"Ми знімаємо плакат із вікна". Історична промова Карні в Давосі. Повний текст

Розрив у світовому ладу

Для мене і задоволення, і обов'язок бути з вами сьогодні ввечері в цей вирішальний момент, який переживає Канада і світ.

Сьогодні я розповім про розрив у світовому ладу, кінець приємної вигадки й початок суворої реальності, де геополітика, де велика, головна сила не підкоряється жодним межам, жодним обмеженням.

З іншого боку, я хотів би сказати вам, що інші країни, особливо проміжні держави, як-от Канада, не є безсилими. Вони мають потенціал для побудови нового ладу, який охоплює наші цінності, як-от повага до прав людини, сталий розвиток, солідарність, суверенітет і територіальна цілісність різних держав.

Сила менш могутніх починається із чесності.

Суперництво великих держав

Щодня нам нагадують, що ми живемо в епоху суперництва великих держав. Що лад, заснований на правилах, згасає. Що сильні роблять те, що можуть, а слабкі страждають так, як мають.

Цей афоризм Фукідіда подають як неминучість – як природну логіку міжнародних відносин, котра знову заявляє про себе. І, зіткнувшись із цією логікою, країни мають сильну тенденцію підлаштовуватися, щоб вижити, пристосовуватися, уникати неприємностей, сподіватися, що поступливість гарантуватиме безпеку.

Це не спрацює. Отже, які в нас є варіанти?

1978 року чеський дисидент Вацлав Гавел написав есе під назвою "Сила безсилих". У ньому він поставив просте запитання: як комуністична система підтримувала себе?

Його відповідь починалася з продавця овочів. Щоранку цей торговець вивішує у вітрині плакат: "Пролетарі всіх країн, єднайтеся!" Він не вірить у це, ніхто не вірить, але він однаково вішає плакат, щоб уникнути неприємностей, щоб сигналізувати про дотримання правил, щоб порозумітися. І, оскільки кожен власник крамниці на кожній вулиці робить те саме, система зберігається. Не лише через насильство, а й через участь звичайних людей у ритуалах, які вони особисто вважають фальшивими.

Гавел називав це "життям у брехні". Сила системи походить не від її істинності, а від готовності кожного поводитися так, ніби вона істинна. І її крихкість походить із того самого джерела: коли бодай одна людина перестає грати роль – коли продавець овочів знімає свій плакат, – ілюзія починає тріщати. Друзі, компаніям і країнам час зняти свої плакати.

Американська гегемонія

Десятиліттями такі країни, як Канада, процвітали в умовах того, що ми називали міжнародним ладом, заснованим на правилах. Ми приєднувалися до його інституцій, хвалили його принципи й діставали вигоду від його передбачуваності. Під його захистом ми могли проводити зовнішню політику, засновану на цінностях.

Ми знали, що історія про міжнародний лад на основі правил була частково фальшивою. Що найсильніші робитимуть для себе винятки, коли це зручно. Що правила торгівлі застосовували асиметрично. І що міжнародне право застосовували з різною суворістю, залежно від того, ким був обвинувачений чи жертва.

Ця фікція була корисною, а американська гегемонія, зокрема, допомагала забезпечувати суспільні блага: відкриті морські шляхи, стабільну фінансову систему, колективну безпеку й підтримку механізмів розв'язання спорів.

Тож ми вішали плакат у вікно. Ми брали участь у ритуалах. І здебільшого уникали вказувати на прірву між риторикою й реальністю.

Ця угода більше не працює. Дозвольте мені бути відвертим. Ми перебуваємо в розпалі розриву, а не переходу.

 Економічна інтеграція як зброя

Протягом останніх двох десятиліть низка криз у сферах фінансів, охорони здоров'я, енергетики й геополітики оголила ризики екстремальної глобальної інтеграції. Але останнім часом великі держави почали використовувати економічну інтеграцію як зброю, мита – як важіль впливу, фінансову інфраструктуру – як примус, а ланцюги постачання – як уразливості, котрі можна експлуатувати.

Ви не можете "жити у брехні" про взаємну вигоду через інтеграцію, коли інтеграція стає джерелом вашого підпорядкування.

Багатосторонні інституції, на які покладалися середні держави, – СОТ, ООН, COP – архітектура колективного розв'язання проблем – значно ослаблені.

Як наслідок багато країн робить однакові висновки, що вони мають розвивати більшу стратегічну автономію в енергетиці, продовольстві, критично важливих мінералах, фінансах і ланцюгах постачання.

Цей імпульс зрозумілий. Країна, яка не може сама себе прогодувати, забезпечити паливом чи захистити, має мало варіантів. Коли правила більше не захищають тебе, ти маєш захистити себе сам.

Але подивімося тверезо на те, куди це веде. Світ фортець буде біднішим, крихкішим і менш стійким.

І є ще одна істина: якщо великі держави відмовляться навіть від удаваних правил і цінностей заради того, щоб безперешкодно дбати про свою владу й інтереси, вигоди від "транзакційності" (прагматичних угод) стане важче відтворювати. Гегемони не можуть нескінченно монетизувати свої відносини.

Союзники будуть диверсифікуватися, щоб застрахуватися від невизначеності. Купувати страховку. Збільшувати кількість варіантів. Це відновлює суверенітет, який колись ґрунтувався на правилах, але дедалі більше він базуватиметься на здатності протистояти тиску.

Як я вже сказав, таке класичне управління ризиками має свою ціну, але витрати на стратегічну автономію, на суверенітет можна розділити. Колективні інвестиції у стійкість дешевші, ніж будівництво кожним власної фортеці. Спільні стандарти зменшують фрагментацію. Взаємодоповнюваність дає позитивний результат для всіх. 

Питання для середніх держав, як-от Канада, полягає не в тому, чи адаптуватися до цієї нової реальності. Ми маємо це зробити. Питання в тому, ми адаптуємося, просто будуючи вищі стіни, чи ми здатні на щось амбітніше.

Канада була однією з перших, хто почув цей тривожний дзвіночок, що змусило нас докорінно змінити нашу стратегічну позицію.

Канадці знають, що наше старе, комфортне припущення про те, що наша географія і членство в альянсах автоматично гарантують процвітання й безпеку, більше не є дійсним.

Інвестиції в силу і стійкість

Наш новий підхід ґрунтується на тому, що президент Фінляндії Александер Стубб назвав "реалізмом, заснованим на цінностях". Або, іншими словами, ми прагнемо бути водночас принциповими і прагматичними – принциповими в нашій відданості фундаментальним цінностям, суверенітету, територіальній цілісності, забороні застосування сили, окрім випадків, коли це відповідає Статуту ООН, і повазі до прав людини, а також прагматичними й визнаючи, що прогрес часто є поступовим, що інтереси розходяться, що не кожен партнер поділятиме всі наші цінності.

Отже, ми взаємодіємо широко, стратегічно, з відкритими очима. Ми активно сприймаємо світ таким, яким він є, а не чекаємо на світ, яким ми хочемо його бачити.

Ми калібруємо наші відносини, щоб їхня глибина відбивала наші цінності, і ми віддаємо пріоритет широкій взаємодії, щоб максимізувати наш вплив, ураховуючи нестабільність світового ладу, ризики, які це створює, і ставки на те, що буде далі.

Ми більше не покладаємося лише на силу наших цінностей, а й на цінність нашої сили.

Ми розбудовуємо цю силу вдома.

З моменту приходу мого уряду до влади ми знизили податки на доходи, прибуток від капіталу й бізнес-інвестиції, усунули всі федеральні бар'єри для міжпровінційної торгівлі та прискорюємо інвестиції обсягом $1 трлн в енергетику, штучний інтелект, критично важливі мінерали, нові торговельні коридори й інше.

Ми подвоюємо наші видатки на оборону до кінця цього десятиліття, і ми робимо це так, щоб розбудовувати нашу вітчизняну промисловість.

Ми швидко диверсифікуємо зв'язки за кордоном. Ми домовилися про всеосяжне стратегічне партнерство з Європейським союзом, включно із приєднанням до SAFE – європейських угод про оборонні закупівлі.

За останні шість місяців ми підписали 20 інших угод у сфері торгівлі й безпеки на чотирьох континентах.

За останні кілька днів ми уклали нові стратегічні партнерства з Китаєм і Катаром.

Ми ведемо переговори про пакти про вільну торгівлю з Індією, АСЕАН, Таїландом, Філіппінами, Меркосур. Для розв'язання глобальних проблем ми використовуємо "змінну геометрію" – різні коаліції для різних питань, виходячи із цінностей та інтересів.

Щодо України: ми є основним членом "коаліції охочих" і одним із найбільших контрибуторів у її оборону й безпеку в розрахунку на душу населення.

Щодо суверенітету в Арктиці: ми твердо стоїмо поруч із Гренландією й Данією і повністю підтримуємо їхнє унікальне право визначати майбутнє Гренландії. Наша відданість ст. 5 є непохитною.

Ми працюємо з нашими союзниками по НАТО, включно із країнами Північної Європи й Балтії, щоб зміцнити північний і західний фланги Альянсу, зокрема через безпрецедентні інвестиції Канади в радари далекого виявлення, підводні човни, літаки й війська на місцях. Канада рішуче виступає проти мит щодо Гренландії й закликає до цілеспрямованих переговорів для досягнення спільних цілей безпеки і процвітання в Арктиці.

У багатосторонній торгівлі ми підтримуємо зусилля з наведення мосту між Транстихоокеанським партнерством і ЄС, створюючи новий торговельний блок чисельністю 1,5 млрд людей.

Щодо критично важливих мінералів: ми формуємо "клуби покупців" на базі G7, щоб світ міг диверсифікувати постачання й відійти від концентрації в одних руках.

Щодо штучного інтелекту: ми співпрацюємо з однодумцями-демократіями, щоб гарантувати, що ми в підсумку не будемо змушені вибирати між гегемонами й технологічними гігантам.

Це не наївний багатосторонній підхід. Це також не покладання на ослаблені інституції. Це побудова коаліцій, які працюють крок за кроком із партнерами, які мають досить спільних точок дотику для спільних дій. У деяких випадках це буде переважна більшість націй.

І це створення густої мережі зв'язків у торгівлі, інвестиціях і культурі, на які ми зможемо спиратися в майбутніх викликах і можливостях.

Середні держави можуть об'єднуватися

Середні держави мають діяти разом, бо якщо вас немає за столом, ви в меню.

Великі держави можуть дозволити собі діяти поодинці. У них є обсяг ринку, військовий потенціал, важелі впливу, щоб диктувати умови. У середніх держав цього немає. Але коли ми ведемо переговори з гегемоном лише на двосторонній основі, ми ведемо їх із позиції слабкості. Ми приймаємо те, що нам пропонують. Ми змагаємося одне з одним у тому, хто буде поступливішим.

Це не суверенітет. Це імітація суверенітету за фактичного прийняття підпорядкування.

У світі суперництва великих держав країни "посередині" мають вибір: змагатися одна з одною за прихильність сильних або об'єднатися, щоб створити третій шлях, що має вплив.

Ми не маємо дозволити зростанню "жорсткої сили" засліпити нас і приховати той факт, що сила легітимності, чесності та правил залишатиметься потужною – якщо ми вирішимо застосовувати її разом.

Це повертає мене до Гавела.

Що означало б для середніх держав "жити у правді"?

По-перше, це означає називати реальність своїми іменами. Припиніть посилатися на міжнародний лад, заснований на правилах, ніби він досі функціонує так, як його рекламують. Назвіть це тим, чим воно є – періодом загострення суперництва великих держав, де наймогутніші переслідують свої інтереси, використовуючи економічну інтеграцію як примус.

Це означає діяти послідовно, застосовуючи однакові стандарти до союзників і суперників. Коли середні держави критикують економічне залякування з одного боку, але мовчать, коли воно походить з іншого, ми й далі тримаємо плакат у вікні.

Це означає будувати те, у що ми, за нашими словами, віримо. Замість того, щоб чекати відновлення старого ладу, створювати інституції й угоди, які функціонують саме так, як задекларовано.

І це означає зменшення важелів впливу, які уможливлюють примус. Розбудова сильної внутрішньої економіки завжди має бути пріоритетом кожного уряду. Міжнародна диверсифікація – це не просто економічна розсудливість, це матеріальна основа для чесної зовнішньої політики. Країни завойовують право на принципову позицію, зменшуючи свою вразливість перед ударами у відповідь.

Канада має те, чого хоче світ. Ми – енергетична наддержава. Ми маємо величезні запаси критично важливих мінералів. У нас найосвіченіше населення у світі. Наші пенсійні фонди є одними з найбільших і найдосвідченіших інвесторів у світі. У нас є капітал, таланти й уряд з величезним фіскальним потенціалом для рішучих дій.

І в нас є цінності, до яких прагне багато інших.

Канада – це плюралістичне суспільство, яке працює. Наш публічний простір – гучний, різноманітний і вільний. Канадці залишаються відданими принципам сталого розвитку.

Ми є стабільним, надійним партнером – у світі, який є яким завгодно, тільки не стабільним – партнером, який будує й цінує відносини в довгостроковій перспективі.

І в нас є дещо інше. Ми усвідомлюємо, що відбувається, і маємо рішучість діяти відповідно. Ми розуміємо, що цей розрив потребує більшого, ніж просто адаптація. Він потребує чесності щодо світу, яким він є.

Ми знімаємо плакат із вікна. Ми знаємо, що старий лад не повернеться. Ми не маємо його оплакувати. Ностальгія – це не стратегія, але ми віримо, що з розколу ми можемо побудувати щось більше, краще, сильніше, справедливіше. Це завдання середніх держав, яким є що втрачати у світі фортець і які можуть найбільше виграти у світі справжньої співпраці.

Сильні мають свою владу.

Але в нас також є дещо – здатність перестати вдавати, назвати реальність, зміцнити свою силу вдома й діяти разом.

Це шлях Канади. Ми обираємо його відкрито й упевнено, і це шлях, широко відкритий для будь-якої країни, яка бажає піти ним разом із нами. Щиро дякую.