Грозєв: За мною стежили, але мета мені незрозуміла: викрасти й відвезти до Путіна? Кинути у в'язницю в Росії? Отруїти? G

Я чув від людей з кампанії Трампа, що вони тиснутимуть і на Путіна, і на Україну, щоб дуже швидко досягти домовленості й заморозити кордони там, де вони зараз є.

– Христо, добрий вечір!

– Добрий вечір!

– Радий вас бачити. І одразу з місця в кар'єр. Увесь світ обговорює затримання Павла Дурова в Парижі. Що це було загалом?

– Наскільки ми розуміємо наших французьких колег, які висвітлюють цю тему досить щільно, щодо Дурова давно вже був наказ французької влади на затримання. Вони самі не очікували, що він колись повернеться до Франції. І самі були здивовані, коли побачили, що він приземляється в Парижі. У зв'язку із чим було видано цей ордер на арешт? Наскільки ми розуміємо, у зв'язку з тим, що французька влада багато разів намагалася домогтися співпраці з боку Telegram, такої ж, як з іншими месенджерами: з Instagram, WhatsApp, навіть із Signal. Коли вони розслідують злочинну діяльність і їм потрібно дістати якісь детектори для користувачів мереж, які займаються злочинною діяльністю. Наприклад, IP-адресу, з якої заходила людина, наприклад, на сайт, де продають наркотики або інші незаконні продукти, наприклад, дитячу порнографію. Мабуть, Telegram завжди відмовляв у такій співпраці. І логічно, що французька влада не могла не затримати директора компанії, яка не давала їм змоги розслідувати злочини. Зараз тривають дебати. Я теж попався, бо висловив думку, що якщо є злочин, у якому Telegram міг би допомогти слідчим у Франції, але не зробив цього, то логічно, що французи Дурова затримають. Але, мабуть, ця позиція не сподобалася багатьом людям, які вважають, що свобода слова має бути абсолютною, оскільки Павло Дуров реально допомагав свободі слова... Я визнаю, що він, найімовірніше, не співпрацював із ФСБ. Принаймні публічно...

– Не співпрацював?

– Публічно. Публічна позиція – він не співпрацював із ФСБ. Поки ми чули дуже багато чуток, звинувачень, що Telegram співпрацював із ФСБ. Я не можу цього стверджувати. Я маю інші претензії до Telegram, тому що навіть без співпраці з ФСБ Telegram побудований так, що він, на жаль, допомагає ФСБ. Єдиний зв'язок у Telegram, який реально захищений від прослуховування і втручання, – це "Секретний чат". Але за замовчуванням чати – несекретні, незахищені, їх можуть перехопити будь-які органи, котрі мають доступ до мережі чи Wi-Fi. І звичайно, коли ти стверджуєш у всіх публічних виступах, що ти створив найзахищеніший месенджер, але реально за замовчуванням зв'язок незахищений – це для мене неприйнятно. А співпрацював чи не співпрацював із ФСБ після короткочасного закриття месенджера в Росії, стверджувати не можна. Потрібно перевіряти, розслідувати. І сподіваюся, що колеги, які технологічно забезпеченіші, зроблять таке розслідування.

– Путін був нещодавно з офіційним візитом у Баку. У цей час туди прилетів Дуров. І ходили розмови, що Путін і Дуров мали або могли зустрітися. За вашою інформацією, вони зустрічалися?

– На підставі того, що було опубліковано, найімовірніше, була спроба такої зустрічі. Найімовірніше, Путін відмовив. Я не бачу нормального пояснення, чому власник і директор месенджера, котрий стверджує, що з російською владою точно не співпрацює, хотів би зустрічатися з президентом країни-агресора, якого обвинувачують у злочинах проти людства в Гаазі, весь цивілізований світ вважає його нерукоподатним. Чому російський, хай і добрий, олігарх вирішив із ним зустрітися? Цього я не розумію.

– Усі російські медіа сповнені істерики, мовляв, "неподобство, затримали нашого Павла Дурова". Дивно, що Росія так стала за Дурова. У чому тут сенс?

– Я пам'ятаю, що один із каналів прокремлівських воєнних кореспондентів протягом години після затримання почав вимагати, щоб його додали до наступного обміну. І навіть почали думати, що, на жаль, немає французів у російських в'язницях, щоб їх обміняти на Дурова. Сподіваюся, це просто реакція. Коли його затримали, він став "нашим" для них. Можливо, це просто реакція ура-патріотів, які вирішили, що будь-якого затриманого росіянина треба повертати в Росію. Але знову дуже багато запитань. Можливо, під час судових розглядів ми дізнаємося відповіді на багато з них.

– Закриваючи тему затримання Павла Дурова, конспірологічна версія: кажуть, що цілком імовірно, що на Дурова тиснули з боку ФСБ. І прилетівши в Баку, Дуров хотів зустрітися з Путіним і про щось домовитися. Але у відповідь дістав лише погрози й добровільно здався французькому правосуддю. Чи припустима така думка? Чи навіщо розумна людина прилетіла у Францію, де її розшукували?

– Це гарні запитання. Єдине, що ми знаємо зараз, – що французька влада не очікувала цього. Щонайменше, ми знаємо, що не було домовленості заздалегідь, щоб він здався. Чи можлива ця конспірологія? Можлива. Зазвичай я волію шукати простіші пояснення. Людською дурістю, наприклад, простіше пояснити будь-які події, ніж якоюсь геніальною багатоходівкою. Можливо, технічна несправність чи неправильно розрахували пальне для літака. Таке буває – я сам потрапляв у такі ситуації. Тож, найімовірніше, це просто грандіозна помилка. Звісно, 5% для конспірології завжди є. Просто надто складно, щоб так сталося без попередньої домовленості із французами.

– Як ви сприйняли входження Збройних сил України в Курську область Росії?

– У день, коли це сталося, я давав інтерв'ю CNN і сказав, що для мене це, очевидно, обдуманий хід України. Особливо в момент, коли незрозуміло, як поводитимуться західні партнери після [виборів у США]. Якщо Трамп прийде до влади в Америці, а в Європі в деяких країнах уже є втома в суспільстві від військової допомоги Україні, дуже логічно було очікувати, що ці країни тиснутимуть на Україну, щоб домовлялися з Росією. І, до речі, про такі плани я чув від людей із кампанії Трампа, які вважають, що вони будуть вести міжнародну політику в імовірному уряді Трампа. Вони кажуть, що тиснутимуть і на Путіна, і на Україну, щоб дуже швидко досягти домовленості й заморозити кордони там, де вони зараз є. Звісно, такий план – страшний і дуже небезпечний для України. І логічно було б запустити якнайбільше того, що в бізнесі називають poison pills, "отруйні ліки". Те, що не можна потім легко зовнішнім силам повернути.

Один із таких poison pills – це захоплення частини території Росії, тому що це вже робить ситуацію несиметричною. Ми знаємо, що Путін у жодному разі не може собі дозволити вижити, навіть якщо 10 м&³2; старої російської території залишиться після перемир'я в українських руках. Тому будь-який шматок Росії, який перебуває під українською окупацією... Нарешті й ви можете назвати себе окупантами. Звісно, я жартую, тому що це реакція у відповідь на агресію. Але це стає козирем у руках України для ймовірних переговорів. Звичайно, другий момент, який одразу був зрозумілий, – цей хід дасть ефект, тільки незрозуміло, позитивний чи лише негативний, – у ставленні російського суспільства до війни як такої. Щонайменше російське суспільство відчує на собі війну. І, звісно, завжди, коли таке буває, з'являється антивоєнний настрій, якого раніше не було. Звичайно, з'являються й інші "пропатріотичні" настрої, які можуть мотивувати частину населення, котра раніше була байдужою й не мала конкретного ставлення до війни, стати більш антиукраїнською. Але баланс у суспільстві зазвичай такий, що з'являються більше антивоєнні настрої, бо ніхто не хоче платити особисту ціну за участь у війні, яку бачили досі лише по телебаченню. Тому, гадаю, що ці два фактори роблять із наступу на російську територію, найімовірніше, дуже корисний хід для України.

– Незважаючи на те, що в більшості російських генералів дуже неодухотворені, неінтелектуальні обличчя поголовно, дурнями всіх їх назвати важко. Проте в мене виникає відчуття, що російські генерали, відповідальні за оборону Курської області, перебуваючи в можливому контакті з представниками російської еліти, свідомо пропустили ЗСУ в Курську область. Тому що російська так звана еліта настільки втомилася від Путіна й настільки хоче підкласти йому якусь свиню, щоб швидше його позбутися, що може піти й на це. Це конспірологія, чи у вас теж є таке відчуття?

– Щодо генералів: я не можу сказати, що вони собі дозволили б активний саботаж. Пасивний ми вже бачили. Навіть коли Пригожин влаштував марш на Москву. Я й раніше говорив у ЗМІ, що тоді ми спостерігали в реальному часі комунікації генералів, навіть генерала найважливішого у ГРУ, який відповідає за всю війну в Україні.

– Алексєєв?

– Алексєєв, так. Ну і було видно, що всю ніч, коли конвой Пригожина заволодів кількома містечками й потім поїхав у бік Москви, він не робив того, що очікували від нього. Замість того, щоб одразу поїхати на роботу й починати Генштабом керувати й готувати захист, він став телефонувати коханці. І дзвінків таких було 35 протягом ночі. Це ніби вони дивилися Netflix.

– Може, це кохання?

– Видно було, що вночі вони обговорювали те, що відбувається. Я, звісно, не чув їхніх дзвінків, але дуже дивно було, тому що в інші ночі вони не говорять так часто. Тож, найімовірніше, вони обговорювали те, що відбувається. Потім ми побачили відео генерала Алексєєва з Пригожиним, де він сам начебто з гумором говорив: "Ну так, прибери Шойгу. З нашого боку проблем не побачиш". Звісно, пасивне ставлення до війни вже накопичилося давно. І ми бачимо в Telegram-каналах, дуже близьких до силовиків, до ФСБ, що вони зі зловтіхою дивляться на те, що українські війська роблять… Вони із задоволенням пишуть про новий захоплений кілометр, бо вони в цьому бачать, як і ми з вами, шлях до ймовірного закінчення війни чи навіть до повалення Путіна.  

– Вибачте, Христо, не лише Telegram-канали. Уже в Соловйова, Скабєєвої й Попова з'являються люди, котрі критикують владу. Кінорежисер Шахназаров – колись непоганий кінорежисер, який став путінським фашистом – виступає в Соловйова: "Ми можемо цю війну програти". Але коли таке було взагалі?

– Це дійсно один із симптомів, але це різні речі. Це люди, які починають говорити поразницьки про вихід із війни. Це дуже важливо, я згоден. Цього раніше не допускали й раніше було менше таких думок. Зараз їх набагато більше. Еліта цих думок не боїться висловлювати. Це одне. Але щоб хтось таємно тішився прогресом українських військ – такого раніше не було. Наприклад, канал "ВЧК-ОГПУ". Вони більш-менш покривають факти з такою швидкістю й такою прозорістю, як українські канали.

– Рік тому другий президент України Леонід Кучма розповів мені, що 2005 року, коли він покидав посаду президента... А він, нагадаю, був за радянських часів директором заводу "Південмаш", найбільшого ракетного заводу у світі. Так от він сказав мені, що ми на початку 2005 року вже випробовували власну українську балістичну ракету дальністю 1000 км. Я питаю: "Сьогодні ми можемо робити такі?" Каже: "Так". – "А скільки?" – "Скільки завгодно, фахівці є". Зараз президент Зеленський сказав, що в України є ракета-дрон, яка має назву "Паляниця". Що може змінити українська зброя? Наприклад, українські балістичні ракети, які летять на 1000 км. Чи можуть вони вдарити по Москві й Петербургу і чи боїться цього Путін? І чи можуть ці ракети докорінно змінити перебіг війни?

– Застосування їх, найімовірніше, не може докорінно змінити перебіг війни, але загроза застосування створить дуже-дуже сильну втрату довіри серед еліти. Мені здається, що найкорисніший хід України – продемонструвати, довести, що такі ракети є. Але водночас не викликати реакції у відповідь, тому що це може призвести до тимчасового піку невинних жертв з боку України. Не варто лише заради доказу це робити. Це може призвести до втрати довіри, втрати оптимізму серед військових і силовиків, еліт. Дмитре, не треба думати лише про ці диво-ракети, які Україна, очевидно, уже має, а про те, що Україна вже змогла довести і продемонструвати. Бо минулого місяця був удар по авіабазі під Мурманськом. Це дуже далеко.

– "Оленья".

– Так. Як? Чим? Мої попередні дослідження демонструють, що це не був місцевий удар. Ні, це дрон, який більше ніж 1 тис. км може пролетіти і, напевно, непомітно. Кожна нова зброя створює паніку, сіє страх і зменшує віру в те, що можна перемогти у війні. Цю війну можна закінчити тоді, коли рівень невіри в перемогу в Москві серед еліти перетне поріг. І ми постійно йдемо до цього моменту.

Прокидаючись уранці, я перевіряю Telegram-канали в очікуванні, що буде зруйновано Кримський міст

– Я постійно спілкуюся з нашою розвідкою, із західними партнерами, друзями. І на сьогодні в Росії великі проблеми з бронетехнікою. Склади практично порожні, те, що потрапляє на фронт, відразу винищують українські дрони. Невипадково ми бачимо на лінії зіткнення мотоцикли, мопеди, велосипеди – усе, що завгодно. Великі проблеми є зі снарядами в росіян, і величезні проблеми з особовим складом. Звичайно, ми сподівалися, що коли ми увійдемо до Курської області, росіяни знімуть війська з харківського й особливо донецького напрямків. На жаль, цього не сталося. Вони спокійно стали затикати дірки строковиками. І приженуть стільки строковиків, скільки буде потрібно. Але ми бачимо, що в Москві платять $22–24 тис. підйомних лише за те, щоб люди – якщо можна назвати цих покидьків людьми – уклали контракт. Це свідчить про те, що все менше людей хоче воювати, навіть за нечувані гроші. Як ви вважаєте, він наважиться на мобілізацію чи ні?

– Він збирався робити мобілізацію. Він чомусь відмовився від цього. Шість місяців тому говорили, що після виборів він готовий провести мобілізацію. До виборів він би не ризикнув. Це означає, що хтось сумнівається в можливості ефективно мобілізувати людей і розуміє, що спроба це зробити буде невдалою. Спроба це зробити спричинить кінець режиму набагато швидше, ніж повільні втрати війни. Тому хтось здогадався, що не можна зараз робити мобілізацію. Я думаю, що Путін не ризикне. Він розуміє, що це буде провалом.

– Чи є у вас відчуття, що одного прекрасного дня на Крим налетить армада вогню, унаслідок чого військові бази, особовий склад, техніка – усе це стане попелом. І, як вишенька на торті, зникне Кримський міст?

– Я вважаю це ймовірним, не лише можливим. І прокидаючись уранці, перевіряю Telegram-канали, очікуючи, що це скоро станеться. Тим більше, що західні партнери відкрито сказали, що це буде абсолютно легітимною воєнною операцією для України, і немає жодних моральних, етичних бар'єрів для використання зброї, яку передає Захід, для такої цілі. Крим – українська територія, й Україна має право в будь-який спосіб її повернути. Очевидно, в момент, коли вважатиме, що ворог перебуває в невигідному становищі. Якщо курська ініціатива залишиться щонайменше на тому самому рівні, на якому вона є, ще місяць, думаю, що це означатиме, що ворог перебуває у найнижчій точці здатності обороняти Крим. І, найімовірніше, тоді ми побачимо щось цікаве.

– Як видатний розслідувач ви дуже багато знаєте про Путіна того, чого не знають не лише прості, а й непрості люди. Як вам здається, чим він зараз дихає?

– Ось на це я не можу дати відповіді, на жаль. Я, справді, Путіна бачив раніше за інших розслідувачів, бо ще 1995 року, будучи дуже молодим менеджером, робив американську радіостанцію в Петербурзі. Він нам підписував ліцензію. Тож, найімовірніше, я його бачив десь там. Але це не означає, що я знаю, що він думає. Мені простіше зрозуміти, що думає колективний Путін. Це група, яка його створила, яка й далі дозволяє йому вдавати, що він – єдиний керівник. Починаючи від Чемезова й інших, які тримають реальний адміністративний ресурс країни. І я бачу, що колективний Путін дуже близький до того, щоб від колективного Путіна стати пост-Путіним, тобто замінити його. Що довше Путін виштовхуватиме українські сили зі своєї території й доводитиме Україну до переговорів на умовах Росії, то більше колективний Путін буде готовий його сторгувати із Заходом, щоб зберегти себе. І до такого сценарію ми маємо ставитися не так негативно. Звісно, можна сказати, що вони не кращі за Путіна, що вони такі самі відморозки, такі самі кадебешники. Але кожна мафіозна структура (а російська держава зараз – це мафіозна структура) із часом робить цих мафіозі суспільно прийнятними людьми. Мафіозі не хочуть постійно озиратися, чи не хоче хтось їх застрелити. У варіанті з кремлівською мафією: вони хочуть подорожувати світом, щоб ще 25 років вони, їхні діти, їхні коханки не були під санкціями. Тому вони готові до певних компромісів. І вони готові до компромісів з Україною. Вони готові повернути значну частину території, а може, й усю територію, щоб себе зберегти. Але це може статися лише після Путіна. Одна із цілей України – створювати якнайбільше умов. Мета Заходу – дати колективному Путіну, який може стати пост-Путіним, натяки, що вони готові з ними працювати далі, якщо країна буде не агресивною, якщо країна буде хоч і не повною демократією, але не дозволить насильства.

– Змова проти Путіна, на вашу думку, зріє, дозріла чи вже в дії?

– Змова вже була. Два роки тому була змова. Просто люди злякалися й узяли тайм-аут. Треба просто подумати: кому вигідна, окрім божевільного Путіна, ця війна?

– Нікому.

– Вона не вигідна нікому. І, звісно, вони, коли впевнені, що ніхто не слухає, обговорюють, як це змінити. Я завжди називав це дилемою в'язня: уся еліта хоче його замінити, але говорять абсолютну нісенітницю вголос, щоб створити враження, що не готові його міняти. Але ніхто з них не готовий, немає досить сміливості сказати: "Цар – голий!" І всі чекають, що хтось інший це зробить. Тож треба дочекатися такого моменту. Пригожин це зробив. Тоді через об'єктивні причини цього не довели до кінця. Треба чекати іншого моменту... Цар дуже слабкий. І тоді баланс, який зараз робить олігархів боягузливими, зміниться. Якщо те, що відбувається в Курську, перейде і на Брянськ, і на Бєлгород, – це спокійно може бути таким моментом.  

– Уже олігарх Дерипаска каже, що війна – це божевілля, її треба закінчувати. Це він говорить у країні, де за перепост моїх інтерв'ю садять на п'ять років. І дивіться: тихо, ніхто не чіпає його. Вражаюче!

– Так. І це навряд чи новонабута мудрість Путіна, що треба дозволяти трохи плюралізм думок. Ні, все більше і більше людей приймає ризики. А раніше вони чекали, що хтось інший це скаже.

– Доводиться чути про те, що людина №2 за впливом у Росії після Путіна – це чи Ковальчук, чи Тимченко. Ротенбергів називають, Патрушева. А за моєю інформацією, найвпливовіша людина після Путіна – це Бортников. Я маю рацію чи ні?

– Ну, Бортников справді впливовий – і набагато впливовіший за Ковальчука й усю цю тусовку біля Путіна. Тому що всі ці люди – олігархи, яких Путін створив. Вони абсолютно залежать від нього й не можуть мати суб'єктності. Патрушев уже надто старий. Він постійно верзе повну маячню, тому ніхто його не сприймає серйозно. Чесно кажучи, моє відчуття, що Чемезов усе-таки сильніший за Бортникова. Так, Бортников має більший вплив на силові ресурси. Але в Чемезова величезна кількість адміністративного ресурсу по регіонах, по країні. І між Чемезовим і Кирієнком розподілено приблизно 80% адміністративного ресурсу країни. От чому я їх вважаю колективним Путіним більше, ніж Бортникова чи Ковальчука.

– Лукашенко – хитра скотина, яка розуміє, що його життя – це влада. Якщо зникне влада, зникне й життя. Як він крутиться, як він, ненавидячи Путіна, клянеться йому в любові й вірності. Водночас постійно співпрацює із Заходом, з Україною. Яке майбутнє ви бачите для Лукашенка?

– Лукашенко завжди був саме таким – флюгером, який знає, у який бік дме вітер, і намагається зайняти позицію, яка йому гарантує безпеку за будь-якого виходу. Те, що ми бачимо протягом останніх двох років, – це найяскравіший вияв його політики сидіти на двох стільцях, яку ми спостерігаємо вже понад 20 років. Тому я думаю, що він готовий перевзутися повністю. Коли з'явиться відчуття, що Путін не вічний, що Путіна за шість місяців не буде на місці. І тоді він раптом стане найбільшим прибічником української незалежності, Української держави й західних цінностей. Я не утрирую. Я гадаю, що саме так і буде. Він раптом почне говорити про те, якою поганою була ця війна і як треба разом допомогти російським дисидентам звільнитися від кремлівського режиму.

– Путінська Росія занесла мене до реєстру терористів і екстремістів, назвала іноагентом, двічі оголосила у міжнародний розшук, заочно заарештувала. Нарешті військовий суд присудив мені 14 років. Коли мої 14 років і два оголошення в міжнародний розшук нічого не означатимуть?

– Тоді, коли й усі мої оголошення в розшук нічого не означатимуть. Давайте домовимося: хто перший дізнається, що цей момент настав, зателефонує іншому і скаже, що можна подорожувати в Арабські Емірати й Китай. Бо поки нам не можна. Я поінформований оптиміст, і тому вважаю, що впродовж двох років це нічого не означатиме.

– Це правда, що деякий час тому вас отруїли, і після ви цього переїхали у США з Європи?

– Ні, це неправда. Деякий час тому була виявлена система стеження за мною й моєю сім'єю, яка була досить небезпечною. Навіть вдерлися в мою квартиру, щоб встановити там, певно, пристрій, щоб украсти мої комп'ютери.

– Це було на території Австрії?

– Так. Виявилося, що [зловмисники] винаймали квартиру навпроти, щоб стежити за моєю сім'єю. Звичайно, це досить неприємна й небезпечна ситуація. І кінцева мета також незрозуміла. Я думаю, що скоро дізнаємося, бо триває судовий розгляд, і я сам повністю не володію інформацією, яка є в розпорядженні правоохоронних органів. Але під час суду ми дізнаємося. Мені цікаво, якою була їхня мета. Мене викрасти й відвезти до Путіна? Заарештувати, щоб я був у в'язниці в Росії? Отруїти? Незрозуміло.

– Нібито над вашою квартирою грушники зняли квартиру на підставних осіб, пробили якусь дірочку й опромінювали вас. Це неправда?

– Я не знаю такого. Щоправда, буквально поруч вони винаймали квартиру. Але все-таки я думаю, що це було лише спостереження. Коли вони когось викрадають чи вбивають, їм потрібно наперед докладно знати графік цілі. Вони не можуть діяти так спонтанно. Я думаю, що це була їхня мета.

– Ви провели грандіозне розслідування щодо замаху на Володимира Зеленського. У чому його головна суть?

– Суть була в тому, що ще до початку війни в російському ГРУ реально збиралися нейтралізувати все військово-політичне керівництво України, використовуючи есесошників, грушників, агентів впливу. Усього цього не відбулося. Але якби відбулося за планом, це б суттєво змінило перебіг війни. Уявіть собі, якби реально були замахи на 20 генералів і Зеленського. На всіх, хто в певний момент став важливим фактором для згуртування. Могло бути дуже погано.

– Навального у в'язниці вбили чи це збіг обставин?

– Я відкидаю варіант збігу обставин... Має бути космічна помилка в матриці, щоб це сталося саме тоді, коли тривала фінальна стадія переговорів про обмін Навального на Красікова, який дуже важливий для Путіна. Тому я розглядаю лише можливість, що в найбезневиннішому для Путіна випадку хтось із верхівки силовиків вирішив, що не можна дозволити обміну Навального, бо він створить для режиму нову хвилю проблем. Імовірніше, що це Путін вирішив: якщо Захід готовий віддати нам нашого кілера, то він його віддасть і без Навального.

За найсприятливішої конфігурації розстановки сил у світі війна в Україні може закінчитися якщо не цього року, то упродовж найближчих шести місяців

– Чи не здається вам, що сам факт того, що віддали кілера Красікова, який холоднокровно в Берліні застрелив Хангошвілі, дасть змогу десяткам таких красікових розбрестися Європою й надалі ліквідовувати ворогів Путіна, знаючи, що посидять – і їх однаково вимінюють?

– Цей ризик дуже серйозний. Я ще в день обміну про це казав. З іншого боку, не створити проблему для Кремля, звільнивши опозиціонерів, також не можна. Тут у західних країн був дуже поганий вибір. З одного боку, не було можливості залишити Красікова за ґратами й не давати такого нового рівня мотивування для майбутніх кілерів. Але водночас відхреститися від Росії назавжди, бо всі опозиціонери померли б у в'язниці, як Навальний. Або дати шанс, що ці люди можуть з-за кордону давати надію для частини населення Росії, що не варто повністю відмовлятися від своїх антикремлівських, антипутінських, антивоєнних настроїв. Є шанс, є люди, які тримають смолоскип майбутньої Росії. Захід ухвалив це рішення. Я сам був під час цих обговорень і знаю, що було складно. Я не знаю, що правильніше. У ситуації, коли Навального було б звільнено, тоді трохи логічніше було б… Зараз менш відчутно з очевидних причин. І Путіну дали ще один сигнал, що він може робити все, що хоче, і за кордоном, і в Росії. Убив Навального – а все ж таки угода відбулася. Є інші проблемні моменти. Наприклад, Хангошвілі вбила російська влада, але з родиною Хангошвілі не проконсультувалися перед обміном. Їх поінформували лише постфактум. Це погано. Я дуже сподіваюся, що німецький уряд знайде спосіб попросити вибачення в родини Хангошвілі.

– Христо, я хочу подякувати вам за дуже цікаве інтерв'ю. Я хочу подякувати вам за визначну розслідувальну діяльність на благо України. Ви великий друг України. Якщо ви добре поінформований оптиміст, я хочу вас запитати: кінець війни, про який мріють українці (не ганебний кінець, а справедливий довгостроковий мир, який особисто для мене пов'язаний із ЄС, із НАТО), вважаю, настане вже цього року. Що ви думаєте?

– Це залежить від надто багатьох не залежних від українців подій. Наприклад, хто прийде до влади в різних країнах. За найімовірнішої конфігурації розстановки сил у світі – я згоден, що якщо не цього року, то в найближчі шість місяців.

– Дякую вам за все. Чекатимемо.