Юрист: Плівки Онищенка – підстава для розслідування, але не доказ
Народного депутата Олександра Онищенка обвинувачують у державній зраді і зловживаннях під час закупівель газу. З липня 2016 року він переховується від українського правосуддя за кордоном. Уже після свого від'їзду Онищенко заявив, що за дорученням Адміністрації Президента займався підкупом депутатів, і почав публікувати аудіозаписи переговорів із вищими посадовцями. На одній із останніх оприлюднених плівок начебто зафіксовано його діалог із президентом України Петром Порошенком про закриття кримінальних справ щодо екс-міністра екології Миколи Злочевського. А 25 квітня нардеп-утікач заявив, що готує компромат на директора Національного антикорупційного бюро України Артема Ситника. Чи можуть аудіозаписи Онищенка використати як доказ для слідства і суду, у колонці для видання "ГОРДОН" написав адвокат юридичної компанії ILF Борис Замікула.
Не вперше в нашій країні використовують аудіозаписи, щоб звинуватити чиновників вищої ланки в корупційних чи інших злочинах. Усі пам'ятають так званий касетний скандал. Але, як відомо, історія з “плівками Мельниченка“ так нічим і не закінчилася. То чому ж такий, здавалося б, вагомий доказ не став причиною судового вироку?
Аудіозаписи у кримінальному переслідуванні
Оприлюднені записи за участю нібито депутатів і екс-депутатів ВР, колишнього міністра екології і чинного президента України можуть стати підставою для початку кримінального переслідування. Згідно зі ст. 214 Кримінального процесуального кодексу України, прокурор або слідчий можуть внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування, якщо вважають, що інформація свідчить про скоєння злочину. Не має значення, з якого джерела і яким чином було отримано таку інформацію.
Проводити розслідування щодо чиновників такого рівня і президента можуть слідчі Державного бюро розслідувань або детективи НАБУ. Все залежить від того, які злодіяння фігурують у записах і, відповідно, у вчиненні якого злочину підозрюються посадові особи.
Аудіозаписи в судовому розгляді
Чи має судову перспективу справа, заснована на аудіо- та відеозаписах, отриманих не в рамках кримінальної справи? Відповідь на це запитання дає рішення Конституційного Суду України від 20 жовтня 2011 року (справа №1-31/2011 щодо офіційного тлумачення положення ч. 3 ст. 62 Конституції України). Суд дійшов висновку, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом. Зокрема, не може ґрунтуватися на даних, які отримані від людей, не уповноважених на збір і фіксацію даних із застосуванням заходів, передбачених законом України "Про оперативно-розшукову діяльність".
Тобто аудіо- та відеозаписи не мають судової перспективи, на думку Конституційного Суду України, тому що:
- оперативно-розшукові заходи (до яких відноситься аудіо-, відеоконтроль за людиною) можуть проводитися винятково спеціально уповноваженими органами. А проведення оперативно-розшукової діяльності приватними особами та організаціями порушує закон, конституційні права і свободи людини і громадянина;
- фактичні дані, зібрані без дотримання процедури, не можуть бути використані як докази в суді.
Навіщо НАБУ оригінали аудіозаписів?
Записи, безумовно, можуть і мають слугувати підставою для проведення розслідування. Але звинуватити когось, ґрунтуючись виключно на таких записах, не вийде. Для чого ж тоді НАБУ пропонує Онищенку передати йому оригінали?
Правоохоронні органи, знаючи про правопорушення з аудіозаписів (які суд не буде вважати доказом), можуть знайти підтвердження цьому в інших джерелах – свідченнях свідків, документах і так далі. І вже ці дані, зібрані в рамках кримінального розслідування, можуть бути доказами при розгляді справи в суді. Але, очевидно, щоб ініціювати збір даних, ґрунтуючись на інформації з аудіозаписів, в НАБУ хочуть переконатися в її достовірності – провести фоноскопічну експертизу. Адже якщо виявиться, що записи Онищенка фальшиві, детективам НАБУ буде складно пояснити, чому вони почали переслідування.