Кузьмук: Як і у 2014 році, Путіну доповідали те, що він хоче слухати

Олександр Кузьмук: Дії російської армії, російського керівництва повністю копіюють дії фашистської Німеччини

Фото: Константин Волянюк
Генерал армії України, міністр оборони України у 1996–2001 роках і 2004–2005 роках Олександр Кузьмук за кілька днів до початку вторгнення Росії приєднався як добровольець до Сил територіальної оборони Збройних сил України. В інтерв'ю YouTube-каналу "Типовий Військкомат" він розповів, чому президенту Росії Володимирові Путіну не вдався бліцкриг, якою є роль територіальної оборони в нинішній війні і що можуть зробити для перемоги звичайні українці. Видання "ГОРДОН" оприлюднює текстову версію інтерв'ю.
Вони зустріли такий опір, на який ніколи не розраховували. Діяли у нас, як у Чечні та в Сирії, – і поплатилися

– Ви передбачали вторгнення Росії ще кілька років тому. Наскільки те, що відбувається, відповідає вашим прогнозам?

– 3 березня 2014 року, будучи народним депутатом, звернувся до керівництва для проведення засідання Верховної Ради та Кабміну в Сімферополі. Однак тоді на це не зважилися. Тому я вилетів один і зустрівся в селищі Перевальне з командирами частин усіх військ. І вже тоді мені було зрозуміло, що окупація Криму на стадії завершення.

Усі війська були оточені, і ми втрачали практично кожен день шанси. У нас були шанси, 28–29 лютого була можливість перешкодити діям ворога.

А 4 квітня я вже був у Луганській області, де все було ще спокійно. Невеликі мітинги в самому Луганську: десь до 800 людей. Туди вийшла наша батальйонна тактична група 93-ї бригади на прикриття держкордону. І всі висновки розвідки свідчили про те, що готується якщо не вторгнення, то вихід до наших кордонів.

Із цього часу я ретельно аналізував можливі дії ворога. І я не помилився в їхніх планах. Мої висновки відображені на карті, вона є у головнокомандувача Збройних сил. Вони не відступили ні на йоту. І роблять усе практично за тими шаблонами і намірами 2014-го року – те, що вони повинні були зробити. Пройти по Азово-Чорноморській полосі, об'єднатися з Придністров'ям, оминаючи великі міста, не втягуючись у вуличні бої. Окупувати повністю Донбас.

Героїчними зусиллями нам вдалося у 2014–2015 роках зупинити їх і міцно стати і контролювати дві третини Донбасу, незважаючи на дії ворога та вже пряму агресію в Іловайську та Дебальцевому.

Ворог готувався. Готувався усі ці роки. 21 лютого я був уже у стадії очікування. Ми зустрілися із головнокомандувачем, начальником Генштабу, обговорили можливі дії. Я не врахував лише одного: той ніж у спину, який нам вставив Лукашенко. Я не міг передбачити, що з території Білорусі у напрямку Чорнобиля, Києва він пустить російські війська. Цей напрямок для мене був неочікуваним. Це швидке досягнення передмістя Києва. Із цього народилася трагедія Бучі, трагедія Гостомеля, трагедія Ворзеля, Ірпеня тощо. Ця кров на руках Лукашенка.

21-го лютого мені все стало зрозуміло, я прийняв рішення, поїхав у військкомат із заявою і сказав: "Мій юний вік уже не дозволяє мені стати у стрій і призватися, зараховуйте мене добровольцем". Мене зарахували добровольцем і скерували в розпорядження командувача територіальної оборони. З того часу я воюю разом із командувачем і хочу зазначити, що командувач військ територіальної оборони ЗСУ із завданнями справляється впевнено, керує операціями територіальних військ ЗСУ впевнено. Вони організовані, незважаючи на терміни, і чітко та стійко виконують свої завдання. Що стосується дій російських військ, зрозуміло всім, що вони розраховували на дуже швидку війну, той же бліцкриг. І готувалися за сприяння місцевого населення швидко дійти до Києва та окупувати основні міста.

Про що це свідчить? Про те, що, як і у 2014 році, Путіну доповідали те, що він хоче слухати. Що немає опору: коровай із сіллю та квіти. Так і цього разу. І цього разу вони ще більше обпалили свої голови та руки. Вони зустріли такий опір, що ніколи на це не розраховували. Дії їхні були шаблонні. Шаблонні з часів чеченської війни, із часів сирійських боїв, де їм ніхто не перешкоджав, так діяли і в нас – і поплатилися. А далі конвульсії, далі судороги. Знести в Україні все, привести її до спаленої землі, що вони й роблять. Я за ті дні багато переглянув у себе і багато чого переглянув у них. Я також переглянув і хід та висновки Великої Вітчизняної війни. Тому що дії російської армії, російського керівництва повністю копіюють дії фашистської Німеччини. Перше: закидати шапками "чисто по-руськи", друге – спалити все. Розстріляти місцевих жителів, пограбувати, що й відбувається сьогодні. Чим ті закінчили, тим закінчать і ці.

Волонтери на сьогодні не гірше розуміються на справах, ніж військові. Вони вже навчилися

– Яка ви оцінюєте роль територіальної оборони в нинішній війні?

– Сьогоднішні війська територіальної оборони мають дуже важливу роль. Якраз війна з Росією та її очікування породили цю складову частину ЗС України. Ми й раніше працювали над територіальною обороною, її проблематикою, але зовсім з іншого боку. Тому що, коли я був міністром оборони, усі наші розрахунки були на те, що ми не допустимо ворога вглиб країни, а локалізуємо дії вздовж державного кордону. Так і були побудовані Збройні сили України. Потім їхня структура змінилася, чисельність набагато зменшилася, і в цій ситуації це найбільш раціональний вихід – якраз поява саме тієї структури, яка є.

Зрозумійте, що той величезний обсяг завдань, які виконує територіальна оборона, були б сьогодні покладені на ЗСУ та Нацгвардію. Скільки військ було б відірвано від реальних бойових дій. А війська територіальної оборони діють за задумом загальної системи дій Збройних сил України. Це величезна підтримка бойових дій, які ведуть сьогодні наші війська. Величезний потік молодих людей і не зовсім, а "юного" віку, як я, стають у стрій. І хто чим може і як може допомагає. Це дуже цінно. А для нашої нації це безцінно.

Багато хто каже, що війська територіальної оборони вже укомплектовані, чи потрібно цим підрозділам більше добровольців?

– Я ніколи в житті не дозволю собі сказати, що все укомплектовано і все гаразд. Обстановка швидко змінюється. Ворог іде на все: він підтягує резерви із Крайньої Півночі, Далекого Сходу, Забайкалля, і все це стягує уже не до наших кордонів, а до нашої території. Збройні сили не можуть бути розірвані, вони повинні бути цілісні та встигати реагувати на дії ворога. І тут на допомогу йде територіальна оборона. Ясна річ, що вона продовжує комплектуватися, доукомплектовувати нові частини, і цей процес триває.

Хочу зазначити, що дефіциту ресурсів практично немає. Так, є тимчасові проблеми, які вирішує командувач, головнокомандувач тримає в полі зору. І до нас повертаються чоловіки, ті, хто був за кордоном. Цей феномен мало хто очікував, думали, що вони там залишаться, там відсидяться. Ні. Вони повертаються, відразу йдуть у військкомат і стають у стрій.

– Чи варто долучатися до лав територіальної оборони тим, хто не має військового досвіду?

– Я розумію їхнє бажання боронити свою землю, свої сім'ї. Але тому, хто не готовий, уже важко підготуватися. Він повинен застосовувати свої навички в інших справах, які підсилюють нашу оборону, допомагають їй. І такі речі є. Жінки плетуть маскувальні сітки, волонтери працюють на знос, не шкодуючи себе. Хтось обслуговує та ремонтує техніку. А хтось і складає вірші. Усі ці справи спрямовані на нашу перемогу.

Яку допомогу надають Силам територіальної оборони волонтери?

– Волонтери на сьогодні не гірше розбираються у справах, ніж професійні військові. Вони вже навчилися. Тільки зустрічаються з командирами, тільки побачать ситуацію і вже пішли на роботу. І це не просто харчові продукти, – це вже не потрібно, їх треба спрямувати на біженців, – а прилади нічного бачення, логістика, амуніція й усе інше. Вони свої завдання знають, вони самостійно формулюють та допомагають ЗС.

Наш герой-прикордонник – простий український хлопець. Не тільки ювелірним курсом спрямував корабель, а всю цю орду з їхнім ханом

– Чим можуть допомогти люди? Що потрібно закуповувати в першу чергу?

– По-перше, вони можуть допомогти військовим своїм спокоєм та стійкістю, відсутністю паніки, вірою у Збройні сили, вірою у верховного головнокомандувача. Люди повинні в першу чергу закуповувати те, що потрібно їм самим, щоб пережити цей важкий час. Якщо дитина вмирає від зневоднення, то про що можна казати?

Збройним силам – дякуємо, люди віддають останнє. У мене язик не повернеться сказати, щоб люди відривали від себе в такому стані, як вони є, у стані біженців – і віддавали. Хоча в цьому я наших людей не переконаю.

– Що вас найбільше вразило за перші два тижні війни?

– Ми вісім років воюємо – війною з низькою інтенсивністю, а зараз за розмахом – нечувана війна. Мені вже нема чому дивуватися. А вражає мене стійкість нашого народу. Вражає стійкість, відвага, самопожертва наших захисників Вітчизни. Які собою підривають мости, захищають мирних жителів, і вони незламні. Це вражає кожен день.

Що ви хотіли б побажати українським воїнам?

– Перемоги. І залишитися живими.

А куди має піти російський військовий корабель?

(Сміється.) Наш герой-прикордонник – простий український хлопець. Він проклав курс краще, ніж будь-який флагман. І цим курсом спрямував корабель. І не тільки ювелірним курсом спрямував корабель, а всю цю орду з їхнім ханом.