Кум Гіги співак Грицкан: Я одразу ж зателефонував, але слухавку вже взяв не він...
Український співак Михайло Грицкан в інтерв'ю інтернет-виданню "ГОРДОН" розповів, що його пов'язувало з покійним українським співаком Степаном Гігою, зізнався, про що так і не сказав своєму другові, чому вони не часто бачилися і як дізнався про тяжку хворобу Гіги.
– Пане Михайле, 12 грудня, у день смерті Степана Гіги, ви написали у Facebook, що є його кумом. Хто і що вас поєднує?
– Перш за все нас пов'язує щира дружба ще з 2000 року! А до всього Степан – хресний батько моєї молодшої доньки.
– Велика популярність до вашого кума прийшла вже після початку повномасштабної війни країни-агресора Росії проти України. Як думаєте, чому саме в цей час Гігу по-справжньому оцінили мільйони?
– Степан – взірець митця, автора, музиканта, артиста. Він приклад того, як треба любити те, що ти робиш, жити цим і крізь роки бути вірним своїй творчості. Я не вважаю, що саме війна посприяла тому, що його популярність зросла. Степан був настільки наполегливою і працелюбною людиною, він горів тим, що робить. Він творив від душі й із любов’ю. Тому рано чи пізно це мало привести до такого успіху. Є артисти, у яких хіти швидко запалюються і так само швидко згасають, забуваються. А Степан довго й заслужено йшов по шляху своєї творчості, щоб його хіти запалили серце кожного українця й залишилися там назавжди. І я щиро радий, що його пісні об'єднали і доросле, і підростаюче покоління.
– Ви часто зустрічалися з ним?
– Були часи, що зустрічалися дуже часто, по телефону взагалі могли розмовляти по два-три рази на день. Але, розумієте, останнім часом уже рідше, тому що насичені концертні графіки і в нас не було такої можливості. У Степана були свої тури, а в нас з [українською співачкою] Катериною Бужинською свій благодійний тур "Воля", під час якого ми дали понад 400 концертів на підтримку наших захисників. Сьогодні місія кожного артиста – допомагати ЗСУ. Тому зі Степаном останнім часом ми не спілкувалися так багато, як хотілося б. Інколи зідзвонювалися, перетиналися на спільних концертах чи в дорозі. Але щоб бути друзями, насправді не обов'язково спілкуватися щодня.
– Ви дружили сім'ями?
– Так, звісно. На сімейних святах часто бували один в одного.
– Можете пригадати особливу історію про Степана Гігу, яка вас зігріває?
– У нас багато історій, але одна кумедна й справді особливо запам'яталася. Степан приїхав у Чернівці для того, щоб зняти кліп на пісню "Яворина". Напередодні ми з ним зустрілися, посиділи майже до самого ранку по-дружньому, щиро, розумієте? Ну, посиділи аж так, що зйомка кліпу не відбулася. Перенесли її на наступний тиждень. І ось Степан знову приїжджає в Чернівці й телефонує до мене, щоб зустрітися. Але на цей раз спочатку була зйомка, а потім – посиденьки.
– У програмі "Міняю жінку", де Гіга брав участь із третьою дружиною, вона сказала, що єдина проблема в родині – це "спілкування з його дітьми – дочкою від першого шлюбу й сином від другого". У них справді були складні сімейні стосунки?
– Я про це не знаю. Але в чому точно впевнений, оскільки й сам брав участь у цьому ж проєкті – це шоу. Зйомок було дуже багато, багато монтажу. Можливо, це були вислови, які вирвані з контексту і змонтовані так, щоб людям було цікаво дивитися. А як насправді – не знаю, правда.
– Смерть вашого друга стала доволі несподіваною, оскільки наприкінці листопада планувався сольний концерт Гіги в київському Палаці спорту, а 19 листопада стало відомо, що він госпіталізований у лікарню й перебуває в тяжкому стані. Ви щось знали про його хворобу?
– Знав, що в нього проблеми зі здоров'ям. Але Степанова наполегливість і любов до сцени задавали ритм його життю. Коли він виходив на сцену, то забував про всі проблеми, усі!
– Як дізналися, що Гіга в лікарні?
– Від рідних. Я зателефонував йому, але слухавку вже взяв не він, мобільний телефон був у рідних...
– Вам говорили, що з ним сталося? Чи була на початку госпіталізації надія на одужання?
– Надія, звісно ж, була. Я знав, що ситуація тяжка, але стабільна. Вірив, що Степан повернеться на сцену. Навіть уявити не міг, що він так рано нас покине.
– Пам’ятаєте вашу останню розмову?
– Аякже. Вона була дуже теплою...
– Що б ви сказали Степанові Петровичу, якби він зараз вас почув?
– Друже Степане, чому так швидко ти пішов від нас? Чому поклав своє життя на вівтар саме тоді, коли охопив всенародну любов? Поставив свою творчість на п'єдестал тоді, коли люди особливо потребували твоїх пісень і виступів? Вірю, що твої хіти й надалі житимуть у серцях мільйонів слухачів і в голосах твоїх дітей. Я ніколи не дякував і не казав тобі, що своїм прикладом ти розпалив у мені ще більше любові до музики й сцени. Ти – взірець артиста, який любив сцену всією душею й серцем. Дякую за твою підтримку і дружбу!
Контекст:
Степан Гіга народився 16 листопада 1959 року в селі Білки Закарпатської області. Як зазначає "Суспільне Медіатека", свій перший сольний альбом "Друзі мої" він випустив 1995 року. Потім написав іще два: "Вулиця Наталі" й "Троянди для тебе". Наклад альбому "Вулиця Наталі" 2002 року сягнув 1 млн проданих копій. Отже, Гіга першим у незалежній Україні здобув "Золотий диск".
1998 року Гіга став заслуженим артистом, а за чотири роки здобув звання народного артиста України. Найвідоміші хіти артиста – "Яворина", "Друзі мої", "Сон".
19 листопада 2025 року на сторінці Гіги в Instagram з'явилася інформація, що співака терміново прооперували й він перебуває в тяжкому, але стабільному стані.
12 грудня команда співака повідомила, що Гіга помер. Артиста не стало в реанімації однієї зі львівських лікарень у віці 66 років. Співак заповів, щоб його поховали у Львові на Личаківському цвинтарі. Його останню волю виконали.