Герман: Якщо буде знайдено компроміс, Янукович може повернутися на Донбас і стати губернатором
Чи був Янукович агентом КДБ і чи повернеться коли-небудь на Донбас, чи піднімав він руку на своїх підлеглих і що йому потрібно було зробити, аби уникнути Майдану, розповіла в авторській програмі Дмитра Гордона на каналі "112 Україна" колишній нардеп і радник екс-президента України Віктора Януковича Ганна Герман. А також про те, чиїм прес-секретарем вона мріяла бути, чи робила пластичні операції та як їй вдалося пережити смерть обох своїх дітей. Видання "ГОРДОН" ексклюзивно публікує текстову версію інтерв'ю.
Мої скромні можливості перебільшували. Я була лише помічником. Допомагала, де могла, президенту України
– Аню, добрий вечір. Ви працювали з Віктором Януковичем 10 років. Якою він був людиною?
– Якщо навіть зараз ви запитуєте про нього, коли він, можна сказати, "лежить у руїнах", значить, він був цікавою людиною. Він є цікавою людиною!
– Як його можна охарактеризувати двома словами, який він?
– У нього величезна інтуїція, він дуже прагматичний. Він сильна людина!
– ...сильна?
– ...так, абсолютно. Без сумніву! Він уміє долати труднощі й уміє відроджуватися.
– Він був "біля плінтуса" фактично кілька разів за життя. І піднімався. Як ви вважаєте, він може ще піднятися?
– Звичайно може!
– ...так?!
– ...звичайно!
– Вас називали "балакучою головою" Януковича. Важко було нею бути? (Усміхається).
– Я думаю, що мої скромні можливості перебільшували. Я була лише помічником. Допомагала, де могла, президенту України.
– Тобто, ви були скромною "балакучою головою" Януковича. (Сміється). Я цитую. Говорили, що у вас є мізки, відсутність яких у більшості членів команди Януковича компенсували великі гроші. Ви згодні з цим визначенням?
– Ні, у нього було багато розумних людей. Це була дуже сильна команда. І зараз, кого б не назвала, кожен із них був розумною, сильною, професійною людиною. Почнімо: Дмитро Табачник, ви ж не скажете, що він був нерозумним?
– ...звичайно.
– ...Борис Колесніков – великий розумник. Сергій Льовочкін – розумна людина. Андрій Клюєв – розумна людина, професіонал. Азаров – професіонал. Економіст блискучий! Я навіть не назву того, хто викликав би в мене якісь сумніви, що ця людина не на своєму місці. У Януковича була найсильніша команда з усіх українських президентів. Хіба в Кучми, можливо, була сильніша. Але в Януковича була дуже сильна команда.
– Ви стверджуєте, що члени команди Януковича були індивідуально сильними. Проте, Партія регіонів особисто в мене викликала глибоку відразу. Хай пробачать мені ті, із ким я дружу, члени колишньої Партії регіонів. Вам, освіченій, інтелігентній жінці, не соромно було бути у лавах Партії регіонів? Вас не бентежило, що ви перебуваєте в цій, на мій погляд, клоаці?
– Я не тільки перебувала, я й перебуваю. Я вважаю, що залишилася членом Партії регіонів. Це величезний успіх у моєму житті, що я познайомилася з безліччю дивовижних, чудових людей! Простих партійців на Донбасі, у Харкові, Полтаві, у всіх регіонах України. Прекрасні люди, із якими я дружу досі! Люди, які стояли на так званому Антимайдані, не знали, що це так називається! Вони теж прийшли висловити свою думку, свою життєву позицію!
– ...але ж їх звозили за гроші!
– Але багато хто з них досі телефонує й пише мені листи. Це гарні люди. Це фермери, це прості робітники, лісник із Закарпаття. Я думаю, що Партія регіонів дала мені величезний досвід і познайомила щонайменше із мільйоном прекрасних українських громадян, які стали мені дуже дорогими й рідними, навіть зараз.
– Ви згодні з тим, – це моя особиста точка зору – що і в Партії регіонів, і в усіх інших українських партій без винятку, немає жодної ідеології. Замість ідеології у керівництва цих партій лише долар. Ось їхня ідеологія.
– Я так не думаю. У простих людей, які становлять кістяк партії, є ідеологія. Дуже часто верхівка не має переконань і життєвих принципів. Але я б не сказала, що в Партії регіонів у всіх не було принципів. Були. Вони мають свою думку, свою позицію, вони її відстоюють. Можливо, вони не активні зараз, тому що час для них важкий. Але я б не сказала, що це люди, які не мають переконань та ідеології. Той же Дмитро Табачник, той же Борис Колесніков.
– ...так, Дмитро Табачник має ідеологію, із цим я погоджуюсь абсолютно.
– Знаєте, я не можу так узагальнювати й очорняти цих людей тільки тому, що вони програли. Я думаю, їхній час ще прийде, тому що вони розумні...
– ...не дай Боже!
– ...чому ж?! Мені здається, якби ви ближче пізнали цих простих людей із Партії регіонів, ви б побачили, що в кожному з них є щось добре. Загалом, Дмитре, у кожній людині, до якої б партії вона не належала, є щось добре.
– Аню, я пам'ятаю Антимайдан і тітушок, яких звозили з Донбасу, які били людей у Маріїнському парку. Я після цього не можу прийти в Маріїнський парк, мені погано там. Фізично погано.
– Але були різні! Були, як ви кажете, тітушки, але було багато й простих людей. Приїжджали вчителі, лікарі, фельдшери...
– ...нещасні люди, які не розуміють...
– ... а хто в Україні щасливий?! Ви покажіть мені зараз щасливих лікарів, вчителів, сільських фельдшерів...
– ...відповісти нічого.
Якщо КДБ допомагав людям не опуститися, не померти під парканом, а стати прем'єр-міністром, – чому б ні! Що в цьому поганого?!
– Ви знали, що Янукович – агент КДБ СРСР?
– Ви знаєте, мене стільки разів називали агентом різних розвідок (усміхається), і КДБ зокрема, що, коли мені кажуть про людину, що вона агент КДБ, у мене це викликає тільки посмішку.
– Добре. Ви розумна людина. Ви блискучий журналіст. Ви працювали на "Радіо Свобода", бачили й знаєте багато. Скажіть, навіть якщо ми не знаємо, що Янукович – агент КДБ СРСР, чи можливо, щоб людина, яка відсиділа два рази, стала після цього членом КПРС, їздила за кордон і очолила велике автотранспортне підприємство. У радянські часи можливо це було без зв'язку із КДБ, на ваш погляд?
– Знаєте, якщо КДБ допомагав людям не опуститися, не померти під парканом, а стати прем'єр-міністром, – чому б і ні! (Сміється). Що в цьому поганого?! І гірше було б, якби людина після в'язниці спилася й померла під парканом!
– ...у його випадку, думаю, так, було б краще. Для України – так точно! (Сміється). Щоб не помер під парканом, але спився, принаймні.
– Мені здається, ви категоричні через молодість. Не дай Боже, щоб у вашому житті щось боліло так, як боліло в його житті! Тому що, коли болить, ти не судитимеш так категорично.
– Просто те, що боліло в нього, зрештою почало боліти у всієї України. Ось у чому проблема.
– Чому?! Сьогодні багато людей абсолютно простих, ви запитайте їх... Я нещодавно у своїй програмі (Ганна Герман є ведучою програми "Суб'єктивні підсумки дня" на каналі NewsOne. – "ГОРДОН") поставила запитання: "Ви хочете жити як сьогодні, по-новому, чи як тоді, по-старому?".
– ...із курсом 8...
– ...так! І 86% тих, хто подзвонив, а в студію зателефонувало приблизно 45 тисяч осіб, сказали: "Ми хочемо жити як тоді!". І коли люди зустрічають мене в церкві чи на вулиці, мені кажуть: "Пані Ганно, коли я вас бачу, мені здається, що немає всього цього жаху, а знову все, як було!". Усе відносно. Я не кажу, що не було помилок, я не кажу, що все було правильно, але, якщо порівняти життя людей, простих людей, багато хто з них скаже, що тоді їм було легше, безпечніше, вони були більш упевненими в завтрашньому дні.
– Ви розкішно розмовляєте українською, це ви навчили Януковича української мови?
– Ні, він почав вчитися української мови ще в Донецьку. Але я зробила все, щоб він її удосконалив.
– Він здібним учнем виявився, так?
– Він дуже здібний!
– На відміну від Азарова (усміхається).
– Він мав добрий музичний слух і це давало йому можливість мати добре відчуття мови. Він був єдиним із тодішніх українських лідерів, хто говорив без акценту і розмовляв досить чистою українською мовою, навіть якщо порівняти його з Ющенком.
Вікторе Федоровичу, ваше життя вам не належить!
– Це правда, що коли Янукович програв вибори Ющенку у 2004 році, від нього відвернулися всі члени його команди, окрім 12 осіб, зокрема й ви?
– Я пам'ятаю його день народження у 2005 році, 9 липня. Тоді наш штаб був у кінотеатрі "Зоряний". І – порожньо. Джарти переховувався, Азарова не було. Була охорона, я, Вася Горбаль, Скубашевський (Станіслав Скубашевський, екс-нардеп від Партії регіонів, колишній заступник голови Адміністрації Президента. – "ГОРДОН"), Юрій Каракай (екс-регіонал, колишній керівник Головного управління з питань реформування соціальної сфери АП. – "ГОРДОН"). Треба віддати належне цій людині: він не відвертався від людей, коли їм було погано. Він міг відвернутися від тебе, коли ти на сильних позиціях. Але коли тобі важко, він ніколи не відвертався. І ще кілька людей. Тобто, не більше дванадцяти.
І от, наступного року, коли Янукович виграв парламентські вибори, уже в 2006-му, ми все ще були в тому ж "Зоряному", – і тут черга така стоїть просто на вулицю...
– ...жах, так?! (Усміхається).
– ...вітати Януковича з днем народження! (Сміється). Я заходжу до приймальні й кажу хлопцям із охорони: "Хлопці, пускати тільки тих, хто був минулого року!". (Сміється). Це жарт, звісно. Але це було.
– Усе-таки наші політики – це клас зрадників, правда?
– Людям властиво зраджувати, як була історія Іуди з Христом...
– ...нічого нового...
– ...нічого нового. Тисячоліттями вся історія людства побудована на зраді. І дуже мало людей залишилось навіть біля Христа, коли його розіп'яли. Петро тричі відрікся. Усі пішли-розбіглися, залишилися тільки жінки.
– Хто найбільше впливав на ухвалення Януковичем важливих, доленосних рішень для України?
– Я думаю, говорити про те, що хтось упливав на ухвалення рішень усередині команди – це неправильно. Якщо хтось і впливав, то це, можливо, були якісь зовнішні центри впливу. Але в команді – ніхто.
– Ви могли його переконати?
– (Задумалася). Це було дуже складно. Мені вдавалося за всю історію наших стосунків кілька разів переконати його в певних речах, але це було майже неможливо. Хоча він прислухався. Якщо ти знаходив таку залізну аргументацію, і ця аргументація не розходилася з його стратегією, тому що в нього була своя стратегія...
– ...була?
–...так! Стратегія була з самого початку. І якщо це не розходилося з його думкою, а десь допомагало й зміцнювало її, він, звичайно, із тобою погоджувався. У нас завжди була серйозна дистанція. Я вперше доторкнулася до руки Януковича, коли стояв Майдан...
– ...у 2004 році?
– ...ні...
– ...у 13-му?
– ...так. Ми сиділи в нього з Андрієм Петровичем Клюєвим, він увійшов до кабінету із задньої кімнати, у сорочці, блідий, без краватки, без піджака, і сказав: "Мені це життя більше не потрібне! Я ніколи не доведу, що це не я! Що я не давав наказу стріляти по людях!". Ось тоді я вперше взяла його за руку. Я поклала свою долоню, уперше в житті, на його руку і сказала: "Вікторе Федоровичу, ваше життя вам не належить!". Це був перший такий фізичний контакт. (Усміхається).
– Усе більше людей розповідає про те, що Янукович своїх підлеглих бив. На вас він коли-небудь піднімав руку?
– Багато легенд розповідають про людей. І про мене також. Якщо ви відкриєте інтернет і почитаєте... Я одного разу спробувала – я жахнулася!
– ...а в інтернеті про всіх пишуть, немає сенсу й читати. (Усміхається).
– Вигадують різні історії про публічних людей, яких потрібно скомпрометувати, очорнити. Я не знаю. Я не буду стверджувати того, чого я не бачила. Але я ніколи цього не бачила!
– І ніхто не скаржився, що вони були побиті Януковичем?
– Ніколи! (Сміється). Тому я буду говорити вам про те, що бачила чи чула особисто. Це буде чесно.
– Він коли-небудь кричав на вас?
– Ні, ніколи.
Я була такою наївною, думала, що можу щось зробити, щось змінити
– Коли в Києві вже стояв Майдан у 2013-му році, чи намагалися ви вберегти Януковича від краху?
– (Задумалася). Знаєте, я була такою наївною, що мені здавалося, що я завжди намагалася вберегти його від краху. (Сміється). Я була такою наївною, думала, що можу щось зробити, щось змінити. Я ставилася до цієї людини і ставлюся дуже щиро. Я думаю, він заслуговує на щирість. Кожен із нас заслуговує на щирість і підтримку. І якщо ти в команді, то ти щирий із цією людиною, або мусиш піти. Коли я пішла з Адміністрації Президента, про це ж ніхто не каже...
– ...так.
– ...коли я відчула, що я ні на що справді не впливаю і нічого не можу змінити, – я пішла в парламент. І коли був Майдан, я ж була в парламенті. Я була депутатом. Але тоді я повернулася до нього, прийшла й сказала, що в ці важкі дні я хотіла б бути поруч. Я знала, що йому це не потрібно. Навіть більше, я знала, що є й були сили, які робили все, щоб я не була поруч із президентом!
– Хто це був?
– Я думаю, що це були зовнішні сили. Я вважалася, знаєте, із Західної України, мої погляди не всіх влаштовували.
– І зв'язки з американцями були занадто явними, напевно...
– Так. Коли я прийшла в Кабмін у 2004-му, про мене говорили, – ось, її приставили американці до Януковича як Катю до Ющенка. Потім говорили, вона пов'язана з КДБ. Ви розумієте, коли людину треба знищувати, її знищують різними способами. Для цього є купа всіляких механізмів.
– Що треба було зробити тоді, у 13-му році, Януковичу, щоб зберегти себе на чолі країни й задовольнити Майдан?
– Підписати асоціацію. (Усміхається).
– Лише це? А якби, не підписавши асоціації, він звільнив би, наприклад, Захарченка?
– Якби тоді віддали руку, потім захотіли б голову... ні...
– Але Майдан розійшовся б, якби Янукович вийшов на телеекрани й сказав: звільняю Азарова, припустімо, Захарченка й ще когось?
– Я думаю, це наші великі ілюзії.
– ...ось так?
– Так. Розумієте, коли задіяно такі машини жахливі, величезні, світові інструменти, то роль однієї людини, її зводять, по суті, до нуля.
– Аню, але в тому, що я й мої друзі виходили на Майдан, не були задіяні світові машини. Ми виходили, тому що протестували проти зміни курсу на євроінтеграцію.
– А вам так тільки здавалося. Розумієте, керувати масами, керувати такими як ми, керувати розумом і почуттями людей, – для цього існує багато технологій. І ці технології використовують нашу щирість, нашу любов до батьківщини, наше бажання змін тощо. Але, по суті, гру ведуть нагорі.
– А ми пішаки?
– Я не скажу, що ми з вами пішаки. Ви – точно не пішак. Я – можливо. Ви щонайменше король на тій шахівниці. (Усміхається). Але, загалом, людей щирих, гарних, добрих, розумних використовують. Нам здається, що ми щось можемо, що ми на щось упливаємо. Але, із мого досвіду, коли ти потрапляєш в ці жорна, справді...
– ...перемелюють із кістками?
– ...перемелюють... Але мені, наприклад, удалося звідти вийти...
– "Світ ловив мене, але не спіймав"? (Усміхається)
– ...але не спіймав.
Льовочкін – розумна людина. Він у будь-якій ситуації намагається вижити. Він робить ставки завжди на того, хто виграє
– Питання в лоб: це правда, що майдан 13-го року організував Сергій Льовочкін?
– Ні, ну що ви... Ну що ви!
– Льовочкін – агент впливу Росії чи Америки?
– Льовочкін – розумна людина. (Усміхається). І він у будь-якій ситуації намагається вижити. Він робить ставки завжди на того, хто виграє. І в цьому випадку він теж зробив ставку і зробив правильну ставку. І теж вийшов живим і неушкодженим.
– Що ви відчували, коли дізналися, що Янукович утік?
– (Задумалася)... Знаєте, я часто про це думала. Спочатку я його осудила. Як можна було? Треба було залишитися героєм! Ось, ми б його взяли на прапори і йшли б із цим "розп'ятим" Януковичем. Потім я подумала, коли минув час, – він же звичайна людина. Чи міг Ісус уникнути розп'яття? Звичайно, міг! Він міг втекти. І ніхто б не здивувався, і ніхто б не засудив.
– ...слова не сказав би.
– ...тому що людина обирає життя. І тільки Бог обирає безсмертя. Янукович просто людина...
– ...він боягуз?
– ...а нам хотілося, щоб він був більше, ніж людина.
– Він боягуз, на ваш погляд?
– Думаю, не більше, ніж кожен із нас.
– Коли від Януковича, уже вкотре, відреклися всі, хто його оточував, ось усе просто, усі його піддали анафемі, сказали, який він поганий, який він ворог України, хто був учора ще з ним поруч, ви знову сказали: "Я від нього відмовлятися не буду". Це що, така лінія поведінки, це переконання?
– Відрікатися від людини, від якої відріклися всі, негідно. Я думаю, що в цьому причина.
– Це мама з татом так виховували?
– Мене ніхто не виховував. Це протест. Це такий протест проти зради...
– ...і проти стадності.
– ...і проти стадності. Тому що я абсолютно переконана: якби Янукович завтра повернувся до влади, вони б першими прибігли, а я – останньою. (Сміється). Я б знову була десь там ніким, знаєте, скромним маленьким помічником. Вони були б міністрами, прем'єрами, віце-прем'єрами. І вони знайшли б аргументи...
– ...і казали б: "Так було треба!"
– Так! І він би їм пробачив, що найдивніше. Після 2006 року, коли Янукович прийшов вдруге в Кабінет Міністрів, ми кудись летіли. Він любив зі мною розмовляти. І я кажу: "Вікторе Федоровичу, як же ви їм пробачили?! Вони ж у 2005 році всі від вас утекли! І ви їм всім вибачили і знову забрали до себе у владу?". Він сказав: "Аню, а де ж я візьму професіоналів, інших немає!"
– Де ж їх узяти?! (Сміються). Після того, як Янукович покинув Україну, ви з ним зустрічалися?
– Ні.
– А є бажання?
– Я думаю, що я не готова його побачити, він не готовий зустрітися зі мною. Треба, щоб минув час, він має відродитися з попелу...
– ...ви вірите в це?
– ...знову стати сильним.
– ...ви вірите в це?
– Ні, я кажу, що він має це зробити. (Сміється). Я не скажу, що я в це вірю. Я вірила в це в 2004 році.
– Вам по-людськи шкода Януковича?
– Я молюся за нього.
– Це ж трагічна фігура, за великим рахунком?
– Звичайно. Я думаю, що це дуже трагічна фігура, і це дуже сильна фігура, здатна відроджуватися. І тому я би не відкидала моменту його відродження.
Пам'ятаю, я сказала Віктору Федоровичу там, у Криму: "Як тут гарно! Як добре, що це росіянам не віддали!"
– Добре. Мені доводилося чути, що є такий сценарій, що Янукович повернеться на Донбас і стане губернатором Донеччини. Таке можливо, на ваш погляд?
– Я думаю, якщо буде знайдено якийсь компроміс. Людини, яка краще б змогла відродити цей край, яка б краще за нього знала, розуміла, думаю, в Україні сьогодні немає.
– Янукович – щаслива людина, на ваш погляд?
– Це залежить від того, що для кого щастя.
– Сьогодні ось він – щаслива людина?
– Я не знаю.
– Він добре прокидається, добре засинає?
– Я не думаю. Ви ж розумієте, такі події й такі переживання... Не думаю, що він добре спить. Але, можливо, його щастя в іншому? Може, він знайшов якесь своє, суто людське маленьке щастя? Може, йому цього вистачить? Хто його знає? Людина слабка і, разом із тим, людина сильна. Господь прощає нам усі наші гріхи. Чому ми вважаємо, що ми можемо когось судити? Чим ми кращі за когось? Чим ми кращі за Януковича? Чим?!
– Янукович, сказали ви, це я вас цитую, уважав себе вищим за Путіна. Вищим за зростом чи загалом вищим за Путіна?
– Я думаю, що за зростом! (Уміхається).
– Вам не треба обиратися, тому ви можете говорити те, що думаєте. На відміну від тих...
– Навіть якби мені треба було обиратися, я б усе одно казала те, що думаю. (Сміється).
– ...на відміну від тих, хто думає про рейтинг передусім. Скажіть, Україна об'єктивно поверне Крим і Донбас?
– Я думаю, що Донбас – так... Я дуже хотіла б вірити, що Україна поверне Крим. Пам'ятаю, я сказала Віктору Федоровичу там, у Криму: "Як тут гарно! Як добре, що це росіянам не віддали!" (Сміється). Я з усією наївністю, я завжди була наївною...
– ...Віктор Федорович сказав: "Не поспішай!"
– ...ні, Віктор Федорович просто промовчав.
– ...щось знав.
– ...можливо...
– Хто найкращий президент України за всі роки незалежності, на ваш погляд?
– Мені здається, вони всі були гарними. Кожен із них щось зробив для України. І Кравчук, і Кучма... Мені дуже симпатичний Кучма. Знаєте, це характер! Мене завжди тягнуло до цієї людини. Я люблю сильних людей, мене тягне до сильних.
– ...і десять років його правління були найспокійнішими й найстабільнішими для України, не забуваймо.
– ...Так. Я завжди мріяла бути прес-секретарем Кучми, до речі. Але в мене не вийшло. (Сміється).
– Леонід Данилович напевно зараз чує вас і може ще це виправити. (Усміхається).
– Тепер прес-секретарем... "Тепер я імпресаріо колишнього поета", – казав колись Ігор Калинець (український поет і прозаїк. – "ГОРДОН"). Але мені завжди був Кучма дуже симпатичним. Я вважала його дуже талановитим сильним керівником, дуже потрібним Україні. Я думаю, у Порошенка теж є багато позитивних рис. І він зробив багато корисних речей для України.
– Цитую вас: "Порошенко – добрий, правильний хлопчик", – сказали ви. – "А я люблю поганих хлопців, тому що вони сильніші, чесніші. Люблю тиранів". Вам тиран потрібен?
– Це моє хуліганство! (Сміється). Завжди треба чимось зацікавити журналістів. Щоб тебе читали, треба говорити дещо, що схвилює. Ви ж журналіст, ви розумієте! Якщо ти будеш говорити занадто гладко, ти будеш нудним! У житті завжди треба говорити правду. Як там у BBC: Always true to say, never to be boring. Ніколи не будь нудним! І я намагалася не бути нудною!
Україну створив Ленін, Сталін об'єднав. Я так хотіла третє – а привів до Європи Янукович. Але в мене це не вийшло
– Свого часу ви конфліктували з Тимошенко. Які у вас стосунки зараз?
– Мої американські друзі, мій великий друг, наставник і брат Даг Коен зробив так, що ми пробачили одна одній всі ті гострі речі, слова, які були сказані під час виборчих кампаній. Мені дуже шкода, що я іноді була несправедливою до неї. Ця жінка багато пережила. Вона знає, що таке біль. І мені здається, вона вийшла з цього болю іншою. Вона вийшла чистішою, розумнішою й досвідченішою. Думаю, що її досвід, знання та її серце ще знадобляться Україні. Я бачу, як її тепер всіляко намагаються знищувати. Я все це бачу, я знаю технології, знаю зсередини. (Сміється).
– В інтернеті пишуть про годинник Franck Muller вартістю 50 тисяч доларів, якого вам нібито подарували на день народження Борис Колесніков та Михайло Добкін. Це правда?
– Це правда, і, якби я знала, скільки він коштує, я б ніколи його не надягла. Я б його сховала, чесно вам скажу. Я навіть не знала, що таке Franck Muller. Мені подарували годинника, я його надягла. Потім, коли мені сказали, скільки він коштує, я пішла й заплатила податок...
– ...і продала, я думаю. (Сміється).
– ... я сказала: "Хлопці, я вас дуже прошу, не даруйте мені більше таких речей, за які я не можу заплатити податки! Тому що я працюватиму тільки для того, щоб бігати й платити за ваші подарунки!". Тому я більше ніколи не носила годинників – я боюся не ті надіти!
– Які у вас стосунки з Рінатом Ахметовим?
– Я дуже поважаю Ріната Леонідовича. Було б дуже голосно сказано, що в мене є з ним якісь стосунки. Хто я така, щоб мати стосунки з Рінатом Ахметовим?! Але я його вважаю одним із найпорядніших і найблагородніших людей із тих, кого я знаю в усьому світі.
– Люди, які визначали політику Партії регіонів, сказали мені, що Олег Тягнибок часто мав особисті конфіденційні зустрічі з Януковичем, і фінансувався особисто Андрієм Клюєвим. Це правда?
– Не думаю, що я маю робити погано якійсь людині, навіть якщо вона належить до націоналістичної партії. Я не думаю, що повинна говорити певні речі, які я, можливо, знаю, але які їй нашкодили б. Я не робитиму цього.
– На кого сьогодні працює керівництво партії "Свобода"?
– Ну, це треба запитати в партії "Свобода"! (Сміється).
– Що ви, львів'янка, думаєте про перейменування в Києві Московського проспекту на проспект Бандери?
– О, я сьогодні чула ще крутіше! Кириленко (віце-прем'єр України з гуманітарних питань В'ячеслав Кириленко. – "ГОРДОН"), виявляється, захотів ліквідувати день космонавтики! Але його Каденюк (український космонавт Леонід Каденюк. – "ГОРДОН") чудово поставив на місце! Кириленко сказав, що український день космонавтики відзначатимуть в той день, коли Каденюк полетів у космос. Каденюк вийшов і сказав: "Знаєте, день космонавтики, політ Гагаріна – це світове досягнення! Цього чіпати я не дозволю!". Він дуже гарно сказав, і я його ще більше почала поважати. Не тільки за те, що він літав у космос, але й за те, що він міцно стоїть на землі!
– А що стосується проспекту Бандери, що ви думаєте?
– Та це з тієї самої опери, знаєте! Щорс із відпиляною у коня ногою... Сьогодні Кириленко сказав ще одну річ дуже страшну: "Усе, що стосується Радянського Союзу й Української Радянської Соціалістичної Республіки, треба забути!". Це дуже-дуже страшне посилання, тому що, якщо ми це забудемо, – ми забудемо про рубежі нашої країни, ми забудемо про її територію! Тому що Україну створив Ленін, Сталін об'єднав. Я так хотіла третє – а привів до Європи Янукович. Але в мене цього не вийшло. Ми відрікаємося від спадщини УРСР, а ми мали стати її спадкоємцями. У 91-му році ми повинні були проголосити нинішню Україну спадкоємицею радянської України... І тоді б ми мали право...
– ...користувалися би плодами...
– ...звичайно! А ми відрікаємося!
– В інтернеті також пишуть, що ви співпрацювали з Полом Манафортом, радником Трампа, якого зараз обвинувачують у щільній роботі з ФСБ Росії. Була співпраця з Манафортом?
– Чому ні?! Я пишаюся, що мені вдалося пройти таку якісну школу. Він першокласний технолог!
– Він же з Януковичем працював, так?
– Працював. Так, він лобіст! Він зареєстрований, він платив податки в Сполучених Штатах і працював за контрактом. Із кожною партією працює американський технолог, із кожною! І кожному технологу платять. Платить він в Америці податки чи ні, це вже справа американських служб. Але я пройшла чудову школу з Манафортом. Де б я могла ці університети пройти?! Де б я могла навчитися всього цього?! Я дуже вдячна Полу за його уроки.
– В інтернеті постійно обговорюють, і не тільки в інтернеті, і на вулицях, я вам скажу теж, ваші нібито пластичні операції. Вони були чи ні?
– Ви сидите так близько, ви можете подивитися, що ніде, нічого, ніколи. Це просто хороше світло у студії! (Сміються).
– Знаєте, я торкнуся питання... Мені дуже важко до нього підійти, я все-таки, із вашого дозволу, це запитання поставлю. У вас було двоє синів. Роман трагічно загинув в автокатастрофі. Микола помер від інфаркту. Я нікому, навіть своїм ворогам, не побажаю пережити те, що пережили ви. Як після цього жити, скажіть, узагалі? Як існувати, як прокидатися вранці, знаючи, що в тебе було двоє прекрасних дітей, і обох уже немає?
– Знаєте... треба з вдячністю приймати усе, що посилає тобі Господь. Треба вчитися покірності. І розуміти, якщо Господь дає тобі такі випробування, ти мусиш їх пережити або померти. Або донести свій хрест, або впасти під цим хрестом. Господь піднімає тих, хто падає. Я не скажу, що я рівно несу свій хрест. Я падаю іноді. Але Господь мене піднімає.
– Кілька років тому ви заявили, що йдете з великої політики. Це безповоротно? Чи можете ще повернутися?
– Я сказала, що йду з політики, тому що вже немає великої політики. Коли буде – повернуся!
– Я вдячний вам за інтерв'ю. Пробачте за деякі мої запитання. Може, вони й здалися вам нетактовними, але я ставив їх від щирого серця, тому що мені були дуже цікаві ваші відповіді.
– Ми з вами говорили про те, що немає поганих запитань, бувають невдалі відповіді! Спасибі вам величезне!