Олімпійський призер Андрійцев: Боротьба – дуже класний вид спорту, але у нас він чомусь не розрекламований
В інтерв'ю виданню "ГОРДОН" Валерій Андрійцев – український борець вільного стилю, заслужений майстер спорту України, кандидат наук із фізичного виховання та спорту, призер Олімпійських ігор у Лондоні 2012 року, чемпіонату світу 2014-го, Європейських ігор 2015-го та чемпіонату Європи 2012 року – розповів, чому вирішив завершити спортивну кар'єру та чим планує займатися далі.
Через розбіжності у тренерській раді
– Чому ви не брали участі в останніх олімпійських іграх у Токіо?
– Не відібрали через розбіжності у тренерській раді федерації. Під час підготовки вирішили везти на турнір іншого хлопця, думали, якщо він не вийде, то вже мене відправлять на другий турнір, бо заслужив. Не вдаватимуся в подробиці, загалом, була ситуація коли можна було б узяти ліцензію та представляти категорію на Олімпійських іграх. Оскільки на першому турнірі я був у піку своєї форми, шанси взяти ліцензію, на думку експертів боротьби та спорту, були більшими.
– Чи плануєте брати участь у наступній олімпіаді?
– Ні, я вже завершую спортивну кар'єру і подаю документи на посаду державного тренера.
– А що це за такий пост?
– Основною зацікавленою юридичною особою в розвитку масового спорту та спорту найвищих досягнень є держава, а здійснює її політику в цьому Міністерство молоді та спорту. Є посади "державний тренер", "головний тренер" та "старший тренер".
Державний тренер відповідає за розвиток боротьби в Україні, головний тренер – за підготовку та виступ національних збірних команд на міжнародних змаганнях, старші тренери допомагають у підготовці головному тренерові.
Держтренер – це радше адміністративна посада, яка є сполучною ланкою між міністерством та федерацією виду спорту.
– Чому ви вирішили піти з великого спорту? І що ви відчули, ухваливши таке рішення, тим паче що віддали спорту майже 25 років життя?
– На все свій час. Незважаючи на те, що фізично та психологічно мене вистачило б ще на один олімпійський цикл точно. За чверть століття та за чотири олімпійські цикли тренувальної діяльності, де в мене 12 років поспіль була перша позиція в Україні, накопичилося багато знань та умінь, які хочеться впроваджувати на повну силу, а не відкладати в довгу скриньку.
Наразі хочу зайнятися спортивно-адміністративною роботою з розвитку боротьби в Україні. Хочу ще більше популяризувати цей вид спорту, щоби до нього приходили діти. Також планую залучати спортсменів нашого виду спорту до заходів, які проводить Національний олімпійський комітет і Міністерство молоді та спорту. Планую зацікавити молодь боротьбою.
Що відчув? Трохи бракує колишнього режиму, звісно, але на цьому етапі я маю так багато завдань, що, якщо чесно, навіть немає вільного часу.
За золоту медаль на олімпіаді у нас солідна винагорода – $125 тис.
– У спортсменів, які завершили кар'єру, є пенсія від держави?
– Раніше ти мав бути щонайменше шість років членом національної збірної, і тоді – у разі досягнення сумарного стажу роботи 20 років – ти отримував спортивну пенсію. Але зараз було внесено зміни в законодавство, треба уточнювати. Крім того, чемпіони та призери Олімпійських ігор після завершення спортивної кар'єри отримують спортивну стипендію, точної суми поки не знаю.
– На гонорари та призові у вільній боротьбі можна прожити самому та гідно утримувати сім’ю?
– Є допомога від держави, є премії та призові… Але на повне забезпечення не вистачає. Слава богу є тренери, друзі, спонсори, меценати.
– Ви згадали, що мрієте залучити більше молоді до свого виду спорту. І водночас чесно визнаєте, що особливих грошей там не заробиш. Чим же приваблюватимете юнаків?
– По-перше, спорт – це те, що ти робиш насамперед для себе. І це той трамплін, який можна буде використати, коли закінчиш спортивну кар'єру. Якщо розібратися, у нас тенісом, боксом чи футболом також не кожен може дозволити собі займатися. Там досить дорога амуніція, наприклад. Наш вид спорту в цьому сенсі доступніший – можна купити борцівки і записатися до найближчої секції боротьби. Крім того, за золоту медаль на олімпіаді у нас солідна винагорода – $125 тис.
– Одразу виплачують чи розтягують на роки?
– Одразу перераховують на картку.
– А 2012-го за срібло на олімпіаді ви скільки отримали?
– $80 тис. Як тоді, так і зараз, гроші надійшли одразу.
У нашому виді спорту забирають усі нагороди в разі виявлення допінгу
– Що ви скажете тим, хто впевнений: великого спорту давно немає, а є змагання фармакологічних гігантів, які напихають спортсменів допінгами та іншими препаратами?
– У нашому виді спорту трапляються ситуації, коли забирають усі нагороди в разі виявлення допінгу. Але в чому особливість саме боротьби? Це складнокоординаційний вид спорту, якщо порівнювати з циклічними, де роблять більшу ставку на функціональні можливості організму. Вони в кожного спортсмена свої і коли закінчуються – тоді в дію вступає фармакологія, без неї ніяк у спорті найвищих досягнень.
У боротьбі дуже важливим є тактичне і стратегічне мислення. І тут залежно від філософії проведення бою можуть перемогти абсолютно всі. Ні фізичні, ні технічні, ні функціональні дані, які можна покращувати різними препаратами, окремо у нас принципової ролі не відіграють.
Використання гормональних препаратів та стероїдів, на думку експертів, завдає більше шкоди, ніж користі для організму спортсмена. І наш вид спорту не є винятком.
– Наскільки у вільній боротьбі поширені так звані договірні матчі?
– Може, і є, але я, чесно кажучи, не стикався із цим питанням на міжнародній арені.
– А вам за 24-річну спортивну кар'єру не пропонували значну суму за договірний матч?
– Ні.
– Як думаєте, чому? Можливо, тому що у вільній боротьбі крутяться не такі гроші, як у футболі чи боксі, наприклад?
– З огляду на те, про яку країну ми говоримо. У деяких країнах пострадянського простору виділяють багато коштів на вільну боротьбу.
Боротьба – дуже класний вид спорту, але у нас він чомусь не розрекламований
– Якщо я вас запитаю про найгостріші проблеми українського спорту, ви, мабуть, назвете хронічне недофінансування?
– Не сказав би, що у нас безгрошів'я: на всі збори кошти виділяють. Плюс у боротьбі є спонсорство та меценатство від людей, які небайдужі до цього виду спорту і допомагають розвитку.
Думаю, одна з основних проблем нашого виду спорту – недостатня розрекламованість. Боротьба – дуже класний вид спорту, але у нас він чомусь не розрекламований так, як бокс, футбол чи теніс. Хоча у нас багато олімпійських чемпіонів та призерів. Тобто ми маємо гарні традиції, про які мало хто знає.
Я роблю все задля просування боротьби в Україні. Наприклад, проводжу турніри, ще до пандемії в них брало участь до 400 дітей. Плюс проводжу майстер-класи, виступаю на конференціях.
Нещодавно перебував на конференції атлетів Європейського олімпійського комітету, присвяченій розвитку ініціативності спортсменів. Це роблять для того, щоб після завершення спортивної кар'єри вони були адаптовані й для іншої роботи, пов'язаної зі спортивною тематикою.
Загалом, поки що цікавлюся двома напрямами роботи – розвитком та популяризацією боротьби в Україні й розробленням і впровадженням програм адаптації для спортсменів, які завершили кар'єру та намагаються влаштуватися на роботу.
– Ваш син Богдан мріє стати, як тато, спортсменом?
– Постійно говорить про це. Звісно, я хочу для свого сина спортивної кар'єри. Хочу створити для нього всі ті умови, яких не було в мене як спортсмена-початківця. І я можу закласти для свого сина та тисяч дітей по Україні базу для спорту найвищих досягнень. У будь-якому разі остаточний вибір буде за ним, але підготувати його я зможу. Не лише його, а й інших хлопців.