Екскомандувач військ США у Європі Годжес: Думаю, Сирський буде в доброму сенсі слова дуже агресивним, наполегливим і дисциплінованим G

Фронт стабілізувався. У росіян немає можливостей для великого прориву лінії оборони до Харкова чи Києва

– Пане генерале, в інтерв'ю Дмитрові Гордону віцеадмірал, командувач Військово-морських сил України Олексій Неїжпапа заявив: Кримський міст буде зруйновано 2024 року. Як ви оцінюєте цей прогноз? І що для цього потрібно буде зробити?

– Найважливіша ділянка, де необхідно здобути перемогу під час цієї війни, – це Крим. Той, хто контролюватиме Крим, виграє війну. Ключем до звільнення Кримського півострова є його ізоляція. Це означає, що треба знищити Керченський міст, перерізати так званий сухопутний коридор, який пролягає від Ростова вздовж берега Азовського моря до Криму. Це величезна будова, і це не буде легким завданням. Однак припускаю, що Збройні сили України розробляють різні підходи, використовуючи під час цього різні технології. Якщо хтось знає, як знищити Кримський міст, то це ЗСУ. Я не знаю точно, як вони це зроблять, не можу передбачити...

– Яка ваша позиція: цьогоріч міст буде знищено?

– Звісно, це цілком імовірно. Думаю, тут час відіграє важливу роль, наявність можливостей для цього. Українським військам доведеться знищити безліч різноманітних захисних споруд. Отже, їм необхідно бути впевненими, що вони зможуть це здійснити. Вони не можуть просто підірвати якусь частину, а потім не мати можливості повністю знищити об'єкт. Вибір часу, певна річ, буде пов'язаний з іншими активностями українських військ, але, безумовно, я не маю жодних сумнівів у тому, що ЗСУ будуть здатні знищити Кримський міст цьогоріч, коли настане відповідний час.

– Як ви оцінюєте нинішню ситуацію на фронті? Де можуть потенційно виникнути найбільші виклики для України?

– Поточна ситуація стійка, фронт стабілізувався. У росіян немає можливостей для великого прориву, прорвати лінію оборони до Харкова чи Києва. Вони, звісно, можуть досягти деяких локальних успіхів уздовж лінії ведення бойових дій, але я не бачу, щоб у росіян була можливість досягти масштабної, значної зміни на фронті. Водночас і в українських сил зараз теж немає змоги досягти якогось великого прориву, хоча я очікую, що ЗСУ досягнуть деяких успіхів на різних напрямках, можливо, навіть і далі розширюватимуть плацдарм на східному березі Дніпра.

2024 рік – це рік промислової конкуренції. Це рік, коли обидві сторони намагатимуться нарощувати випуск боєприпасів, обладнання і створювати нові формування. Той, хто зможе це зробити краще і швидше, зрештою, здобуде перевагу на наступний рік, який, на мою думку, стане вирішальним. Україні важливо виправити ситуацію з мобілізацією людського ресурсу. В Україні досить людей, але я не впевнений, що організація мобілізаційного процесу відповідає нинішнім вимогам. У солдатів на передовій має бути можливість відпочити, необхідно провести ротацію. Потрібно тренувати нові підрозділи, і виправлення цієї ситуації цьогоріч буде критичним завданням для України.

– Можете перерахувати, які головні завдання стоять протягом наступних пів року – року перед українськими Збройними силами?

– Перше – і далі чинити тиск на російські сили, завдаючи ударів по цілях у Криму, а також атакувати логістичні ланцюжки й енергетичну інфраструктуру по всій Росії. Це першочергове завдання. Друге – виправити ситуацію з мобілізацією, щоб Збройні сили України могли відновити підрозділи, мати належно підготовлені формування, які їм знадобляться впродовж наступних двох років. І третє – думаю, з технологічного погляду розробити методи щодо протидії перевазі Росії у сфері дронів. Потрібно знайти спосіб захисту від них або за допомогою їх знищення, або блокування, або ліквідації джерела – місця, де їх конструюють.

– Говорячи про головні напрямки, де важливо здобути перемогу, щоб змінити перебіг війни на користь України та її Збройних сил?

– У Криму. Звісно, є українські міста й села, які розташовані далі, на півночі. Росіяни наступають у різних місцях. Але, зрештою, усе зводиться до Криму і здатності українських сил ізолювати півострів, зробити його непридатним для російської армії, флоту й повітряних сил, а потім звільнити його. Думаю, що саме ситуація у Криму змінить перебіг війни.

– Як думаєте, чи є в російської армії потенціал цьогоріч розпочати знову наступ на Київ?

– Це, звісно, можливо, але малоймовірно. Росіянам довелося б знову використати для нападу Білорусь. Генеральний штаб України не може ігнорувати такої ймовірної загрози, але я не бачу, щоб керівництво Білорусі хотіло знову бути втягнутим у цю історію. Російська сторона поки не може в цьому переконати Мінськ. Так, у Росії погрожують, кажуть, що вони мають можливості знову напасти на Київ, але я не думаю, що вони здатні це зробити. Якби вони захотіли напасти з півночі, їм було б важко це приховати. Ми б побачили їхню підготовку.

– Які цілі стоять перед російською армією 2024 року?

– Оскільки росіяни знають, що вони не спроможні знищити Україну, вони, імовірно, робитимуть усе можливе, щоб збільшити кількість втрат: як серед цивільного населення України, так і серед військовослужбовців. У Росії бачать, що зараз США не можуть забезпечити Україні необхідну підтримку, що країни Європи надають недостатньо озброєння. Росіяни вважають, що Захід втрачає здатність або бажання підтримувати Україну на належному рівні. Вони помиляються, але вони так думають. Саме тому Росія вестиме війну на виснаження, оскільки Путіну не важливо, яких втрат зазнає його армія. Щоб створити враження, що вони можуть воювати вічно, російські війська штурмуватимуть такі міста, як Авдіївка, а також атакуватимуть українські населені пункти за допомогою ракет і дронів із метою виснаження українських сил.

Думаю, Сирський буде в доброму сенсі слова дуже агресивним і наполегливим, також дуже дисциплінованим

– Думаєте, після березневих президентських виборів у Росії Путін розпочне масову мобілізацію?

– Звісно, це можливо. Цікаво, що багато хто вірить у те, що Путін уникав робити цей крок до виборів, водночас ніхто у світі не вірить, що вибори 17 березня будуть легітимними. Більшість російських солдатів, які воюють на фронті, вони не з Москви чи Санкт-Петербурга. Я вважаю, що Путін не хоче, щоб у цих двох великих мегаполісах було багато похоронів. Отже, він чутливий до громадської думки. Це означає, що в нього є певна вразливість, на яку ми, на Заході, маємо звернути особливу увагу. Головне питання: як використати цю вразливість, щоб змусити російський народ зрозуміти, що він втратив пів мільйона вбитих і поранених солдатів за останні два роки, і заради чого.

– Генерале, президент Зеленський звільнив генерала Залужного з посади головнокомандувача військ, на його місце прийшов генерал Сирський. Відбулася велика перестановка в українській армії. Як ви її оцінюєте? І що думаєте про Олександра Сирського?

– Як на мене, цьому приділяють більше уваги, ніж треба. Немає нічого незвичного в тому, що президенти змінюють своїх командувачів, це відбувається з різних причин. Я глибоко поважаю генерала Залужного, він мені симпатичний як людина. Два роки безперервних бойових дій, постійний тиск, зношеність сил. Думаю, призначення генерала Залужного – це був правильний вибір із погляду попередніх двох років війни. Він був відповідальним за порятунок Києва й усієї України. Однак тепер ми входимо в іншу фазу війни. У президента, певна річ, має бути можливість вибрати того командувача, котрий, як він вважає, буде найбільш підходящим для нових реалій.

Думаю, єдиною помилкою Зеленського було те, що він затягнув із рішенням про відставку Залужного. Почали курсувати чутки про те, що станеться і хто буде наступним головнокомандувачем. Це недобре позначилося на бойовому дусі солдатів. І, гадаю, це було несправедливо стосовно як самого генерала Залужного, так і генерала Сирського, який прийшов на заміну. Тепер усе зроблено. Думаю, генерал Сирський дуже швидко завоює довіру солдатів і цивільних. Він стикатиметься з тими самими викликами, з якими стикався генерал Залужний. Ситуація з мобілізацією, російські дрони, брак артилерійських боєприпасів тощо. До речі, український уряд тут відіграватиме важливу роль: він має переконатися в тому, що новий головнокомандувач отримає все необхідне для успіху.

– Як ви вважаєте, як зміняться методи ведення війни, тактика за генерала Сирського?

– Думаю, він буде в доброму сенсі слова дуже агресивним і наполегливим, також дуже дисциплінованим. Так часто й буває, коли приходить новий командувач. Новий головнокомандувач дивитиметься на речі під іншим кутом, імовірно, проведе необхідні зміни, чи то структурні, чи пов'язані з питаннями дисципліни. Він, звісно, сфокусується на підготовці, щоб переконатися, що українці, жінки й чоловіки, які вступають до армії, здобувають належне навчання. Думаю, це стане пріоритетом цьогоріч. Припускаю, що ми побачимо значні зміни в тому, як вестимуть війну. Новий головнокомандувач акцентує на тренуваннях, логістиці, протидії дронам. Він використає цей рік для стабілізації ситуації на фронті, зміцнення позицій і підготовки до вирішального 2025 року.

– Чому ви вважаєте, що 2025 рік буде критично важливим?

– Тому що, гадаю, до цього часу Україна буде готова здійснити наступ. Це станеться за умови, що Захід буде єдиний, що він чинитиме санкційний тиск на Росію, надаватиме Україні те, що їй необхідно. Росія з її армією зараз перебуває в дуже крихкому і слабкому становищі. Попри зверхню зарозумілість Володимира Путіна, яку він демонструє на екрані телевізора, думаю, що в російської армії великі неприємності. Війська Путіна змушені отримувати боєприпаси з Північної Кореї, дрони – з Ірану, вони набирають солдатів із Непалу. Вони стикаються із серйозними проблемами з погляду кадрів і логістики. 2024 рік має стати тим етапом, коли ми допоможемо Україні досягти переваги.

– Якщо США ще на два-три місяці затягнуть надання Україні фінансової та оборонної допомоги, що станеться на фронті? Які кроки зробить Путін?

– Звісно, я не знаю точно, скільки ще боєприпасів є в української армії. Думаю, Генеральний штаб ЗСУ працює старанно, щоб доправити боєприпаси туди, де вони найбільше потрібні. Знаєте, не кожна гаубиця витримує однакове навантаження. Кожен командир, незалежно від того, наскільки великі в нього логістичні можливості, завжди стикається із браком снарядів і завжди має розставляти пріоритети. Подивимося, що буде із західними постачаннями, чи почнуть вони виснажуватися.

Постачання озброєння триває досі. Процес не зупиняється. Він не припинився через затримки, які виникли в Конгресі США. Деякі партії на черзі. Є й інші країни, не лише США, які зацікавлені в тому, щоб Україна мала чим оборонятися. Німеччина є другим постачальником озброєння і боєприпасів після Америки. Великобританія надає багато техніки і снарядів. Інші країни також віддають чималу частину своїх запасів. Тож це не означає, що виникне вакуум у логістичній підтримці й що зброї та боєприпасів не буде. Просто зараз її недостатньо. Це головний виклик для українських командирів.

Щодо Росії, її командування спробує скористатися нинішньою ситуацією з постачанням. Якщо вони відчують, що українська артилерія не відповідає настільки активно, вони, звісно ж, скористаються моментом. Але, ви знаєте, за часів Другої світової війни, у 1943–1944 роках, Червона армія мала величезні переваги перед Вермахтом. І все ж німецькі підрозділи змогли відбивати радянські атаки, хоча були в меншості і страждали від браку боєприпасів. Тож сторона, яка має більше обладнання, більше людей, більше боєприпасів, не завжди перемагає. Сполучені Штати зазнали поразки у В'єтнамі, потім ми зазнали поразки в Афганістані, хоча в нас було більше людей, сучасніше обладнання, краща логістика, і ми однаково програли. Тож, думаю, Україна зможе вистояти, доки ситуація з постачанням не покращиться.

– Чого зараз найбільше потребує українська армія? Яких систем озброєння?

– Припускаю, що генерал Сирський краще знає потреби української армії, аніж я. На мою думку, важливо придбати далекобійні ракети, щоб мати можливість завдавати точних ударів на великій відстані, щоб уражати російську артилерію, логістику і штаби. Саме ці компоненти збільшують ефективність російських військ: артилерія, логістика і штаби. Якщо ви здатні уразити місця, де зберігають артилерійські боєприпаси, ви дійсно усуваєте чисельну перевагу армії Росії.

За наявності далекобійних ракет українські Збройні сили зможуть уразити кожен квадратний метр окупованих Росією територій України: весь Крим, наприклад. Не має бути жодного російського літака, здатного вилетіти із Криму, в України має бути можливість бити по кожному летовищу, кожному місцю обслуговування літаків на півострові так само, як вона це зробила в Севастополі. Чорноморський флот Росії змушений був ретируватися через три ракети Storm Shadow.

Якби Захід надав достатню кількість ATACMS із дальністю 300 км, якби Німеччина дала ракети TAURUS, не було б жодного аеродрому, жодної логістичної цілі, жодної бази з артилерійськими боєприпасами, жодного штабу на окупованій Росією території України, які були б у безпеці.

– Коли Україна, на вашу думку, отримає перші літаки F-16? І коли зможе їх застосувати?

– Я слухав дуже високопоставленого офіцера ВПС США у відставці, який є експертом із F-16. Він вважає, що на початку літа ми побачимо українські F-16 на передовій. У них уже будуть пілоти, котрі пройшли спеціальне навчання, котрі знають, як керувати цими винищувачами. До речі, узагалі ніколи не стояло питання: чи можуть українські пілоти керувати F-16. Було відразу зрозуміло, що, звісно, можуть, що вони навчатимуться швидше, ніж будь-хто інший.

Утім, знаєте, літак – це не чарівний засіб. Важливо, як і де ви його використаєте, яка концепція повітряних операцій. F-16 не просто літають, як у відеогрі, стріляючи в геть усе. Проти них діятиме велика система ППО. Росіяни будуть шукати ці літаки, нападати на об'єкти, де базуватимуться F-16. Тож потрібно все продумати, а також бути готовими вилетіти на пошуки і для порятунку пілота в разі, якщо літак буде збито. Тому я думаю, що Генеральний штаб ЗСУ буде дуже обережним у тому, як, де й коли вони, зрештою, застосують ці F-16. Але я б не очікував їх появи в Україні раніше від почату літа.

Багато країн більше не хочуть купувати російське озброєння. Втрати, яких росіяни зазнали в Україні, продемонстрували, що С-400 не такий гарний. Остання російська БМП не така гарна. Усі нові моделі російських танків не такі вже й гарні

– Ви кажете про складнощі, з якими стикається російська армія зараз. А з якими викликами вона зіткнеться в найближчій перспективі з погляду людського потенціалу й оборонної промисловості?

– Говорять, що на боці Росії чисельна перевага. Люди, здається, забувають, що населення Росії сьогодні становить приблизно 135–140 млн людей. Не впевнений, що це здорові люди. Мільйони чоловіків призовного віку покинули країну за останні два-три роки, щоб не потрапити у м'ясорубку. Російському командуванню буде важко знайти чоловіків, які бажають вирушити воювати в Україну. Вони категорично не хочуть цього, бо бачать, що там відбувається. Тож Генштабу Росії доводиться вигадувати, як відправляти людей у м'ясорубку.

Водночас російська оборонна промисловість, звісно ж, потребує людей. Я чув, як Путін скаржився, що бракує людей для роботи на заводах. Так, звісно, бо їх відправили в Україну. Тож я не думаю, що в них є необмежені людські ресурси. Це не так. Гадаю, якщо Генеральний штаб ЗСУ та уряд України знайдуть інформаційні проломи в російському захисті, вони зможуть спонукати росіян не йти до армії, уникати строкової служби. Деякі елементи цієї кампанії вже цілком успішно діють. Це так само важливо, як і наявність достатньої кількості боєприпасів. Щодо оборонної промисловості, то санкції мають вплив, але ефект від них з'являється не одразу. Ми, ймовірно, ще місяці чекатимемо на те, поки санкції поставлять російську оборонну промисловість на коліна.

– Скільки часу потрібно Путіну, щоб відновити свою оборонну промисловість?

– Це залежить... Якщо не буде санкцій, якщо всі санкції знімуть, то це може статися відносно швидко. Цікаво, що багато країн більше не хочуть купувати російське озброєння, бо вони побачили, що воно не таке гарне. Втрати, яких росіяни зазнали в Україні, продемонстрували, що С-400 не такий гарний. БМП, остання російська версія, не така гарна. Російські танки, усі їхні нові моделі, не такі вже й гарні. Я думаю, що оборонна промисловість Росії зіткнеться із проблемами, тому що не буде стільки клієнтів, які бажають придбати її продукцію. І сподіваюся, одного дня Україна поверне собі роль центру оборонної промисловості в цій частині Європи.

– Як думаєте, Путін із його армією почнуть агресію проти балтійських країн?

– Лише в тому разі, якщо Кремль побачить, що Захід не єдиний у своїх діях, що США займають не тверду позицію з погляду оборонних зобов'язань, якщо Росії вдасться якось перемогти Україну, тоді, гадаю, ризик зросте. Путін і його армія зможуть напасти на країни Балтії протягом трьох-чотирьох років після того, як вирішать, що завершили боротьбу проти України, що досягли своєї мети. Проте, думаю, не раніше.

– Як НАТО на це відповість?

– Те, у що я вірив упродовж усієї своєї професійної кар'єри, останні 50 років, днями підтвердив генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг. Він сказав: "Якщо Росія чи хтось іще атакує НАТО, Альянс відповість, і ст. 5 Статуту, коли збройну атаку на одного розглядають як напад на всіх, буде застосовано". Він дав зрозуміти, що це зобов'язання є непохитним.

Вибори у США відбудуться лише в листопаді. Якщо Дональд Трамп переможе, він не обійме посади до січня 2025 року. Тож залишається щонайменше ще рік. За цей час багато чого може статися. Я сподіваюся, що таку людину, як містер Трамп, який стратегічно неграмотний і не поважає союзників, не оберуть президентом США. Однак Путін зараз уважно спостерігатиме за тим, чи збережеться єдність Заходу. І, до речі, Китай теж спостерігатиме за цим.

– Говорячи про американську еліту, адміністрацію, про Вашингтон, ви думаєте, вона справді хоче, щоб Росія програла війну, чи вона цього боїться?

– Я вважаю, що адміністрація Байдена зазнала невдачі, незважаючи на всі добрі речі, які вона зробила. Найбільша проблема в тому, що вони не продемонстрували, якого бажаного стратегічного результату вони хочуть досягти у війні, яку розв'язала Росія. Вони не сказали: "Ми хочемо, щоб перемогла Україна". Вони кажуть: "Ми з вами стільки, скільки буде потрібно", "Ми не хочемо, щоб Україна програла", "Росія зазнала стратегічної поразки", – й іншу нісенітницю. Проте вони, як і німці, зупинилися. Ми не сказали, що наш інтерес – це перемога України.

Якби вони так зробили, то проблем із постачанням зброї не було б. Не було б пробачливих заяв про те, що потрібно було більше передавати ATACMS, запитань, скільки пального спалює танк або скільки часу потрібно для навчання пілота F-16. Усе це виправдання. Думаю, в адміністрації Байдена є люди, які переймаються тим, що станеться, якщо Росію перемогти, якщо за цим відбудеться падіння режиму. І це велике нещастя. Тому що нам усім було б краще, якби Росію перемогли, а режим Путіна впав. У нас є можливість змінити безпеку Європи на десятиліття, якщо ми нею скористаємося.

– Особисто для вас що стане перемогою України?

– Точно те саме, що сказав президент Зеленський. Відновлення суверенітету України в кордонах 1991 року. Головне – виведення російських військ з України, включно з, очевидно, Кримом. Тож кордони 1991 року – це перше. Друге – повернення тисяч українських дітей, яких викрала Росія. Це абсолютно жахливий воєнний злочин росіян. І я думаю, що тут важливо буде притягнути всіх злочинців до відповідальності за ці дії й повернути додому дітей. Це буде частиною перемоги. Третє – це відповідальність за воєнні злочини. Тисячі воєнних злочинів, скоєних за останні кілька років, чи то удари по цивільній інфраструктурі, убивство безневинних людей, тортури ув'язнених – усе це, до речі, добре задокументовано. Четверте – надання довгострокових безпекових гарантій. Вважаю, що Україна має бути в НАТО. Однак, на жаль, цього не відбудеться цього літа, на 75-му саміті НАТО у Вашингтоні. Але однаково важливо одержати угоди, де Сполучені Штати й інші країни зобов'язуються допомагати Україні, зробити все, щоб Росія не атакувала знову.

– Думаєте, Путін опиниться у в'язниці?

– Він мусить. Міжнародний кримінальний суд у Гаазі вже ухвалив відповідну постанову, він обвинуватив його. Через це, як ви знаєте, Путін не поїхав до Туреччини. Він скасував свою поїздку, тому що Туреччина мусила б затримати його. Він дуже ізольований. І я не бачу, щоб це змінилося найближчим часом. Тож Путіну, ймовірно, доведеться залишатися всередині Росії. Нагадаю, що Сербія здала Слободана Мілошевича. Він пішов під трибунал. Якоїсь миті росіяни втомляться від руйнувань і лих, які приніс Володимир Путін. Якоїсь миті, можливо, хтось здасть і його.

– Дякую, генерале.

– Дякую за надану можливість.