрічі – і раптом спало на думку?.. Чи не раптом?
– Знову-таки, я вже, напевно, говорив це багато разів. Почали телефонувати слідчі, щоб вручити мені повістку на той час, коли – вони знали, що мене не буде. Коли я сказав, що мені ніколи...
– Ніколи.
– Це була така гра слів.
– Так.
– Ось. Вони сказали: "Ми вже внизу стоїмо і вас чекаємо, щоб її вручити". Ось. І мені прийшло прекрасне англійське слово enough.
– (Сміється). Так. І ви?
– А я не поїхав.
– Просто з цієї зустрічі...
– Так.
– Ви сіли у свою машину...
– Ні, не у свою. Мені позичили. А моя машина так і залишилася... А вирок у руках судді так недочитаним і залишився.
– (Сміється). Рвонули в "Домодєдово".
– Так. Зняв батарейку з телефона, узяв новий телефон, нову cім-картку.
– Викинули той телефон?
– Ні, не викинув. Навіщо?
– Правильно.
– Увімкнув його тут, в Англії.
– Так. Сіли в літак...
– Так.
– І раптом у літак хтось увійшов.
– А, цю історію хочете?
– Так, це цікаво.
– Я домовився з дівчиною на реєстрації, що, оскільки я чекаю на подругу, вона просигналізує мені, коли буде останній-останній момент, щоб пройти реєстрацію... Так воно і сталося. Я забіг практично останнім... Довгий час не зачинявся люк... Потім люк зачинився – я видихнув. Потім знову люк відчинився...
– І ви зрозуміли, що приїхали.
– Пілот сказав: "Ми просимо вибачення за затримку. В одного з наших пасажирів виникли проблеми на паспортному контролі". І як у тому анекдоті...
– Про "обісрався"?
– Ні. Про жителя Росії, який опинився в Західній Україні. "Ти, москалик, уже приїхав". Ось.
– Здалося, що все?
– Так... Потім забіг чоловік із кольоровим рюкзаком, попросив вибачення, сів на своє місце – і ми поїхали.
– Відчуття в той момент ви не хотіли б ніколи більше пережити?
– Ні, я взагалі гедоніст. Я не вважаю, що потрібно проходити через кров, смерть, гівно і страждання.
– До російської в'язниці морально ви були готовим?
– Так, я був готовим... З корумпованими співробітниками СІЗО вже була попередня домовленість про теплу і чисту камеру-одиночку.
– І ви розуміли, що можете сісти надовго?
– Так.
– І яким вам здавалася ваше майбутнє життя?
– Якби було завдання якось мучити і катувати, вони б мучили і катували. Якби не було завдання людини чіпати і мучити, як із багатьох політичних справ, то вижив би. Михайло Борисович вижив – і я б вижив.
– Михайло Борисович 10 років відсидів.
– Так.
– Ви уявляєте, через що він пройшов?
– Так, я з ним розмовляв. Усе було суворо, неприємно, але рівно, крім кількох моментів, коли влада намагалася влаштовувати всілякі провокації. Був один чи два моменти реальної загрози життя – про це він говорив. Складно оцінити ймовірність, коли ти там. Коли ти звідси говориш, яка була ймовірність, – я зараз розумію: імовірність саджання на довгий строк, напевно, була не дуже великою. А відсидіти 2–2,5 роки разом з іншими пацанами – імовірність була велика. З пацанами все-таки ти сидиш у Москві, у СІЗО. Якщо ти політично галасуєш, напевно, тебе не катуватимуть. Якщо тебе не катуватимуть – отже, ти виживеш. От і все.
– З кінця 2008 року ви живете у Великобританії.
– Так.
Центр Лондона – це така концентрація грошей, що потрібно бути або дуже ледачим, або дуже дурним, або все разом, щоб не вписатися і не забезпечити собі нормального життя
– Як вам тут живеться?
– Дуже добре. Ні. Як потрібно сказати? Шкодую страшно.
– (Сміється). Очі потеплішали – отже, добре.
– Гріх скаржитися, скажімо відверто.
– Гарна країна?
– Дуже.
– Чим вона вам подобається?
– Можна жити, працювати і заробляти, адаптувалися рівно стільки, скільки тобі потрібно. Центр Лондона – це така концентрація грошей, що потрібно бути або дуже ледачим, або дуже дурним, або все разом, щоб не вписатися і не забезпечити собі нормального життя. Село Мейфер – це село можливостей. 800 на 800 метрів можливостей.
– Ви можете собі сьогодні сказати, що Великобританія – це ваша країна?
– У жодному разі. Моя країна – це простори, сніг, морок, тужливі пісні, суїциди, безпросвітність та інше. Хуртовину я вивіз із собою. Короткий сонячний день тощо. Рідкісні просвітління, морошка на болотах.
– У вас винний ресторанний бізнес. Ось цей винний магазин – приголомшливий.
– Дуже дякую.
– І ресторан "Хайд", так?
– Так.
– Я в ньому був свого часу. Він найкращий у Лондоні?
– З погляду сервісу – найкращий або один із найкращих. Щодо винної карти – 100% найкращий у світі. Хоча у світі є ресторан із більшою винною картою – там 16 тисяч вин. А щодо їжі – це абсолютно індивідуально. Michelin нашу їжу оцінив в одну зірку. Зрозуміло, що є три зірки, зрозуміло, що є абсолютно божевільні японці, які готують із таких інгредієнтів, із яких ми поки не можемо собі дозволити.
– Який середній цінник у вас у ресторані?
– Нагорі "доковідна" вечеря – 300 на людину.
– І не дуже багато, так?
– Багато. Дуже багато. Це ж Англія, не Франція.
– Щодо центру Лондона, щодо ресторанів...
– Знаєте, це не центр Парижа – тут немає такого культу їжі, тут люди не готові стільки платити загалом за їжу. Британці не готові платити багато. Загалом скупі. Це для Франції абсолютно нормально – якщо ти зробив суперголуба...
– Для Італії...
– 170 або 180 євро, якщо у тебе три зірки вже давно висять на вході... Тут усе-таки трохи по-іншому. З погляду прибутковості це далеко не найкращий бізнес. Десь у середньому каламутному потоці. Ну, знову-таки, цей місяць був би жирний плюс, якби нас учора не закрили...
– А що таке "жирний плюс"? Можна говорити?
– Для ресторану? Кілька сотень тисяч чистими...
– Фунтів?
– Ну звичайно.
– На місяць?
– Так.
– Пристойно.
– Ось.
– Приємно зустрітися і поговорити із заможною людиною.
– Потенційно.
– (Сміється)...
– За якими ще ознаками? За естетикою і красою – точно найкращий. За людьми... Наша гостьова крафта ще не кристалізувалася. Гості дуже різноманітні: від серйозних винних естетів і критиків, дуже заможних людей... Це було в день відкриття: [люди зі статком] 2, 7 і 15 мільярдів, не пов'язані одне з одним, сидять в один час в одному місці.
– Ми можемо назвати їх?
– Ні-ні.
– Добре.
– Я це дуже округлено сказав. І тут же поруч може сидіти людина, яка приїхала разом з однією з трагічних сторінок російської історії, яка працювала у великій компанії, яку розгромили і яка змушена була виїхати, тому що всіх закривали. І яка звикла зовсім до іншої їжі. Вона каже: "Чому такі порції?.. Мені таких три треба".
– (Сміється).
– "Що це за соус із настурції? Це те, що у мене бабуся вирощує. А посолити його можна? А можна рибу доробити?" А поруч сидить модна китаянка у кросівках Gucci й фотографує. Поруч – стартапер з Одеси, якому вчора зателефонував Цукерберг, і він продав йому свій застосунок, і це перший "мішленівський" ресторан у його житті. І він при цьому висловлює мені, що "восьминіг був трішки пересмаженим". Я кажу…
– "Врахуємо".
– "Такий стиль кухаря". Нічого ми не врахуємо. Російською мовою претензії до їжі не приймаємо. До часу – так, до сервісу – так, до чіткості замовлення – так. До їжі російською мовою претензій не приймаємо.
У тому, що ми продамо наступного року пляшку за семизначну суму, я не сумніваюся. Можна битися об заклад
– Зазвичай господарі ресторанів, щоб персонал не крав, перебувають просто в ресторані цілодобово. Ви теж?
– Ні. В Англії не так потрібно. Хоча в одного з наших колег була проблема, що шефи крали.
– Але ви часто там?
– Часто. Але не з лупою по засіках.
– Що ви продаєте в цьому винному магазині?
– Вино...
– Віскі.
– Так, алкоголь.
– Горілку.
– Так. Абсолютно все. 9 тисяч найменувань того, що можна пити.
– 9 тисяч?
– 9 тисяч. Місяць тому було 10. Майже тисяча позицій вимилася... Протягом дня до 1,5 тисячі приходить позицій іноді. Учора було 500 відправлень у нас. Тобто це підприємство, напевно, перестало бути малим.
– Найдорожче вино або віскі скільки коштує у вашому магазині?
– Ну, зараз у нас другий випуск Macallan коштує 145 тисяч. Десь є подряпана пляшка дешевше. Але ту продадуть, і нашу продадуть.
– 145 тисяч фунтів – одна пляшка віскі?
– Так. Ми вирішили не продавати дешевше. Була пропозиція...
– І знаходяться люди, які купують. Так і хочеться сказати: і знаходяться дурні, які за такі гроші...
– Ой, якби вони були дурнями, у них не було б ніколи таких грошей.
– Правильно.
– У нас за всі вісім років від самого Macallan був дозвіл на три пляшки. Ми продали 52.
– Найдорожче найменування за всю історію вашого магазину яке було?
– Напевно, три перші Screaming Eagle Double Magnum, підписані виноробом. Вони 250 тисяч коштували. 220 тисяч коштував коньяк 1801 року. 250 тисяч коштував набір Dalmore Constellation, проданий одному українцю за три тижні до перемоги Майдану. Не знаю, яка його доля. Віскі, не українця. В українців ми знаємо, яка доля. Непогана.
– Так?
– Так. У тому, що ми продамо наступного року пляшку або набір вартістю в сім цифр, я не сумніваюся. Можна побитися об заклад.
– Про прибуток ресторану ми поговорили. А прибуток магазину?
– Тут усе дуже добре. Повернення інвестицій несоромне з 2016 року.
– Ми можемо назвати цифру "доковідну"?
– Ні. COVID провалив нам три чи чотири місяці. Тарифна війна Трампа підрізала американських покупців. Коронавірусна ізоляція підрізала китайських. Але за кількістю транзакцій, я думаю, ми вирівняємося за минулий рік. За грошима, зрозуміло, провалилися. Як тільки ми зробимо 100, я скажу.
– 100?
– Так. Мільйонів у рік.
– У рік? Гарно. Мені дуже подобається.
– Ось. Зробимо 100 – я скажу.
– І скільки метрів тут?
– 780. І ще трішки.
– 780 метрів можуть зробити 100 мільйонів на рік?
– Ще ми не знаємо, можуть чи ні.
– Але 90 напевно?
– Навіть цього ми не знаємо.
– (Сміється). Ви самі випити любите?
– Дуже. Узагалі просто...
– Ви не спилися ще в цій пишноті?
– Ну, ви знаєте, я займаюся спортом і іноді влаштовую собі тижні, а то й місяці без алкоголю.
– Але п'єте щодня?
– У грудні – точно так. А з вересня до кінця листопада взагалі не пив.
– Що ви любите випити?
– Стару Бургундію, старе шампанське, іноді...
– Старе – це яке?
– Bruno Paillard NPU, 2003-й, рожеве. Поділили з дівчатками...
– Тисяч 5 за пляшку?
– Ні, 600 фунтів.
– 600 фунтів?
– Так. І Chambertin 73-го, Бургундія. Її відмовилися купувати, тому що там була провалена пробка. Був ризик, що її ніхто ніколи не купить, тому що вона не транспортабельна. Вона коштувала 240 замість 800 фунтів. А вино – абсолютна казка. Просто казка.
Є, грубо кажучи, три реформи, які потрібно зробити, щоб за 10 років Україна з'явилася на світовій винній карті досить яскраво
– Українські вина конкурентоспроможні чи ні?
– Нині в недорогому сегменті, напевно, так. Загалом, грубо кажучи, три реформи, які потрібно зробити в Україні, – і за 10 років Україна з'явиться на світовій винній карті досить яскраво.
– Три реформи – і Україна може виробляти вина, як Франція?
– Так, звичайно.
– Ви серйозно говорите?
– Абсолютно серйозно.
– А що це за реформи?
– Сонце є, масний чорнозем є, руки і таланти є.
– Не відсохли, так.
– Усі вступні вже є.
– Що це за реформи?
– Землю треба продавати як пиріжки.
– Раз.
– Абсолютно жоден колгосп не має лізти і вказувати, що там робити. Тобто земля – це абсолютний товар.
На те, що вивозять з України (чи то горіхи, чи алкоголь), не має бути жодних мит або додаткових сертифікатів, жодних ліцензій. Чому в Україні гурт алкоголю – це ліцензована діяльність? Що це за дурість?
– Так.
– Ось. Тобто цієї частини не має бути.
– І третя?
– І третя: будь-який іноземець повинен мати можливість приїхати на роботу будь-якої секунди. Тобто якщо потрібен енолог тимчасово, він просто сідає в літак, прилітає до Одеси і два-три тижні – будь-яку кількість тижнів – працює, йому платять, він відвантажує частину податків і відлітає назад.
– Усе просто насправді.
– Усе абсолютно просто.
– Від кого залежить утілення цих реформ?
– Від уряду. Це ж парламентсько-президентська республіка. Від парламенту і президента. Немає волі. Я дивлюся, але роки йдуть у моїй рідній країні, у Росії, роки йдуть в Україні...
– Ні волі немає, ні сили немає.
– Світ – він як воля і уявлення. У мене є уявлення, а в них немає ні волі, ні уявлення, на жаль. У влади. Ні у нашої, ні у вашої. Так вийшло, що у вашій країні керує (зараз я не можу стверджувати) досить злодійська влада. А в нас – бандитська. На жаль, але це факт. Про нинішнього президента [України] і його оточення у мене реально таких фактів немає, але абсолютний факт – що не рухаються реформи... І навіть земельну реформу, яка мала дуже правильний вигляд, відкладено. Можливо, її відкладено правильно, тому що якихось правильних великих цифр не буде.
Ми недавно сиділи з Навальним і обговорювали "природне російське багатство" – "Газпром" і "Роснефть" – і їхній продаж уроздріб... Усі теж погодилися, що це потребує кількох років на підготовку. Усе має бути причесаним, щоб бюджет отримав максимальну ціну. Напевно, у цьому є якась логіка. Зараз усіх вакцинують – за три місяці ми подивимося, як це все рухається далі.
– Від продажу "Роснефти" і "Газпрому" перейдемо до наступного запитання. Ви досі у міжнародному розшуку?
– З 2011 року – ні. Або мені про це невідомо.
– Зняли?
– Так, дев'ять років тому.
– Ви їздите по всьому світу абсолютно спокійно...
– Ну, не по всьому світу. Дуже кликали мене вірмени, дуже кликали. Я якось відчув, що не потрібно їхати. І правильно.
– (Сміється). До Росії ви нев'їзний?
– В′їзний. Будь-якої секунди можу приїхати.
– Просто не хочеться?
– Поки ні.
– Дивно. Чому?
– Я поки люблю свою Батьківщину на безпечній відстані.
– Але прийняти можуть?
– Можуть. Зараз же такі закони, що я вже наговорив років не знаю, на скільки. Заклик віддати Крим Україні – п'ять років. Не погодитися з результатами Другої світової війни – півтора року. Тощо.
– Шість із половиною вже.
– Так-так. Якщо все порахувати, реально життя не вистачить.
– За Росією ностальгуєте? Росія вам сниться?
– Звичайно.
– Що сниться?
– Дитинство. Як будь-якій людині з нормальною...
– ...психікою.
– З умовно-достроковою нормальною психікою.
– Ви якось сказали: "Я повернуся на Батьківщину у труні або коли у труні буде Путін".
– Так, чудово. Підписуюся.
У Путіна почуття балансу є. Хоч який би він був лиходій, він не ідіот
– Так, розшифруймо.
– Ну, якщо нащадки не захочуть виконати мою волю і поховати мене на прекрасному узбережжі Середземного моря, то повернуся на Новодівичий цвинтар до бабусі.
– Бабуся на Новодівичому?
– Так.
– Овва!
– Дідусь генералом був. Перший генерал авіації.
– Ви із пристойної сім'ї походите.
– Так. А вийшов барига, спекулянт.
– І який вигляд маєте! Ну що це?! (Сміється).
– Піджак, не піджак...
– Так.
– Ваш колега навіть не ідентифікував мого "Грега Лорана" як піджак.
– Друга частина вашої фрази: "Або коли у труні буде Путін". Ви уявляєте Путіна у труні?
– Ніхто не вічний під місяцем.
– Навіть Путін?
– Навіть Путін.
– Ви це серйозно?
– Абсолютно. Можливо, ми зараз із вами говоримо, а він уже мертвий. Є така точна наука – імовірність. І вона працює і проти вас, і проти мене, але особливо вона працює проти Путіна, тому що він старший.
– Якщо Путіна не буде, ви допускаєте, що може бути людина ще гірша, ніж Путін?
– На якийсь час – так. У Путіна почуття балансу є. Хоч який би він був лиходій, він не ідіот... Знаєте, як картонна коробка закривається?
– Так, звичайно.
– Листочок туди, листочок сюди... Ось так на страху тримається все його оточення. А оскільки особистостей навколо нього, як мені вбачається, небагато, тому що він їх анулював, видалив і не вибирав нових (просто боїться, що хтось молодий і завзятий його скине), то якщо навіть прийдуть силовики, у них немає почуття балансу. Ми бачили в розслідуванні Навального: яке там почуття балансу?
– Жах узагалі.
– Маленький мозок, велика щелепа. Як тиранозавр. Тому ні в кого цю коробку втримати не вийде. Це може призвести до дуже трагічних наслідків і стрілянини, але народ, навіть який [кричить] "Крим наш" та інше, не дуже готовий... По-перше, страшно. Жодного ще Скалозуба, усі медалі в орденах, із танчиками, літачками, коли, вибачте мені, у сортирі на льоту лайно замерзає... Досі 6 чи 9 млн сімей не мають теплого туалету...
– Скільки шкіл не мають...
– Шкіл скільки закрили! Фельдшерських пунктів, аптек... Зараз переважне право у дітей силовиків під час вступу до вищих навчальних закладів – новий закон...
– Діти росгвардійців, так.
– Тобто сценарій той самий, що у Венесуелі, Білорусі... Буде 10%, які обслуговують 0,1%, мають право на насильство, озброєні, можуть виходити на пенсію в 40 років, отримувати великі зарплати. А найголовніше – можуть, ні перед ким не відповідаючи, бити, ламати, катувати, лякати і проявляти найгірше, що в них є. Це період негативної селекції.
– Тривалий період.
– Так.
– Коли ви займалися бізнесом у Росії, у вас охорони багато було?
– Багато. На піку було осіб вісім на сім'ю.
– Озброєних?
– Озброєних, звичайно.
– Вам це подобалося?
– Це ж не в Англії. Абсолютно ні. Мені було комфортно, що з дітьми, із сім'єю, з будинком нічого не буде. Якось було спокійно.
– Зараз охорона у вас є?
– Ні.
– Ви не турбуєтеся, що вам можуть послати...
– Охорона будинку є.
– Ви не турбуєтеся, що вам можуть послати Петрова з Бошировим?
– Є таке... Усі чудово розуміють, що якась імовірність існує.
– Коли готувався до інтерв'ю, подумав, що обов'язково запитаю, хто, на вашу думку, отруїв Навального. І тут – бац! – розслідування.
– Тут усе зрозуміло.
– Геніальне розслідування, так?
– Абсолютно.
– Фантастика.
– Дуже-дуже-дуже круто зроблено.
Навіть ті, кому не подобається Навальний, після розслідування про його отруєння кажуть: "Так, мені не подобається Навальний, але це цілковитий п...здець. Це доведено"
– Коли ви слухали або читали Навального, які у вас почуття були?
– [Розслідування] було б серйознішим, якби він хоча б цієї миті перестав знущатися. Ну, в усякому разі комусь серйозніше б заходило. Але загалом нічим крити. Ось вони 15 годин уже мовчать. Вони придумують... Не пишуть "ви все брешете"...
– (Сміється).
– "А мене це не переконало". Опа! (Сміється). Він засунув так, що хрін виймеш тепер. Усе зрозуміло абсолютно.
– І що буде? Як із гусака вода?
– Нічого. Але знову-таки для західних лідерів і для всіх градус сумнівів змінився. У мого, який із великою підозрою дивився на все, що пов'язано з Навальним...
– Він тут?
– Ні, він у Москві. Комусь не подобається мова Навального: вважає, що він занадто...
– Нахабний.
– Іноді – так. Чи...
– Колючий.
– Ні. Що у чвари дрібні вступає тощо. Хтось дуже боїться, комусь не подобається, що в розслідуванні фотографії Потаніна та Усманова – вони близьких путінських друзів... Усе-таки Потанін і Усманов зробили гроші до Путіна. І Потанін – точно своїми мізками. Моя мама дружила з Потаніним...
– Угу.
– Вони в моєму дитинстві разом кудись їздили, подорожували. І є підозра, що буде Навальний – нас усіх пограбує. Гірше за більшовиків. І в усіх цих людей із таким сумнівом – градус змінився після цього розслідування. У всіх. Кажуть: "Так, мені не подобається Навальний, але це цілковитий п...здець. Це доведено".
– То це ще не кінець, ви знаєте? Буде ще друга серія.
– Я не знав.
– Буде ще веселіше. Наше інтерв'ю вийде, коли друга серія вже буде.
– Добре.
– За отруєнням Навального стоїть особисто Путін, на вашу думку?
– Абсолютно точно... Немає жодних інших варіантів. Жодних. Тому що стосовно Навального із 2013 року Путіну телефонує Меркель.
– Навіщо?
– Коли його посадили тощо... Тобто Меркель реально витягує одного за іншим із лап російського правосуддя. Якби не Меркель, Путін завдав би набагато більше шкоди. Через те що з Меркель у них особливі стосунки, тому що якщо вона психоне, то не залишиться нікого у Європі, крім Орбана і якихось таких товаришів...
– А Путіну не однаково, психоне вона чи ні?
– На Німеччину – ні. Ну, ви уявляєте, який дохід буде в "Північного потоку – 2"? Це прокаїнова голка в тіло Європи.
– Чи добудують його?
– Звісно, добудують...
– Упевнені?
– Звісно. Газ надходитиме. І виторг буде...
– Але недовго.
– Ми не знаємо. Можливо, і довго. Я думаю, що довго. А розмови, що ми відмовляємося від нафти, від газу, – нісенітниця цілковита. І нафта буде потрібна, і газ буде потрібен, і всі путіністи про це чудово знають. Ну, провалиться, ну, пограють із цим, із шейхом [Саудівської Аравії]. Ну, добре. За якийсь час Абдалла з фізіологічних причин стане на чолі... І все.
Нафта, газ – це все буде абсолютно затребуваним. На всі природні ресурси, яких у Росії незліченна кількість, попит найближчим часом тільки зростатиме, ціни тільки зростатимуть. Потенційно ще на трильйони виторгу вони точно чекають. Те, що зараз провалилося через "ковідність"...
– Надолужать.
– Надолужать. Жодні санкції, хренанції – нічого не допоможе. Американці розробляють російську нафту. Давно й тихо сидять, качають і нормально дружать на Сахаліні або ще десь. Тобто цей галас і санкції – це одне, а...
– А бабки – інше.
– Тому гроші ріжуть сталь. Різали, ріжуть і різатимуть. Тому це все – казки.
– Віденського лісу.
– Так. Вони в економіці – абсолютні профани, просто кретини... Вони навіть не вкрали стільки – вони просто просрали...
– А могли б вкласти в економіку...
– Вони могли б вкласти в економіку, могли б вкласти в університети, щоб нація ніколи більше не була бідною. Цих грошей вистачило б, щоб нація взагалі була носієм інтелекту в усьому світі... Підняти на клас вище взагалі всю країну, вкластися в майбутнє. Ні. Вони шортять, вони мислять коротко: купив, продав, украв – і все.
– Ви вважаєте, що отруєння Навального – справа рук Путіна?
– Абсолютно, звісно. Вони могли йому принести готове рішення, але він мав кивнути. Без його кивка нічого не буде.
– Навіщо йому це? Навальний – не конкурент. Я зараз не захищаю Путіна...
– У Путіна завтра відривається тромб – і Навальний стає конкурентом цієї ж миті. Він єдиний, у кого є мережа, у нього абсолютна впізнаваність тощо. Усі закони маркетингу працюють на нього. Є непорушні закони маркетингу, їх 22. Один із них – упізнаваність. У нього є мережа і є впізнаваність. Попри те, що в його порядку денному досі є неприємні для мене ліві речі, порядок денний змінився. Сподіваюся, що його колись напишуть і всі нарешті прочитають план реформ... І він має інакший вигляд, ніж заяви попередніх багатьох років.
– Напевно, найбільше Навальний не потрібен силовикам, які розраховують прийти після Путіна, так?
– А якихось силовиків Навальний, навпаки, влаштує. Там же є все-таки люди, які хочуть пишатися країною і мундиром, а не тільки красти.
Я вважаю, що Навальний повернеться в Росію. Хоча я змушений визнати, що відмовляв його від цього. Імовірність, що його просто вб'ють, на жаль, велика. Він це знає, усі це знають
– Ви протягом кількох років допомагаєте Навальному, оплатили його лікування.
– Так. Уже років 10.
– 10 років допомагаєте?
– Так. Мені здається, ще в LiveJournal 2010 року був перший конкурс, коли я переказував гроші.
– Скільки за ці роки ви переказали Навальному?
– Своїх чи чужих?
– Своїх.
– Своїх не так багато. Мені дуже багато приносять люди анонімно.
– Але лікування ви оплатили особисто?
– Так-так.
– Багато витратили?
– Приблизно 50 тис.
– Фунтів?
– Фунтів. Тоді фунт до євро був – 10% різниці. Не пам'ятаю точно. 50 чи 55 тис.
– Навальний заявив днями, що повернеться в Росію. Як ви вважаєте, він повернеться?
– Він постійно це говорив. Так, я вважаю, що повернеться. Хоча я змушений визнати, що відмовляв його від цього.
– Вам не здається, що його просто вб'ють? І ніхто у світі не скаже ані слова.
– Я дуже болісно... Так...
– Ви зі мною згодні?
– Імовірність велика.
– Ось просто вб'ють.
– Зроблять постріл, так. Така ймовірність, на жаль, велика. Він це знає, усі це знають.
– Ви його попереджали про це?
– А для цього я взагалі не потрібен, у нього своя голова на плечах. І він усе розуміє...
– Але він революціонер.
– Коли кінь не хоче слухатися, він закушує [вудила].
– Він закусив.
– Він закусив.
– Навальний суто теоретично може прийти до влади в Росії?
– Так.
– Ви вважаєте?
– Так. Як ідеально сказав про нього Зюганов, він – як молодий Єльцин, тільки непитущий. Це ідеально. Те покоління, яке виросло на свободі, яким зараз 40–50, дуже хоче молодого і непитущого Єльцина.
– І щоб у тролейбусах їздив.
– Це хлопець із Мар'їно. Для нього не зашкварно проїхатися ні в лімузині броньованому, ні у тролейбусі.
– Ви з ним часто спілкуєтеся?
– Так.
– Він нормальний хлопець? Суто по-людськи.
– Так.
– Адекватний?
– Людина, що перебуває під таким пресом, як він... це не може безслідно минути для психіки.
– Тобто таргани є якісь?
– Дуже багато соціалістів у оточенні. І саме оточення було досить лівим. Це єдине, у чому рада мудреців навколо нього і я намагаємося якось на нього вплинути.
– Мене, чесно кажучи, насторожувало завжди те, що він вийшов із російського національного руху...
– Він із нього вийшов якого року? 2007-го – 2008-го.
– Але він там був.
– Ви знаєте, відомий репер Луперкаль теж там був. Хто не ідеаліст замолоду, у того немає душі. Хто не прагматик у середніх роках, у того немає мізків. Це якийсь ідеалізм... Усе ж залежить від середовища, у якому ти був. Шанований мною Єгор Лєтов двічі в житті змінював політичні орієнтири. Уперше це був стокгольмський синдром під тиском примусової медицини, психотропних засобів, алкоголю та наркотиків... Із людьми різне трапляється...
– Метаморфози.
– Так, різні метаморфози. Те, що зараз відбувається зі світоглядом Олексія, – я вважаю, це рух в абсолютно правильний бік, у бік вільного ринку, у бік свободи.
– Як мені покійний Жванецький сказав: неважливо, хто ким був; важливо, хто ким став. Ісус – він теж євреєм був. А ким став? Мене ще бентежить Навальний, що він не визнає Криму українським. Поганий момент, погодьтеся.
– Якщо будь-який російський політик, який навіть вважає, що це абсолютна неподобство, каже: "Я віддам Крим Україні", – цієї ж миті він перестає бути російським політиком, тому що в нього буде нуль підтримки.
Якби Росія несла із собою швидке і чітке право, судову систему, будувала інфраструктуру, університети, знижувала б податки і привносила повноцінну цивілізацію, я був би першим загарбником усіх земель колишнього Радянського Союзу
– Ви російський політик?
– Я взагалі не політик, я вино продаю. Я не балотуюся, мені не треба заміж, мені однаково, який я вигляд маю. Я вважаю, що стосовно Криму можна домовитися так, що всі будуть win-win. Неважливо, який прапор. Важливо, як люди живуть. Коли мене просили висловитися про конфлікт Вірменії та Азербайджану, я сказав: "Люди живуть погано, і мають себе захищати у страшенній корупції, без інфраструктури, у цілковитому лайні із цим прапором або іншим". Мені однаково. Ну не те що однаково – мені хочеться, щоб вони перестали одне одного вбивати. А я не можу на жоден бік стати, тому що дивлюся з огляду на те, де будуть краще жити люди. Якби Росія несла із собою швидке і чітке право, судову систему, будувала інфраструктуру, будувала університети, знижувала б податки і привносила б повноцінну цивілізацію, я був би першим загарбником усіх земель колишнього Радянського Союзу. Я фанат цивілізації. Мені однаково, який прапор, щиро кажучи. Якщо людське життя і здоров'я захищене, якщо є можливість для соціального ліфта, якщо можна вчитися – який прапор, мені, чесно кажучи, не так важливо.
– Але коли в бізнесмена намагаються відібрати, шерсть дибки стає?
– Так, звісно.
– В України ж відбирали її територію.
– Коли відбирали в конкретних людей конкретні будинки, це – воєнний злочин, за який потрібно судити. Що отримали кримчани? Замість злодійкуватої, малахольної української влади 2013 року – злісну, бандитську, путінську 2014-го. Злодіїв замінили на бандитів. Камені з неба ще навіть не почали падати.
– Хоча скоро, схоже, почнуть.
– Можливо, і не скоро, але Путін зав'язав такий вузол, розв'язувати який доведеться, мабуть, тим поколінням, які в цьому не брали участі й виросли пізніше... Щоб не було жодних ні перед ким зобов'язань.
– Росія Крим і Донбас віддасть?
– Донбас – дуже навіть можливо. У всякому разі, якщо буде Навальний, Донбас, думаю, відразу перейде...
– А Крим ні?
– Ось уявіть, Олексій у Кремлі каже: "Ми віддаємо Крим". Його знесуть за шість тижнів щонайбільше. Просто знесуть.
– А чи не втомилася Росія від Криму?
– Скажуть, що він прийшов розбазарювати наші землі. І візьмуть штурмом. Серйозно. Глибоке розуміння, що Крим – наша земля. Хоча 1855-го так узагалі не здавалося.
– От довбой...би! У мене немає іншого слова.
– Путін зав'язав складно розв'язуваний вузол. Будуть потрібні час і зусилля. Буде або затяжний конфлікт з Україною, або цілковита втрата підтримки населення Росії. Цього не вирішують ось так.
– Росіянам можна пояснити: "Шановні, після Другої світової війни склалася така ситуація, коли до нас відійшли Курили, Сахалін, Кенігсберг, частина Фінляндії – і світова спільнота це прийняла, це зафіксовано в усіх міжнародних договорах". І після розвалу Радянського Союзу лідери утворених держав оголосили, що всі території, які належали Українській, Білоруській республікам і РРФСР, залишаються в їхньому складі... І Будапештський меморандум, коли Україна віддала третій за величиною ядерний арсенал в обмін на гарантії територіальної цілісності... Росіянам це можна пояснити?
– Дуже складно. Практично ні.
– Росіяни – темні? Не розуміють, що світове право є?
– Я ж кажу: це вузол, який можна або розрубати (тоді будуть жертви), або розв'язувати довго. А пояснити...
– Треба мати голову і волю – і все буде добре.
– Пояснити можна, але я боюся, що це роки. Плюс величезна кількість людей туди переїхала, вклала тощо.
– Ну, якщо мізків немає, переїжджати на чуже... Нехай переїдуть назад.
– Одне з моїх улюблених слів німецькою – кабель-салат. Це сплутані дроти, які дуже складно розплутати. Кабель-салат можна спалити, розрубати, а можна розплутувати по одному. Немає сумнівів, що за Навального це все розплутуватимуть саме вручну, щоб не було людських жертв.
– Але є сумніви, чи прийде Навальний.
– Так, великі. Він узагалі не про насильство, не про нагинання. Жодних більше загарбницьких речей абсолютно. Я від себе додам: щиро вважаю, потрібно створити державу і таку систему, щоб до тебе тяглися.
– Охарактеризуйте, будь ласка, Путіна двома словами.
– Дзюдоїст, легка вага.
– (Сміється). І все?
– Так. Використання чужої сили, обманки, тривале танцювання довкола, обманки, обманки, а коли людина втомилася і заплуталася – різка атака зверху. І далі душити, душити, душити, душити і душити.
– Але він же у важкій вазі грає.
– Ні, у легкій.
– Нагинаючи стільки країн і світових лідерів, ви вважаєте, що він у легкій вазі?
– Однаково. Якщо ти народився в легкій вазі, ти в легкій вазі й залишишся...
– Як Висоцький співав: "Но если ты родился баобабом, то будешь баобабом тысячу лет, пока помрешь". Так?
– Так.
– Добре. Путін…
– А дзюдо дало йому, на мою думку, дуже багато. Оскільки я три роки займався, я впізнаю в ньому підступного, продуманого дзюдоїста.
– А дзюдо накладає відбиток?
– Абсолютно.
– Це філософія.
– Формує волю, характер, так. Здатність чекати, довго чекати і не нападати. Ось уже все. Уже рефері каже... Є пасивні, дуже пасивні... Усе чекаєш-чекаєш, бігаєш-бігаєш...
– І?
– Потім раз – підніжку – бам! І все, поїхали.
Напевно, Зеленський утратив час, коли можна було робити радикальні реформи. Заява про те, що він хоче після президентського строку гуляти Києвом без охорони, свідчить, що ніякої боротьби з корупцією не буде
– Путін надовго ще? За відчуттями.
– Можливо, так. У мене були ілюзії – вони цілковито випарувалися.
– Із Сурковим ви досі дружите?
– Ми приятелювали до 2012-го, напевно... 2012-го чи 2013-го ми востаннє зустрічалися тут. І, напевно, 2014-го зідзвонювалися і спілкувалися. Відтоді – ні.
– Ви розумієте, яку фатальну роль він відіграв у новітній історії України?
– Межа нечітка, але приблизно розумію.
– За подіями в Україні стежите?
– Не на щоденній основі. Якось, коли нещодавній ваш колега, із яким ви недавно зустрічалися, розглядав мене, – тоді стежив і уважно читав. Я навіть знайшов викладача...
– Української мови.
– Так. Я вважаю, це абсолютно правильно було. Але зараз дуже багато речей, пов'язаних із моїм бізнесом, і я фокусуюся.
– Вас розглядали і як кандидата на пост керівника "Нафтогазу України", і як міністра економіки.
– Так, але всі якось були різко проти.
– Що ви думаєте про Володимира Зеленського?
– Я думаю, що він абсолютно не дурний чолов'яга, якому дісталося незвичне завдання. І, напевно, він утратив час, коли можна було робити радикальні реформи. Заява про те, що "я хочу після свого президентського строку гуляти Києвом без охорони", свідчить про те, що ніякої боротьби з корупцією не буде.
– Або боротися з корупцією, або гуляти без охорони.
– Так. Так не буває. "Революции без жертв – ничтожная ложь", – співав Юрій Юліанович Шевчук.
– Саакашвілі ви, як і раніше, поважаєте?
– Я з ним давно не розмовляв, але мені нема за що його зневажати – це вже точно. Якоїсь миті в нього була популярність і підтримка – напевно, він зробив якісь речі, які їх знизили. Я, як і раніше, вважаю, що він у керівництві будь-якої з пострадянських країн украй корисний.
– Що буде з Білоруссю і з Лукашенком?
– Те саме, що з Мадуро... Буде 10% керувати іншими 90%.
– Тобто Білорусь і далі житиме під керівництвом Лукашенка?
– Так, на жаль.
– Він не піде?
– Ну а чого? Куди? Навіщо?
– Чому в України вийшло, а в Білорусі – ні?
– Інший народ. Білоруси вирішили, що вони у своїй країні не прийматимуть насильства. Ми їх не можемо засуджувати в жодному разі. Але влада означає, що ти береш на себе право застосування насильства. Вони цього не зробили. Тому не вдалося. Їм і так страшно. До того, що вони послідовно виступають за свободу, я ставлюся з величезною повагою. За те, що вони роблять, усю білоруську націю можна зарахувати до сонму святих. По суті, за свої переконання вони виступають ненасильно проти зброї.
Але спробуй ударити українців по правій щоці – дістанеш із лівої ноги.
– Я нещодавно сказав, що якби українців так били й катували, усі стріляли б уже.
– Стріляли б із дахів.
– Так.
– Абсолютно. Після першого побиття у дворі всі б з'їздили акуратно у схованку – почистили, дістали б оце... І просто у фаршмак їх розстріляли б...
– А білоруси терплять.
– Інша нація.
– У Лондоні чимало і колишніх росіян, і колишніх українців-мільярдерів живе. Із ким у Лондоні ви спілкуєтеся?
– Не можу сказати.
– Але спілкуєтеся?
– Часом.
– Із Ходорковським ви підтримуєте стосунки?
– Так.
– Часто зустрічаєтеся?
– Нечасто. Через COVID тощо. Але загалом на зв'язку.
– Вам цікаво з ними?
– Так. Я не з усім згоден, але зрозуміло, що цікаво.
– Як воно бути мільярдером?
– Не знаю, не пробував.
– (Сміється).
– Ну, у мене ніколи не було мільярда живого.
– У вас не було мільярда?
– Ніколи. Ну, компанія колись стільки коштувала, але живих грошей не було.
– Але компанія коштувала?
– Коштувала, звісно.
– І ви були єдиним господарем компанії?
– Ні, з Тимуром [Артем'євим] удвох. Компанія коштувала, мабуть, приблизно 2 млрд.
– Ну, отже, мільярд...
– Він був намальованим...
– Він був віртуальним, але був.
– Віртуальним. Так.
– Отже, ви можете сказати, що були мільярдером?
– Спустімося на землю. Є гроші в розпорядженні, і вони, на жаль, далекі від мільярда, але ми над цим працюємо.
Що тішить дуже багату людину? Не знаю. Я коли буду дуже багатим, скажу
– (Сміється). Скільки у вас грошей, ви знаєте?
– Знаємо, але...
– Але мовчимо.
– Облишмо це питання.
– Який ваш розпорядок дня?
– Тривалий сон. Тільки сон наближає до звільнення в запас. Я великий фанат тривалого сну.
– Скільки годин на добу ви спите?
– Намагаюся не менше ніж вісім.
– Довгий сон до котрої години?
– Дуже по-різному... Сьогодні – до 8.30. А запросто може бути й 10.00. Мене краще вранці не чіпати.
– Чим ви займаєтеся протягом дня зазвичай?
– Минулого тижня в мене було дев'ять спортивних тренувань.
– Дивно. Спорт який?
– Переважно зараз бокс і поло. І трохи йоги для розтяжки.
– Спорт. Що ще?
– Трішки продаю вино, спілкуюся з колегами. Від пів години до години іноді витрачаю на соціальні мережі. Знову-таки, це загалом фокус на...
– "А решту часу рахую прибуток".
– У мене є приятель. Він брат Славка Хаїта. Женя Хаїт, що живе в Одесі. Ви просто його голосом та інтонацією сказали.
– Невже?
– Якщо грошей не рахувати, вони йдуть у ліс. Гроші потрібно рахувати.
– Щоб ішли в поле.
– Так. Бороду потрібно чесати, дітей потрібно цілувати, а гроші рахувати. Ось. Житіє в Англії та робота навіть у невеликій компанії – це однаково багато юристів, якихось податкових консультантів... На це все йде якийсь неприємний час.
– Що тішить дуже багату людину?
– Не знаю. Я коли буду дуже багатим, я скажу.
– Тобто ви ще дуже скромний до того ж. Що вас тішить?
– Успіхи дітей, гра в поло і просто споглядання моєї бойової подруги Тетяни. Навіть якщо вона нічого не робить.
– Як ви розважаєтеся?
– Кіно, вино...
– І доміно.
– Ні. Доміно і будь-які кінцеві гри мене не цікавлять. Я люблю готувати, я люблю ходити їсти в різні місця, люблю пити...
– Щоб переконатися, що там гірше, ніж у вас.
– Або повчитися, або вкрасти якісь ідеї. Люблю дивитися кіно. У неділю три години провів на коні під дощем. Напевно, мало не найкращий день. Увесь листопад бавився на винній біржі – наживався на чужих трагедіях. Оскільки клуби та інші заклади було зачинено, величезні лоти із шампанським продавали набагато нижче від ринкової ціни. Накупив цистерну шампанського загалом. Теж дуже корисно для розуміння ціноутворення цього ринку... Спілкування з колегами.
– У приємному оточенні.
– Практично щоденне моє запитання: що ще потрібно замовити? Як іще можна полегшити роботу? Що ми як керівництво можемо зробити, щоб процес був м'якшим, швидшим, гладкішим?
– У вас дуже незвичайний стиль одягу. Де ви його купуєте?
– Це Таня подарувала. Це я купив. Ґреґ Лоран, син Ральфа Лорана. Штани – Борис Бігдан. Черевики Гуїді.
– Сердечко – що це?
– А це я купив на Андріївському узвозі в магазині всіляких дизайнерських речей.
– У вас у вусі сережка.
– Це син Вів'єн Вествуд і Макларена – Чалдоф Яго.
– Ви сережки все життя носили?
– Ні. Останні п'ять-шість років.
– Зручно із сережкою чоловікові ходити? Я пам'ятаю, що за радянських часів за сережки у вухах виробляли. Ви пам'ятаєте?
– Так, пам'ятаю. У мене був дуже короткий час. І досі залишився мікрошрам тут.
– Зручно вам із сережкою?
– Я вже звик. У мене був завжди хвіст, який я крутив. Волосся закінчилося – потрібно було якось компенсувати.
– Тепер у вас неймовірні вуса.
– Так.
– Ви їх крутите?
– Так.
– Ви хочете бути схожим на Далі чи на Будьонного?
– Я хочу, щоб інші були схожими на мене.
Я фізично з'явився на світ у Ленінграді, але ментально я москалик
– Клас. Що ви дивитеся і що читаєте?
– Ги! Після 2,5-місячної перерви я сьогодні в літаку читав "Поправку 22". Чудова антивоєнна книга. Сподіваюся, що я її доб'ю...
– Яке кіно ви любите?
– Знаєте, у тоталітарний період, як не дивно, російські серіальчики, крім моментів, від яких мене трясе, – де менти завжди гарні.
– І портрет Путіна на стіні в кожного мента в кабінеті.
– Ось. Окрім цих моментів, треба сказати, вони серйозно покращилися за якістю. Плюс усе, що нове виходить. Таня любить усе нове – я люблю різну стару класику.
– А російські федеральні канали ви дивитеся?
– Знаєте анекдот? Металіст якось напився, і в нього було сильне похмілля. Йому інші металісти радять: "Постав Iron Maiden". – "Не допомагає". – "Ну постав Grave Digger". – "Не допомагає". – "Може, поставити "Ласковый май"? Проблюється – легше стане". Напевно, якщо мені захочеться ментально проблюватися... Нещодавно було загострення у зв'язку із 20 хвилинами непокори в Ростові, де водії прогнали ментів. І я виклав кадри одного з водіїв, який казав: "Пацани, у нас Ростов. У нас усі з арматурою вийшли пацани. Менти злякалися – і поїхали". 20 хвилин у прайм-таймі на "Первом канале" мене шпетили за те, що я розношу фейки. Настільки вони істерично бояться революції, що щоразу показують...
– Дурні.
– Ідіоти. Клінічні дегенерати.
– Мене постійно показують Соловйов, Скабєєва, Попов.
– Отже, люблять. Вони роблять вас популярним.
– Та вони ідіоти.
– Звісно. Вони не знають непорушних законів маркетингу, які ми з вами знаємо. Упізнаваність – це крута річ. Тобто покажуть вас ще 20 разів – вас іще більше дивитимуться в Росії. Тобто вони роблять нас популярнішими.
– Я маю їм подякувати, щиро кажучи. Чи не так?
– Абсолютно. Ще образити їх, щоб вони в суд подали, щоб ваше ім'я пролунало ще кілька разів.
– Свого часу ви подарували президенту РФ Дмитрові Медведєву на день народження книжку Айн Ренд "Атлант розправив плечі". Казали, що вважаєте цю книжку найпотужнішим твором, написаним у XX сторіччі, і запевняєте, що серед кількох мільйонів осіб із доходом понад мільйон доларів ця книжка є популярнішою за Біблію.
– Це факт нібито. Так, дійсно подарував. Я розумів, що мій вплив мікромінімальний. Але кожна порошинка – це вітамінка. Ти можеш зрушити глобус хоча б на мікрон – отже, його потрібно зрушити на мікрон.
– Гарна книжка? Дійсно Біблія?
– Ну, вона найважливіше, що написано російською мовою з лібертаріанства, умовно, художньою мовою. Мова складна в неї. Одну думку вона складно доносить. Не так складно, як Гегель, звісно. Але складно, багато разів розжовуючи. Начебто перед нею стоять класичні, у сприйнятті Задорнова, "тупі американці", і вона їм 50 разів розжовує: "На "жа" починається, на "бка" закінчується". "Є свобода – будуть гроші. Немає свободи – буде погано". І це – у 50 різних варіантах на 50 різних прикладах. Усім людям, які вийшли з радянської парадигми, обов'язково читати.
– Це ж псевдонім.
– Так. Аліса Розенбаум. Вона з Пітера.
– Із Пітера. Скільки років їй?
– Вона поїхала 1926 року. Відповідно, зараз їй було б 100 із чимось...
– У Пітері це друга відома власниця прізвища Розенбаум. Ще є Олександр Розенбаум.
– Так. Ну, він зараз у Думі.
– Уже давно ні. Ви любите творчість Розенбаума?
– Ранню алкогольну...
– Як пітерець.
– Я не пітерець. Я ментально москвич. Я фізично з'явився на світ у Ленінграді, але ментально я москалик. Рання алкогольна – дуже так. А що далі, то менше.
– У вас троє дітей. Чим вони займаються?
– Троє відомих мені дітей.
– Добре сказали. Ви замислилися...
– Я згадую, скільки у вас. По-моєму, більше.
– Трішки. Набагато, точніше.
– У вас п'ятеро?
– Я вже сам заплутався.
– Добре. Старший намагається знайти себе в бізнесі. Вирішив не вчитися далі, а заробляти гроші. Донька (їй скоро 15) учиться у школі. І буквально вчора я читав її оцінки. І вони найкращі, мені здається, за період її навчання. Узялася за розум сама. Інша донька із задоволенням щойно пішла у школу.
– Ви дітям допомагаєте матеріально?
– Доньці середній – так, звісно. Хоча вона після нашого жахливого і тривалого розлучення залишилася з мамою, та, однак... Син сказав, що він більше нічого не візьме, що він сам собою.
– Ось так.
– Що за нього навіть у ресторані платити не треба. Я до цього ставлюся з повагою. Я взагалі вважаю, що хлопчик має бути трішки голодним.
Величезна кількість наших конкурентів запровадила безглузді обмеження, щоб просто ні х...я не робити. Свою лінь звели в абсолют, тому що можна прикритися COVID
– А розлучення було жахливим?
– Так, звісно. Як і все тут.
– Чому?
– Як радянська дівчинка, приїхавши в Лондон із заможною людиною, потрапляючи до юристів... Вони кажуть: "Ти ж віддала йому всю молодість?" – "Так". – "Він же тобі винен захід і світанок? – "Так". – "Ось те, що він тобі пропонує, – ми з нього утричі більше вичавимо. Просто підпиши тут".
– "І нам трішки". І вона підписала?
– Так. "Твоє, моє і моє-моє". І це відбувається тут. У підсумку за чотири роки вона отримала стільки, скільки я запропонував на другий день розставання (мінус кілька мільйонів).
– Зате юристи збагатилися.
– Юристи збагатилися добряче.
– Дітям що ви залишите?
– Знання, гарний приклад.
– А гроші?
– Я докладу зусиль, щоб усе витратити за життя.
– Як цікаво... Тобто дітям ви не залишите нічого?
– Знання. Як це нічого? Знання, вудки, уміння ловити рибу, уміння чистити, уміння смажити, уміння продавати цю рибу. Вудки, снасті тощо.
– Не боїтеся, що діти прийдуть на вашу могилу і пам'ятник вам зламають?
– А я цього не дізнаюся. Немає жодного життя після смерті. Для мене померла людина – 80–100 кг мертвої матерії. Я не про спіритизм узагалі.
– Чи навіть не поставлять вам пам'ятника.
– Від моменту зупинки серця мені абсолютно однаково.
– Коронавірусом перехворіли?
– Так.
– Тяжко?
– Довго, неприємно, дуже сонливо було. Середньо загалом.
– Пандемія коли-небудь закінчиться?
– Так. Думаю, місяців два-три, усіх провакцинують – і все піде на спад.
– На вашому бізнесі він сильно позначився?
– Дуже. Відкинув на рік.
– Ви рахували свої фінансові втрати?
– Ні.
– Не хочеться засмучуватися?
– Поки що не хочеться. Закінчиться – порахуємо.
– Це десятки мільйонів напевно?
– Ні, це мільйони. Не десятки.
– Ви філософськи до цього ставитеся?
– Не філософськи. Філософськи, у нашому розумінні, – це похріністично. Чомусь слово "філософія" чудово використовують, коли люди хочуть сказати "мені однаково". Ні, мені далеко не однаково. Це рік утрати свободи всім світом. Як 1939 року забирали євреїв, і ніхто не реагував... Так сказали, що більше ніхто нікуди не літає, усі ходять у масці, сидять удома... До того ж треба було ще прикладом у спину, а зараз досить по телевізору виступити. Сказали – і всі здали свою свободу за секунду!
– Не подобається вам стадом бути?
– Абсолютно. Я ніколи не був частиною стада, та й частиною суспільства, на жаль, теж. Може, від цього і проблеми.
– Що одне й те саме: стадо і суспільство, – так?
– Ну плюс-мінус. Суспільство – це все-таки якась селекція позитивна.
– Як ви вважаєте, світ найближчим часом дуже зміниться?
– Так, але не під дією коронавірусу, а через технології.
– Це буде зовсім інший світ?
– Усе швидше змінюється. Скажімо, роздавання інтернету над усім світом, гіперлупи, використання надзвуків у пасажирських перевезеннях знову не за горами. Мені здається, це набагато приємніші моменти. А те, що будь-якої миті можна відібрати свободу, заборонити сотні професій і проти порожнечі ввімкнути верстат і самому розподіляти гроші, – це ще тисячі урядів захочуть повторити. Тому що це круто. Ти перетворюєш усе на тюрму і вмикаєш верстат. "Вау! Як класно, що мене вибрали... Зараз ми пояснимо це соціальною підтримкою, що кожне життя важливе, сука. І надрукуємо удвічі більше грошей. І подумаємо, кому їх і за що..."
– Справедливо.
– Справедливо розподілити.
– Ви в цьому новому, зміненому, світі не загубитеся?
– Щоб ось це (показує на пляшки на полицях) перестали пити в новому, зміненому, світі? Пили, п'ють і питимуть.
– І тому...
– Ми швидше, ніж інші, з усмішкою і більш сервісно це все продаватимемо. Стільки компаній самообмежили себе... Кажуть: "А ми не можемо прийняти у вас замовлення на 50 різних поставок зараз". – "А чому ви не можете?" – "У нас же COVID". Окей, а ми можемо. У нас величезна кількість конкурентів запровадила безглузді обмеження, що вони можуть і що вони не можуть, щоб просто ні х...я не робити. Просто свої лінощі звели в абсолют, тому що можна прикритися COVID-19. А ми працювали, працюємо і працюватимемо далі на благо. Учора 520 відправлень було. Я думаю, наступного тижня ми зайдемо за тисячу на день. Ми можемо переварити стільки, скільки ніхто не може.
– Як казав на 25-му з'їзді КПРС Леонід Ілліч Брежнєв, "житимемо і працюватимемо по-ленінському".
– Так. Імовірно, він це казав. Я не пам'ятаю. Нехай вони і живуть, і працюють по-ленінському, а ми працюватимемо на підставі постулатів Адама Сміта, Айн Ренд, Мюррея Ротбарда і Мізеса.
– І пляшок для цього вистачить.
– "І пляшка рому". Так.
– Дякую.
– Дуже дякую.