Осєчкін: У тюремній лікарні Саратова ув'язненим, які, навіть пройшовши через страшні приниження, не підкорялися, глибоко вставляли швабри, розриваючи внутрішні органи G

Уперше я потрапив у в'язницю 2000 року: співробітникам карного розшуку здалося, що моя зовнішність збігається з фотороботом якогось кілера. Мене затримали. Потім – три місяці "пресхат"

– Володимире, добрий вечір.

– Добрий вечір, Дмитре. І вітаю ваших шановних глядачів, підписників.

– Я давно хотів зробити з вами інтерв'ю, тому що теми, яких ми торкнемося, видаються мені дуже важливими, актуальними, як ніколи, щоб зрозуміти сутність "русского мира" і російського життя. Ви ж сиділи у російській в'язниці?

– Так, двічі проходив через в'язниці.

– Скільки років ви там провели?

– Уперше це було 2000 року: співробітникам карного розшуку й РУБОЗ здалося, що моя зовнішність збігається з фотороботом якогось кілера. Мене затримали. Три місяці "пресхат", побиттів у кабінетах оперативників, "пресхат" у слідчому ізоляторі Самари... І за три місяці мене викликають у кабінет до начальника СІЗО. Зустрічають прокурор і адвокат. Із мене знімають усі обвинувачення, у мене просять вибачення. Мені кажуть, що я зараз вийду на волю і там на мене чекають мої батьки. А я тоді був студентом юрфаку в університеті. І на цьому все скінчилося. У мене формально перепросили. Вони знайшли справжніх кілерів. А я втратив тоді три місяці життя, два зуби і віру в те, що мені хочеться стати частиною слідчо-судової системи в Росії.

– Із вас знущалися упродовж трьох місяців, вас ні за що тримали у в'язниці, і просто перепросили?

– Так. На той момент (це був 2000 рік) не було жодних серйозних правозахисних організацій. Тоді не було розуміння, що якщо людину затримали незаконно, отже, потрібно висувати якісь обвинувачення тим, хто її заарештовував, утримував і фальсифікував підстави. Не було жодних кримінальних справ за фактом тортур і перевищення повноважень, вибивання свідчень. Просто мені сказали: "Радій, що система тебе відпустила, повернула в нормальне життя". Бо інакше, якби не компетентність прокурорів і мого адвоката, то цілком можливо, я б іще протягом 15–20 років перебував у колонії суворого режиму за вбивства, яких, звісно ж, ніколи не скоював.

– У в'язницях Росії багато людей, які страждають ні за що?

– Я думаю, що десь приблизно 20–30%. А якщо говорити про неправильну кваліфікацію, коли оперативникам, слідчим, прокурорам потрібно було посилити, обтяжити відповідальність і криміналізувати діяння, щоб просто більше зірочок здобути за розкриття, більші премії... Якщо говорити саме про неправильну кваліфікацію діянь, то я думаю, що понад 50% засуджених у Росії, у російських в'язницях, перебувають із неправильною кваліфікацією. І приблизно 20–30% (це понад 100 тис. осіб) там перебувають без провини, бо потрапили в жорна системи, бо колись виявили легкодухість і під тортурами підписали свідчення, обмовивши себе, не розуміючи до кінця, що потраплять у набагато страшнішу систему, ніж кабінет оперативника, де тебе кілька разів ударять по обличчю і, можливо, викрутять руки.

Відповідаючи на ваше запитання про другий раз... Після цього я покинув стіни юрфаку, бо зрозумів, що це безглуздо, що я не хочу ставати в цій системі ні оперативником, ні слідчим, ні адвокатом. Мені пощастило: якимось дивом вони знайшли людину, яка скоювала вбивства, а мене звільнили. І я пішов у бізнес. Протягом семи років я працював практично без відпусток із раннього ранку до пізнього вечора. Півтора року жив у літаку між Єкатеринбургом, Самарою і Москвою. Тоді була епоха дикого капіталізму, коли Росія була чимось схожа на Аляску часів золотої лихоманки. 2003–2007 роки – створення мережі автосалонів. У мене було три автосалони, найбільша фірма в Росії із прокату заміської мототехніки: квадроциклів, баггі, катерів на повітряній подушці, снігоходів, – і два пейнтбольні клуби. Я вважав себе успішною людиною. І ми подумали, що краще вийти за межі автомобільного торговельного бізнесу. Ми почали будувати великий автомобільний торговельний центр МКАД. І плюс я зв'язався з європейськими, американськими партнерами, і ми подумали, що в Росії 2006–2007 років можна створити й розвивати автомобільну аукціонну систему для того, щоб сіро-чорний ринок відбілити. Для того, щоб сотні мільярдів рублів повернути до бюджету, очистити ринок від перебитих номерів, від скручених пробігів. Щоб усе було, як в Америці, Європі чи Японії.

Скріншот: В гостях у Гордона / YouTube

Власне кажучи, тоді я перетнув межу, яку не можна було перетинати. Доки я був просто торговцем автомобілями і працював на території великих торговельних мереж, мене не помічали великі федерали-силовики. А в момент, коли я 2006 року на міжнародному автомобільному салоні прорекламував ідею першого автомобільного аукціону, коли домовився з ведучим Леонідом Якубовичем, щоб він вів перші аукціони, тоді якраз перетнув межу, коли почав рекламувати те, що може порушити корумпований автомобільний бізнес, пов'язаний із державою, із великими держкорпораціями, банками, страховими компаніями. І мені надійшла пропозиція, від якої я відмовився. Мені пропонували, щоб я виплачував $50 тис. щомісяця як абонентську плату високопосадовцям прокуратури, ФСБ і МВС за "кришування". Мене на "стрілки" викликали в ресторани, у яких за одним столом були наглядачі за підмосковними містами, співробітники прокуратури, співробітники ГУВС і РУБОЗ. Усі разом: мафія, бандити, корумповані силовики. І всі вони бачили в мені, грубо кажучи, солодку булку, людину, яку можна доїти і за допомогою мене доїти ще десятки орендарів. Я відмовився брати участь у корупційній схемі. Я сказав, що мені простіше закрити все і поїхати назад до Самари. Загалом давав зрозуміти, що я не співпрацюватиму з ними. Уся ця історія закінчилася, коли за кілька місяців, переживши понад 10 обшуків, маски-шоу… Приходили співробітники ФСБ, які в автосалонах вимагали від мене якийсь паспорт безпеки об'єкта, співробітники ДІБДР перевіряли всі автомобілі, податківці, ВБЕЗ буквально в пейнтбольному клубі рахували кульки для пейнтболу, щоб усе збігалося.

15 червня 2011 року я вдруге вийшов із в'язниці, втративши ще приблизно вісім зубів. У мене у щелепі, щоб було зрозуміло, орієнтовно 10 імплантів, ще кількох зубів бракує

Після того, як вони зрозуміли, що на нас нічого не можна нарити, ми працюємо чисто, і я сам є єдиним засновником, генеральним директором і головбухом у своїх компаніях, контролюю фінанси, – вони наважилися на фальсифікацію. Підмосковні посадовці – мер і голова одного з підмосковних районів – написали брехливі доноси, що нібито я у них викрав два Porsche Cayenne, один із яких я чомусь із підробленим підписом продав племіннику генерального прокурора Леонтієві Чайці, а другий – полковнику ФСБ Гуляєву. Цілковита абракадабра. Проте мене закрили у травні 2007 року. Протягом кількох років мене утримували у в'язниці, у цей час у мене забрали бізнес, переоформили квартиру вартістю майже $800 тис., 500-й Mercedes заарештували як забезпечувальний захід. І за кілька днів до мого звільнення, коли все розвалювалося, коли ці підмосковні мери самі опинилися у в'язниці і їх брали на місці злочину під час отримання хабаря за кермом тих самих Porsche Cayenne, які я нібито у них викрав кілька років тому, вони навіть Mercedes за підробленими документами в мене за кілька днів до звільнення забрали, обнуливши майно й позбавивши мене якоїсь можливості після звільнення відстояти, відбити свій бізнес.

15 червня 2011 року я вийшов із в'язниці, втративши ще приблизно вісім зубів. У мене у щелепі, щоб було зрозуміло, орієнтовно 10 імплантів, ще кількох зубів бракує... Буквально за три тижні я зареєстрував домен Gulagu.net. Відтоді я розумію, що не хочу повторювати долю Олександра Солженіцина. Я ніякий не письменник. Я зрозумів, що хочу за допомогою технологій XXI століття показати всьому світу, передусім, звісно, самим росіянам, яке пекельне, нелюдське нутро має вся слідчо-судова російська система. Із систематичними ґвалтуваннями, із тортурами, із "пресхатами", із внутрішньокамерним розробленням, як у ГУЛАГу, із вибиванням свідчень, із саджанням невинних, із фальсифікацією кримінальних справ стосовно незручних для влади осіб. Відтоді – не знаю, на щастя чи на жаль, – я мушу займатися правозахисною діяльністю. Просто тому, що не можу нею не займатися, бо знаю, що зараз страждає величезна кількість людей. І ця репресивна, нелюдська система не лише перемелює тих, хто перебуває всередині, у в'язницях, а й за допомогою цього тваринного страху арешту, тортур, зґвалтувань і вбивства у "пресхатах" Путіну і його силовикам вдається паралізувати волю населення, більшості людей, які перебувають у стані тваринного страху. Хай що вони говорять на камеру, як вони підтримують Путіна, – насправді більшість боїться.

– Протягом перших трьох місяців у СІЗО вам вибили два зуби, із вас знущалися. Це все відбувалося в кабінеті слідчого?

– Це були кабінети оперативників. Це був кінець червня 2000 року. Я на той момент був студентом юрфаку, і в мене була науковим керівником людина, яка, паралельно працюючи в нашому університеті, обіймала посаду в обласній адміністрації Самарської області, – Василь Георгійович Тарасенко. По-моєму, він навіть був заступником губернатора. І коли мені зателефонували працівники міліції й запросили мене, я чомусь подумав, що мене запрошують на літню практику. Я не зателефонував своїм батькам: ні мамі, ні татові, який був журналістом і міг якось на початковому етапі надати розголосу, якби ми розуміли, до чого йдеться... Я, звісно ж, ішов туди без адвоката, бо не відчував, що зробив щось незаконне. Я думав, що мені пропонуватимуть практику або свідка якогось. А коли я зайшов у відділення міліції, то мені сказали, щоб я пройшов на п'ятий поверх.

Фото: Vladimir Osechkin / Facebook

Коли я піднявся туди, там були подвійні двері, яких мені довго не відчиняли. Потім мене зустріли шестеро фізично розвинених, міцних, лисих, із золотими ланцюжками персонажів, які більше були схожі на бандитів, ніж на співробітників міліції. І коли вони дізналися, що моє прізвище Осєчкін, сказали заходити до кабінету. Тієї миті в мене були рожеві окуляри, я все-таки вірив, що міліція – це міліція, що вони мають наводити лад, боротися зі злочинністю. Точно ж не бити, катувати й мучити студентів. А коли я зайшов до кабінету начальника – по-моєму, це був чи кримінальний розшук, чи кримінальна міліція, – усі вони залетіли туди. Це була частина оперативників Ленінського району УВС Самари, а частина – оперативники обласного РУБОЗ. Далі за кілька годин я побачив "слоники", "диби", мене защібнули в кайданки, мене жорстоко били. Коли їм не вдалося зламати мою волю і змусити мене зізнатися в тому, чого я не робив, із сусіднього кабінету я почув крики мого друга дитинства Івана, якого теж мучили, били й катували, змушували зізнатися й обмовити мене, обмовити самого себе, що нібито ми, двоє студентів юрфаку, скоїли якісь убивства і є кілерами. За кілька годин страшних тортур, коли в мене гуділа голова, коли були вибиті зуби, коли вся сорочка була закривавлена, вони, певно, змінили тактику. Усі вийшли, і до кабінету зайшла незнайома мені людина, яка сплеснула руками і сказала: "Що ви робите з ними?" Зняла з мене кайданки і сказала, що зараз принесе мені попити. Допиваючи склянку, я відчув якийсь присмак. І свідомість мене покинула. Я опритомнів, коли було темно. Я був в іншому кабінеті, в іншій будівлі. На мене світило світло камери з лампами. Якась молода слідча зачитувала мою нібито явку з повинною. За її спиною стояли ті п'ятеро-шестеро оперативників, які мене били, катували, мучили, забивали.

Від цього психотропного препарату я не міг нічого сказати. Виходило тільки якесь мукання. Кайданки були за спиною закуті. А навіть, мабуть, якби я й міг щось зв'язно говорити, я б побоявся це робити, бо переді мною були ті люди, які мене в найстрашніший спосіб мучили й катували. Звісно, я був у пригніченому стані. Але тортури на цьому не скінчилися. Потім мене тримали майже без їжі й без води упродовж двох тижнів. Тоді це були старовинні камери. Ще на стінах була так звана гостра шуба, якої неможливо було торкнутися. Вікна були зачинені "віями", такими жалюзі. Тобто там було шість чи сім рядів різних ґрат. І окрім того, залізні жалюзі, крізь які жодне сонячне світло всередину не потрапляло. І я втратив лік часу. Два тижні практично без води і без їжі... Я тільки з-під крана воду пив, щодня вони приносили щось на кшталт баланди, через яку мій стан пригнічувався, я кудись усередину йшов. Тобто, певне, вони щось таке активне підсипали. І ось віддалік я бачив світлофор. І в мене настільки був помутнілим розум, що мені здавалося, що цей світлофор, як стробоскоп на дискотеці, моргає дуже швидко то червоним, то зеленим. Після цього мене відвезли до слідчого ізолятора, де помістили у "пресхату" до персонажів, які вдавали із себе розмальованих карних злочинців, а насправді були внутрішньокамерними агентами, які протягом двох тижнів поспіль намагалися мене психологічно зламати, приклеїти мені якісь прізвиська, пов'язані з кілером. Періодично вони намагалися за допомогою насильства придушувати мою волю. І все це робили для того, щоб я не відмовлявся від свідчень, які від мого імені занесли до фальшивої явки з повинною. Потім усе це закінчилося в нас нерівним боєм… Вони вживали періодично наркотики, і тієї миті, коли вони перебували у збудженому стані, але водночас фізично були ослаблені, я дав відсіч – і вони одразу підбігли гуртом до дверей, почали стукати. А я тоді ще активно спортом займався. І буквально за кілька секунд двері відчинилися, і було зрозуміло, що весь цей час за дверима стояли оперативники, які у вічко спостерігали, зможуть вони мене зламати чи не зможуть. Далі ці історії із тортурами закінчилися. Мене відвели в іншу камеру до наглядача за в'язницею, котрий мене попросив, щоб я більше ні з ким не бився, а сидів дивився відеодвійку з фільмами й чекав, коли мене звільнять, бо чудово розумів і він, і адміністрація СІЗО, що на мене немає нічого.

Тієї миті, мабуть, журналісти в Самарі на прохання тата написали про цю справу, й адвокату, колишньому прокурору Октябрського району Володимирові Кузнєцову вдалося знайти грубі порушення й підстави для того, щоб ці докази визнали фальшивими. І плюс, я так розумію, після скарг і статті-розголосу справу передали поверхом вище. І вони знайшли за доказами людину, яка це зробила. Тоді мені пощастило. Але якщо згадувати ці моменти тортур, це, напевно, були одні з найстрашніших моментів у моєму житті, я розумів, що приречений, мені ніхто не допоможе, і система мене перемелюватиме. Власне кажучи, це і стало основним мотивом того, щоб я, коли вже вдруге опинився в цій системі, зрозумів, що мені не до бізнесу зараз, мені не до заробляння грошей – мені важливо спробувати змінити систему в Росії, тому що й далі спокійно жити, розвивати бізнес, знаючи, що по всій Росії людей б'ють, катують, вибивають свідчення, було абсурдно. Потрібно було або їхати з Росії, або намагатися змінювати. І я наївно думав, що можу щось змінити.

Я провів за ґратами понад три роки й чотири місяці. Це були СІЗО Москви й Підмосков'я. За кожен інкримінований епізод мені світило від 10 до 15 років суворого режиму. Сукупно мені могли призначити 22,5 року

– Коли ви вдруге опинилися за ґратами, вас теж мучили чи було легше?

– Протягом перших двох місяців намагалися зламати психологічно. Коли справа була в районі, де місцеві князьки заправляли балом. Два місяці поспіль це були якісь оперативні комбінації з метою знущання, спроби приниження. Наприклад, мене міг із камери викликати оперативник на п'ять хвилин, а за дві хвилини приходили з обшуком, знаходили якусь телефонну слухавку, відповідно, вкидали інформацію, що нібито я здав стукачів, які із себе вдавали блатних... Тобто різні були хитрощі, щоб створити пресинг. Потім до іншої в'язниці мене перевели – одразу посадили до наглядача за в'язницею, якому зателефонувало троє грузинських "злодіїв у законі", які відразу мені почали пояснювати, що я комерсант, я маю виділяти щось комусь і що я повинен просто зараз зателефонувати в один зі своїх автосалонів і віддати їм машину ціною не менш ніж $50 тис., тому що я маю перебувати в безпеці, під їхнім "дахом". Різні комбінації проводили.

Потім вони зрозуміли, що зв'язалися з міцним горішком, що мене не розвести. І далі мене перевели в люкс-камеру, де мене зустрів темношкірий хлопець, який колись на Рубльовці працював офіціантом чи кухарем у ресторані. Він мене зустрів із підносом, на якому стояла чарка горілки, якийсь пельменчик. Мене завели в камеру, де були водонагрівач, Play Station, два холодильники, у цих холодильниках стояло пиво, горілка тощо. Вечорами в камері з'являлися різні наркотики, було безліч мобільних телефонів. І мені передали мобільний телефон. Це був розсувний смартфон із клавіатурою, із доступом до інтернету. Як я потім уже дізнався, оперативники департаменту економічної безпеки МВС Росії приїхали до начальника опервідділу СІЗО-10 у Можайську, сказали, що в Осєчкіна мережа автосалонів, машини купував в Америці й Німеччині, у нього в офшорах $3–4 млн і треба зрозуміти, у яких офшорах він ці гроші ховає. А далі ми на нього натиснемо – і разом озолотимося. І протягом кількох місяців створювали мені люксові умови для того, щоб цей телефон кудись їх привів і з'явився ключик до мільйонів, які десь у мене лежать... Чесно скажу: я їм вдячний. Це найбільше, що вони могли зробити для мене в житті. Тому що за місяць цих УРМ, 2 січня 2008 року, я завдяки одному з форумів познайомився з моєю коханою дружиною, із якою живу досі, із якою в нас чудова сім'я, чудові діти. Але, звісно, якщо прокрутити плівку далі вперед, то коли оперативники зрозуміли, що я займаюся якоюсь нісенітницею – спілкуюся з людьми на форумах, читаю новини... Я чудово розумів, для чого вони все це роблять, тому раз на тиждень я знаходив сайт адвокатських контор, які займаються офшорами, і намагався надіслати адвокатам перший лист знайомства. Якоїсь миті вони зрозуміли, що Осєчкін їх дурить. І далі знову приїхали спецпризначенці, і все, що ми мали з так званих благ, забрали. Знову вкинули інформацію, що все це відбувається через мене, щоб влаштувати конфліктну ситуацію з ув'язненими. І далі почалася історія зі спецблоками, з маски-шоу, з фізичними побиттями, із тренуванням спецпризначенців на мені, з пересиланням мене періодично із СІЗО Москви до Підмосков'я і назад через автозак, де періодично до напівсмерті мене били... Те, чим я зараз займаюся, – це не тому, що мені це цікаво, чи тому, що зараз модно бути правозахисником. Я просто не можу цим не займатися. У мене найбільша мотивація. Як то кажуть, за битого двох небитих дають. А за людину, яку дуже багато разів натовпом на одного били несправедливо... У мене всередині є певні якісь стрижні, які мені дають силу займатися правозахисною діяльністю й дають мотивацію для цього.

– Володимире, де ви сиділи упродовж чотирьох років?

– Понад три роки і чотири місяці це були СІЗО Москви й Підмосков'я. Перші півтора року тривало економічне слідство. Коли вони зрозуміли, що з мене жодних грошей не матимуть, намалювали обвинувачення за ч. 4 ст. 174 (легалізація в особливо великих розмірах, вчинена у складі організованої злочинної групи). Згідно із цими документами, нібито я в невстановлений слідством час, у невстановленому місці з невстановлених осіб створив організовану злочинну групу для легалізації того, що викрадав у підмосковних посадовців. За кожен епізод мені світило від 10 до 15 років суворого режиму. Сукупно мені могли призначити судом 22,5 року. Потім півтора року після слідства я перебував у СІЗО. Слідство закінчилося – суд не розпочинали. І оскільки були грубі порушення всіх строків, 10 років по тому, у березні 2022 року, Європейський суд із прав людини ухвалив рішення за моєю скаргою, визнавши мою правоту й зобов'язавши Російську Федерацію усунути порушення й виплатити мені компенсацію. Тобто це підтверджений юридичний факт.

– Яку компенсацію?

– €4 тис. Так, я розумію… Саме з такою іронічною посмішкою я й сприйняв це рішення.

Фото: Vladimir Osechkin / Facebook

– По тисячі за рік.

– Так. Потім почалися судові засідання. Я обрав трійку суддів. І колишні клієнти мого автосалону, ті, хто купував у мене машини, хто чудово знав, що я в цьому районі працюю кілька років поспіль, плачу податки, і до мене не те що нарікань жодних не було – мене рекомендували одне одному люди, знаючи, наскільки ми чесно і принципово ставимося до добору автомобілів в автосалон... Вони мене судили. А коли мене звільнили, і я приїхав до суду знімати арешт із мого Mercedes, сподіваючись, що я його заберу, до мене ці судді підійшли в коридорі й почали радитися щодо автомобілів, які краще їм купити своїм дітям. Я сказав: "А нічого, що кожен із вас мені по кілька разів продовжував строк тримання під вартою? Ви знаєте чудово, що все це було шито білими нитками, не беручи до уваги того, що в межах цієї справи було проведено обшуки, розкрито справді корупційні схеми в одному великому банку з фірмами-смітниками і було розкрито корупційні схеми, як мільярди рублів із бюджету Російської Федерації викрадали?" На що ці судді сплеснули в долоні: "Володимире, знаєш, як у росіян кажуть? Хто старе поминає, той щастя не має. Ти ж знаєш, із ким ти посварився. А ми тут просто оформляли рішення, які ухвалили нагорі".

Потім справді сталося диво. Коли я вже думав, що найближчі 20 років я проведу у в'язниці, якось неймовірно людський чинник спрацював: прокурора Стаса Буянського, який наглядав за можайським СІЗО №10, перевели на посаду заступника прокурора Московської області. І він, людина неординарна в усіх аспектах, забіг у резиденцію до тодішнього президента РФ Дмитра Медведєва з текою документів про те, що в Підмосков'ї підприємців саджають у кримінальних справах, а керівництво прокуратури Московської області й Генпрокуратури займається грандкорупцією, вимаганням. Медведєв, узявши цю теку до рук, поставив візу "розібратися". І мені пощастило, бо на той момент розпочали перевірку, яка закінчилася відставкою й арештом понад 10 прокурорів Московської області. Зокрема двох персонажів, які мали безпосередній брудний стосунок до моєї кримінальної справи, пов'язаної із фальсифікацією доказу, з незаконними рішеннями проти мене. І коли адмінресурс відійшов убік, а корупціонерів звільнили, затримали мера підмосковного міста Озери, який приїздив у кайданках до мене в суд і писав відмови від обвинувачень проти мене. Плюс змінилося законодавство, і статтю, за якою мене обвинувачували, прибрали із Кримінального кодексу. Тоді з'явилося світло в кінці тунелю. І за кілька місяців мене звільнили.

– Володимире, мільйони людей вразила історія з переправленням гігабайтів записів тортур із російських в'язниць, яке під вашим контролем, як я розумію, здійснив Савельєв. Скільки там було матеріалу?

– У загальному обсязі, коли вже Сергій Савельєв не якісь гігабайти пересилав дорогою під час евакуації з Росії до нас у Францію, а коли він уже прилетів і був у центрі для людей, у яких немає візи і які роблять запит на політпритулок... На той момент Франція ухвалює рішення, впускати чи не впускати у країну. Коли я прийшов до нього вперше як відвідувач, як правозахисник, він мені передав несподівано, бо я не очікував, що такий обсяг інформації у нас з'явиться. Він мені передав жорсткий диск, повністю забитий інформацією. Це було два терабайти. Це величезний обсяг інформації про цілу низку катівень у Росії: однієї катівні, у якій він був як засуджений, плюс за п'ять років у нього періодично з'являвся доступ в основну систему зберігання даних Федеральної служби виконання покарань, де він уривками відео, пов'язані із застосуванням фізичної сили та спецзасобів, теж збирав. Це справді фантастична історія, за що я йому вдячний. Якби його розгадали й викрили, допоки він був у Росії, я думаю, його дуже швидко вбили б. І він справді ризикував життям, щоб викрити цю історію.

В Іркутському СІЗО №1 лише за 2020 рік приблизно 100 задокументованих фактів зґвалтувань і тортур у "пресхатах". У Саратовській області – понад 70 фактів тортур і зґвалтувань

– Так, це унікальна історія. У цих двох терабайтах відеозаписи найвигадливіших тортур і зґвалтувань у російських СІЗО й колоніях. Правильно?

– Так, цілком правильно. Ось тут, за моєю спиною, у коробці вже копії із цього диска. Сам оригінал тут у шафі в мене захований. Ми доклали зусиль, щоб передати ці матеріали і в ООН, і в Європейський комітет із запобігання тортурам, і комісару із прав людини в Раді Європи. Що на цьому жорсткому диску? Передусім це відеоархів однієї з найголовніших катівень Росії, яку контролювала ФСБ: це саратовська ОТЛ-1. Це обласна туберкульозна лікарня всього в'язничного Надволжя. І чому вони у цих в'язницях створювали катівні точно так, як у ростовському ОТЛ-19 була каральна психіатрія? Тому що це давало оперативникам змогу з будь-якого регіону РФ сфальсифікувати документ про те, що людина має підозру на туберкульоз. Досить зробити флюорографію, узяти чорний фломастер, намалювати крапку чорним фломастером – і лікар скаже: "Так, я бачу затемнення". І на цій підставі людину із Краснодарського краю, із Ростовської області, із Самари, з інших регіонів перевозили до саратовської ОТЛ-1, де протягом приблизно 10 років діяв справжнісінький тортурний конвеєр, де брали участь і співробітники ОТЛ-1, і завербовані ФСБ та ФСВП засуджені із тривалим строком позбавлення волі, які погодилися стати капо, як допоміжна поліція в концтаборах Третього рейху. Це ув'язнені, які в обмін на покращені умов тримання, на подвійний пайок, на доступ до додаткових побачень, зокрема, наприклад, із повіями, за доступ до алкоголю, наркотиків або спортивного харчування погоджувалися вчиняти абсолютно неймовірні дії.

Ми побачили на цих кадрах, що ціла бригада дуже методично, використовуючи одні й ті самі методи, одні й ті самі приміщення, била, катувала, роздягала догола і ґвалтувала людей. І не просто ґвалтувала, але ще знімала ці страшні зґвалтування за допомогою відеореєстраторів. А коли фізичне насильство над людиною не мало впливу, вони діставали ці страшні червоно-чорні швабри і вставляли глибоко, розриваючи внутрішні органи і спричиняючи і біль, й інвалідність. Тепер ми знаємо точно, що це не просто одна саратовська катівня, де були такі полковники-збоченці, – це система, яка діяла і, на жаль, діє донині у в'язницях Росії. В Іркутському СІЗО №1 лише за 2020 рік приблизно 100 задокументованих фактів зґвалтувань і тортур у "пресхатах". У Саратовській області понад 70 фактів тортур і зґвалтувань. Незважаючи на те, що ми це оприлюднили 2021 року, 2022 року зґвалтування з розривом внутрішніх органів сталися і в колонії №5 УФСВП у Владимирській області із засудженим Агомировим. Це сусідня колонія із тією, де зараз відбуває покарання Олексій Навальний. У серпні ми зафіксували, як кілька дагестанців у калмицькій колонії №2 теж зазнали страшного побиття. Стосовно одного з них вчинили насильницькі дії у збоченій формі. Незважаючи на те, що це все викрили, це й далі працює, тому що це є погодженим методом ФСБ і ФСВП. І тому, що в Росії досі гулагівська ієрархія у всіх в'язницях без винятку, навіть у в'язницях для колишніх співробітників силових органів. Скрізь є так звана каста принижених… Це особи найнижчої соціальної категорії серед ув'язнених. І водночас суспільство настільки просочене ГУЛАГом і цими традиціями ієрархії, що все це перекочовує й до дитячих будинків...

– І в армію.

– І в армію, і на вулицю. Якщо з людиною щось зробили і їй залишили тавро приниженої, усе це виходить на вулицю разом із людиною. Це не лише спроба принизити людину і зламати. Точно так само погроза зґвалтування спрацьовує, коли за останні 15 років ФСБ узяла під контроль практично весь кримінальний світ у Росії. І не секрет, що більшість незалежних "злодіїв у законі" старої гвардії були змушені покинути територію Росії. А ті, що в Росії, – більшість із них була змушена прийняти правила гри, підписати секретні документи про співпрацю з різними підрозділами ФСБ Росії й головним оперативним управлінням ФСВП. І зараз вони взяли цю ієрархію під контроль і використовують із власною службовою метою. Зокрема для того, щоб поповнювати позабюджетну касу спецслужб із так званого "общака", щоб у них були гроші на різні спецоперації, диверсії, убивства на замовлення, підкуп посадовців в інших країнах, і плюс, звісно, погроза зґвалтуванням спрацьовує: величезна кількість російських чоловіків, які вбудовані в цю ієрархію, – наглядачів, положенців, злодіїв, – чудово розуміють, що треба дуже уважно слухати свого куратора. Тому що в разі чого тебе етапують до такої катівні, із тобою це все зроблять. І ти автоматично втратиш усі статуси і будеш до кінця своїх днів у цій гулагівській ієрархії на самому дні, на мінус 10-му поверсі.

Скріншот: В гостях у Гордона / YouTube

– Я уважно дивився багато відеоматеріалів. Мене, звісно, вразило це. Одна річ – чути, інша річ – бачити. Але знаєте, яка думка в мене з'явилася? По-перше, що це спеціально знімали, а по-друге, – ви зараз скажете, маю я рацію чи ні, – спеціально вийшло назовні, щоб мільйони росіян розуміли, що з ними буде там, якщо вони погано поводитимуться.

– Це два важливі запитання. Чому вони це знімають? Щоб одержувати компромат. З урахуванням того, що в Росії навіть на волі діє гулагівська ієрархія, розголошення цього автоматично призводить до приниження людини. І нам коштувало величезних зусиль... У мене були дуже серйозні дискусії. Серед наших підписників і глядачів Gulagu.net є й ті, кого преса називає "злодіями у законі". У мене була з ними дуже велика дискусія, я намагався і зміг пояснити, що дуже важливо розставити крапки над "і". І крім того, щоб ми апелювали до законодавців, щоб перевести катування з категорії тяжких в особливо тяжкі злочини і почати змінювати систему, дуже важливо змінити внутрішній гулагівський світ, щоб вони стали дотримуватися позиції, що людину після будь-яких принижень, які з нею скоюють, ніхто не може принизити і перевести у ту саму гулагівську касту опущених, принижених. Тому що якщо всі ці кримінальні лідери зберігають цю шахівницю, де зрозуміло, що спецслужби завжди будуть обігрувати будь-яких людей, де тебе одного, хай який ти є здоровезний... Тебе можуть, по-перше, позбавити сил за кілька місяців етапів, голоду і холоду, а потім тебе можуть закинути в камеру підготовлену, де восьмеро чи 10 людей кинуться на руки, хтось тобі завдасть ударів – і ти вже за пів години будеш у положенні букви "зю", коли тебе ґвалтуватимуть. І нам удалося домогтися того, щоб вони запустили так званий злодійський прогін, який пройшов по всіх в'язницях, колоніях і СІЗО Росії, де чорним по білому написано: хай що роблять із людиною, її в жодному разі не можна переводити у касту принижених. І якщо так хтось вчиняє – отже, вони йдуть на повідці у спецслужб, принижуючи людину. Друга частина питання – глибша. Я дуже довго на цю тему думаю, вже понад рік...

– Ви теж думаєте?

– Я теж думаю. Тому що людина, яка зв'язалася зі мною і передала цей архів, – ще раз підкреслю, – я її вважаю своїм другом, своїм колегою. Сергій Савельєв зараз координатор гарячої лінії Gulagu.net. Але коли він зв'язувався зі мною, він був під ніком "Максим Троян". І я весь час думав: він себе асоціює з троянським конем у Gulagu.net чи з вірусом, який проник у тюремну систему і зруйнував її зсередини? Я спочатку так думав. Я впевнений у ньому як у самому собі. Але був один випадок, який мене наводить на певні думки. Коли Сергій Савельєв уже із цим архівом покинув територію Росії і жив у Білорусі, анонімно зв'язуючись із нами і періодично передаючи якісь файли... На той час, до речі, я не знав, як його насправді звуть, не знав, що це колишній в'язень. Якби мені сказали, що це колишній в'язень, я не повірив би. Я думав, що це чинний співробітник або центрального апарату ФСВП, або ФСБ. Але потім, коли Сергій Савельєв певну порцію файлів передав нам, його виманили на територію Росії, до нього підвели певну людину, яка імітувала дружбу, симпатію, запросила потусуватися, відпочити. І коли Сергій прилетів у Росію – це був вересень 2021 року – його затримали оперативники ФСБ і головного оперативного управління ФСВП Росії, почали його допитувати. Його спробували завербувати для того, щоб він дав свідчення проти нас: що нібито Володимир Осєчкін є злим генієм і шпигуном, що через мене західні спецслужби нібито його підкуповували і налаштовували, щоб він нам усе це передав... Тобто вони хотіли це повністю криміналізувати зі слідами західного світу.

У них одна з версій, до речі... Я думаю, вам буде цікаво. Одна з версій – що нібито Савельєв та Осєчкін є агентами СБУ і ми все це спеціально запланували, і мало не я кошти заздалегідь переказував ґвалтівникам, щоб вони зняли ці страшні ролики й дискредитували кримінальну систему РФ. Повертаючись до затримання Савельєва. Вони встановили під час затримання, що Савельєв мені надсилав якісь файли з інших колоній. І ось далі загадка. Виходить, що на той період, коли його затримували, вони знали, що він зі мною на зв'язку, що Максим Троян – це Сергій Савельєв, що ми йому переказували гроші вже після його звільнення, щоб він після в'язниці купив собі комп'ютер, смартфон, жорсткий диск і мав можливість розпакувати цей архів і почати нам його пересилати. Але вони не знали, що у нього є в руках архів катувань. Він мені навесні 2021 року надсилав просто відеоролики, де співробітники ФСВП досить жорстко до когось застосовують наручники, когось б'ють палицею... Але це були, скажімо так...

Коли оприлюднили архів Савельєва, за два місяці свої позиції втратили генерал ФСБ Калашников, якого прикомандирували у ФСВП і він був директором тюремної системи, і його перший заступник Якунін, якого з МВС для балансу до фсбшника приставили

– Квіточки.

– Це були квіточки. І ось тут велике питання. З одного боку, як вони могли після цього випустити його з Росії і дати йому виїхати? Тут велике питання. Але з огляду на те, як розвивалися події вже після приїзду Сергія, я все-таки думаю, що це дійсно справа випадку. І мені здається, реальне провидіння. Я вірю в те, що нам якісь вищі сили допомогли з усією цією історією. Тому що коли оприлюднили архів, буквально упродовж двох місяців свої позиції втратили генерал ФСБ Калашников, якого прикомандирували у ФСВП і він був директором тюремної системи, і його перший заступник Якунін, якого з МВС для балансу до фсбшника приставили. Дві перші особи втратили свої позиції саме тому, що за їхніми матеріалами затримували Савельєва, і їм у провину поставили не те, що вони керували системою катувань, у якій б'ють, катують і ґвалтують, а якого хріна оперативники із центрального апарату, затримавши Савельєва, замість того, щоб провести обшуки в Білорусі з вилученням усіх жорстких дисків, повірили в те, що він із ними співпрацюватиме, і відпустили його на чотири сторони.

– Володимире, якби я працював десь у центральному управлінні ФСБ – я фантазую, – я б чхати хотів на Калашникова й на другу чудову людину, прізвище якої ви назвали. Тому що є глобальна мета. У чому полягає глобальна мета, як на мене? Росіяни мають знати: із владою жартувати не треба. "Якщо ви не робитимете того, чого хоче влада, а найголовніше, якщо ви чинитимете спротив владі: виходитимете на мітинги, протестуватимете, робитимете якісь непристойні речі – дивіться цей архів. Із вами буде те саме". Це такий потужний елемент залякування, що я б спеціально скинув ці кадри, щоб у Росії їх подивилися. Ну, мені так здається.

– Є два моменти. Узагалі, до речі, я до вас дуже шанобливо ставлюся.

– Дякую.

– І дуже багато ваших ефірів... Мені важко з вами сперечатися. Але в мене тут є принципові два моменти...

– Так, будь ласка, звісно.

– ...на які я хотів би вам указати. Якби ця історія сталася у січні й лютому 2021 року, коли Олексій Навальний повернувся до Росії, коли його затримали, коли щотижня величезна кількість людей виходила на акції протесту, коли були побиття й були тисячі побитих, затриманих і здавалося, що ще тиждень-другий – і ми бачитимемо те, що відбувалося влітку 2020 року в Білорусі, я зрозумів би доцільність цього. Але треба розуміти, що вже тоді вони забили народ палицями, уже була величезна кількість жорсткого відео: "Не виходь. Інакше тебе заб'ють". І найголовніше – що весь цей протест зіллють і скажуть: "А тепер ми чекатимемо на "розумне" голосування і до вересня не виходимо". Тобто це все злилося, і не було жодної доцільності, жодної протестної активності. Значну частину опозиції було нейтралізовано. Навальний уже перебував на той час в одній з установ ФСВП. Тобто не той час вони для цього обрали.

І другий момент: тут вони, по суті, втратили секрет, ключ від тієї системи, яка в них десятиріччями працювала. Щоб розкрити катувальний конвеєр саратівської ОТЛ-1, я особисто витратив вісім років життя. 2013 року я очолював робочу групу із захисту прав ув'язнених при Держдумі. Ну, так вийшло. У нас був наймедійніший, найвідоміший правозахисний проєкт у Держдумі, потрібен був піар Gulagu.net, а Осєчкін принципово хотів на рівні російського, хай і маріонеткового парламенту відображати у стенограмах Держдуми свідчення жертв катувань, родичів убитих ув'язнених і тих, хто із системи звільняється і дає свідчення. І я вам скажу, що щонайменше із 2013 року ми на 100% знали, що у саратівській ОТЛ-1 б'ють, катують і ґвалтують. В одному із засідань, запис із якого є на нашому YouTube-каналі, брала участь Марина Степанова, удова вбитого в'язня у Саратовській ОТЛ-1, і Дмитро Шадрін, чинний співробітник саратовської ОТЛ-1, який прийшов до цієї лікарні працювати. Попрацювавши один рік, він зрозумів, що це концтабір. І він із ризиком для життя приїхав до мене й дав під стенограму, у присутності журналістів, прокурорів свідчення, що це справжнісінький катувальний конвеєр, начальник якого б'є, катує і ґвалтує, і людей убитих переховують, переносять з одного приміщення в інше. А там, де відбувалися катування аж до вбивства, замивають усе хлором, щоб приховати сліди. Він усе це давав під стенограму. І нам на це знадобилося вісім років. Вони це максимально секретили. Їм коштувало величезних зусиль блокувати всі перевірки правозахисників. ФСБ, щоб цей конвеєр працював, вербувала всіх. Слідчих слідчого комітету, наглядових прокурорів, у ГНК регіонів вводили агентуру. Цілі департаменти контррозвідки ФСБ працювали над тим, щоб ці катування приховати.

Фото: Vladimir Osechkin / Facebook

– Тобто вони знімали це все з однією метою. Так? Підсумуймо. Щоб або в ув'язненні, або коли люди вийдуть уже на волю, їх компрометувати і шантажувати цими відеоматеріалами.

– Так.

– Тримати у шорах до кінця життя.

– Так, абсолютно правильно. Щоб ця флешка лежала в теці у ФСБ, щоб вони цього кримінального лідера просували по вертикалі від "смотрящего" в "положенці", від "положенця" у "злодія в законі". Для того, щоб він, зі свого боку, наприклад, як один зі злодіїв, який у Мордовії зараз сидить – у нього прізвисько Єва… Так от цей персонаж сидить під контролем спецслужб у люксових умовах понад 10 років... І до того, що мордовська гілка об'єднує 20 тис. в'язнів, і там величезна кількість промзон, на яких генерали ФСБ і ФСВП заробляють мільярди щороку, а люди там горбатять по 12 годин без вихідних. Ось цей персонаж блокує будь-які акції протесту. Якщо там якісь чолов'яги збираються на голодування, то телефонує цей Єва і каже: "Слово злодія: жодної акції протесту. Інакше це позначиться на загальному". І все, немає жодного голодування, жодних акцій протесту. Якщо ви проаналізуєте ЗМІ, то зрозумієте, що один підконтрольний ФСБ персонаж блокує волю десятків тисяч ув'язнених з урахуванням свого статусу.

– А підконтрольний він завдяки матеріалам, які на нього є. Так?

– Так, безперечно. Останній момент цього архіву. У нас зараз – і це все передали і слідчим у Гаагу, і в міжнародні організації, – по суті, доказова база зі злочинів проти людства і людяності, які протягом понад 10 років спецслужби Володимира Путіна здійснювали щодо росіян, поневолюючи, пригнічуючи їхню волю і заганяючи їх у цю ситуацію, де більшість людей відчуває тваринний страх. Якщо тільки машина ФСБ або МВС зупиняється на вулиці поруч із людиною, у будь-якої людини серце завмирає. Навіть якщо вона нічого поганого в житті не робила. Або коли люди у вічко бачать співробітників МВС, у них серце завмирає, тому що вони розуміють: тебе не просто можуть відвести до кабінету, це твоя дорога до пекла з тортурами.

Звісно, один відсоток зі 100 я залишу на те, що це якась гігантська спецоперація, під час якої вони дали змогу Сергію Савельєву покинути територію Росії, щоб одні генерали змістили інших. Або дестабілізували того самого Путіна, схиливши його до якихось рішень, які він ухвалив у 2022 році, коли був деморалізований і збентежений. Тому що, звичайно, коли по всіх телеканалах світу транслювали ці публікації й уся Росія була схвильована цим зливом, образ найголовнішого захисника консервативних і сімейних цінностей, який називає Європу гейропою, було дискредитовано, розбито на шматки. Тому що більшість чоловіків у Росії зрозуміли, що Путін і його спецслужби створили систему, у якій самі росіяни б'ють, катують і ґвалтують росіян. Це справжнісінька содомія, збочення і найвища форма садизму, яку можна тільки уявити у 2021 році.

– За вашими припущеннями, який відсоток людей, що сидять у Росії, зазнають зґвалтувань у в'язниці?

– Тут є дві частини запитання: погрози зґвалтування або зґвалтування.

– Зґвалтування.

– Так, прямого зґвалтування зазнає, мабуть, приблизно 1–2%. Більшість погоджуються на все, що їм пропонують оперативники, ще на стадії, коли їм на ноутбуці або смартфоні показують, що можуть із ними зробити. Це, до речі, найпоширеніша практика. У нас опитано величезну кількість ув'язнених, які прямо розповідали, коли їх звільняли і хтось покидав територію Росії, що приїжджають оперативники із центрального апарату ФСВП або ФСБ, у кабінеті показують на екрані такі кадри, які ми показували торік із катувального архіву, і ставлять запитання: "Ми можемо тебе етапувати у Красноярськ, Іркутськ чи Саратов. Або влаштуй провокацію, підклади заборонений предмет, наприклад, у робу Навального. Треба його посадити у штрафний ізолятор". І люди погоджуються. Вони чудово розуміють, що розмови і суперечки тут марні, і там ніхто тобі не допоможе.

– Що мене вразило? Картинки, як 10 фсвпшників голу людину, розкладену на столі, б'ють палицями по п'ятах, міняючись. Це що таке?

– Це одна із цілей і завдань оперативників, які створюють катувальні конвеєри, створюють такі традиції, до яких вони залучають більшу частину відділу безпеки оперативного відділу: щоб вони всі були причетні. Навмисно дають усім по два-три рази вдарити, фіксують це на відеореєстратор, а потім шантажують, чудово розуміючи, що будь-який відеозапис далі вирушить Осєчкіну в Gulagu.net або у ФБК Навальному, його оприлюднять і буде 100-відсоткове порушення кримінальної справи та позбавлення волі за перевищення повноважень із застосуванням насильства. Це безпосередньо відбувалося в ярославській колонії №1 із Макаровим, – це те, що формує кругову поруку серед садистів. Двоє-четверо садистів у керівництві приводять туди непідготовлений молодняк – і їх поступово у це втягують, вважаючи це нормою і частиною своєї роботи. Але якщо казати саме про злив, – у мене є інформація, що на той час одна велика компанія привезла у Росію величезну кількість застарілих китайських відеореєстраторів, і МВС відмовилося здійснювати закупівлю. І комерсанти, які працювали під "дахом" ФСБ, залишилися без клієнта. Буквально за кілька тижнів стався злив цих епізодів. І після скандалу, який розпочався з публікації "Новой газеты", керівництво ФСВП ухвалило рішення закуповувати тисячі відеореєстраторів у цієї компанії з дуже гарною маржею. І фсбшний "дах", який курирував цю компанію, на цьому добре заробив. Тим більше, вони це використали ще й у зовнішньополітичній історії. Тому що про це писала "Новая газета", за цим фактом проводили перевірку члени Європейського комітету із запобігання катуванням. Ви здивуєтеся, але вони склали дуже лайтовий, позитивний для російської влади звіт, у якому вказали, як РФ ефективно бореться з катуваннями: мовляв, його не вбили, не зґвалтували, а просто по п'ятах побили, і понад 10 співробітників опинилися під вартою.

Із фактів, які ми розслідували, є дві справи, які я не можу сприймати без сліз. Перша – це історія з Кежиком Ондаром. Це тувинець, який брав участь в акції протесту проти катувань у колонії №15 ГУ ФСВП в Іркутській області. Його били кілька днів поспіль, підвішували голого на решітку. Потім йому в задній прохід вставили кип'ятильник – і він розірвався. Трагедія в тому, що він просто не розумів, чого від нього хочуть

– Які найстрашніші тортури в російській пенітенціарній системі застосовують, окрім тих, які ми з вами вже обговорили?

– Із тих фактів, які ми розслідували, є дві справи, які я не можу сприймати без сліз. Перша – це історія з Кежиком Ондаром. Це тувинець, який брав участь в акції протесту проти катувань у колонії №15 ГУ ФСВП в Іркутській області у квітні 2020 року. Тоді кілька співробітників ФСВП побили кількох засуджених, і більшість засуджених прийшли на плац протестувати. Приїхали спецпризначенці, їх усіх побили, половину з них роздягли догола, зв'язали, покидали в автозаки й вивезли в іркутські СІЗО-1 і СІЗО-6, де садистам дали "зелене світло": "Робіть із ними все, крім трупів. Бийте, катуйте, ґвалтуйте". І саме 2020 рік – пік катувань в Іркутському регіоні.

Кежика Ондара закинули у "пресхату", із нього намагалися вибити свідчення, щоб він обмовив самого себе й інших, а він нічого не говорив їм зрозумілого у відповідь. Його били кілька днів поспіль, підвішували голого на решітку ногами догори. І коли він після цих тортур не зламався, після актів групового насильства теж не зламався, йому в задній прохід вставили кип'ятильник. І він розірвався. Уявити, що це за люди, які вставляють у живу людину кип'ятильник і під'єднують до розетки, я не можу. Я взагалі їх людьми не можу визнати. Це було одне з найстрашніших катувань із величезним каліцтвом, яке він пережив. Після цього розриву співробітники ФСВП злякалися, що це встановить судмедекспертиза, і щоб не дати йому померти, вони таки викликали швидку допомогу. Його кілька разів оперували. Наші колеги-адвокати його захищали. Ми домоглися арешту всіх садистів, хто брав у цьому участь. Це конкретний факт, який неможливо було спростувати. Це найстрашніше зґвалтування. Трагедія в тому, що він не розумів, чого від нього хочуть. Цей тувинець виріс у сільській місцевості, більшість часу він провів із кіньми, він знав лише тувинську мову, російську мову знав дуже-дуже погано. Він їм не відповідав не тому, що не хотів обмовляти себе, він просто не розумів, що йому треба сказати, щоб вони зупинилися. Це перший факт, який я на все життя запам'ятав. Кежика звільнили нещодавно.

– Він вижив? Усе нормально?

– Він пережив кілька страшних операцій. Понад пів року він ходив із калоприймачем. У нього кишки стирчали із живота. Він пережив величезні муки і приниження, проте не зламався. Плюс ми намагалися його максимально підтримати з адвокатами. Аж до звільнення його супроводжували, щоб із ним нічого не зробили. І після звільнення теж постаралися, наскільки ми можемо підтримати, допомогти йому. І другий кейс... У мене якраз лежить висновок судово-медичної експертизи. Напевно, в ефірі цього не треба показувати. Він стосується страшних катувань і вбивства інженера та підприємця Валерія Анатолійовича Пшеничного, якого...

– Я знаю цю історію.

– ...заарештували у січні 2018 року. І вже за три тижні він загинув унаслідок катувань у "пресхаті" СІЗО №4 УФСВП у Санкт-Петербурзі й Ленінградській області. Цій людині було 56 років. Сильний богатир, справжній...

– Бізнесмен серйозний.

– Так. Людина, яка займалася унікальними IT-розробками і 3D-моделюванням різних суден, підводних човнів, танкерів, плавучої атомної електростанції... Це просто світла голова, яка принципово відмовилася платити хабарі ефесбешникам, платити відкати від державних контрактів. І його навмисне закатували. Величезна кількість травм... Ця людина зазнала і зґвалтувань, і катувань електрострумом, і різали його, і ламали кістки... Це страшно. Ми допомагали його сім'ї домогтися справедливості, порушити кримінальні справи. І коли вже на сім'ю почали чинити тиск, то його вдова Наталія і син Денис із сім'єю покинули Росію. Тепер вони живуть у Біарріці, ми дружимо сім'ями. Денис є невід'ємною частиною Gulagu.net і New dissidents foundation. Ми досі намагаємося по крихтах знайти кураторів цих тортур із ФСБ і ФСВП. Ми приблизно вже розуміємо, хто виконавці, але хто віддавав накази... Зараз ми йдемо по сліду і сподіваємося, що нам удасться в повному обсязі розкрити цей страшний злочин.

Фото: Vladimir Osechkin / Facebook

– Кров холоне в жилах від вашої розповіді. Я вам поставлю дуже важливе для мене запитання. Воно може бути для вас як для росіянина, напевно, неприємним, але ж у нас відверта розмова...

– Так.

– Коли я був маленьким, я любив історію, цікавився, багато читав. Мене завжди вражало, як німці – нація Гете, Шіллера, Баха, Бетховена Ніцше, Канта – могли виявити таку жорстокість під час Другої світової війни? Як можна було так людей катувати, труїти газом, проводити досліди над дітьми? Я не міг цього зрозуміти. Так само зараз я не можу зрозуміти як російський народ... Здавалося б, прекрасна російська культура: Пушкін, Лермонтов, Достоєвський, Некрасов, Блок, Маяковський... І ось до нас прийшла російська армія, яка принесла не просто смерті мирного населення, але принесла страждання та муки простих людей. Звідки вибивають російську армію, там обов'язково знаходять катівні, там обов'язково виявляють десятки, сотні людей, яких убивали зі зв'язаними ззаду руками, із яких знущалися, знову зґвалтування і жінок, і чоловіків, і дітей... Уся ця тюремна культура, уся ця жахлива історія виплеснулася тепер в Україні. Що сьогодні являє собою глибинний російський народ, представники якого у величезній кількості прийшли в Україну демонструвати чужі для нас зразки побуту й поведінки? Понад 100 тис. росіян уже вбито… Що це за глибинний російський народ? І як тюремна субкультура вплинула на сприйняття росіянами життя?

– Це дуже розлоге запитання. Відповідь навряд чи буде лаконічною. Але перш ніж я відповім на нього... Попри те, що я живу у Франції із 2015 року, попри те, що я сам постраждав від режиму, проте я росіянин, я народився в Росії. І більша частина крові у мені – російська. Хоча на 1/16 у мені українська кров: бабуся Людмила Михайлівна Олешко за маминою лінією [була українкою]. Попри те, що я вже понад сім років поза Росією, я дуже глибоко відчуваю відповідальність за те, що Росія зараз коїть в Україні, тому що я росіянин. За те величезне зло, яке РФ та її збройні сили принесли Україні. І я не хочу бути у ваших очах і в очах ваших шановних глядачів хорошим росіянином… Я просто по-людськи хочу попросити пробачення за те, що я причетний до того світу, який приніс зло та величезний біль в Україну. І щоб ви розуміли, 24 лютого ми командою зібралися – я, Ден Пшеничний, Серьога Савельєв і решта… У нас був шок, ми не розуміли, як таке можливо. І ми дали слово, що ми робитимемо все можливе, щоб якнайшвидше зупинити це зло і припинити цю підлу війну, а з іншого боку, зробити все можливе й надати максимальне сприяння Україні, щоб усі факти жорстокого поводження з українськими військовополоненими у російських установах ФСВП і нинішніх концтаборах, жорстокого поводження з українцями на окупованих територіях, у місцях позбавлення волі, які нам стають відомі, було максимально задокументовано, а всіх винних покарали як у межах українського національного законодавства...

Наприклад, практично весь тиждень ми провели у тісній роботі із представниками українських правоохоронних органів, які приїжджали до Франції. І більшість нашої команди, і ті, кому ми допомагали евакуюватися, крім однієї не дуже гарної людини, м'яко кажучи, відвідали посольство України і дали свідчення слідчим, які з України прилетіли. Також ми сприяємо слідчим із Гааги, передаємо матеріали і документи, які напрацювали завдяки мережі наших джерел цього року. І ще до кінця року, я сподіваюся, ми таки надішлемо жорсткий диск комісії ООН, яка теж займається розслідуванням воєнних злочинів і злочинів проти людства та людяності, скоєних в Україні. Ми дійсно беремо діяльну участь у тому, щоб винних покарали.

Але ви поставили запитання, що являє собою глибинний народ. Скажу чесно, я в якийсь момент виявився сильно деморалізованим, коли наприкінці червня 2022 року дізнався, що негідник, мерзотник, терорист, путінський підлиза Євген Пригожин рекрутує в'язнів для відрядження на війну. Для мене це було величезним шоком. Тому що для мене російські в'язні – це той самий народ, який ми захищали від катувань, від знущань, від зґвалтувань, якому ми допомагали, на допомогу якому ми витрачали величезну кількість сил, часу і коштів. Коли я дізнався, що з російських в'язниць люди, які самі проходили через катівні, які чудово розуміють ці жорстокі практики, погоджуються їхати в Україну як найманці, брати в руки зброю і стріляти... Для мене був дуже важкий момент прийняття. Я взагалі не вірив і намагався перевіряти ще раз цю інформацію максимально ретельно. І потім ми все це опублікували. І так вийшло, що ми стали першими й основними інсайдерами, які викрили цю нелюдську схему.

У Росії, за моїми враженнями, 5–10% людей виходять на "путінги" (мітинги за владу). Ця меншість, говірка і гучна, створює ілюзію, що Путіна нібито підтримує більшість

Так от, відповідаючи на ваше запитання і відповідаючи на запитання самому собі, як це стало можливим, я вважаю, що немає єдиного, однорідного поняття "російський народ". Є ті в російському народі, які бездумно, надивившись тупої пропаганди, зомбоящика, перебуваючи в якомусь маргінальному становищі і з тривалим строком позбавлення волі за страшні злочини, погоджуються на умови Пригожина й Путіна і беруть участь у воєнній агресії. Є люди, яких я добрим словом ніколи не назву, ніколи їм не подам руки. Є водночас частина народу, яка сидить у катівнях і яка відмовляється брати участь у вербуванні. І це більшість ув'язнених. Вони відмовляються йти разом із Пригожиним і розуміють, що для них краще залишитися в катівнях, де можна легко втратити фалангу пальця, кисть або руку, око, працюючи на промзоні на застарілому обладнанні, де їх можуть побити спецпризначенці, але не йти проти України воювати.

Якщо ми беремо людей на волі у Росії, є, за моїми враженнями, 5–10%, які виходять на ці "путінги" (мітинги, які задурені пропагандою). Ця меншість, говірка і гучна, створює ілюзію, що нібито Путіна підтримує більшість. Є люди, які в себе на кухні дуже обережно говорять про невдоволення війною, про невдоволення Путіним, невдоволення його олігархами, невдоволення катівнями-в'язницями, але вони це говорять дуже тихо на кухні. А коли вони виходять на вулицю і до них підходить кореспондент держпропаганди й каже: "Що ви скажете стосовно Володимира Путіна?" – ця сама людина, чудово розуміючи, у якій країні живе... Якщо вона зараз скаже правду, завтра її звільнять, звільнять її дітей, батьків, братів і сестер... І їй самій, можливо, підкинуть наркотики чи труп якийсь. І тому ті самі люди, виходячи на вулицю, кажуть, що вони все підтримують.

Є ще одна група, їх теж небагато насправді… Котрі, як Ілля Яшин, Олексій Навальний, виявляють принциповість, яка є нинішньою російською демократичною опозицією, але перебуває у меншості. Не тому, що їх меншість, а тому що протягом десятиліть російські спецслужби за допомогою різних оперативних комбінацій, компроматів, контррозвідувальних заходів сепарують на борошно правозахисну спільноту, опозицію, добирають до всіх ключі, моніторять особисті переписки та контакти, виявляють компромати за допомогою позашлюбних зв'язків, схильностей до зловживання наркотиками, алкоголем... Здійснив якесь правопорушення, не там дорогу перейшов, маленький хабар узяв – беруть усіх на гачки. Тому більшість людей у Росії, як я бачу... Це не тому, що я росіянин і хочу...

– Так, так, я розумію.

– ...українцям пояснити, що ми всі бідні-нещасні під цим диктатом. Але жоден інший народ у XXI столітті не зазнавав таких підлих, підступних спецоперацій та оперативних комбінацій, як російський народ. У жодній іншій країні спецслужби ніколи не спрямовували всю свою міць проти суспільства, щоб узяти його під контроль... Це довга і складна відповідь. Є абсолютні маргінали, які підтримують і війну, і Путіна, але ці самі маргінали згодом, коли почнеться розвінчання культу особистості Путіна... Так само, як ми бачили в історії країни розвінчання культу особистості Сталіна... Ці самі люди, які сьогодні за нього готові пащу порвати...

– Будуть у першій когорті.

– Вони будуть першими, хто плюватиме йому на могилу. Перевертні. Є більшість, яка перебуває... Не тому, що вони боягузи, а тому, що вони справді тверезо оцінюють, як працює система, оцінюють ризики. І вони виявляють зараз громадянську бездіяльність і дають змогу меншості нав'язувати правила гри, вигадувати війни. Є невелика група, яка намагається з останніх сил чинити спротив режиму, але їх на волі стає дедалі менше. І більшість із них або у в'язниці, або за кордоном, і з-за кордону намагаються щось робити. Ця ситуація дика, жахлива і, мабуть, багато в чому ми самі винні. Безперечно, ми винні. І перед вами, любі українці, і перед самими собою, тому що ми втратили свою власну країну. Наприклад, я ж був ще підлітком, але коли розвалювався Радянський Союз, більшість людей були задоволені тим, що пам'ятник Дзержинському звалили. А те, що залишилася ця суперспецслужба з величезною кількістю компромату на них  самих, із величезною кількістю таємної агентури, із величезною кількістю секретних, підступних, нелюдських методів, за допомогою яких вони людей вербують і беруть їх під контроль… Зґвалтування, компромати й інші варіації. Ми всі допустили те, що ми зберегли цю суперспецслужбу, зі знаком мінус, безумовно. Там злі генії. Дуже злі й дуже підступні.

Скріншот: В гостях у Гордона / YouTube

Тому попереду, безумовно, транзит влади – і війна припиниться. Хай хто з нас зараз називає себе хорошим росіянином чи поганим – ми всі братимемо участь у виплатах, репараціях, відновленні України, у наданні посильної допомоги, у відшкодуванні збитків. Але якщо ми про всіх росіян говоримо, то насамперед нам просто треба порозумнішати. І наступного разу, коли з'явиться вікно можливостей для зміни, трансформації держави, треба не плескати в долоні, радісно зваливши кілька пам'ятників, а треба ліквідувати ФСБ, треба робити із Кремля і Луб'янки музеї тоталітаризму з тим, щоб усі наступні покоління туди приходили й бачили ці жахи. Безумовно, необхідно буде розкривати архіви компромату і люструвати всіх, хто був так чи інакше причетним як співробітники спецслужб чи їхня агентура і допомагав допускати те, що зараз ми бачимо, те, що відбувається і проти росіян протягом останніх 20 років, і те, що, на жаль, коять проти України та українців.

– Володимире, я наостанок хочу вам подякувати. По-перше, за вашу самовіддану роботу, за вашу працю. Ви взяли на себе дуже серйозну історію і з честю з нею справляєтеся. І я хочу подякувати вам за цікаве інтерв'ю, важливе, на мою думку, де ви дуже чітко розставили акценти і відповіли на мої запитання. Дякую вам щиро.

– Дякую вам і всім, хто дивитиметься це відео. І ще раз я від щирого серця від мене і від усієї нашої команди хочу побажати Україні перемоги, відновлення територіальної цілісності, а також сил, надії і віри. Вірте, що в усьому світі є величезна кількість російськомовних і росіян, які не хочуть мати нічого спільного з путінським режимом, окрім того, щоб бути свідками на трибуналах проти Володимира Путіна та його спільників, садистів і корупціонерів, корумпованих генералів ФСВП, ФСБ, міністерства оборони...

Я зараз живу у зоні ризику у Франції, під державним захистом. Порушено кримінальну справу щодо замаху на мене. Убивство планували на території Іспанії і Франції. Вживають досить серйозних заходів щодо захисту, але я не знаю, чи буду живим за пів року, за рік… Зрозуміло, що наша команда і я особисто є однією з головних цілей для путінських спецслужб. Але поки живий я і поки наша команда працює, ми робитимемо все можливе, щоб допомагати Україні та українцям, щоб спільними зусиллями викрити і притягнути до відповідальності диктатора Путіна та його спільників, яких обов'язково судитиме міжнародний трибунал, а згодом – і національні суди в Росії.

Відео: В гостях у Гордона / YouTube