Піонтковський: Путіну дуже прямо, доступною мовою пояснили, що в разі використання тактичної ядерної зброї його просто вб'ють
Якщо 16 HIMARS змінили ситуацію на полі бою, то ви уявляєте, що буде, якщо долучиться вся вогнева дистанційна міць НАТО? Вони просто зітруть на порох російське угруповання за кілька годин.
– Андрію Андрійовичу, добрий вечір.
– Добрий вечір, Дмитре.
– Радий вас бачити. Перше запитання, звісно, про те, що в середу, 24 серпня, Україна святкуватиме 31-й День Незалежності. Скажіть, будь ласка, чого нам чекати від цієї наволочі 24-го?
– Ну, розумієте, вони ж усе лякають. Яких воєнних злочинів вони ще не вчинили? Він [Володимир Путін] дуже довго розмахував своєю ядерною єлдою, але ви помітили, напевно, що останнім часом зовсім інші сигнали пішли з Москви: ми відштовхуємося від того, що ядерна війна неможлива, у ній не буде переможців, і наша ядерна зброя – це зброя стримування. Чому раптом заговорили такі політкоректні речі? Йому, вихідцю з пітерського підворіття, дуже прямо, доступною мовою пояснили, що в разі використання тактичної ядерної зброї... Його стратегія і доктрина, розроблювана протягом 15 років, відштовхувалася від того, що Захід здригнеться, відступить і капітулює від самої загрози використання тактичної зброї або демонстративного завдання [тактичного ядерного удару]. Йому пояснили: ні, ми не відступимо – ми відповімо таким самим ударом, дуже болючим для Росії і для вас особисто. Ну, перекладаючи простою мовою: тебе просто вб'ють, якщо ти використаєш тактичну ядерну зброю.
– Невже? Так могли сказати? Із погрозою, що його вб'ють?
– Ну, мабуть, сенс було донесено саме такий. Так, утім, майже відкрито це сказав Борис Джонсон. Ну, Англія – це взагалі ваша пісня перемоги.
– Так.
– Ми говорили про це завжди. Це єдина держава, яка без жодних задніх... Вони просто переживають свою історичну молодість. Україна 2022 року, яка бореться сам на сам із Путіним, – це для них Англія 1940 року, яка бореться сам на сам із Гітлером. Джонсон це сказав. А зараз, власне, англійці та американці повторили... Так, але я забігаю наперед. У цьому його переконали. І тому він почав останнім часом намагатися використати якусь ядерну загрозу так, щоби уникнути цього покарання.
Це було дуже смішно. Пам'ятаєте, місяць тому він викликав Лукашенка, і той йому почав пояснювати, що польські пани розірвуть Білорусь? "Чи не підкинете ви мені ядерну зброю, Володимире Володимировичу?" Він мав такий план уникнення відповідальності: він просто привезе ядерну зброю до Білорусі, завдасть ядерного удару, а потім Захід буде здивований: "Власне, а хто його завдав? Винуватий не Лукашенко, а Путін винуватий?" Але ця теорія недовго протрималася. Йому пояснили, що Лукашенка в цьому випадку не розглядатимуть.
Після цього він перейшов до ядерного шантажу із Запорізькою АЕС. Тут іще зручніше. Він погрожував кілька днів Європі напустити на них радіоактивну хмару, а винуватий, звісно, не він, винувата Україна. Але тут також останні два дні дуже чітко пояснили публічно на рівні парламентаріїв і у Британії, і у Сполучених Штатах, а неформально – на рівні військових. Дуже різка форма – я навіть її не чекав – радіоактивне зараження розглядатимуть як випадок article 5 case, тобто НАТО вступить у війну. Ні, вони не введуть військ на територію України. У цьому немає потреби. Але ж усім зрозуміло, що таке конвенційна російська армія... Якщо 16 HIMARS змінили ситуацію на полі бою, то ви уявляєте, що буде, якщо долучиться вся вогнева дистанційна міць НАТО? Вони просто зітруть на порох російське угруповання за кілька годин. Тож ядерне питання знімається.
Що залишається? Залишаються ще жорстокіші бомбардування житлових кварталів. Можливо, спроба ліквідації військово-політичного керівництва України. Але я навіть не впевнений, що він до цього зараз вдасться. Тому що ми бачимо, що вся його дипломатія зараз спрямована на одне: будь-що домогтися припинення вогню, тобто фіксації його захоплення і заморожування ситуації.
– А навіщо йому припинення вогню?
– Запобігти наступу української армії, зупинити постачання сучасної зброї. Я перебуваю у Вашингтоні й уявляю, що буде наступного дня після угоди. Уся путінська клоака, представлена певними фігурами, зокрема всередині адміністрації Байдена, просто зайдеться у криках: "Дайте миру шанс!", "Нарешті припинилася війна. Негайно припинити постачання зброї в Україну!" Ну й найголовніше: він зараз бореться вже не за так звану денацифікацію та демілітаризацію – він бореться за своє політичне життя. А політичне життя для нього – це і фізичне життя. Так трапляється з диктаторами. Тому що в разі наступу, у разі звільнення Херсона або, наприклад, руйнування Кримського мосту, або того й іншого водночас – це буде подією шоковою і для так званого російського народу, і – що ще важливіше – для Путіна, і для його бункера. Тут уже вступає формула кримінальних спільнот: опущений пахан – уже не пахан.
Ми бачимо, як Путін хоче домогтися перемир'я: відправляв європейців, відправляє Ердогана
Подивіться, у якому відчаї він перебуває. Зараз на роль із миротворцями Драґі, Макроном і Шольцом, які не впоралися, [Путін] найняв Ердогана. Ердоган почав повторювати риторику Макрона дисципліновано: не треба принижувати Путіна, Захід неправильно розмовляв із росіянами... Він уже за це заплатив величезну ціну: свободу рук у Карабасі та Сирії. Уявляєте, які подарунки він зробив Ердогану? Загалом, за порожні обіцянки. Ну, поговорив Ердоган із Зеленським у Львові, ну, мабуть, увечері зателефонував Путіну і сказав: "Я намагався, але нічого не вдається. Зеленський не згоден". Але азербайджанські війська вже увійшли в Лачинський коридор, а Туреччина вже увійшла на північ Сирії.
– Яка Ердоган розумна людина...
– Ердоган його має в будь-які [способи]… Камасутру з ним влаштовує вже кілька років. Починаючи із другої Карабаської війни, власне. Путін не з'явився на війну з Ердоганом. І тепер тільки ми розуміємо чому. Тепер, коли ми шість місяців бачили, що таке конвенційна російська армія, уявляєте, що турецька армія зробила б із нею в тому регіоні, у своєму передчерев'ї? Навіть страшно подумати.
– Андрію Андрійовичу, а ви вірите, що українська армія звільнить Херсон і що українські Збройні сили розбомблять до дідька бісів Кримський міст?
– А це залежить від результатів маніфесту, який з'явився два дні тому у Вашингтоні: найважливішого документа, підписаного 20 видатними військово-політичними аналітиками та колишніми послами. Я знаю половину цих людей дуже добре. Основне ядро – це люди з Atlantic Council. Я навіть упізнаю за почерком основного автора: це, звісно, мій друг Деніел Фрід.
– Так.
– Колишній заступник держсекретаря. По-перше, це написано блискучою англійською мовою, схожою на військові промови Черчилля, за які він здобув, до речі, Нобелівську премію з літератури. Що характерно для черчиллівської військової прози – це залізна логіка і водночас емоційна пристрасть. Саме так написано цей лист і заголовок: Сполучені Штати мають озброїти Україну, доки не пізно. Дуже імперативна вимога. Але їх уже дістали ті дискусії, які відбуваються всередині байденівської адміністрації. Я думаю, не треба докладно викладати: українська публіка вже знає зміст цього листа...
– Двома словами.
– Так, сенс дуже прямий. Вони відповідають на ваше запитання: "Ви даєте Україні досить зброї для того, щоб створювати патові ситуації росіянам, але не досить для перемоги, щоб вони змогли відтіснити агресора зі своїх кордонів". До того ж це роблять уже в такому знущальному з колективного Байдена тоні. Є англійський вислів: "Вирвати перемогу з пащі поразки". Він описує ті ситуації, коли армія, яка перебуває на межі поразки, героїчно перемагає. Колективний Байден, вони кажуть, робить інше: вони хочуть вирвати поразку з уже майже досягнутої перемоги. Вони дуже високо оцінюють те, що зробила українська армія протягом останніх шести місяців. Але абсолютно очевидно: час спливає. Ми бачимо, як Путін хоче домогтися перемир'я, відправляв європейців, відправляє Ердогана. Україна ніколи на це не погодиться. Але за два місяці вступлять інші чинники: генерал мороз або генеральша бездоріжжя. Тобто...
– Вибори в Конгрес...
– Вибори в Конгрес – це перебільшений чинник. Якщо хочете, ми цього торкнемося. Вони нічим не загрожують Україні.
– Нічим?
– Абсолютно. Підтримка України – двопартійна. Є маргінали і ліворуч, і праворуч, які відпрацьовують путінські наративи. Але вони в меншості й у Республіканській, і в Демократичній партії. Солідні республіканці, такі як Майк Помпео, Нік Ґейлі, серйозні кандидати на президентську посаду, критикують Байдена приблизно з таких самих позицій, як автор цього листа. Тобто, дякувати богу, реальна громадянська війна в Америці між республіканцями та демократами не стосується одного, можливо, питання: підтримки України.
Багато хто в Пентагоні мріє, щоб уламочок від російської бомби впав на територію країни НАТО. Тоді ніщо не зможе втримати Пентагон від активізації п'ятої статті з усіма наслідками
– Андрію Андрійовичу, ви говорили про те, що якщо будуть із боку Росії, припустімо, певні дії на Запорізькій АЕС, то збройні сили НАТО цілком можуть ударити по російських силах...
– А як іще нам із вами інтерпретувати, що "буде активізовано п'яту статтю [Північноатлантичного договору]"? Тобто радіоактивну хмару розглядатимуть як напад російських збройних сил...
– На країни НАТО.
– Люди в Пентагоні – я чудово знаю їхні настрої, тому що спілкуюся тут з українськими військовими, які на постійній основі працюють із ними – просто чекають, мріють про те... Це, до речі, пояснює "сором'язливість" Путіна... Мріють, щоб якийсь уламочок від бомби впав на територію країни НАТО: Польщі чи Румунії. Пам'ятаєте, Москва погрожувала "бити по конвоях, щоб не допустити постачання українських військ"? Уся Україна бачила демонстрацію конвою HIMARS – я нарахував 15 штук… Він у Румунії рухався, і показували на відео. Тож якщо тільки уламочок упаде, то вже жодні джеки саллівани не зможуть утримати Пентагон від того, щоб активізувати п'яту статтю з усіма наслідками.
– Скажіть, будь ласка, чи не простіше збройним силам НАТО просто роздовбати російську воєнну машину, якщо можна назвати цей іржавий мотлох машиною, і закрити питання раз і назавжди?
– Можна навіть скромнішими засобами: просто надати не 16 HIMARS, а 160 HIMARS. Літаки, які обіцяли протягом кількох місяців... Це ж готують. Українські льотчики справді тренуються на F-16, це відомо. Скільки місяців говорять про радянські... Радянські літаки теж потрібні. Пам'ятаєте, ще два місяці тому Блінкен, безперечний друг України, повідомляв про те, що союзники США по НАТО дістали зелене світло на доправлення радянських МіГ-29 Україні. Досі цього немає. Тобто не потрібно навіть прямої участі НАТО...
– Коли Україні дадуть довгоочікувану зброю, щоб поставити жирну крапку?
– Ці 20 авторитетних авторів пишуть, що це має бути зараз. Інакше за два місяці Путін вислизне на заморожування конфлікту. І це буде новим випробуванням. Але автори листа наголошують на двох моментах: по-перше, моральній необхідності підтримати українську армію, яка, по суті, виконує функцію НАТО. 70 років цей великий, могутній блок готувався до того, щоб відбити напад східної орди. І коли цей напад настав, коли 15 грудня, задовго до вторгнення в Україну, Путін заявив: "НАТО, забирайте свої манатки – і забирайтеся геть". Але виявилося, що готова тільки одна армія – українська. І вона героїчно виконує цю місію.
За оцінками американської розвідки, Київ мали взяти за чотири дні. І автори листа про це пишуть: Україна вже врятувала життя тисяч, а може, десятків тисяч американських солдатів, які змушені були б без жодних розмов битися, коли ця орда, захопивши Україну, увійшла б у країни Балтії, Польщу. Україна бере на себе цю роботу. Це країна, яку досі з формальних міркувань не приймають у НАТО, оскільки вона не виконує якихось критеріїв. І вони дуже правильно і сильно ставлять питання. Я думаю, що реакція буде. Навіть ті події, які відбуваються протягом останніх двох днів. Заявлено було анонімним, але цілком конкретним, матеріальним представником адміністрації, що Вашингтон не має нічого проти ударів України по Криму. До речі, і цим теж дорікають Білому дому. Тому що Резніков розповідав, що його змусили мало не кров'ю дати розписку, що HIMARS не битимуть по російській території. Тому постало питання: "А Крим – це що? Принаймні тут зайняли принципову позицію: по Криму бити можна.
У новому пакеті допомоги якісно нові речі були: протирадарні ракети, які, до речі, українці пристосували на радянські МІГ, чого не очікували американці.
– Снаряди для HIMARS.
– Так, снаряди для HIMARS. І тут уже на запитання, чи дають снаряди на 300 км, не відповідають ні так, ні ні. Це дає змогу сподіватися, що рух є. Але потрібна кардинальна політична відповідь на цей маніфест. Дуже складно [вистояти] проти політичного тиску тієї групи... Ну, ми розуміємо, про які угруповання йдеться. Є Блінкен та Остін. Пам'ятаєте, 25 квітня в Києві блискучу відповідь Остіна на запитання, які цілі війни Сполучених Штатів у цій війні? Він відповів: перемога України, повне відновлення її територіальної цілісності. І дуже важливий третій пункт: ослаблення Росії настільки, щоб вона більше не могла здійснити таку агресію. І він повторює цю формулу постійно. Але щоразу наступного дня вискакує Джейк Салліван і намагається розмити цю формулу.
Чи буде взято Херсон і зруйновано Кримський міст? Як фахівець у питанні Росії, запевняю, що після цих двох подій Путіна усунуть від влади
– А чому?
– Простіше було б оголосити його путінським агентом, але життя складніше. Він належить до так званої школи реал-політик... Якщо Блінкен і Остін бачать цю війну як битву добра й безмежного зла, то люди зі школи реал-політик... Кіссінджер був найтиповішим її представником. Він уникає таких термінів і ніколи так не думає. Для нього будь-який воєнний конфлікт – це співвідношення сил, це зміна ситуації, це міркування, а чи варто послаблювати противника настільки, щоб це вже було не вигідно... Було б дивно, якби такий погляд не був представлений в адміністрації, тому що в Америці завжди дуже сильна ізоляціоністська школа... Ми, радянські люди, які були ідеологічно на боці Заходу, сприймали американського президента як лідера вільного світу. Ні Обама, ні Трамп у жодному разі себе в такій ролі не бачили. Вони з різних ідеологічних позицій. Обама – з лівої. Він вважав, що Америка як імперіалістична держава винувата у злочинах перед різними пригнобленими народами. Перші два роки свого президентства він їздив різними країнами і просив вибачення. Щодо України відома заява в останній місяць його президентства: "Росіянам хочеться зґвалтувати Україну більше, ніж нам її захистити".
Трамп – здавалося б, повна протилежність. Він із правих позицій. Противник залучення Америки до міжнародних [конфліктів]… America first – це означає передусім зосередитися на Америці, бабках, економіці. А союзники в Європі лише нас експлуатують. Ми всі пам'ятаємо його ганебну зустріч у Гельсінкі з Путіним.
– Так.
– Але, на жаль, приблизно такого самого штибу була зустріч Байдена з Путіним у Женеві. Байден майже за шпаргалкою Путіна повторив Зеленському: "Їдьте, юначе, до Києва і виконуйте Мінські угоди, як вам рекомендують мої великі друзі, великі світові політики Меркель, Путін, Макрон тощо". Але наступного дня, коли Байден повернувся після цього ганебного саміту, його зустріли заголовки американських ЗМІ: "Путін одержав від Байдена все, що хотів". І тоді американський політикум, глибинна держава ввімкнулися на повну. І спираючись на таких членів кабінету, як Блінкен та Остін, загалом ситуація змінилася дуже серйозно. Але Салліван нікуди не подівся. Що мене й усіх нас в Україні дратувало жахливо у січні та лютому, коли було зрозуміло, що буде війна? Байден щоранку починав говорити: американські солдати ніколи не будуть в Україні. Ми ніколи не введемо безпольотну зону, НАТО не братиме участі у війні… Ну, добре, і так знаємо, що не будуть, але навіщо він це повторював щодня? Це ж заохочення агресора. Путін це з величезним задоволенням слухав. Тому що Салліван наполягав на такій збалансованості: з одного боку – "непохитна підтримка України", а з іншого боку – "стабільні та передбачувані відносини з Москвою". З'ясувалося, що це несумісні вимоги.
Але вплив Саллівана ще залишився. Залишився в тому, що допомогу нарощують, але йому щоразу вдається або скоротити обсяг, або скоротити асортимент допомоги, або змусити українців дати обіцянку, що вони не стрілятимуть туди, не стрілятимуть сюди... Але це вже неможливо.
Чи буде за ці два місяці взято Херсон і зруйновано Кримський міст? Як фахівець у питанні Росії, який вивчає це питання давно, запевняю, що після цих двох подій Путіна усунуть від влади. До влади прийдуть такі самі мерзотники, як і він сам. Ті люди, які в бункері. Інших немає. Але ці мерзотники змушені будуть зважати на реальність, і вони серйозно поставляться до консолідованої пропозиції Заходу, що якісь переговори можуть розпочатися лише після відведення російських військ на лінію 23 лютого. І, власне, згодом перемовини про повне відновлення територіальної цілісності. Так бачу не лише я – так бачать мої 20 друзів у Вашингтоні. І я думаю, що найближчими днями цей погляд буде сприйнятий колективним Байденом повністю. Питання лише – чи вистачить зараз активізації цього постачання. Ну, тому що зрозуміло, наприклад, що контрнаступ без панування в повітрі неможливий. А цього зараз немає, безумовно. Ну, побачимо.
– Але ви вірите, що Україна може відібрати назад Херсон і розбомбити Кримський міст?
– Технічно – так. Це може вирішити американське керівництво протягом кількох днів. Уся номенклатура озброєнь, які потрібні для досягнення цієї мети, цих ударів осиновим кілком у всю психологічну та політичну структуру Росії є. Це удвічі-утричі більше за HIMARS, це протиповітряні системи оборони, це танки і бронетранспортери, це літаки F-16 з українськими екіпажами та радянські МіГ. Усе це є. Цього не треба робити, не треба запускати заводи, щоб це все зробити. І є логістика постачання. І якщо розпочати енергійно із завтрашнього дня постачання, можна встигнути ще в літньо-осінній період воєнних дій.
Убивство Дар'ї Дугіної – це попередження Дугіну, щоб він не дозволяв собі жодних ноток критики Путіна як недостатньо послідовного фашиста
– Моє серце дуже тішилося, коли я останнім часом бачив, як вибухають склади, аеродроми та інша військова російська інфраструктура в українському Криму. Я розумію, що це розширюватиметься. І я розумію, що, напевно, громадянам РФ, які незаконно опинилися у Криму, треба збирати свої речі і швидко вимітатися. Коли ви бачите, як Україна б'є по Криму, – які у вас почуття з'являються?
– У мене як у людини, яка розуміє, що доля всього світу, всієї історії XXI століття залежить від перемоги України, – звісно, зліт позитивних емоцій за будь-якого військового успіху України. До речі, досі офіційно не визнано Москвою знищення літаків [на аеродромі під Саками]… Це дуже показовий тест. Він засвідчує, наскільки для російської пропаганди болісним є сам факт удару. Ви уявляєте: якщо така паніка була спричинена ударом по літовищу, то що буде після обвалення Кримського мосту та звільнення Херсона? Політичні зміни, які відбудуться в бункері, я просто гарантую.
– Що ви думаєте про наступ росіян на Харків та Миколаїв?
– Ну, він захлинувся, провалився.
– Остаточно?
– Я схильний погодитися з думкою більшості військових експертів різного штибу: українських, британських, американських експертів і Стрєлкова-Гіркіна, воєнного злочинця, якого теж, думаю, ми із задоволенням слухаємо.
– Так, він цікавий. Як ви думаєте, він відпрацьовує чийсь сценарій чи просто дозволили Стрєлкову-Гіркіну в Росії говорити й нічого йому за це не буде?
– Він спирається на деяких людей у Генштабі, у російській владі. Я сказав би, що він зараз найяскравіший представник неформальної ультрафашистської партії, яка різко критикує Путіна, вважаючи його недостатньо послідовним фашистом. До того ж різкість оцінок зростає. На мою думку, в останньому стримі він закликав Путіна повіситися... Я не хотів порушувати цю тему, але він трішки підштовхує до обговорення [успішного] замаху на Дар'ю Дугіну.
– Так, цікаво. Що ви думаєте про це?
– Отже, як я сказав, є ультрафашистська партія. Для цієї партії Олександр Дугін – це такий духовний наставник, авторитет. Він не дозволяє собі таких висловлювань, як Гіркін, тримається в межах сьогоднішньої політичної коректності, але без будь-якого захоплення ставиться до Путіна. Він поводиться з ним і говорить про нього як про недостатньо талановитого і недостатньо дбайливого учня. І він дуже цементує цю партію. До неї належить шалена фракція, як вони себе називають, "легендарних військових кореспондентів". До речі, Бог чимось їх покарав: у всіх цих людей жахлива зовнішність.
– Огидні пики.
– Їх п'ятеро-шестеро осіб із жахливими рилами. Їх Бог покарав від народження. Є якась містика в тому, що саме ці виродки – Сладков, Поддубний, Пегов, Коц – вони були ще років 30 тому...
– Поц. Він змінив прізвище.
– Коц? А як було?
– Ні, він був Коцом, а став Поцом.
– Так, зрозуміло. Є кілька версій [замаху на Дугіну]. Цілковито безглузда – про українські спецслужби. Я думаю, що мало хто в Україні Дугіна знає.
– Звісно.
– Тим паче Дар'ю Дугіну. Промайнула версія про російських партизанів. Мені також вона здається непереконливою. Ця ультраправа група становить велику особисту загрозу для Путіна. Особливо зараз, коли вся його стратегія спрямована на те, щоб домогтися якось заморожування конфлікту і перемир'я. Ця група проти припинення вогню виступає не менш жорстко, ніж українська влада та українське суспільство. І, переходячи до цієї стратегії, Путіну потрібно, звісно, щось зробити із цією групою. Моя версія така: це попередження Дугіну, щоб він не дозволяв собі жодних ноток критики Путіна як недостатньо послідовного фашиста. І попередження тим людям, які Дугіна розглядають як свого лідера. Обставини злочину наштовхують на цю версію – скоєно дуже професійними людьми.
– Звісно.
– На Рубльовці. Боже мій...
– І камери не працювали, звісно ж.
– У Царському Селі камери не працювали, машина була на спеціальній стоянці, яка має подвійну охорону, тощо. Але що найдивніше: він приїхав із донькою Дашею на цей мітинг чи фестиваль ненависті до України, він виступив, і вони мали їхати на тій самій машині додому. І чомусь останньої миті хтось йому запропонував вийти з Дашиної машини й сісти в машину до іншої людини. Вони їхали буквально за машиною Дар'ї, яку вона вела сама. Тобто це було якесь ритуальне вбивство.
– Показове.
– Дугіна спеціально підвезли на місце страти доньки. Упізнаю почерк російських [спецслужб]…
Путін ще до вторгнення в Україну розумів, що поступається об'єднаному НАТО, але за останні шість місяців ми переконалися, що він поступається одній армії України, якщо вона озброєна сучасною натовською зброєю
– "Упізнаю брата Колю".
– Так. Є ще невелика деталь. Дугін завжди у своїй патріотичній діяльності орієнтувався на військову розвідку, ГРУ, а не ФСБ. І тут є елемент суперництва. Ця картина мені психологічно здається дуже переконливою.
– Андрію Андрійовичу, я розумію, що не можна влізти в голову Путіна, проте, якщо спробувати: про що він думає зараз? Які думки в нього в голові?
– Уникнути долі Каддафі…
– А він розуміє, що він уже накоїв?
– Він розуміє не в тому сенсі, що відчуває якесь каяття. Він розуміє, що виникла реальна небезпека.
– Він розуміє, що вляпався?
– Так, розуміє. Тому що ми бачимо його реакцію на попередження про ядерну зброю. Він не шахід. Він останніми тижнями показав, що дуже хоче жити. Тому що сценарій, який ми з вами зараз прописали: контрнаступ і ліквідація Кримського мосту, звільнення Херсона – це сценарій до останніх 15 хвилин Каддафі. До речі, велику загрозу для нього в цьому сценарії може становити якраз та ультрафашистська група, яка останнім часом піднімає голову і лідера якої вчора так серйозно попередили.
Він наважується на такі речі, як здавання союзника з ОДКБ (це для Росії не вперше) – Вірменії. Думаю, набагато складніше йому було здати Каддафі. Не Каддафі, а Асада, вибачте. Асада він пішов туди захищати якраз під впливом перегляду цієї плівки. Він був твердо переконаний, що світове жидомасонство окреслило трійку борців проти однополярного світу: Каддафі, Асад і наступний – Путін. Тому цей ланцюжок потрібно було перервати і будь-що захистити дупу Асада. Тепер йому вже начхати на дупу Асада. Ердоган зробить із ним що хоче. Він давно на нього націлився. Ердоган зараз розширить свою присутність у Едлібі. І звісно, візьме під свій контроль Алеппо, зруйнований ущент злочинними російськими бомбардуваннями. Алеппо був другою перлиною Оттоманської імперії після Стамбула.
– Так.
– І він усе скидає з дошки заради примарної надії, що шахрай Ердоган йому обіцяв... Я думаю, вони посміялися із Зеленським у Львові.
Відповідаючи на ваше запитання: саме ці його дії і свідчать, що він розуміє реальну загрозу над його дупою. А його більше нічого не цікавить. Ну, звісно, його цікавили геополітичні завдання: знищення Української держави, реванш за поразку Радянського Союзу у третій світовій війні. Він цим був захоплений. Пам'ятаєте Путіна на вершині ейфорії? Це, на мою думку, було 5 лютого, день його зустрічі з нещасним Макроном.
– Любитель телефонувати, так.
– Що він виробляв цього дня... Він змусив Макрона метушитися між сортиром і літаком... Кажуть, що він змусив його кал здати все-таки.
– Хотів, щоб він здав кал, але Макрон відмовився.
– А, звісно. Велич Франції встояла.
– Може, він не мав достатньої кількості калу для здавання.
– Так. Принаймні знущався з нього. Цього самого дня він відпустив свій брудний жарт на адресу України: "Нравится, не нравится – терпи, моя красавица". Але апофеозом була пресконференція. Він уперше відверто видав план перемоги над Заходом. Він почав із несподіваної речі: "Так, ми розуміємо, що ми поступаємося НАТО на конвенційному рівні". Це дорого коштує... Поставив кому. "Але в нас..." А далі пішов свою нісенітницю верзти, що в нас є диво-зброя, ніде немає у світі зразків тощо. Тобто він прямо говорив: "Ми знаємо, що ми гівно, що ми поступаємося вам в економічному розвитку, в цивілізаційному, на конвенційному рівні, але в нас є ядерна зброя, і ми не побоїмося її використати, а ви затремтите і відступите". Він був у цьому впевнений 5 лютого... Добре, що він розумів, що поступається на конвенційному рівні об'єднаному НАТО, але за останні шість місяців ми переконалися, що він поступається на конвенційному рівні одній армії України, якщо вона озброєна сучасною натовською зброєю, це все-таки нове знання. Упали всі стовпи його світогляду і військового плану перемоги. Ядерний шантаж не підходить, його армія в жахливому стані. Зараз треба думати не про перемогу над Заходом, не про знищення Української держави, а про порятунок власної дупи.
Путіну потрібен не сам факт перемовин, а припинення вогню. А потім він буде готовий розмовляти про що завгодно
Якщо зараз Путіну вдасться якось заморозити ситуацію... Але це абсолютно нереально – на це ніколи не погодиться Україна. Якщо Україна не встигне вирішити ці два завдання протягом найближчих двох місяців, то ситуація об'єктивно заморозиться у прямому і переносному значенні. І йому відновлять дихання. Він, його пропаганда, продасть це заморожування як перемогу: у нього ж залишиться, крім ОРДЛО та Криму, шматок Херсона та Запоріжжя. Йому б зараз ніч простояти і день протриматися. Ви сміятиметеся, і [цю інформацію] якось несерйозно зустрічають, але тривають постійні розмови про мільйон північнокорейських добровольців.
– Так, дуже кумедно.
– Смішно, але МЗС [РФ] дало роз'яснення, і після нього мені стало не смішно. Я зрозумів, що вони обговорюють це серйозно. МЗС виступило з такою заявою: "КНДР перебуває під санкціями ООН, тому приїзд корейських добровольців до Росії був би порушенням статуту ООН і цього санкційного режиму. Але є дві "незалежні держави", які не є членами ООН, – [терористичні угруповання] "ДНР" та "ЛНР". І корейські добровольці мають можливість, не порушуючи юридичних заборон, прибути на територію цих республік. Можливо, як робоча сила для відновлювальних робіт, а можливо, і для участі у воєнних діях. Коли ти в розпачі, хапаєшся за все. Якщо Путін хапається за порожні обіцянки Ердогана, що він зможе досягти перемир'я, то чому б не схопитися за корейських добровольців?
– Андрію Андрійовичу, уявімо гіпотетично, що Україна погоджується на перемовини. Із чим Путін виходить на ці переговори? Що він каже Зеленському?
– А яка може бути гіпотеза? Це реальність. Україна погодилася на переговори, але ж Україна сформулювала свої позиції: "Спочатку відведення, а потім розмовлятимемо". Перший етап – відновлення кордонів. Без жодних перемовин.
– Але про що Путін мріє? Яку позицію хоче показати Україні?
– Та жодної. Йому потрібен не сам факт переговорів, а припинення вогню. А потім він буде готовий розмовляти про що завгодно. Це вже не важливо. Із чим приїхали Макрон, Шольц та Драґі? Припинення вогню – пункт перший. А пункт другий – Росія й Україна розпочинають двосторонні переговори про статус спірних територій. Він готовий протягом кількох років розмовляти про статус спірних територій, зокрема Херсонську та Запорізьку області.
– Накопичуючи тим часом сили для переможного кидка.
– І за допомогою іранського озброєння, корейських добровольців… Він відчайдушно потребує цієї паузи. Він дуже небезпечний – не можна цю паузу йому давати.
– Зараз усі кажуть, що санкції, хай які вони є, дадуться взнаки, тобто Росія їх відчує восени цього року. Ви згодні із цією тезою? Чи Росія їх гостро не відчує?
– Росія їх відчує у найболючішій для себе галузі – наростатиме технологічне відставання. Немає чипів, немає інтегральних схем, немає напівпровідників... Це ж дається взнаки у військовому обладнанні.
– А що, Китай не може замістити це?
– Китай може. Але, по-перше, Китай не кидається поки що заміщувати. Але це китайський ширвжиток. До того ж Китай супроводжуватиме це своїми умовами перетворення Росії на ще покірнішого васала. Чому Путін був таким захопленим 5 лютого з Макроном і багато про що проговорився? Він приїхав із Китаю, де товариш Сі його заохотив, що він не заперечує. Китай протестував дві держави-суперники: Росію і Сполучені Штати. До того ж безпрограшно. Це називається "сидіти на березі річки і чекати, коли труп ворога пропливе повз тебе". Він вирішив подивитися, чий труп – американський чи російський – пропливе повз нього. Якби, як передбачала американська розвідка, Київ узяли за три дні, Україну розгромили за повного потурання Сполучених Штатів – це означало б практично відхід США від світової історії. У тихоокеанському регіоні це означало б повну втрату довіри США. Адже як США збираються протистояти Китаю? Організацією спілок. Є багато держав, які дуже стурбовані експансією Китаю: Індія, Японія, Сполучені Штати, Австралія. Британці організували союз з Австралією. Усе це завалилося б негайно. Тайванці після падіння України і такої ганьби США самі б принесли б [Китаю] ключі від острова. Тобто труп американського ворога проплив би під ногами товариша Сі, який сидів на березі. А зараз пропливає інший труп.
Війна між Україною та Росією закінчиться або в останні числа жовтня 2022 року, або влітку 2023 року
– Уже пропливає?
– Стратегічно – так. Я хотів би прокоментувати емоційну кінцівку маніфесту 20: "Дайте негайно зброю Україні, поки ще не пізно". У тому сенсі, якщо не дасте зараз, то буде заморожування з усіма наслідками. І не лише військовими, а й суто економічними для України, для Європи тощо. Тобто пафос цього листа, цієї вимоги не скасовує того факту, що стратегічно програно війну. І дуже цікава аналогія... Я якраз зараз перегортаю матеріали з історії попередніх світових воєн. Я називаю цю війну четвертою світовою. Третя – це "холодна війна". Така класифікація робить опуклішим порівняння політики Путіна з політикою Гітлера. Гітлер розв'язав Другу світову війну як реванш за поразку в Першій, а Путін розв'язав четверту світову війну як реванш за поразку у третій.
Перша світова війна тривала щонайменше чотири роки. Але її було завершено у вересні 1914 року, коли німцям після битви на Марні не вдалося взяти Париж. Вони зазнали стратегічної поразки, і після цього [зав'язли] у боротьбі на два фронти... Друга світова війна. За всієї поваги до героїзму радянської армії, радянських солдатів... Завдяки "мудрій" політиці Сталіна ми втратили 27 млн громадян. Результат цієї війни було вирішено 1940 року, в битві за Англію, про яку я вже говорив і з якою англійці зараз асоціюють Україну. Після того, як Гітлер програв повітряну битву за Англію, було зрозуміло, що він приречений на війну на два фронти. І взагалі ж він програв би набагато швидше, якби не та жахлива поразка радянських військ 1941-го. Йому двічі вдалося неймовірне. Вермахт продемонстрував себе з погляду військового мистецтва винятково. Вітчизняна війна в Росії та Україні почалася влітку 1942 року, коли росіяни й українці, які зустрічали Гітлера як визволителя від Сталіна, зрозуміли, що це не визволитель, а смертельний ворог слов'янства.
– І ще гірший ворог, ніж Сталін.
– Так. Йому знадобився майже рік, щоб це довести росіянам та українцям... А третя світова війна закінчилася, на мій погляд, 1971 року візитом Кіссінджера та Ніксона до Китаю. Після того, як він перевербував Мао на бік американців, стратегічний стан Радянського Союзу став безнадійним. І просто тому, що ця війна була "холодною", а не "гарячою", агонія тривала не чотири роки, як у разі Першої та Другої світових воєн, а 20 років. А четверту світову війну Росія стратегічно програла за чотири дні: із 24-го до 28 лютого. Невдача, провал бліцкригу та взяття Києва – все це так само, як німцям не вдалося взяти Париж у вересні 1914-го... Усе, що відбувається, від великої стратегічної перспективи – це догравання партії. Але українці вмирають щодня. І в цьому також пафос листа 20: ми не маємо жодного морального права продовжити страждання України, яка врятувала весь світ, зірвавши путінський бліцкриг.
– Андрію Андрійовичу, насамкінець: коли закінчиться війна між Україною та Росією?
– Ну, або в останні числа жовтня 2022 року, або влітку 2023 року.
– У війну роками ви не вірите?
– Ні. Зараз усе буде швидше.
– Ви оптиміст?
– Так, звісно. Я ніколи не був таким геополітичним оптимістом, як зараз. Те, що відбувається зараз, – це набагато важливіша і фундаментальніша революція, ніж 1991 року. 91-го ми вітали падіння комунізму на всьому пострадянському просторі. Але це було щось інше. Просто комуністичній номенклатурі набридло отримувати шапки й сосиски в буфеті. Вони подивилися, як живуть справжні люди, – і їм захотілося стати мультимільярдерами. Вони змінили партійні квитки на мільярдні статки. А справжня революція на всьому пострадянському просторі, за винятком Балтії, у якій вона сталася тоді, відбувається зараз. І ви не уявляєте, які симпатії до України та сподівання у всіх країнах пострадянського простору. Навіть у тих, де формально при владі люди лояльні до Кремля, як у тій самій Грузії, наприклад. Але вся Грузія стежить за вашими перемогами.
– Тобто ми живемо під час остаточного прощання з радянською владою?
– Так, саме зараз, саме 2022-го. 1991-го вона просто прикинулася, вдавала такого приватизаційного молодця.
– Андрію Андрійовичу, дякую за чудовий аналіз, за ясність розуму і за оптимізм. Із цим оптимізмом і зустрічатимемо 24 серпня, День нашої Незалежності.
– Дякую вам. До зустрічі. Слава Україні!
– Героям слава!