Невзоров: Думаю, Путін у бункері перевдягається в кітель, як у Гітлера. Ще розкриється правда про кумедні оргії в усіх цих нацистських штуках
Наразі державна машина Путіна працює виключно на паливі з трупів. Скінчаться трупи – скінчиться влада
– У нас сьогодні планова, штатна "Невзоровська середа". І мій співрозмовник – мій друг пан Гордон. Ти вже ознайомлений із тим, що російський Генеральний штаб винайшов геніальний термін, який звучить як "контрвідступ"?
– (Сміється).
– Так. Це абсолютно нове слово у воєнному мистецтві. Але я думаю, що вони дуже багато будуть приречені винаходити й генерувати цієї неймовірної маячні, щоб приховувати реальний стан справ. Вони дуже багато сил на це витрачають. І ти ж розумієш, що зараз державна машина Путіна працює виключно на паливі з трупів. Скінчаться трупи – скінчиться влада. Зараз, доки хоч когось убивають, є ілюзія продовження великої політики й великої війни. І ті п'яні, хамуваті трупи, які живцем навіщось їдуть на фронт із Росії, підкоряючись дикому поклику мобілізації, інстинкту послуху в найтупіший і найбезвідповідальніший спосіб. Скажімо так, поки є кому помирати, живий Путін. Але в ту секунду, коли ці живі трупи вичерпаються [у Росії], – мабуть, тоді закінчиться і влада, і король постане не просто голим, а з повністю обдертою шкірою. Звісно, не такою веселою, але найважливішою подією є принципова відмова Зеленського вести будь-які переговори з Путіним. Це дуже красивий і дуже здоровий вчинок. Що ти думаєш стосовно цього?
– Я думаю, що все правильно. Нема з ким вести переговори. Путіна немає. Усе, він скінчився.
– Розумієш, можна було б привезти страуса і влаштувати переговори з ним. Результат буде абсолютно таким самим. Просто неможливо назвати жоден випадок, жоден прецедент, коли Путін не збрехав би.
– Так.
– Навіть найбільш люті, несамовиті патріоти-путіністи на моє запитання: "Назвіть мені хоча б один момент, один прецедент, коли Путін би не збрехав", – не в змозі згадати й назвати. Тобто він цілком зроблений і сконструйований лише із чистої брехні. Тому, справді, переговори з ним – це марне витрачання часу. Як і обговорення його виступів, заяв, підписування декларацій, прирощування територій, відрощування територій... У чому проблема Росії? У тому, що Росія полізла битися, не вилікувавши радянської олігофренії та "перебудовного" рахіту. Щоб здійснити свої абсолютно реальні задуми, що містяться в її основах, культурі, історичній ролі, Росії варто було б, напевно, ще років 40 поводитися тихо: підтакувати, підмахувати хвостом, лизати Заходу руки, купувати технології, наливатися військовими можливостями. Потрібно було накопичити реальну, а не бутафорську силу. І тоді вже вишкірювати криваву драконячу пащу. І, можливо, їй удалося б виконати своє вурдалаче призначення, прописане в її культурі й історії. Вона, можливо, справді змогла б це зробити. Але, будучи зовсім не готовою, вона зробила свій ривок у смерть. Чи хотів він справжній апокаліпсис улаштувати? Так.
– Ривок у смерть. Клас.
– Треба було готуватися, а не влаштовувати самодіяльність у лахмітті з бутафорською армією. Адже ми бачимо, що бутафорією є все. Абсолютно все. Аж до того, що несамовитий фанатик-недоумок на Красній площі, Облохастін, починаючи свій крик "Гойда, священна війна!", виявляється, насправді горлає і шаленіє у гробовій тиші. Площа мовчить, офігіла від такої істерики, від такого відвертого фашизму. І це потужне схвальне звіряче ревіння, яке чули глядачі телеканалів, цілком підкладене. Бо, зрозуміло, знайшлися мерзотники, які знімали все це на телефони і виклали цю безмовність. Тобто фейк усе.
Флот Петра I, ти знаєш, завжди мальовничо подавали, він був символом гордості. І я подивився уважно: на воронезьких верфях був закладений із самого початку 51 корабель, і лише 17 спустили на воду. Інші було вкрадено частинами, частково згнили. Із 46 кораблів 1702–1707 років побудови в битвах не зумів узяти участь жоден. Вони виявилися непридатними не те що до бою, а й навіть до простого плавання. Розумієш, фейк – усе, скрізь. Ми можемо бути впевнені і на 100% гарантувати, що ми завжди маємо справу з брехнею. Це до питання про реальну міць, до питання про необхідність переговорів. Я повторюю: сильна Росія, яка завела б промисловість, реально надресувала б пару-трійку поколінь виродків, одержимих державністю, місією "русского мира", могла б бути смертельно небезпечною для світу, але не сьогодні. Вона поспішила, розкрила карти – і тепер зрозуміло, що Росію, загалом, світ і цивілізація будуть змушені назавжди в той чи інший спосіб знешкодити.
– Олександре Глібовичу, ви згадали вже про анексію чотирьох областей України, з яких дуже багато території контролюють українські Збройні сили. Ви бачили промову Путіна в Георгіївській залі Кремля? Як вам його внутрішній стан? І яке враження на вас справила ця промова?
– Це був дуже цінний матеріал для спостереження, але якщо ти дозволиш, друже мій Дімо, я поступово б до неї дістався.
– Звісно.
– Тому що вона в певному сенсі є апофеозом і відповіддю на всі запитання. Ми бачимо, наприклад, що ця промова повністю проігнорувала реальність. Ця промова з околиці Марса чи звідкись із Церери. Вона не має стосунку до того, що відбувається насправді, і не має впливу на цю дійсність. Вплив на цю дійсність та усвідомлення ситуації мають контейнери із золотими зубами, знайдені зовсім нещодавно. Коли було опубліковано фотографії цих золотих зубів, свідчення чергових злочинів, зауваж – навіть, загалом, ніхто не здивувався. Ніхто нічого іншого від путінської армії вже не чекає.
Путін один в один копіює поведінку і риторику Гітлера, на що чомусь країна не може й не хоче звертати увагу
Я тобі хочу сказати, що є така порода акваріумних рибок – товстолобики. Вони мають серед усіх акваріумних рибок репутацію найтупіших. Вони справді виявляють неймовірну бездумність. І я підозрюю, що більша частина населення – товстолобики. Або в якийсь чарівний спосіб ген товстолобика, який прилетів і заблукав, має руйнівний вплив, тому що неможливо не помічати надзвичайної подібності поведінки Гітлера і Путіна. І я думаю, що коли підуть репортажі з розгромленого і спаленого бункера Володимира Володимировича… я не знаю, хто там буде, хрускаючи склом і гільзами, ходити… Чи це будуть азовці, чи це будуть морські котики Сполучених Штатів, але, переступаючи через трупи ФСОшників і придворних магів, вони зламуватимуть і викидатимуть вміст шаф. Я думаю, там виявлять не один коричневий китель із залізним хрестом і значком "Единой России". Я думаю, що Володимир Володимирович перевдягається в тиші в усе це…
Я думаю, що ще розкриється правда про всілякі кумедні оргії в усіх цих нацистських штуках. Річ у тім, що він один в один копіює поведінку і риторику Гітлера, на що чомусь країна не може і не хоче звертати увагу. Свого часу, коли в Адольфа запитували, чому він не оприлюднить свій зв'язок із Євою, чому він не одружиться з нею, він пояснював, що "Німеччина має знати, що я одружений із Німеччиною". І абсолютно не вносячи в ці репліки жодних корективів і редактури, Путін публічно повідомляє, що він одружений із Росією. Я вже не кажу про всі інші збіги. Навіть начебто тихі холуї типу Слуцького негайно повторюють нацистські промови про одного фюрера, про одну перемогу... І далі ми бачимо все абсолютно те саме: аншлюс Австрії, окупація, захист німецькомовного населення, право німецької мови звучати там, де вона хоче звучати... Тобто все абсолютно один в один.
Я не розумію, які потрібні докази гітлеризму в Кремлі, якщо на тій самій зустрічі, про яку ти хотів би послухати і про яку ми зараз переговоримо, офіційна промова глави Російської Федерації закінчується цитатою фашиста Ільїна, пропагандиста, ідеолога, розробника російського фашизму, який усе життя схилявся перед Гітлером і Муссоліні й головна праця якого має назву "Російський фашизм". Усі довго ржали, включно з тобою, але згадай, яка була чудова свистопляска з кашкетом Гітлера, що став головним експонатом, великою реліквією в так званому темному храмі Міноборонія. У Кубинці було збудовано храм в ім'я двох святих: преподобного старця Побєдобєсія і старця Міноборонія. І навіщось туди притягли кітель і кашкет Гітлера. Це ж не могло статися, скажімо так, без волі Володимира Володимировича. І зрозуміло, що це теж має дуже серйозне коріння. Адже казали, що цей кашкет із музею оборони. Ніфіга. Жодних слідів зберігання цього кашкета не виявлено. Тобто, найімовірніше, його справді дістали нелегально на якихось аукціонах. Річ у тім, що Дугін має цілу наукову працю, присвячену розробленню ідеї, що головний убір зберігає сліди думок власника.
– (Сміється).
– І якщо довго сидіти в шапці Мономаха, то починаєш мислити як Мономах. Якщо походити кілька діб у шоломі Олександра Невського, який зберігають у Грановитій палаті... І нікого чомусь не бентежить, що на шоломі Олександра Невського, який зберігають у Грановитій палаті, написи арабською, котрі прославляють іслам. Але ж ми знаємо, що ми живемо в Росії, у країні фейків. Так і кашкет, на думку Путіна, Дугіна і найближчого оточення, зберігає сліди Гітлера. Я не сумніваюся, що викликали навіть Бастрикіна з лупою, який сліди думки Гітлера шукав у підкладці. Можливо, навіть залучали службово-розшукових собак для того, щоб виявити ці думки. Але оскільки у Слідчому комітеті думок немає, його неможливо було намуштрувати на запах і на вигляд думки. Ми бачимо, що навіть історія цього кашкета дуже смішна. Вона також характеризує правління Путіна. І вже не має залишати жодних сумнівів у його справді щирому абсолютно гітлеризмі. Він робить себе Гітлером і присвячує своє життя, загалом, повторенню того самого шляху.
– На чому сьогодні в Росії тримається влада Путіна? Здавалося б, за три дні він хотів узяти Україну. Уже сім із половиною місяців нічого не виходить. До того ж Україна відвойовує території щодня. Він каже, що він їх забирає до складу Росії, – Україна відвойовує. Уже росіяни бачать мобілізацію, бачать, що жити стає гірше, Росія поринає у стан Радянського Союзу зі стіною навколо, через яку не можна проникнути нікому. Завдяки чому й досі його влада тримається?
– Зараз ми все по порядку… Ми маємо, говорячи про те, на чому тримається влада Путіна, поговорити ще й про нескінченну слабкість та імпотентність російської опозиції. Йому справді ніхто не протистоїть. Нині ми були свідками чергового кумедного демаршу. Є такий Кац. Тепер Кац – "миротворець". Наскільки я розумію, він потрапив у вкрай неприємний український сайт, який таврує всіх ворогів України й людства. Але Кац – політик. Це не до мого відомства. Я політикою не займаюся. Я справді не займаюся політикою. Я не опозиціонер, я не політик. Я займаюся діагностикою і журналістикою.
– Ви лікар.
– Так. Тому що я не збираюся отримувати жодних благ і переваг, мені не потрібна влада ні над ким: ні над мишею, ні над джмелем. Я лише роблю свою роботу і лише діагностую. Його Отто звуть, здається. Так?
– Отто іншого Каца звуть.
– Стривай... Фельдкурат.
– (Сміється). Цей Максим начебто.
– Ти що, серйозно?
– Так.
– Я чомусь вважав, що його звуть Отто, і він – фельдкурат. Бо я пам'ятаю фельдкурата Отто Каца. І він заявив, що російська опозиція взагалі нічого не винна Україні. Я вважаю, що ця думка, м'яко кажучи, є помилковою. Тому що російська опозиція завжди й особливо зараз була нічим. Це я як діагност змушений діагностувати і називати з-поміж низки тих причин, які дали можливість Путіну стати диктатором. І коли сьогодні виникає можливість такої думки, що російська опозиція нічого не винна Україні... Що таке російська опозиція? Це такі торшери з величезними лампочками, але без дротів і ні до чого не під'єднані. Як торшери вони зовсім мертві, вони навіть не прикрашають політичного краєвиду. Вони мило іржавіють, вкриваються пилом, пліснявою і павутиною. Найрозумніші торшери, які живуть у Лондоні чи в Ізраїлі, наші Борисовичі, давно виростили дроти, простягли їх до України, під'єдналися до її правди, до її протестної енергії, до її боротьби – і одразу ці торшери пожвавішали, засвітилися.
А Кац-миротворець – він так, сумно, височіє зовсім темним абажуром без дротів у кутку. Україна зараз – усе. І в самій Росії немає нічого, що могло б наситити енергією й дати можливість цій опозиції світити. Ця опозиція довгий час була сміховинною, безсилою і беззубою, ганебною, поступалася щороку, щомісяця, щодня своїми п'ядями, за які вона мала битися й у вуличних боях, і в політичних боях. Так, дика диктатура, важко, але вона на те й опозиція. Я просто приречений робити ці висновки і вимовляти вголос ці діагнози. У нас, до речі, ще один смішний скандал: виявляється, і Собчак теж опозиціонерка, і на Собчак теж склепали дуже смішну кримінальну справу про фейки. Але, щоправда, є конспірологічна думка, що все, що сталося з нею, – це операція прикриття, щоб це додало їй ваги в очах усіх, хто ненавидить Путіна і його личаковий фашизм. Щиро кажучи, я не думаю, що це так. Я взагалі звик мати справу або з фактами, або з дуже високими ймовірностями. А тут немає факту. Ну, імовірність є, але вона не належить до розряду високих. Це література на тему. Знаєш, якщо вишукувати якісь кремлівські підступи за кожним вчинком людини, можна і про Ходорковського сказати, що Путін для відведення очей і конспірації провів його через усі кола тюремного пекла протягом 10 років, щоб замаскувати свого агента в опозиції. Ми знаємо, що Ходорковський бездоганна і кристальна людина абсолютно.
Я ризикнув би сформулювати мрію України: назавжди забути слово "Росія". Щоб ніколи більше не згадувати і не думати про неї. Вибудувати 100-метрову стіну й надати можливість у цьому лепрозорії хворим убивати і заражати одне одного без контакту із зовнішнім світом. Так не вийде
– Так.
– Якщо людина руйнує кремлівську брехню, руйнує кремлівську ідеологію, то зовсім неважливо, чому вона це робить. Коли снайпер стріляє, то треба дивитися, влучив він чи не влучив, а не займатися обчисленням, чи торгувала його бабуся людятиною у блокаду чи не торгувала. Зрозуміло, що вона в усіх торгувала. В усіх росіян приблизно однаково жахлива брудна історія. Ми всі вихідці з пекла, ми всі цим пеклом опалені й у всіх нас життя відраховується від 24 лютого 2022 року, коли настав момент істини. І цей момент істини показав, чого кожен вартий.
Я справді не займаюся конспірологією. Я просто розумію, що, наприклад, порушення справи на Собчак... Влада сліпа. Вона навіть за запахом уже не відрізняє своїх і чужих. Ця влада скінчила запас більш-менш реальних опозиціонерів, і вона зараз жертиме всіх, чий вигляд і чиї вчинки хоч трохи насторожують. Під ніж підуть найвідданіші режиму персонажі, бо влада агонізує, влада абсолютно не здатна відрізняти своїх і чужих. І для Путіна абсолютно не важлива нічия доля й нічия цілісність. Я думаю, що якщо завтра якийсь шейх покладе око на Валентину Матвієнко і натякне про це Путіну, то, незважаючи на всю вірність, Валентину Іванівну в кофрі за кілька днів доправлять шейху в емірати. Або раптом Путіну знадобляться вуха для прикраси ялинки його друга Асада – він миттю їх відріже в Медведєва, а потім спокійно Медведєву придбає великі накладні вуха в магазині для карнавалів.
Нехай вираховуванням цього опікуються опозиціонери-політики. Ми вже, зрештою, зрозуміли, до чого йде справа, як іде справа і що в нього справді немає абсолютно всіх механізмів ухвалення правильних рішень. Підтримувати конспірологічні розмови про те, хто працює на Кремль, а хто не працює на Кремль... Знаєш, є стара смішна карикатура, де несуть труну, і один лікар каже іншому: "Я й далі стверджую, що він симулянт". Я не знаю, які є способи доведення нероботи на Кремль. До того ж щодо порушення кримінальної справи на милу Ксеню... Вона справді чарівна дівчина, але її вага нікчемна і її думку можуть сприйняти серйозно лише в питанні епіляції пахв. Це дуже серйозна тема, яку можна було б із нею обговорювати. Додавати їй ваги, мабуть, не варто. Хоча що означає "робота на Кремль"? Промовчати про Бучу – це робота на Кремль?
– Звісно.
– Це робота на Кремль. Промовчати про маріупольський пологовий будинок і театр, про забетоновані в підвалі трупи – це робота на Кремль?
– Звісно.
– Це робота на Кремль, безперечно. Мовчання – це також робота на Кремль. Удавання того, що нічого особливого у країні не відбувається, цей посів спокою – це також робота на Кремль. І, безумовно, серйозно оплачувана. Інша річ – що всі, напевно, хто зараз хотів би залишитися і вести свої справи в Росії, бо все ж таки живі люди, в усіх є там якісь бізнеси, в усіх є якась торгівля, ресторанчики... Вони всі змушені платити данину цій владі роботою на неї. Ми маємо чудові приклади Гозмана, Яшина, Мурзи, Ройзмана... Коли людям, які навіть не мають серйозних медійних можливостей, однаково негайно затикали рота.
– Так.
– Тому біс його знає. Муратов лише виняток. Муратов одягнений у кольчугу нобелівського лауреата. Вона його поки що рятує, але я вже бачу, як вони намагаються розімкнути кільця й дістатися отруєними кинджалами і його тіла теж. І дістануть, якщо він не втече. Але це єдиний легальний персонаж, який наважується публічно мислити не так, як усі інші. Я сподіваюся, що нічого страшного із Ксенією не станеться. Проте за право жити в Росії їй, імовірно, доведеться платити ще дорожчу і ганебнішу ціну. Вона належить до категорії торговців інформаційними сувенірами, інформаційними мереживами, білизною. Товар знову буде затребуваний колись і дуже високо котируватиметься, а всілякі торговці інформаційним м'ясом, кров'ю, трунарі, пророки підуть у тінь. Готуйся, на нас із тобою ще чекає ця тінь. Але тільки не сьогодні, як казав Арагорн. І це мій великий сум. Я дуже хотів би, щоб усе скінчилося. І я надав би одразу можливість вистрибнути на авансцену торговцям інформаційними сувенірами, білизною, іграшками, кришталиками... Але річ у тім, що це не буде скоро. Україні не вдасться найголовнішого...
– Найголовнішого – чого?
– Адже в чому полягає мрія України?
– У перемозі.
– Не лише. Перемога – це дуже серйозний момент. Є ще заповітніша й важливіша мрія. Я ризикнув би цю мрію сформулювати.
– Розгром Росії.
– Навіть не розгром. У тому, щоб назавжди забути слово "Росія". Щоб ніколи більше не згадувати й не думати про неї. Вибудувати 100-метрову стіну й надати можливість у цьому лепрозорії хворим убивати і заражати одне одного без контакту із зовнішнім світом. Так не вийде. Тому що, вмираючи, Росія щомиті нагадуватиме про себе. І вона не розпадатиметься так чистенько, акуратненько, як розпався Радянський Союз, який розвалився, як апельсин на заздалегідь окреслені часточки. І, будьмо відвертими, практично безкровно. Зараз не вдасться так просто розмежувати, поставити смугасті стовпчики: тут Інгрія, тут Башкирія, тут Московія...
Закінчення російсько-української війни не означатиме кінця війни як такої. Війна розпочнеться в Росії. Війна за владу. Надто багато влади, надто багато грошей, надто багато ресурсів, надто багато зброї, надто багато приватних армій, надто багато приватних гвардій, надто вже сильні Пригожин, Кадиров. Кадиров узагалі має битися з усім Кавказом. Він битиметься за те, щоб не зазнати лінчування, колесування і роздирання волами. Що з ним може зробити Кавказ за його диктатуру, уже зрозуміло. Я думаю, що на нас усіх чекає чарівне видовище на кшталт другого Смутного часу, яке закінчиться зовсім не так сприятливо для Росії, як перший Смутний час. І це, звісно, уже не обійдеться без України. Україна змушена буде протягом ще тривалого часу бути співучасницею цього бруду, цього кошмару, цього жаху. Тому що не можна буде цей жах, цей кошмар і цей бруд кинути без нагляду.
– Олександре Глібовичу, я повертаюся до запитання, на чому тримається влада Путіна. І я проілюструю це запитання. Жахливі втрати російських військ, нездатність, цілковита імпотентність російської армії... Фейкова армія, фейкова Росія... Усе це ви сказали. Уже Кадиров і Пригожин, порушуючи закон про фейки проти армії, прямо звинувачують керівництво російської армії в некомпетентності, продажності. Кидаючи цим, звісно, виклик Путіну, наскільки я розумію. І що? Чи довго Путін триматиметься? На чому він тримається?
– Ми зараз дійшли, мабуть, до головного моменту. Ми дійшли до того самого виступу Путіна, спостерігаючи за яким, будь-хто міг зробити набір дуже правильних висновків. Зрозуміло, що в тій залі зібралися люди, сукупні статки яких набагато перевищують бюджети всіх європейських країн. Це люди, які без найменших проблем для сімейного бюджету можуть не те що позолочені, а можуть і з чистого самородного золота відкувати собі унітаз і взагалі ні в чому собі не відмовляти.
У Росії зараз склалася настільки жахлива й настільки безнадійна ситуація, що в посадовців не те що надій на майбутнє немає, немає надій навіть на те, що вдасться заслужити поблажливість, хоча б якусь незначну милість світу в України
Ми розуміємо, що зібралися замасковані найбагатші люди планети, і над ними всіма має дивовижну владу Путін. І що в Росії крадіжки – це абсолютна норма. Якщо ти крадеш, ти свій. Якщо ти не крадеш, ти нікому не потрібен, бо тобою неможливо керувати. Адже кожному з тих, хто сидів, у дупу була вставлена рука Путіна. Це був чудовий ляльковий театр, де фігурки рухалися й відкривали роти синхронно. Це дуже потужна корупційна схема. Адже не треба керувати країною, нею керувати неможливо. Треба керувати тими, хто керує. А для того, щоб керувати тими, хто керує, треба керувати процесами крадіжки. Дати накрастися – потім шантажувати в'язницею. Наобіцяти можливість крадіжки – і тягнути цю можливість до краю. Зрозумій, половина тих, хто там сидів, боялася, що вкрадене можуть відібрати. Інша половина боялася, що не дадуть красти далі, перервуть процес крадіжки або змусять красти менше. Адже головне – керувати корупцією. Головне – розподіляти право красти. Це найважливіше, що навчилася робити кремлівська влада. Це її єдиний важіль, єдиний спосіб управління: комусь дарувати право красти, у когось відбирати, ділити, пиляти, розпилювати... Єдине, що, скажімо так, смішно і втішно: Путін своєю війною величезній кількості людей отруїв радість красти.
– (Сміється).
– Адже крадіжки перестали приносити ту радість і насолоду, яку приносили два роки тому. Бо різні маєтки на Рубльовці, хоч 100-поверхові, це ж для лохів, для дрібноти. Це все нічого не варте. Можливість купувати острови, 100-метрові яхти, орендувати цілі африканські республіки чи королівства під маленький корпоратив – щастя, права російської путінської традиції. А що тепер робити із цим накраденим? Запрошувати друзів посидіти на унітазі 999-ї проби? Уже всі одне в одного посиділи на цих унітазах. Нікого вже цим не здивуєш. Тому, справді, головне – це керувати корупцією. І він це навчився робити. Він робить це блискуче. І завдяки цьому здійснюють управління країною. Плюс радикальна відсутність опозиції протягом усіх цих років, за винятком героя Навального. Я можу бути тисячу разів із ним не згоден у всьому, але не можу не схилятися перед його мужністю і перед його послідовністю. Я не маю жодних сумнівів у чистоті його намірів і в його хоробрості. Проте вважати це опозиційною діяльністю я не можу.
По-друге, звісно ж, Путін, який сповідує гітлеризм, створив унікальну систему корупції. Згадай, наскільки сильною є мрія російської людини потрапити до корупційної схеми, дістати доступ до крадіжки. Згадай, зовсім нещодавно в [райони, окуповані угрупованням] "ДНР" чи "ЛНР" ракета влучила в будівлю, і місцевому прокурору відірвало руку. І однаково ця відірвана рука й далі повзала, шукала документи і підписувала якісь надіслані з Москви рознарядки, незважаючи на те, що вже й прокурор давно помер. Розумієш, у Росії зараз ситуація склалася настільки жахлива і настільки безнадійна, що, напевно, не те що надій на якесь майбутнє немає – немає надій навіть на те, що вдасться заслужити поблажливість, хоча б якусь незначну милість світу в України. Усі вчинки скоїли, усі червоні лінії перетнули, усі межі пристойності й можливих злочинів пройшли. Але на цьому й тримається влада. Тому що бачить, що народу дуже подобається, що Путін сірий, що Путін помиляється, що Путін підлий, що Путін злісний, що Путіну абсолютно не властиві будь-яка великодушність чи милосердя. Назви мені об'єктивно бодай один шляхетний, великодушний, милосердний вчинок Путіна.
– Мені не спадає нічого на думку. Суцільне зло.
– Суцільні трупи, насильство, отруєння, убивства, війни, обмани... Жодного вчинку, який був би навіть як театр доречний на його посаді, ми не виявимо в усій його біографії. Він приносить лише нещастя.
– Добре, хоч азовців звільнив. Я, до речі, на це не сподівався. А ви як сприйняли це?
– Я сприйняв це з розумінням. Єдине, що мене попросили, щоб я в Telegram-каналі не дуже тріумфував і галасував стосовно цього, бо ще досить багато азовців перебуває в полоні.
– Так.
– І плюс я перебуваю з ними в особистій переписці, скажімо так. І не публікую, доки не врегулюють усе питання повністю... Я просто боюся нашкодити всім тим процесам, які зараз відбуваються.
– Чому Путін на це погодився? Це ж алогічно нібито.
– А для нього немає логічного і нелогічного. Він існує у світі, де немає логіки, де немає причинно-наслідкових зв'язків, де є лише його "хочу". І він, насолоджуючись цією абсолютно безмежною владою... Його навчили нею насолоджуватися, і він 20 років у цьому практикується. Він не зважає на такі речі. Як він не звернув уваги на те, що його генералів, разом із якими він розробляв стратегічний план, того самого Лапіна, узяли і прилюдно на всю країну відшмагали Кадиров і Пригожин. До того ж не просто відшмагали – вони ще нагидили у кашкет Лапіну і наділи цей кашкет на голову. І регочуть, розуміють, що їх зараз так бояться, що їм ніхто не відповість. Вони абсолютно не хвилюються, не переймаються своєю долею. І те саме вони собі дозволяють щодо Шойгу, Герасимова. Інша річ – що ті теж дипломовані ідіоти, і ні тих, ні інших не шкода. Але ми бачимо, що Путін і логіка, Путін і здоровий глузд, Путін і навіть елементарна вигода – абсолютно не пов'язані між собою речі.
– Що в Путіна – це запитання до вас як до лікаря – сьогодні в голові й на серці? Ви ж зустрічалися з ним неодноразово, ви його знаєте. Що в нього всередині? Про що він зараз думає? Він розуміє, що це кінець? Чи він сподівається й надалі лякати світ, лякати Україну?
– Ні. Те, що він лякатиме світ, лякатиме Україну, лякатиме оточення, лякатиме себе самого і надалі, – безперечно. Він не знає, він не має інших способів контакту зі світом. Лише лякати. Зрозуміло, що він створив для росіян особливу отруйну інформаційну реальність, у якій вони живуть. До речі, імовірно, вилучення із цієї реальності для багатьох буде смертельним. Не де-небудь, а в Москві хлопчик-шестикласник пише доповідну директору, пояснюючи розумно, ніжно, терпляче безглуздя цих уроків "Розмови про головне". І одразу ж директор, отримавши лист, телефонує у ФСБ – і за вісім хвилин дві бригади ФСБ уже заходять до шестикласника.
– Це по-нашому.
– Так, це по-їхньому. Я ж розумію, чому тебе це непокоїть. Тебе це хвилює в аспекті вирішення того одвічного питання, над яким зараз усі ламають голову, – питання ядерної зброї. Але розумієш, якщо ми бачимо, що протягом 20 років людина не ухвалила жодного правильного рішення... Адже все, що вона зробила, – це неправильні, згубні рішення. Кожну свою помилку він ховає у купі трупів. Одна купа трупів – це або пенсіонери, які померли у злиднях, або літні трудяги, які не дочекалися пенсійного віку і змушені були працювати й померти від натуги, це трупи дітей, яким не надали лікування, котре вони могли б дістати в західних клініках, але, за "законом негідників", який він ініціював, ці діти залишилися в жахливих, злиденних, злочинних радянських притулках і або померли, або стали каліками й ідіотами. Ми не бачимо жодного абсолютно прикладу здійснення правильного вчинку.
Немає жодних підстав думати, що у грі з ядерною зброєю Путін ухвалить правильне рішення. Жодне з його рішень правильним не є
Ми бачимо, що Путін, звісно, де в чому себе підозрює. Тому що він жодного разу не наважився на розмову із жодним опонентом. Зауваж цей момент. Якщо на пресконференцію Путіна допущено журналіста – це, вважай, на лоб поставлено величезну бузкову печатку "кастратто", і всі впевнені, що від нього не треба чекати жодної підлості, що від нього не треба чекати жодної зухвалості, що він завжди розмовлятиме знизу вгору. І зараз думати, що Путін здатен на якийсь правильний вчинок, на якийсь правильний вибір... Звісно, жодних підстав думати, що у грі з ядерною зброєю він ухвалить правильне рішення, немає. Жодне з його рішень правильним не є. Ну, ти сам це все бачиш.
– Дідусеві виповнюється 70 років 7 жовтня. Який подарунок зробить йому світ і Україна цього чудового для нього дня?
– Я думаю, що свій подарунок є в Залужного. Він зараз його перев'язує жовто-блакитною стрічкою. Свій подарунок є в Зеленського. І свій подарунок є в "Азову". Свій подарунок є і у світу, тому що Путін перетворився на найненависнішу істоту. І навіть Європа, до речі, де дуже похолодало, де народ нарікає, ніхто не називає винуватцем бід і дискомфорту Україну. Усі розуміють, що ця торгівля, спекуляція, невірність, шизофренія Путіна призвели до колосальних проблем для всього світу і людства. Щиро кажучи, там начхати на все. Їм начхати і на Бучу, скажу я тобі по секрету. Вони поойкали, позітхали, похапилися за серце, але за три дні забули. Тому що насправді, як і в кожному народі, 90% – це товстолобики, і в них ні емоції, ні думи, ні почуття надовго не затримуються. Але європейці розуміють, кому вони завдячують дискомфортом, болем, складнощами. Хоча я тобі можу сказати, що жодного колапсу в Європі не буде.
– Так.
– Я, наприклад, зараз принципово живу без опалення. Тому що я привчаю себе до холодку. І з'ясовується, що ті, наприклад, 25 °C, до яких ми звикли в Росії, – зовсім зайва штука. У нас зараз 19–20 °C, і ми всі чудово почуваємося. Тоді як на вулиці дуже похолоднішало. І коли ці люди – і в Європі теж – бачать підписання цих ідіотичних "референдумів", вони бачать усі ескалаційні, злісні, патологічні кроки Путіна, усі розуміють, до яких бід відчиняють ворота. І що в голові у цієї людини... Ти запитував, що в нього в голові. Я боюся, що в голові в нього лише трупи, горе і смерть. І нічим іншим він уже давно не живе.
– Ви знаєте, інтуїтивно я відчуваю, що війна триватиме ще місяць-два. Далі – перемога України. Я не знаю, чому...
– Ні, я вже тобі пояснював. Зачекай, Гордон, друже мій. Ваша війна, наша війна – вона плавно перетече у війну всередині Росії. Неминучий наслідок. Бо поразка в українській війні означатиме крах режиму. Крах режиму означатиме необхідність поділити владу. І ділитимуть її ті, хто має зброю та гроші. А Україна не зможе залишатися осторонь. Але, вибач, ви не маєте права залишатися осторонь, бо від того, що буде з Росією, залежить ваше майбутнє також.
– Так, звісно.
– Тому не сподівайтеся, що можна буде розслабитися.
– Ну, добре. А терміни, коли це пекло для України закінчиться?
– Ну, це треба не в мене запитувати. Треба запитувати в Зеленського і Залужного. Вони чудово працюють. І все залежить зараз виключно від зброї й успішності українського фронту. І більше ні від чого. Тут може виникнути купа чинників у вигляді зими, у вигляді того, що частина бідних мобіків замерзатиме ще в теплушках на підвезенні до Донбасу, частину знову викинуть у чистому полі, частина зіп'ється й помре, і в Путіна не буде достатньої кількості трупів, щоб годувати машину війни, і вона закінчиться ще швидше, ніж усі припускають. Ми просто розуміємо, що Путін – як божевільний: він користується своєю владою лише для зла і горя. І що, звісно, це дуже швидкоскінченний процес. Тоді як із сумом і смутком ми змушені констатувати той факт, що в Росії таки знайшлося 200 тис. людей, які пішли добровільно у воєнні злочинці, пішли грабувати, вбивати і ґвалтувати людей у сусідній країні під приводом якогось захисту якоїсь батьківщини. Хоча цій батьківщині ніхто не загрожував. Тобто ми розуміємо, що в нас попереду дуже багато різних чинників, які можуть призвести до складного контакту і зчеплення, дати раптове іскріння. Факти – річ така. Це злі й активні учасники всіх процесів, у яких ми живемо. Тому це ще іскритиме, це все буде дуже непросто. І головне – фіналу однаково не буде.
– Насамкінець, Олександре Глібовичу. Ви оптиміст?
– Я не оптиміст. Я не маю права бути ні оптимістом, ні песимістом, ні лівим, ні правим. Я діагност. Моя справа – ставити діагнози й оголошувати ту їхню частину, яка, на мій погляд, не є аж надто приголомшливою. Річ у тім, що я розумію, що я маю справу з родичами хворого, тому я не можу, мабуть, говорити про все, що я зараз думаю. А думки мої, повір мені, Дмитре, набагато чорніші за мої слова.
– Дякую вам.
– Дякую тобі, друже.
– Усе.
– Ні, не все! Слава Україні, блін!
– Героям слава! Дякую.
– І живе Беларусь.
– Так.
– Так.