Директорка Liko-School Кухаревська: До нового навчального року ми готуємо підвал і думаємо, як під час повітряної тривоги продовжувати навчання G

– Наскільки початок навчального року цього року відрізняється від усіх попередніх? Що змінилося, які нові виклики перед вами?

– Надзвичайний час. Ніхто не міг подумати, що ми житимемо під час такої війни і нам доведеться, відкриваючи школи, думати, що робити, коли лунають сирени або, не дай боже, починається бомбардування. Очевидно, нам це для чогось дано – щоб ми стали кращими і це нас об'єднало.

Зараз важкий час, тому що, окрім звичайної підготовки до школи (підручники й решта), ми готуємо підвал і думаємо, як зробити так, що під час тривалої повітряної тривоги ми з дітьми могли не просто лежати і відпочивати, а продовжувати процес навчання.

– У вашій школі є укриття?

– "Ліко" – нова школа у Голосіївському районі столиці. Їй лише три роки. Коли ми починали її зводити, забудовник запропонував обладнати кілька ярусів нижче за рівень землі, тому що там можна багато цікавого зробити. Я, звісно, погодилася. Навесні, коли навколо Києва точилися бої, у нас у підвалі ховалася третина жителів району, ми не чули звуків стрілянини. У нас там є кухня, гарна система вентиляції, кондиціювання повітря, вода, туалети – усе, що потрібно. Тому проблем із гарантуванням безпеки учнів не буде.

– У вас багато навчається дітей?

– Було 700 дітей. Наразі ситуація змінилася, бо багато батьків вивезли своїх дітей за кордон, і я їх розумію. Приїхали інші сім'ї – із Харкова, Маріуполя, Одеси. Ми відкриваємося. У нас буде лише 200 дітей, але я думаю, що це успіх – у такий час набрати стільки дітей у приватну школу.

– Який вигляд матиме навчальний процес у вашій школі?

– Ми хотіли б зробити так, щоб діти діставали менше травм, бо будь-яка сирена – травми для дитини. Якщо ухвалено рішення жити в Україні під час війни, тоді треба якнайм'якше адаптувати до цього дитину. Ми спочатку багато розповідатимемо про те, що таке сирена, що може відбуватися, який час має минути від сирени до удару. Бо що більше дитина знає, то легше їй сприймати команди. Під час повітряної тривоги ми всі спускатимемося в підвальне приміщення. Там для кожного класу виділено окремий кабінет – діти зі свого класу перейдуть у підвальне приміщення і зі своїм учителем продовжать урок.

– Батьки завжди турбуються про дітей. Чи буде у них необхідність зриватися і забирати дітей, якщо почнуться обстріли?

– Якщо хтось вирішить приїхати по дитину, то це можливо. Але забирати не обов'язково – діти будуть у безпеці. До того ж скрізь тривога. На жаль, ми залежні від шизофреніка і не знаємо, коли й куди прилетить.

– Як у вас вирішують питання харчування?

– У нас своя кухня, ми завжди самі готували, – я маю бути спокійною за здоров'я дітей. Наша кухня працюватиме та забезпечуватиме дітям триразове харчування – вони цілий день у школі, оскільки у нас багато гуртків і спортивних секцій.

– А якщо тривога – обід скасовують?

– У нас є спеціальне пакування, тому ми можемо нагодувати дітей і в підвалі. Тим більше що сама кухня розташована в підвалі, там є невелике кафе, тому організувати харчування дітей нескладно.

– Що з фізичною активністю та іграми?

– Знову ж таки, у підвалі у нас розташовані два спортзали – зал для боротьби і для карате з м'яким покриттям. Там дуже багато всього є, щоб порухатися, повалятися, – те, що особливо люблять діти. Ми коли будували школу, не знали, що буде така війна. Але ось так вийшло, що у нас усе є і для безпеки учнів, і водночас для їхнього відпочинку та навчання.

– Як думаєте, який формат: що зараз оптимально для дітей – офлайн, онлайн?

– Не даватиму порад. Кожен із батьків, знаючи свою дитину, знаючи, як вона почувається під час тривоги, під час навчання онлайн, проаналізувавши всі ці моменти, має ухвалити власне рішення, як саме вона буде навчатися. Я радію, що ми можемо надати різні послуги: онлайн-навчання, навчання у школі, живі уроки вчителів, змішані форми навчання – два дні онлайн, три дні у школі.

Так сталося, що багато наших учнів опинилися за кордоном, але вони хочуть продовжувати освіту в Україні, і важливо, щоб вони могли це робити. І ми передбачили всі можливості, щоб дитина могла навчатися в комфортних для себе умовах.

Я не можу сказати: "Приводьте дітей до шкіл". Просто батьки мають подумати, що вони йдуть на роботу і залишають дитину вдома. А піде вона під час сирени в підвал чи сидітиме в навушниках і гратиме в комп'ютерну гру? Просто подумати, де буде безпечніше, й ухвалити рішення.

– Навчальна програма зміниться чи залишиться незмінною?

– Дитина не може проводити за комп'ютером багато часу, а потім ще щось додатково вивчати та читати, також використовуючи комп'ютер. Ми розуміємо, що це є шкідливим. З іншого боку, розуміючи, що за пів року-рік діти повернуться, їм потрібно буде продовжувати навчання, ми намагаємося дотримуватися встановленої програми.

У початковій школі є програми "Росток" та "Нова українська школа". Ми підтримуємо їх в онлайн-форматі.

Старшокласникам набагато легше. Я б навіть сказала, що онлайн їм у якомусь сенсі може піти на користь – вони зможуть потім навчатися у різних вишах, і одразу в кількох. Вони вже мають навички навчання. Але малюків треба навчити вчитися, а онлайн це неможливо зробити.

Початкова школа та онлайн, на мою думку, несумісні. Це вік, коли діти мають гратися, спілкуватися, сваритися, миритися, взаємодіяти, а не бачити голову тітки в екрані.

Онлайн-навчання переважно забирає дитинство. Сподіваємося, у нас цього року буде два перші класи (зазвичай було чотири). Час для ухвалення рішень є: хтось за кордоном і готовий їхати до Києва, хтось ще думає. Це важко для кожної сім'ї.

Кухаревська: Рідкісна сім'я поїхала за кордон і забрала документи зі школи. Фото з особистого архіву

– Які саме активності для дітей, окрім навчання, ви пропонуєте?

– Наприклад, є студія "Ерудит", яку веде учитель історії Юрій Кучма – він найулюбленіший викладач, просто нарозхват. Ця студія переповнена, приходять діти не лише з нашої школи.

Багато спортивних секцій – футбол, карате, бокс, баскетбол, художня гімнастика, чирлідинг (у нас дві команди). Творчі студії – бальні танці, театральний гурток, театр англійською мовою, музична школа, арт-секція (шиття, малювання, скрапбукінг тощо). А ще в нас одна з найуспішніших шкіл барабанщиків – я навіть сама ходжу туди займатися, це дуже цікаво.

У нас є також великий центр, де діти займаються робототехнікою та програмуванням, там навчають знімати й обробляти відео. Тобто, закінчуючи школу, дитина вже має професійну підготовку.

Одним словом, вибір великий, головне – не взяти більше, ніж дитина може. Деякі батьки хочуть завантажити дітей повністю. Тоді я їм розповідаю, що одного дня ви винесете дитину на руках і вона більше ніколи не прийде до школи.

– Діє?

– Були різні випадки. Один тато довго тримався, але потім прийшов і подякував, сказав, що як визначилися, куди ходити, одразу полегшало.

– Як багато сімей, які поїхали за кордон, але хочуть, щоби діти продовжили навчання в Україні?

– Дуже багато. Рідкісна сім'я поїхала і забрала документи. Здебільшого всі на зв'язку, у кожного своя ситуація. Хтось незадоволений школами в Італії, хтось – школами в Іспанії, хтось радіє, що знайшов гарну школу у Великобританії. Вони мені всі пишуть, радяться, як бути далі: якщо дитина там навчатиметься і продовжить українську освіту, чи не буде їй важко? У кожному окремому випадку, орієнтуючись на дитину, ми робимо пропозицію. Якщо буде важко, я пропоную батькам узяти лише математику та українську мову. Не секрет, що математика в українських школах сильна – у Європі інші підходи до цього. А українську мову українці мають знати. Знаходимо щоразу індивідуальний варіант.

– Як ваші учні адаптуються за кордоном до нового мовного середовища?

– Це цікавий момент. Коли приводять дитину до школи, перше запитання батьків: "Що у вас з англійською?", запитання номер два: "Як у вас із математикою?"

Батьки не завжди могли оцінити рівень знань і часто запитували: "Чому моя дитина не говорить англійською вдома?" А тепер вони побачили результат. Наприклад, батьки мені пишуть, що діти пішли до міжнародної школи. По-перше, вони склали граматику на найвищий бал, а по-друге, їм не довелося потрапити у клас, де спочатку вивчають мову, а вже потім буде навчання.

Ось одна сім'я в Італії, і мама написала: "Ми зрозуміли, що ми робили у вашій школі, і бачимо рівень англійської". Я задоволена і сама тепер розумію, наскільки англійська гарна в нашій школі.

Ми ж навчаємо інших мов. У нас англійська – профільна, як мова навчання. І додатково учні могли вибрати другу мову – німецьку, іспанську, французьку, китайську. Діти, які опинилися в Німеччині та Іспанії, теж усі пішли до школи і швидко адаптувалися.

– Чи є у вас медпрацівник, психолог, який зможе прийти на допомогу дитині?

– У нас є медкабінет, професійний лікар-педіатр і медсестра. Також ціла кафедра психологів, бо було 700 дітей – уявляєте, скільки виникало різних моментів. Нині ж приїхали діти з окупованих територій, які побували під обстрілами. Вони всі з травмою. Коли до нас приходять, я бачу, що і мати з травмою, і дитина. Психологи працюватимуть із сім'єю. Тому що одну дитину неможливо повернути у нормальний стан, якщо мама вдома весь час у страху.

– Що саме ви пропонуєте сім'ям, які постраждали від війни? Дитина і так дістала травму, а тут такий стрес – початок навчального року в іншому місті, в іншій школі з незнайомими дітьми.

– Ми спочатку спостерігаємо за дитиною – як він адаптується, як реагує, чи хоче вона приходити до школи. Якщо бачимо проблеми, зустрічаємося з батьками, обговорюємо, розпитуємо, як удома, і далі працюємо і з сім'єю, і з дитиною. Але не прямо. Наприклад, це може бути арт-терапія, ігрові техніки, терапія у танці. Це можуть бути цікаві заняття: наприклад, є психолог, який працює з використанням лего. Різні підходи використовують.

– Учителі – живі люди, і їм також може бути важко справлятися з емоційними навантаженнями…

– Усі вчителі проходять постійне навчання, тренінги особистісного зростання, усі пройшли тренінги з ненасильницьких комунікацій – знають, як правильно розмовляти з дитиною, як правильно ставити оцінку та оцінювати. Учитель – та людина, на яку дивиться 20 пар очей, – діти одразу бачать, із яким настроєм він зайшов. Від цього залежить дуже багато. Тому ми багато уваги приділяємо вчителям, а вони знають, до кого звернутися, – є двоє психологів, які працюють саме з освітянами.

– Чимало компаній Києва зіткнулися з кадровою проблемою, тому що їхні співробітники виїхали. А як ви із цим упоралися?

– Невелика частина наших викладачів виїхала. Хтось зараз вертається. Але в нас інша історія: було 700 учнів, а стало 200. Частина персоналу залишилася без роботи. Якусь кількість учителів довелося звільнити – це дуже боляче. Тому що я збирала фахівців по всій Україні. Але із цими людьми ми домовилися, що як ситуація налагодиться, вони повернуться. У нас колектив склався – це сім'я, і всі мріють працювати тут. Більшість учителів я зберегла. Тому всі способи навчання онлайн, офлайн та гуртки ми максимально залучаємо – це дає фахівцям можливість працювати й заробляти гроші, щоб жити гідно.

– Тобто якщо вчитель поїхав, умовно, до Львова, він має можливість і далі працювати?

– Так. Ми так і робимо. Я розумію, чому там перебуває наш учитель – мама з двома дітьми. Вона працює онлайн. Закінчиться війна, повернеться – візьмемо назад.

– Чи були якісь особливі побажання від Міносвіти школам у зв'язку з війною?

– Періодично виходять якісь акти. Якщо чесно, хотілося б більше підтримки від міністерства, але не щодо нормативних актів. Здебільшого це заважає нам працювати. А хотілося б більше довіри до директорів шкіл. Тільки директор у кожному окремому місті може розуміти, як йому працювати, скільки людей у нього вміщується у підвалі. Сьогодні, наприклад, у деяких держшколах навчається по 1 тис. дітей, а підвал розрахований лише на 100. І як гарантувати безпеку? Тільки директор може ухвалити рішення, хто йде до школи, хто займається онлайн. Усе має бути дуже гнучким тепер.