Директорка київської школи Романенко: Робити домашні завдання з дітьми батькам не раджу. Це псує стосунки G

– Уже минуло майже два тижні нового навчального року. Чи вже адаптувалися першокласники? Що потрібно робити, щоб адаптація минула якомога краще?

– У нас у перший клас пішли ті діти, що були в нашому садочку. Майже всі – наші дошкільнята, наші вихованці. Ще ми чекаємо дітей із-за кордону протягом вересня, жовтня. Батьки повертаються, вони записані вже у школу. Тому я проводжу таку, знаєте, м'яку адаптацію.

Діти знайомляться з учителем ще наприкінці минулого навчального року. І вони вже проходять таку, знаєте, адаптацію із цим учителем. Я цим самим оцей стрес від школи згладжую. У мене два заклади, де є садочок і початкова школа. Тому наші першачки – це ті діти, які були нашими вихованцями, дошкільнятами. І як такого стресу, який відчувають загалом діти в першому класі, немає.

Вони вже знають територію, знайомі з учителькою, яка приходила до них два рази на тиждень і по кілька годин із ними перебувала. Тому стресу як такого в них немає. Вони йдуть у знайому аудиторію, вони бачать знайоме обличчя. Стресу я не помічаю в дітей, на щастя.

– У вас на сайті зазначено, що серед учителів початкових класів також є і чоловіки. Це дуже велика рідкість. Як їх вдалося залучити до освітнього процесу?

– У мене є вчитель хореографії, учитель фізкультури. Це люди, які люблять свою професію, я вже з ними не перший рік працюю. На жаль, у нашій країні вчитель вважається більш жіночою професією. І це дуже сумно.

Я неодноразово казала під час зустрічі з державними органами: "Зробіть професію вчителя престижною – і нам не потрібно потім буде боротися з корупцією". Учитель – це професія номер один. У нас, на жаль, не всі йдуть за покликанням у цю професію. Знаєте – кудись не добрав балів і пішов, аби була вища освіта. На жаль, досі існує ця тенденція. Тому це складно. Учителі – це, я вважаю, люди, яким ми вручаємо наше майбутнє. І вони мають бути матеріально зацікавленими, незалежними й любити свою професію.

– На сайті вашого закладу зазначено, що діти протягом дня мають п'ятиразове харчування. Як складаєте меню? Чи подобається їжа дітям? 

– Ми перша в Україні екоскул. Це й формування екосвідомості в дітей, й екохарчування. Що це означає? Ми купуємо фермерські продукти – це м'ясо, овочі та фрукти, щоб там менше було цих хімічних речовин, пестицидів. Якщо чесно, ми робимо навіть заготовки на зиму – я маю на увазі фрукти.

Потім варимо дітям киселі, компоти, ми сушимо яблука, груші, усе це робимо самі. І в нас власний харчоблок – ми подаємо все дітям свіже. Я не те, що не довіряю, але я б хвилювалася, якби в мене був кейтеринг.

– Можливо, це не стосується освіти напряму, але чи важко дібрати кухаря для шкільної їдальні, який буде смачно готувати?

– Зараз дефіцит фахівців, мабуть, у всіх напрямах. Дефіцит учителів, вихователів і кухарів також. Але я щаслива – у мене два шефи, які дуже віддані своїй праці, і діти їх люблять.

Наведу такий приклад – дитина захворіла, але мама телефонує й каже: "Будь ласка, можна я заберу обід і вечерю дитині, бо вона любить їсти в "Розумці". Це для мене показник. Ми нічого дітям не даємо смаженого, усе готується в пароконвектоматі. Діти люблять нашу їжу.

Меню розробляється, звісно, з рекомендаціями. Вираховуються жири, білки, вуглеводи, скільки потрібно зростаючому організму. Але зростаючий організм не завжди все з'їдає те, що потрібно. Те люблю, те не люблю, те не буду. І проблема чомусь у нас із рибою – не дуже їдять. Тільки 30% дітей їдять рибні котлети, а інші ніяк. Але згодом буває таке, що батьки кажуть: "У нас він це не їсть, а у вас їсть". Як кажуть, гуртом і батька легше бити. Прийшли, діти всі їдять, і їхня дитина починає їсти. Мамі записуємо відео, вона каже: "Такого не може бути".

Також ми садимо свій город – зелень, цибулю, м'яту, потім робимо чаї. Є грядка з помідорами. 

– Пані Людмило, а як стимулювати дітей до навчання, коли в початковій школі немає оцінок?

– Ви знаєте, стимулювати – це трішечки не те. Тут не потрібно стимулювати. Нам батьки віддають дітей у початкову школу, це фундамент середньої й старшої школи. Тут потрібно дитину навчити всього. Дитині потрібно, щоб було цікаво.

От я навіть бачу, як дитина йде у школу. Якщо вона ледь плететься, то підходжу до вчителя й питаю, що трапилося – це навчання чи з друзями якісь проблеми. Але загалом діти біжать у школу, у нас школа повного дня. Батькам віддаємо дітей із вивченими уроками, щоб вони їх тільки любили. Тому що батьки – я кажу це щоразу батькам: "Ви можете бути другом, прикладом, наставником, але вчителем – ніяк". 

У нас школа повного дня – й уроки з дітьми роблять фахівці. Учителі першої половини дня й учителі другої половини дня займаються.

– Загалом, чи потрібно батькам робити домашні завдання разом із дітьми?

– Ні, не раджу. Це псує стосунки. Не завжди в батьків вистачить тієї витримки, наполегливості. А ще ж діти. Діти – маніпулятори. Не раджу, просто не раджу. Є, може, якийсь відсоток батьків, які роблять це достойно, але я не раджу і, навіть я б сказала, це неправильно.

– А якщо якась, скажімо, уявна дитина, яка ходить до звичайної української школи, сама не сідає за уроки, бо немає ні бажання, ні відповідальності. Чи варто міняти школу, можливо, учителя?

– Ну, по-перше, коли ви віддаєте дитину до школи, потрібно познайомитися з учителем. Я проводжу батьківські збори з учителем. І батьки мають, знаєте, відчути серцем – чи буде їхній дитині комфортно із цією людиною? Якщо дитина ділиться емоціями про школу, то це сигнал батькам, що все добре, що дитина щаслива.

А якщо в дитини якийсь смуток чи не хоче вчитися – ну, по-перше, потрібно з дитиною проговорити. "Батьки ходять на роботу, а ти ходиш у школу, це твоя ж робота". І не питати, як у тебе справи, бо дитина не буде розповідати. Батьки мають починати: "Сьогодні на роботі співробітниця принесла якийсь кекс, ми попили кави, вона мені розповіла про щось. А як твій день пройшов?"

Потрібно приклад надати, розповісти дитині, як ти свій день провів, тоді дитина зацікавлена з вами поділитися. А так діти сприймають розмови як допит. Це має бути невимушено, і батьки повинні задавати цей тон.

– У вашій школі ви відмовилися від того, щоб діти зверталися до вчителів на ім'я й по батькові. Їм так більше подобається – коли звертаються лише на ім'я, скажімо: пані Людмило?

– Ну, розумієте, по-перше, це суто українське звернення, по-друге, от я Людмила Федорівна, дитині трьох років ще складно це сказати, вони мене звуть пані Люда. Це нормально.

Це по-перше, а по-друге, це ж запам'ятовувати. Учителів багато, у мене навіть у початковій школі – учитель англійської, учитель образотворчого мистецтва, фізкультури, хореографії, тобто запам'ятовувати дитині складно, і дітям це більше подобається. 

– На початку вересня соцмережі обурило відео за участі директорки однієї з київських шкіл, яка не пускала дітей до школи через те, що вони прийшли в шортах. Що ви думаєте із цього приводу?

– Ми – освітяни – ми всі їмо хліб із присмаком солі. Чому? Це складна робота, це велика відповідальність, але я тут зі своєю колегою не погоджуюся. Як можна було дітей не пустити у школу і сказати: "Іди переодягайся". П'ятий клас – це ще не дорослі діти, це не 11-й. Давайте ще згадаємо, що це була температура +30 °C. Дітям спекотно. Можна було все зробити спокійно, коректно й не травмувати дітей.

Куди вона їх відправила? Батьків удома немає, ще й така страшна ситуація, повітряна тривога. Ми ж несемо відповідальність за дітей. Це стрес для дитини, що ти якийсь не такий. Потрібно було підійти до вчителя, сказати: "Будь ласка, зв'яжіться з батьками дітей, щоб вони вжили заходів. У нас не заведено ходити в шортах". Усе, конфлікт вичерпано. 

– Пані Людмило, і запитання наостанок – у вас надзвичайна відповідальність за дітей, за їхню освіту. Скажіть, а як ви себе відновлюєте, надихаєте й у чому черпаєте сили?

– У зв'язку з війною – може, це трішечки філософське, але я живу, я нічого не відкладаю на потім. Я живу, зараз удосконалюю свою англійську. Навчилася вишивати, я вишиваю рушники. Цих талантів у мене не було. Я роблю паузи, я відновлююся, відновлююся по-різному.  Можу поїхати просто на кілька днів кудись у ліс, це мені допомагає. Я люблю обіймати дерева, дихати цим лісовим повітрям. І відпустка, звичайно, –  сонце, море, це влітку, коли ми не працюємо. А так, живу життя й усім це раджу. Намагаюся це доносити і своїм працівникам, і дітям.

Ми танцюємо, робимо якісь заходи, цікаві дітям, – малюємо, займаємося творчістю. Не можна ставити життя на паузу. Натхнення в завтрашньому дні, розумієте? Я впевнена, коли виростуть мої діти, у нас буде квітуча країна. Це нове покоління – вони неймовірні.

У мене дуже довгий шлях до цієї професії, до моєї посади, тому що перша моя освіта – інженер-будівельник, потім – економіст, і тільки за третьою освітою я – керівник навчального закладу. Тому я дуже щаслива, що я тут і зараз.